Австро-німецька окупація Черкащини
Мирне радянське будівництво було зірване австро-німецькою окупацією. Трудящі Черкащини, керовані більшовиками, стали на захист завоювань республіки. На початку березня виконком Черкаської Ради звернувся до населення із закликом згуртуватися навколо Рад робітничих і солдатських депутатів у боротьбі з окупантами. Всюди створювалися збройні загони, евакуйовувалися матеріальні цінності. Пліч-о-пліч з частинами червоноармійців збройні загони стримували окупантів. Проте під тиском переважаючих сил довелося відступити: в березні інтервенти окупували Черкащину. На загарбаній території були реставровані дореволюційні порядки, відновлено приватну власність на засоби виробництва, свободу купівлі й продажу землі. Буржуазія й поміщики жорстоко мстили робітникам і селянам. Так, розпорядженням німецького командування від 26 квітня 1918 року селянам наказувалося протягом тижня повернути поміщикам інвентар, худобу тощо. Однак селяни відмовлялися виконувати накази, не виходили на роботу, не здавали зброю. На спроби відновити поміщицьке землеволодіння вони, як і в 1917 році, відповіли розгромом поміщицьких господарств. Лише в Черкаському, Чигиринському й Канівському повітах на кінець квітня 1918 року цілком або частково розгромлена більше половини всіх маєтків.
Героїчну боротьбу проти окупантів вели партизанські загони, що виникли в ході оборонних боїв. Так, 25 квітня 1918 року партизанський загін під командуванням Петренка оточив і знищив біля Звенигородки півторатисячний німецький загін.
Перейшовши в підпілля, комуністи розгорнули наполегливу роботу, відновлюючи партійні організації. У квітні 1918 року створено підпільні повітові більшовицькі організації у Черкасах, Золотоноші, Чигирині, а влітку — в Звенигородці та Умані.
Черкаська підпільна конференція більшовиків у травні 1918 року обрала повітовий партійний і повстанський комітети. Розгорнулася збройна боротьба проти зовнішньої і внутрішньої контрреволюції. Одним з найбільших виступів того часу було Звенигородське повстання проти німецьких окупантів. У червні його учасники, число яких досягло 16 тис., здобули Звенигородку. їх перемога сприяла поширенню повстанського руху в Чигиринському, Уманському та інших повітах. 19 липня розпочався загальний страйк бобринських залізничників. До Всеукраїнського страйку працівників транспорту приєдналися також залізничники станції Христинівка , Умані та робітники Уманського чавуноливарного заводу.
Хоч австро-німецькі окупанти були вигнані, боротьба за утвердження Радянської влади на цьому не закінчилася. Націоналістична Директорія, вдаючись до соціальної демагогії, скористалася підтримкою німецьких окупантів і в грудні захопила владу в Києві, а потім поширила її на всю Черкащину. Трудящі Черкащини піднялися на боротьбу. Черкаський підпільний центр налагодив зв’язки з навколишніми повітами Київщини й Полтавщини, привів у бойову готовність партизанські загони. В середині березня 1919 року на всій території Черкащини, як і в інших районах країни, знову було відновлено Радянську владу. В ході визволення краю розгортали свою діяльність органи Радянської влади. Питання організації та зміцнення Радянської влади на місцях було головним на всіх повітових з’їздах Рад. Так, на Черкаському повітовому з’їзді Рад, що відбувся 20—24 квітня 1919 року, розроблено заходи, спрямовані на здійснення продовольчої та земельної політики Радянської влади, обрано повітову Раду робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів. Велику роль у зміцненні Радянської влади на селі відіграли комбіди. До 25 травня в Уманському повіті створили 9 комбідів, а в Золотоніському — 24.
Організаційно оформлялися й міцніли партійні осередки. В травні на Черкащині налічувалося близько тисячі комуністів. У Черкаському повіті — 320, Звенигородському — 255, Чигиринському — 140, Уманському — 110, Канівському — 673. Вірним помічником партійних організацій став комсомол. Навесні 1919 року комсомольські організації виникли в багатьох містах і селах краю.
Розгортанню радянського будівництва чинили впертий опір буржуазно-націоналістичні елементи, організовуючи диверсії, заколоти. Найбільшим з них був заколот отамана Григор’єва, основне угруповання якого, просуваючись у бік Києва, захопило на початку травня Христинівку, станцію Бобринська, Смілу, Шполу, Корсунь, Черкаси й Золотоношу. Разом з частинами Червоної Армії робітники й селяни Черкащини рішуче виступили на боротьбу проти заколотників. Наприкінці травня їх було розгромлено. Влітку 1919 року більшу частину України захопили денікінці. На загарбаній території білогвардійці встановили режим кривавого терору. Денікінці грабували народне господарство, розпродували іноземним фірмам заводи і фабрики, рудники й залізниці. На селі було відновлено поміщицьке землеволодіння. Здійснюючи великодержавну шовіністичну політику, денікінці переслідували українську культуру й мову, закривали українські школи.
На заклик ЦК РКП(б) і В. І. Леніна трудящі Країни Рад, у т. ч. й Черкащини, піднялися на боротьбу. 10 липня збори Черкаської партійної організації ухвалили провести негайну мобілізацію всіх комуністів і співчуваючих. Черкасців підтримали металісти Умані. В Звенигородському, Черкаському та інших повітах сільські сходи ухвалювали резолюції про мобілізацію селянства до лав Червоної Армії. На початку липня радянські й партійні працівники Звенигородки, Сміли, Чигирина та інших міст і сіл пішли на фронт. Становище на території Черкащини особливо ускладнилось у серпні 1919 року, коли посилився розгул бандитизму й почався наступ білогвардійських військ Денікіна.
Боротьбу трудящих проти денікінців очолили більшовики. Київський повстанський штаб зосередив у своїх руках безпосереднє керівництво партизанськими загонами в районі Черкас, Золотоноші та інших міст. Партизанський рух у тилу денікінців особливо розгорнувся у вересні 1919 року. Партизанські загони діяли в Мошенській, Шелепуській, Білозірській, Городищенській, Старосільській та інших волостях. Вони налічували близько 6 тис. бійців. У Мошнах та Шелепухах продовжували свою діяльність , органи Радянської влади — ревкоми.
У грудні 1919 року регулярні частини Червоної Армії, підтримані партизанами, розпочали визволення Черкащини. 31 грудня бійці 60-ї дивізії та 3-ї окремої кавалерійської бригади, а також повстанські загони Черкаського повіту, керовані М. А. Хижняком, визволили Черкаси. 1-го січня 1920 року місцевий партизанський загін зайняв Канів. 9 січня частини Червоної Армії вступили до Сміли, 24 січня — до Умані. Радянську владу було відновлено.
У визволених від ворога районах виникали революційні комітети. Вже 1-го січня 1920 року Черкаський повітовий військово-революційний комітет у складі трьох комуністів і 22 представників партизанських загонів приступив до створення в повіті органів Радянської влади. Ревкоми готували вибори до Рад, мобілізовували трудящих на ліквідацію поміщицького землеволодіння й розгортання культурного будівництва. Головну увагу революційні комітети зосередили на боротьбі з бандитизмом, на поданні допомоги Червоній Армії продовольством тощо. В квітні 1920 року ревкоми передали владу з’їздам Рад, які обрали виконкоми.
Однією з важливих форм залучення трудящих до активної участі в господарському будівництві було проведення комуністичних суботників і недільників. Трудящі Черкас взяли участь у Всеросійському суботнику 1 травня 1920 року. Суботники відбувались також у селах Черкаського, Золотоніського, Канівського та інших повітів.
Проте мирна праця черкасців була порушена в квітні 1920 року нападом буржуазно-поміщицької Польщі. Після захоплення польськими інтервентами Києва Черкаси на деякий час стали місцем перебування ЦК КП(б)У та київських губернських установ.
За рішенням Радянського уряду на Україну з Північного Кавказу було перекинуто Першу Кінну армію, очолювану С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. Місцем дислокації армії стала Умань. У травні 1920 року на Уманщину агітаційним поїздом ім. В. І. Леніна прибув для зустрічі з червоними кіннотниками голова Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету М. І. Калінін. 28 травня він виступив з промовою і вручив бійцям Першої Кінної армії бойовий Червоний прапор. Чимало робітників і селян Уманщини поповнили в ці дні її лави. Вони взяли участь у розгромі польських інтервентів.
Закінчивши громадянську війну, радянський народ перейшов до відбудови народного господарства. У процесі радянського будівництва сталися адміністративно-територіальні зміни. 1920 року Черкаський і Чигиринський повіти Київської губернії та Золотоніський повіт Полтавської губернії були включені до новоствореної Кременчуцької губернії, яка існувала до 1922 року. В березні 1923 року замість волостей створюються райони, а замість повітів — округи (Уманський, Черкаський, Шевченківський, з центром у м. Корсуні, та Золотоніський).