Черкаси у роки мирного будівництва (до 1941 р.)
У важких умовах громадянської війни партійні і радянські органи, здійснюючи ленінські настанови, дбали про піднесення освіти, культури й соціалістичної свідомості трудящих міста.
На початку лютого 1918 року в Черкасах створено краєзнавчий повітовий музей. Художні скарби поміщицьких палаців Черкаського повіту, експоновані в ньому, стали народною власністю, доступними трудящим масам. У квітні 1919 року відкрилися 3 вечірні професійні ніколи, 3 ніколи грамоти, 3 дитячі садки, 23 липня 1920 року в приміщенні колишньої чоловічої гімназії почала роботу вечірня школа, яка готувала слухачів для народного університету.
У серпні 1920 року радянські органи націоналізували приміщення міського театру й передали його новоствореному Державному драматичному театру імені Івана Франка. У сезон 1920—1921 рр. тут працювали видатні митці української радянської сцени: А. Бучма, О. Ватуля, Г. Юра, Ю. Юра-Юрський. З успіхом пройшли у вересні 1920 року вечори народних пісень, влаштовані капелою «Думка» під керівництвом К. Г. Стеценка. Черкасці тепло й сердечно вітали відомого українського композитора К. Г. Стеценка, а разом з ним — літпрацівника капели поета П. Г. Тичину. В місті відкрилась повітова виставка творів молодих митців, широко розгорнулась художня самодіяльність на підприємствах. Повсюдно читалися лекції, виступали доповідачі, в т. ч. приїжджі з великих міст країни.
Перша світова і громадянська війни та інтервенція залишили по собі великі економічні й господарські труднощі. У важкому становищі перебувала промисловість Черкас. Через відсутність сировини, палива й коштів основні підприємства міста не працювали. Стояв рафінадний завод, припинили роботу дротяно-цвяховий, чавуноливарний, лісопильні й цегельні заводи. З великими перебоями діяли тютюново-махоркова фабрика, дрібні друкарні, сірникова фабрика. Розруха позначилася і на роботі залізничного та водного транспорту. В місті налічувалося понад 10 тис. безробітних.
Міська партійна конференція, яка відбулася в грудні 1920 року, розробила заходи відбудови промисловості міста. У резолюції, схваленій конференцією професійних спілок міста 12 грудня 1920 року, трудящі заявили: «Сюди, на цей безкровний фронт, повинні звернути всю свою увагу робітники, які своєю енергією і невтомністю будують свою соціалістичну державу, для негайного відбудування зруйнованого імперіалістичною і громадянською війнами народного господарства й промисловості, чим буде прискорено остаточну перемогу над капіталізмом і наближено царство соціалізму».
Труднощі економічного характеру намагалися використати вороги Радянської влади. Вони організували контрреволюційні банди, які нападали на села, створювали загрозу й Черкасам. Наприкінці 1920 року в місті було розкрито й знешкоджено кубло петлюрівських недобитків. Не раз партійній організації доводилося переводити комуністів на воєнне становище. Багато зробив для справи боротьби проти бандитизму повітовий військовий комісар комуніст Г. Н. Рябокінь.
Перехід до нової економічної політики вимагав зміни методів керівництва підприємствами з боку державних органів. Перед Черкаським повітовим раднаргоспом, створеним у липні 1920 року, постало завдання залишити в націоналізованій державній промисловості тільки основні підприємства, на яких можна було б швидко налагодити виробництво й перевести їх на господарський розрахунок. Такими були лише три: тютюново-махоркова фабрика, 2-а державна друкарня та сірникова фабрика. Для збільшення виробництва тютюново-махоркові фабрики міста були об’єднані в одну. Ткацька фабрика, цвяховий завод, чавуноливарний, пивоварний і шкіряний заводи були здані в оренду, а рафінадний, ливарний і деякі інші — тимчасово законсервовані.
На початок травня 1921 року в місті й повіті було націоналізовано 8 парових млинів, більшість з них відремонтовано й пущено. В Черкасах працювала цукеркова фабрика. Була обладнана кавова фабрика. Націоналізовано пивоварний завод.
Все гострішим ставало продовольче питання, особливо в зв’язку з неврожаєм 1921 року. Катастрофічного характеру набула паливна криза. Черкаське повітове профбюро 11 жовтня 1921 року оголосило мобілізацію робітників і службовців на заготівлю палива.
Величезні труднощі поглиблювались різким скороченням посівних площ у. повіті, які становили в 1921 році лише 25 проц. дореволюційного рівня. Поголів’я худоби зменшилося на 60 проц. Черкаському повіту загрожував голод. Почастішали масові захворювання.
З липня 1920 року до жовтня 1922 року Черкаси й повіт входили до складу новоствореної Кременчуцької губернії. За новим адміністративно-територіальним поділом на Україні в квітні 1923 року було створено Черкаський округ, що з 1927 року іменувався Шевченківським.
Міська партійна організація зміцніла організаційно й ідейно. На грудень вона налічувала 11 комуністичних осередків, до яких входив 151 член партії і 45 кандидатів у члени партії.
Відбудовувалась і розвивалась прискореними темпами промисловість міста. Визначною подією в економічному житті Черкас був урочистий пуск 2 листопада 1924 року відбудованого рафінадного заводу. За 6 місяців він дав 2412 тис. пудів рафінаду, перевищивши на 12 проц. виробництво продукції у довоєнний час. Згодом запрацювали лісопильні заводи, фанерна фабрика, артілі промислової кооперації «Ударник», «Текстильник», «Перемога» . Проте ще не всі підприємства стали до ладу. В 1923—1924 рр. у місті, як і по всій країні, були ще безробітні. З 20 вересня 1924 року трудящі Черкас та округу провели місячник допомоги безробітним. Домовласники, торговці та інші нетрудові елементи були обкладені спеціальним податком. Таким же податком обкладено й торговельно-промислові підприємства. За планом Черкаси мали дати 15 тис. крб., а на 2 грудня 1924 року вже було зібрано близько 19 тис. карбованців.
Робітники й робітниці підприємств Черкас, як і всієї країни, гаряче відгукнулись на ленінський призов. На першій безпартійній міській робітничій конференції у лютому 1924 року 16 передових робітників подали колективну заяву про вступ до партії. Лави партії протягом лютого—березня 1924 року поповнили 134 робітники й робітниці підприємств міста.
Поряд з відбудовою народного господарства приділялась велика увага розвитку освіти. 1922 року в місті було 13 трудових шкіл, де навчалося 1866 учнів, 10 дитячих будинків на 450 місць, профтехшкола й агрошкола. Багато робилося для ліквідації неписьменності. На важливість цієї справи звертав увагу і повітовий з’їзд незаможних селян, що відбувся 15 жовтня 1922 року. Було вирішено, крім коштів держави на розвиток народної освіти, виділити суму із самооподаткування. В Черкасах 1924 року створено товариство «Геть неписьменність». На всіх підприємствах і в установах створені трійки сприяння товариству «Геть неписьменність». У листопаді 1924 року відкрито вечірню школу для робітників, зайнятих на виробництві.
Важливим заходом окружного й міського виконавчих комітетів було створення курорту Соснівка. В 1925 році дачні особняки багатіїв і пансіонати Соснівки були націоналізовані, а територія виділена з державного лісового фонду й передана Черкаському відділу комунального господарства для ведення лісового паркового господарства і використання для культурного відпочинку трудящих. Глибоким вивченням можливостей перетворити селище Соснівку на здравницю всеукраїнського значення зайнялася президія Черкаської окружної планової комісії. У своїй постанові від 19 листопада 1925 року президія вирішила провести обстеження Соснівки щодо її кліматичних, геологічних і меліоративних особливостей та опрацювати єдиний план благоустрою, розробити правила сандогляду, норму й порядок заселення території.
Піклування про зростаючий курорт для трудящих узяв на себе Головсоцстрах Народного комісаріату праці Української РСР. Він розгорнув спорудження капітальних будинків відпочинку і здравниць. Прокладено бруковану дорогу, яка сполучила Соснівку з Черкасами. З міста проведено електролінію й водопровід. Курорт Соснівка став одним з кращих кліматичних здравниць країни.
Місцеві партійні і радянські органи налагоджували безплатне медичне обслуговування трудящих. Багато робили для поліпшення лікувальної і профілактичної справи. В 1924/25 році у місті вже працювали 2 державні лікарні на 95—100 ліжок, лікарня при рафінадному заводі на 20 ліжок, центральна робітнича поліклініка, дві амбулаторії на підприємствах. На початку 1925 року в місті відкрито будинок санітарної освіти, протитуберкульозний диспансер, дитячу консультацію, агітполіклініку та інші профілактичні установи.
Очолювали самовіддану працю трудящих на відбудові народного господарства партійні організації. На 1925 рік у Черкасах налічувалось 15 осередків. Найчисленнішими з них були партійні організації рафінадного заводу та махоркової фабрики.
Після XIV з’їзду ВКП(б) Комуністична партія і радянський уряд спрямували зусилля й волю радянського народу на здійснення соціалістичної індустріалізації країни. Почалось різке скорочення приватної промисловості й зростання державної. Якщо на 1 жовтня 1926 року в Черкаському округу серед діючих підприємств цензової промисловості для перероблення продукції сільського господарства (головним чином, цукрової, млинарської та горілчаної) було 15 приватних підприємств, то на 1 жовтня 1928 року їх залишилось тільки 4. Старі промислові підприємства міста реконструйовувалися, обладнувалися новим устаткуванням. В роки першої п’ятирічки почалося спорудження нових цехів машинобудівного заводу (1928), кількість робітників збільшилася до 400 чоловік. На базі двох лісопильних заводів і меблевої фабрики 1931 року створено деревообробний комбінат. Наступного року почалося будівництво потужного консервного заводу. Зростали й артілі промислової кооперації. З пуском 1932 року на території Черкаського району Ірдинського торфопідприємства — одного з найбільших на Україні — значно зміцніла енергетична база Черкас.
Черкаські робітники разом з усім робітничим класом країни з величезним трудовим піднесенням включилися в соціалістичне змагання за дострокове виконання першої п’ятирічки. Одним з ініціаторів соціалістичного змагання на Черкаському машинобудівному заводі імені Г. І. Петровського став кадровий робітник токар В. А. Задувайло. Удосконаливши методи праці, він виконував до п’яти норм за зміну, забезпечуючи високу якість продукції.
Заспівувачами соціалістичного змагання були комсомольці. Вони підтримали почин московських і ленінградських комсомольців, що вперше в країні впровадили нову форму змагання — ударництво. Серед комсомольців і молоді міста знайшла своїх послідовників також ініціатива комсомольських організацій великих промислових міст, які закликали створити загони легкої кавалерії, що допомагали б партійним організаціям боротися з недоліками в роботі підприємств, установ.
Керувала соціалістичним змаганням партійна організація. Об’єднаний пленум Черкаського окружкому й окружної контрольної партійної комісії, що відбувся 5—8 березня 1928 року, зобов’язав партійні організації конкретно вникати в питання виробництва, підвищення кваліфікації робітників, залучення їх до раціоналізаторської справи, дбати про добір і виховання керівних кадрів, виховання у трудящих високої свідомої соціалістичної дисципліни.