Черкаси у роки мирного будівництва (до 1941 р.) (продовження)
На основі успішного розвитку народного господарства, впровадження в життя програми індустріалізації вдалось досягти поліпшення матеріального добробуту трудящих. У Черкасах заробітна плата промислових робітників 1928 року порівняно з 1927 роком зросла на державних підприємствах на 10,3 проц., кооперативних — на 9,6 проц., збільшились витрати на соціальне страхування. Державні й кооперативні організації за завданням партії вишукували можливості для зниження цін на товари.
Постійний і міцний зв’язок підтримували партійні і радянські органи Черкас з селом. Вони проводили серед селян широку культурно-виховну й масово-політичну роботу, сприяли глибокому усвідомленню селянами ленінського кооперативного плану — плану соціалістичної перебудови сільського господарства. На села регулярно виїжджали бригади робітників підприємств для практичної допомоги в ремонті сільськогосподарського реманенту й проведенні основних польових робіт. Значна роль в організації всього цього належить активній учасниці боротьби за встановлення Радянської влади на Черкащині М. О. Левкович, яка в 1927—1930 рр. очолювала Шевченківський окрвиконком, була членом бюро окружного комітету партії.
На початку січня 1930 року до Черкас приїхали дві тисячі делегатів на окружну конференцію батраків, бідняків і середняків, щоб обговорити питання про колективізацію селянських господарств Шевченківського округу. Місто було прикрашене прапорами, лозунгами, транспарантами. Колони робітників з оркестрами зустрічали і гаряче вітали делегатів конференції, які прямували до робітничого клубу рафінадного заводу. У роки першої п’ятирічки в Черкаському районі була завершена суцільна колективізація.
Високими темпами розвивалась соціалістична промисловість міста. За першу п’ятирічку випуск промислової продукції міських підприємств зріс більш як у два рази і становив у 1932 році понад 70 млн. крб., число робітників збільшилось із 4 тис. у 1928 році до 8 тис. у 1932 році.
Наша країна, достроково виконавши першу п’ятирічку, почала новий етап розвитку — етап завершення соціалістичної реконструкції всіх галузей народного господарства на новій технічній основі. Здійснення планів другої п’ятирічки відбувалось у сприятливих умовах. Насамперед зросла технічна оснащеність промисловості й транспорту. Було реконструйовано найбільші тоді в Черкасах підприємства: рафінадний завод і махоркову фабрику. Якщо за виробничий сезон 1914/15 року завод випустив 435,5 тис. цнт цукру-рафінаду, то вже в 1937 році — понад 1750 тис. цнт, або в 4,5 раза більше. Реконструйовано машинобудівний завод імені Г. І. Петровського, який виріс за роки 1-ї й
2-ї п’ятирічок з невеликої чавуноливарної майстерні в підприємство, що випустило в 1937 році обладнання для харчової промисловості на 3,2 млн. крб. Черкаська махоркова фабрика в 1933—1935 рр. завершила механізацію найбільш важкої ручної праці — розфасовки махорки, що дало змогу подвоїти її потужність і довести випуск продукції до 2 тис. пачок за добу.
Поряд з реконструкцією проводилось будівництво нових підприємств. Так, 1935 року введено в експлуатацію Черкаський консервний комбінат. До його складу ввійшли консервний завод, два радгоспи, які спеціалізувалися на вирощуванні овочів і фруктів та м’ясо-молочному тваринництві. Консервний завод 1937 року випустив продукції на 2847 тис. крб. (у цінах 1927 р.). За роки п’ятирічки стала до ладу макаронна фабрика, продукція якої становила в грошовому обчисленні 6 млн. карбованців.
Успішно розвивалась деревообробна промисловість. Збільшили випуск продукції два лісопильні заводи, реконструйовано фанерний завод (річний випуск продукції у 1937 році становив 500 тис. крб.). Почали випускати продукцію деревообробні артілі промислової кооперації «1-е серпня», «Прогрес», «Інтенсивник», які спеціалізувались на випуску меблів і пакувальної тари. На базі кількох швейних артілей створено державну швейну фабрику (1928 р.), що після реконструкції у 2-й п’ятирічці подвоїла випуск продукції. Відкрилися артілі «Текстильник», «ХХ-річчя Жовтня», які виробляли ковдри, білизну, головні убори та інші товари побутового призначення. 1937 року промисловість виробила продукції на 74,4 млн. крб. На кінець 2-ї п’ятирічки в Черкасах було вже 43 підприємства, де працювало близько 9 тис. робітників.
Технічне переозброєння підприємств вимагало підготовлених кадрів, здатних оволодіти новою технікою і максимально її використати. Комуністична партія закликала робітників освоювати нову техніку. На підприємствах розгорнувся могутній рух передових робітників-стахановців за опанування технікою, за підвищення продуктивності праці. В числі перших у Черкасах почали активно запроваджувати прогресивні методи праці колектив машинобудівного заводу імені Г. І. Петровського, рафінадного заводу ім. Фрунзе, махоркової фабрики та інших підприємств.
На машинобудівному заводі підхопили стахановський почин токарі В. А. Заду-вайло, Ю. С. Литовченко, Д. Д. Росочинський, слюсарі Ф. Ф. Доброштан, К. О. Озеран, начальник цеху П. Ф. Попко. Дві тисячі ящиків готової продукції в день — за планом 1150 — під таким девізом працювали перші новатори виробництва махоркової фабрики: Щербина, Мельникова, Скворська, Одокієнко та інші. На цукрорафінадному заводі очолив рух новаторів комуніст токар Б. В. Дубовик. У соціалістичне змагання за перевиконання денних норм виробітку продукції включився колектив слюсарів-ремонтників, яким керували комуністи С. П. Назаренко та Д. А. Саєнко. 30 серпня 1937 року відбулися міські збори стахановців.
Нове будівництво й технічна реконструкція, здійснена в роки перших п’ятирічок, рух новаторів сприяли зростанню випуску продукції промисловості міста. Особливо швидко розвивалася місцева промисловість. Якщо 1939 року підприємства місцевої промисловості виробляли продукції на 10 тис. крб., то на 1 жовтня 1940 року сума виробленої продукції становила 1319 тис. крб. (у цінах 1926—1927 рр.). На 1941 рік було заплановано для розвитку місцевої промисловості понад 3 млн. карбованців.
Вартість валової продукції державної промисловості у цінах 1926/27 року досягла в 1940 році 43 млн. крб. А вартість валової продукції кооперативної промисловості у цінах 1932 року становила близько 42 млн. крб. Чисельність робітників, інженерно-технічних працівників і службовців на державних підприємствах міста і транспорті в 1940 році перевищила 15 тис. чоловік, кількість кооперованих кустарів досягла 2500 чоловік.
Торговельних закладів у місті було 188. Роздрібний товарообіг державної і кооперативної торгівлі (без громадського харчування) в 1940 році досяг 68 823 тис. карбованців.
У липні 1930 року з ліквідацією округів Черкаси залишились центром Черкаського району, а на початку 1932 року, після запровадження нового адміністративного поділу УРСР, Черкаський район увійшов до складу Київської області. В листопаді 1939 року Черкаси стали містом обласного підпорядкування. Це обумовилося значним зростанням промисловості, кількості робітників і населення в цілому. 1939 року робітників, інженерно-технічних працівників і службовців на підприємствах і транспорті Черкас налічувалося понад 17,5 тис. чоловік. Всього в місті жило 51 639 чоловік, тоді як у 1926 році населення міста становило 34 546 чоловік. Якщо в 1929 році міський бюджет дорівнював 1798 тис. крб., то в 1940 році він зріс до 13 200 тис. карбованців, з яких на соціально-культурні заходи було асигновано 11 520 тис. крб. Витрати на освіту в 30 разів перевищували асигнування в 1914 році.
1932 року архітектори та інженери Київського філіалу «Діпромісто УРСР» розробили проект комплексного планування й перспективного розвитку Черкас на другу п’ятирічку. Розташування міста в центрі України на перетині залізничного й водного шляхів сприяло порівняно швидкому розвитку промисловості. Перспективним планом передбачалася концентрація промисловості в окремих, віддалених від житлової забудови, місцях у районі Дніпра, залізничної станції та рафінадного заводу. Згідно з проектом центральні вулиці мали забудовуватись чотириповерховими житловими будинками. Проектувалося також спорудження адміністративних, громадських, культурно-освітніх і побутових споруд.
Населення міста 1940 року обслуговували 7 лікарень на 435 ліжок, 6 амбулаторій і поліклінік, 4 лікарські та 6 фельдшерських пунктів. У закладах охорони здоров’я працювало 950 чоловік.
Партійні і радянські органи міста постійно піклувалися про дітей. У Черкасах діяло 8 постійних дитячих ясел на 425 місць, 16 дитячих садків на тисячу дітей, дитяча поліклініка, дитяча консультація, молочна кухня, будинок немовлят.
Водночас з проведенням соціалістичної реконструкції народного господарства у країні здійснювалась культурна революція. Було запроваджено загальне початкове
навчання. 1940 року в 14 середніх і неповних середніх школах навчалося 6709 учнів. Посиленими темпами йшла боротьба з неписьменністю та малописьменністю дорослого населення, яка розпочалася зразу ж після закінчення громадянської війни. Щоб прискорити повну ліквідацію неписьменності, районна рада професійних спілок і районний відділ народної освіти у вересні 1935 року відкрили в Черкасах 7 шкіл для неписьменних та 44 школи для малописьменних. Всього в цих школах навчалося понад 1500 чоловік. Завдяки цьому напередодні війни неписьменність була практично ліквідована.
1930 року перед бажаючими вчитись гостинно відчинилися двері першого вищого навчального закладу — Черкаського державного педагогічного інституту, який у 1930—1934 рр. називався інститутом соціального виховання. На 3-х факультетах інституту (історичному, фізико-математичному, агробіологічному) навчалося 140 студентів. До кінця першої п’ятирічки кількість студентів зросла до 350 чоловік, а в 1937 році їх було понад 1000. З 1931 року розпочалась підготовка вчителів, які навчались заочно. 1940 року в 6 технікумах і спеціальних школах (фельдшерсько-акушерській, політосвіти, зуболікарській, автошколі та ін.) було 3394 учні, у школах фабрично-заводського навчання — 250 учнів. У педагогічному інституті здобували знання 1094 студенти на стаціонарі і 2692 студенти — заочно.
1933 року до Черкас переведено Білоцерківський пересувний робітничо-колгоспний театр, якому з 1939 року присвоєно ім’я Тараса Шевченка. До його складу увійшли учасники 3-ї творчої майстерні об’єднання «Березіль», а також актори з інших професійних і самодіяльних колективів. Підвищенню майстерності молодого творчого колективу сприяла дружба з провідними театрами Києва і Харкова. Видатні майстри сцени Н. М. Ужвій, П. І. Сердюк, М. Ф. Романов постійно надавали творчу допомогу молодому колективу, нерідко беручи участь у його спектаклях.
Багато робилося для розширення мережі культосвітніх закладів. У 1928 році тут споруджено клуб цукровиків на 800 місць з бібліотекою і кімнатами для культурно-масової роботи й для гуртків самодіяльності. В місті 1940 року працювали театр, цирк, два кінотеатри, дитяче кіно, 12 робітничих клубів, більшість з яких мала кіноустановки, 4 радіовузли, краєзнавчий музей, 39 бібліотек, палац піонерів, музична школа. З 1920 року виходила щоденна газета «Прапор комуни» — орган Черкаського міського і районного комітетів КП(б)У та міської і районної Рад.
Створювалися умови для розвитку фізкультури й спорту. Так, були побудовані міський стадіон на березі Дніпра й стадіон при рафінадному заводі. Посилилась оборонно-масова робота. В липні 1932 року за рішенням Київського обкому партії у Черкасах відкрилися будинок оборони та школа стрілецької підготовки. 1936 року почали працювати курси протиповітряної і протихімічної оборони, які за довоєнний час підготували 145 інструкторів військової справи.