Черкаси у рокі Жовтневої революції і громадянської війни
Перемога Жовтневого збройного повстання в Петрограді стала величезною запалюючою силою і для трудящих Черкас. Все дужче розгорталася боротьба за владу Рад. Збільшилась і зміцніла фракція більшовиків у Черкаській Раді робітничих і солдатських депутатів, яка в грудні 1917 року добилась усунення меншовицько-есерівської президії. Все частіше на зборах і мітингах робітників і солдатів висувалися вимоги про взяття влади. Міська буржуазія намагалась будь-що утримати владу в своїх руках. Буржуазно-націоналістична Центральна рада робила все, щоб затримати розгортання революційних подій. До неї приєдналися кадети, меншовики й есери.
Та ніякі сили не могли зупинити тріумфальної ходи соціалістичної революції. Рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад, делегатом якого від Черкаської Ради робітничих і солдатських депутатів був Т. Г. Нестеренко, стали прапором трудящих мас. У місті створюється більшовицький комітет, який очолив боротьбу трудящих за перемогу влади Рад.
16 січня 1918 року, з наближенням радянських військ і червоногвардійських загонів до Черкас, Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів взяла владу до своїх рук. На бік Ради перейшло близько 600 солдатів гарнізону.
А 18 січня 1918 року представники Ради — більшовики Кудрицький і Микитенко — оголосили на засіданні міської думи про розпуск останньої і перехід всієї влади до Ради.
У кінці січня 1918 року створюється військово-революційний комітет, який очолив Золотарьов — представник червоногвардійських загонів. До комітету ввійшли І. Г. Константинов — керівник міської більшовицької організації, Т. Г. Нестеренко, Дудкевич (від революційного гарнізону), більшовики С. Г. Вербовецький, Ф. А. Тищенко, Ф. П. Лаконцев.
Спираючись на підтримку трудящих мас, Рада робітничих і солдатських депутатів та ревком розгорнули енергійну діяльність. Ревком облікував запаси харчових продуктів, матеріальні цінності, оголосив нещадну війну спекуляції. Для поповнення фінансових і продовольчих ресурсів міста Рада робітничих і солдатських депутатів наклала на міську буржуазію контрибуцію. На заводах і фабриках запроваджено робітничий контроль.
Революційним заходам Ради і ревкому буржуазія чинила шалений опір, їх саботували всі контрреволюційні елементи. 19 лютого 1 918 року вони напали на приміщення Ради робітничих і солдатських депутатів і вдалися до погрому.
На початку березня 1918 року австро-німецькі. війська захопили Черкаси. Почалася жорстока розправа над революційно настроєними робітниками, над усіма, хто співчував Радянській владі. Окупанти заборонили робітничі й громадські організації, запровадили режим терору.
Черкасці разом з трудящими всієї України розгорнули нещадну боротьбу проти загарбників і їх ставленика гетьмана Скоропадського. Більшовицька організація міста, яка перейшла в підпілля, очолила трудящих міста в боротьбі проти окупантів. Бюро більшовицької організації в кінці травня 1918 року налагодило зв’язок з підпільним Київським губкомом більшовиків. У Черкасах діяв підпільний ревком. За його завданням група робітників захопила пароплав «Баня» і під охороною його переправила через Дніпро учасників Звенигородсько-Таращанського повстання, які під натиском переважаючих німецьких військ змушені були відступати на Лівобережжя. Три інші пароплави «Мукомол», «Стрелок» і «Фаня» також були захоплені робітниками. На цих суднах через Дніпро переправили близько 5 тис. повстанців зі зброєю, амуніцією, обозами.
Влітку 1918 року відбулася підпільна конференція Черкаської більшовицької партійної організації. З Києва для підпільної роботи до Черкас прибули більшовики М. В. Майборода — столяр залізничних майстерень станції Конотоп Я. А. Чубін.
Конференція обрала підпільний повітовий комітет і повстанком. Секретарем підпільного повіткому партії став Чубін6. Він був учасником Таганрозької наради більшовиків України.
На нещадну боротьбу проти німецьких загарбників і куркульських гайдамацьких зграй піднялися червоні партизани. В Черкаському повіті було кілька партизанських загонів, на чолі яких стояли Ф. Ільїн, К. Віхоть, Я. Краснощок та інші. Загальне керівництво партизанським рухом здійснювали більшовики. Зв’язковою була Люба Боярська. В Черкасах та його околицях діяли партизанські загони Г. Рябоконя і М. Криворучка. Черкаські залізничники взяли участь у всеукраїнському страйку залізничників у вересні 1918 року. Підпільно-диверсійна група, що діяла на залізниці, пустила під укіс ешелон з окупантами.
Після 1-го з’їзду КП(б)У в Москві 5—12 липня 1918 року підпільна партійна організація посилила керівництво повстанськими загонами.
За рішенням Київського підпільного губкому партії повітові партійні організації для кращого керівництва ними були об’єднані в чотири окружні. До складу Черкаського округу ввійшли Уманська, Черкаська, Звенигородська й Чигиринська повітові організації. На окружній конференції, що відбулася 9—10 жовтня 1918 року в Черкасах, був обраний партійний окружний комітет, який очолив А. М. Рибак. 5 листопада 1918 року вийшов перший номер газети окружкому «Знамя коммунизма». Відтоді в Черкасах почала свою історію партійна і радянська преса.
За розпорядженням буржуазно-націоналістичної Директорії в місті формувалась Корсунська бригада. Більшовики-розгорнули в її частинах агітаційну роботу. Її успіху сприяв і командир бригади Г. Хименко, який був залучений до створеного більшовиками військово-революційного комітету. Велика частина солдатів перейшла на бік більшовиків й активно включилась у боротьбу за владу Рад. Черкаський повітовий комісар з тривогою повідомляв губернські власті про зростання революційних настроїв у місцевому гарнізоні.
У ніч на 25 січня 1919 року повсталі полки Корсунської бригади разом з робітниками скинули ставлеників петлюрівської Директорії. В Черкасах відновилась Радянська влада, органом якої став військово-революційний комітет. До його складу ввійшли Я. Чубін, М. Майборода, Ф. Тищенко, А. Шерстюк та інші.
Щоб допомогти сусіднім містам, де трудящі повстали проти Директорії, частини Корсунської бригади та члени ревкому вирушили до міста Сміли і станції Гребінка. Цим скористалися петлюрівські недобитки. Вони в кінці січня 1919 року підняли повстання, але надісланий ревкомом загін придушив контрреволюційний заколот.
Черкаський повітовий комітет партії, що поновив свою діяльність на початку лютого 1919 року, складався з комуністів, які мали великий досвід підпільної і партійно-організаторської роботи. Велику увагу він приділяв створенню загонів Червоної Армії, мобілізації комуністів на військову роботу, сформував комуністичний батальйон, який очолив Ф. Н. Ільїн, частини особливого призначення для боротьби з контрреволюційними елементами, здійснював широку діяльність, спрямовану на зміцнення Радянської влади.
До активної участі в радянському будівництві залучалися селяни. 20—22 лютого 1919 року в Черкасах відбув ся повітовий селянський з’їзд, у якому взяло участь 102 представники від волостей повіту та 5 — від місцевих демократичних організацій. З’їзд обговорив широке коло питань: про забезпечення населення продовольством, заходи щодо ліквідації бандитизму й контрреволюції, земельне питання, про заводи й фабрики, про освіту, фінанси та ін. і ухвалив відповідні рішення.
16 березня 1919 року в Черкасах відбулася повітова партійна конференція. Вона особливу увагу приділила зміцненню Червоної Армії і вирішила обеззброїти куркульські елементи й дати зброю робітникам та незаможному селянству. Для зручності керівництва конференція вирішила поділити повіт на 6 районів. Невідкладних заходів вживалося для поліпшення продовольчого становища, яке було дуже гострим.
Контрреволюційні елементи всіляко прагнули використати труднощі військового часу. В квітні 1919 року місцевою Надзвичайною комісією в Черкасах була розкрита змова контрреволюціонерів.
У травні 1919 року зрадник Григор’єв з численною бандою повів наступ на Черкаси. Три рази місто переходило з рук у руки. 12 травня григор’євці захопили його. Бандити вчинили жорстоку розправу над комуністами, членами їх сімей, радянськими працівниками. Але вже 21 травня Червона Армія визволила Черкаси. Під час боїв був пошкоджений рафінадний завод. Заходами, вжитими партійними і радянськими організаціями, в місті швидко було поновлено нормальне життя. Посилено підвіз продовольства й подано допомогу всім, хто потерпів від бандитів. Влітку 1919 року в Черкасах було націоналізовано 11 підприємств. Серед них: млин Грінблата, тютюнові фабрики Зарицького, Летичевського, Вайсбурда, Варшавського, механічний завод Гроссе та ряд інших.
Згуртовуючи революційні сили, повітовий партійний комітет приділяв велику увагу роботі серед молоді, подав допомогу в створенні комсомольської організації. 27 липня 1919 року відбулися урочисті збори, присвячені її заснуванню. Міський партком і міськвиконком проводили велику воєнно-оборонну роботу в зв’язку з наступом Денікіна улітку 1919 року. В місті формувався 3-й запасний полк Червоної Армії. У червні 1919 року Черкаси стали одним з основних пунктів зосередження інтернаціональних формувань Червоної Армії. Коли в липні 1919 року білогвардійська денікінська армія почала просуватися в глиб України, в Черкасах оголосили загальну мобілізацію до Червоної Армії. Міська рада профспілок і фабрично-заводських комітетів вважали себе мобілізованими, робітники добровільно з’явилися на призовні пункти. Загальні збори міської партійної організації 10 липня 1919 року прийняли постанову про негайну мобілізацію всіх членів партії і співчуваючих. Підприємства переключили на виробництво воєнної продукції. Все доросле населення вийшло споруджувати оборонні укріплення. В 20-х числах серпня почалися бої на підступах до Черкас. Наприкінці серпня 1919 року частини Червоної Армії за наказом командування залишили місто.
Денікінці відновили старі порядки. Наказом начальника денікінського гарнізону була призначена міська управа. Озвірілі білогвардійці чинили криваву розправу над трудящими Черкас. Вони закатували сотні людей, пограбували багато цінностей, вивезли продовольство.
Трудящі міста й повіту розгорнули боротьбу проти денікінців. Керівництво нею здійснював підпільний повітовий комітет’ партії. Він же очолив .у повіті партизанський рух. Партизанські загони, зокрема І. Г. Єременка, М. А. Хижняка, діяли в усьому повіті. В районі між Черкасами й Каневом вів боротьбу з денікінцями загін під командуванням С. Федоренка (налічував до 300 бійців). 1500 партизанів мав загін Козюри, який завдавав ударів по денікінцях у самому місті. Зосередженням партизанських загонів став Мошнянський ліс, де налічувалося до 6 тис. бійців. У ніч з 24 на 25 грудня 3-я бригада 60-ї дивізії 12-ї армії, вийшовши до Дніпра, розгорнула наступ на Черкаси. За наказом ревкому виступили і партизани, допомагаючи наступаючим частинам Червоної Армії.
Після жорстоких боїв 31 грудня 1919 року вони оволоділи містом. Під час визволення Черкас особливо відзначився 540-й полк 3-ї бригади.
Відступаючи, денікінці вчинили страшний погром.
У місті майже не залишилось цілих будинків.
Зразу ж після визволення, на початку 1920 року, був сформований повітовий військово-революційний комітет, розгорнула роботу партійна організація, у повіті налічувалося 200 членів партії. В кінці січня в Черкасах відбулася повітова партійна нарада, в якій взяло участь 75 чоловік.
Партійним і радянським органам доводилося працювати в надзвичайно важких умовах. У лютому місто зазнало нападу банд Тютюнника, і тільки 18 травня стало можливим скликати повітовий з’їзд Рад1 2. За прикладом робітників промислових центрів 1-го травня 1920 року в Черкасах на всіх підприємствах відбувся комуністичний суботник. Було налагоджено видання газети «Вісті» — органу Черкаського повітпарткому й повіт-виконкому, яка з червня 1920 року стала щоденною.
У 16 волостях і місті цього року були створені комсомольські осередки. Міська комсомольська організація складалася з 64 чоловік. Вони вели значну культурно-виховну й масово-політичну роботу серед молоді. У місті відкрилися школи для- безпритульних дітей. Велика увага приділялась виховній роботі серед жінок-робітниць. На 1 серпня 1920 року в Черкасах діяв молодіжно-комсомольський клуб, де читалися лекції, проводилися бесіди, один раз на тиждень видавалася газета. Добре працювала школа політпрофосвіти. Молодь брала активну участь у боротьбі з бандитизмом.
У квітні 1920 року на Радянську Україну вторглися польські інтервенти, які захопили Київ. Губернські установи були евакуйовані до Черкас. Але наближення фронту до міста примусило 10 травня евакуювати з Черкас всі радянські установи. За наказом Київського губревкому на час евакуації вся повнота влади була передана повітовій ревтрійці, яка діяла до 30 липня. Повітовий ревком організував допомогу фронту.
28—30 серпня 1920 року в Черкасах відбулася повітова партійна конференція, в роботі якої взяли участь 15 делегатів від Черкаської міської партійної організації, що представляли 144 члени і кандидати в члени партії, в т. ч. 37 членів партії, при-командированих з ЦК КП(б)У і губпарткому. Конференція розробила заходи щодо мобілізації сил на боротьбу з контрреволюцією та відбудови народного господарства.
Місто в роки громадянської війни понад десять разів переходило з рук у руки, зазнавало обстрілів, руйнувань. Кілька тисяч його жителів стали жертвами боїв і терору контрреволюції. Загинув у бою з рештками григор’євських банд командир Черкаського комуністичного полку більшовиків Ф. Н. Ільїн. Денікінці закатували залишеного для підпільної роботи активного революційного діяча, більшовика С. Г. Вербовецького. Жертвою бандитського терору став активний партійний працівник повіту К. Віхоть та багато інших безмежно відданих Радянській владі товаришів.