Черкаси у Великій Вітчизняній війні
Повнокровне трудове й культурне життя міста перервав підступний напад на нашу країну гітлерівської Німеччини. Воєнні умови вимагали докорінної перебудови всього народного господарства, організаційної та ідеологічної роботи. На багатолюдних мітингах і зборах трудящі заявляли про свою відданість соціалістичній Вітчизні, Комуністичній партії. Протягом першого тижня війни комсомольська організація міста направила на фронт добровольців. Підприємства міста стали випускати продукцію для фронту.
29 червня 1941 року над Черкасами з’явилися ворожі літаки-розвідники. 17 липня фашистські бомбардувальники вчинили варварський наліт на місто, внаслідок якого були вбиті й поранені серед мирного населення.
Черкаський міський і районний комітети партії разом з радянськими й профспілковими організаціями багато робили для зміцнення оборони міста, для спорудження укріплень. Вдень і вночі працювали робітники й спеціалісти деревообробного комбінату, фанерного та дротяно-цвяхового заводів на спорудженні переправи через Дніпро. Понад 10 тис. жителів міста взяли участь у будівництві 12-кілометрового протитанкового рову навколо міста. Були вириті окопи повного профілю, бліндажі, площадки для гармат. На найбільш загрозливих напрямках встановлені загородження з колючого дроту й протитанкових надовбів. Здійснювались евакуація населення, перебазування підприємств, вивозилися в тил устаткування й цінності. Евакуйоване в східні райони країни устаткування заводів союзного значення — машинобудівного до м. Кургана Челябінської області, рафінадного до м. Тімашового Куйбишевської області, консервного до м. Камишина, махоркової фабрики до м. Атлиря Чуваської АРСР — було швидко встановлене на новому місці і вже в кінці 1941 року почався випуск продукції для фронту. Черкаський дитячий будинок був розміщений в Андижанській області Узбецької РСР. Формувались партизанські загони, створювались для них бази.
На початку серпня 1941 року фронт наблизився до Черкас. 19 серпня розгорнулися вперті бої на підступах до міста. Обороняла його 38-а армія (командуючий Д. І. Рябишев, член Військової Ради М. К. Попель) у складі 196-ї, 116-ї стрілецьких дивізій та 212-ї стрілецької мотодивізії. В ніч на 22 серпня за наказом командування радянські війська, стримуючи ворога, почали відходити на лівий берег Дніпра. До Черкас вдерлися гітлерівці.
З перших днів окупації міста фашистські загарбники почали жорстоку розправу над радянськими людьми. На початку вересня вони після нелюдських катувань повісили в центрі міста слюсаря Черкаської електростанції Г. Стремиленка і коменданта Черкаського педінституту І. І. Бінусова, які були залишені в місті для підпільної роботи. Жертвами фашистського терору стали робітники рафінадного заводу Білан, Крижанівський, Турчин, Шпак та інші. Фашисти вчинили також дику розправу над тяжкохворими, що залишились у Соснівському санаторії,— їх перекололи багнетами, а трупи кинули в Дніпро.
Протягом вересня—жовтня 1941 року гітлерівці розстріляли в місті кількасот мирних жителів, серед них багато чоловіків похилого віку, жінок, дітей. Тисячі жителів міста й району були кинуті в катівні гестапо. В січневі ночі 1942 року гітлерівці розстріляли на подвір’ї черкаської тюрми сотні радянських людей. Серед жертв фашистського терору були й колишній голова Черкаського райвиконкому П. А. Яцик, колишній секретар Бородянського райкому партії Київської області Ю. П. Коваленко, активні партійні й радянські працівники С. С. Валієнко, С. П. Холоденко. Близько 2 тис. чоловік молоді гітлерівці вивезли з Черкас на рабську працю до фашистської Німеччини.
Однак радянські люди не скорились фашистам. З перших днів тимчасової окупації у черкаських лісах почав активно діяти партизанський загін, утворений з працівників підприємств, партійного і радянського апарату й залишених міським та районним комітетами партії для підпільної роботи. Партизанів очолив досвідчений у військовій справі комуніст працівник Черкаського міського комітету партії Ф. Р. Савченко. До черкаського загону вступили і два його брати. Комісаром загону став секретар Черкаського підпільного райкому партії С. Н. Пальоха.
Члени Черкаської підпільної організації І. М. Тонкопряд, Д. К. Семадені, П. С. Малов розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро. Підпільники — робітники консервного заводу А. О. Тулуман, шкіряного заводу Б. М. Рубцов, Г. К. Іващенко, В. Д. Кривицька, майстерні для ремонту тракторів і автомашин І. С. Черненко та багато інших — виводили з ладу механізми машин, влаштовували аварії. До підпільної роботи включився П. Т. Марущак, який до війни працював у черкаській районній газеті «Прапор комуни».
Після Сталінградської битви партизанський рух значно активізувався. В липні й на початку серпня 1943 року в Черкасах були організовані підпільні диверсійні групи з робітників та інтелігенції, які проводили диверсії на залізниці та підприємствах міста. У вересні 1943 року П. Т. Марущак вивів з міста в ліс до партизанів 28 чоловік підпільників.
Долаючи впертий опір німецько-фашистських військ, з’єднання Червоної Армії в кінці вересня — на початку жовтня 1943 року підійшли до Дніпра і приступили до підготовки його форсування. Здійснення цієї операції було покладено на 52-у армію 2-го Українського фронту під командуванням генерал-лейтенанта К. А. Коротєєва. В ніч на 25 вересня поблизу Черкас у тилу противника були висаджені 3-я і частково 5-а авіадесантні бригади. Частина десантників об’єдналася з партизанами, зокрема з Черкаським партизанським загоном, що налічував 700 чоловік.
Форсування Дніпра почалося 13 листопада. Підрозділи 254-ї стрілецької дивізії першими переправилися через Дніпро в районі села Свидівка (25 км на північний захід від Черкас) і біля села Сокирного. Завдаючи ударів ворогові, який мав перевагу в силах, частини 52-ї армії
за три дні боїв розширили плацдарм до 5 км вглиб і 7 км по фронту. Після запеклих боїв наші війська 17—19 листопада оволоділи Руською Поляною, Єлизаветівкою, Будшцем, Соснівкою, Василицею і вийшли на підступи до Черкас.
Велику допомогу радянським частинам подали десантники й партизани. Напередодні форсування Дніпра вони зосередилися на підступах до міста. З початком операції об’єднані сили десантників і партизанів атакували фашистів з тилу. Добре знаючи місцевість й оборону ворога, партизани вказували підрозділам Червоної Армії найбільш уразливі місця, де можна успішно атакувати ворожі війська. Радянське інформбюро 19 листопада повідомляло, що «ці підрозділи разом з партизанами завдали окупантам раптового удару».
Бої безпосередньо за місто розгорнулися 20 листопада. Першою на залізничну станцію увірвалася гармата лейтенанта П. Л. Вернигори. Ворог чинив упертий опір, однак стримати натиск наших військ не зміг. 14 грудня радянські війська визволили місто від загарбників, і над Черкасами знову гордо замайорів червоний прапор.
У жорстоких боях на вулицях міста чудеса хоробрості показав лейтенант артилерії москвич В. М. Молотков і батарея, якою він командував. На одній з вулиць, відбивши сім ворожих контратак, артилеристи вивели з ладу ворожий танк, шестиствольний міномет, знищили понад півсотні гітлерівців. У розпалі бою В. М. Молотков провів свою батарею у ворожий тил, завдавав ударів по фашистах з гармат і в рукопашному бою. Знищивши десятки гітлерівців, герой загинув. Доблесному офіцерові-комуністу уряд посмертно присвоїв звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названо одну з вулиць Черкас.
Відзначився під час визволення Черкас і старший лейтенант В. В. Чіковані — син грузинського народу. З групою сміливців він пробрався у двір будинку нинішнього палацу піонерів на Комсомольській вулиці (тут засіли фашисти і сильним вогнем затримували просування радянських воїнів) і несподівано атакував ворога. Битва за Черкаси завершилася блискучою перемогою Червоної Армії. Двадцяти двом з’єднанням і частинам, що відзначилися в боях за визволення міста, було присвоєно почесне найменування — «Черкаських».
З визволенням міста завершилася наступальна операція Червоної Армії, яка ввійшла в історію Великої Вітчизняної війни під назвою Черкаська. Ця операція мала важливе значення. Був створений великий, третій за розміром після Київського і Дніпропетровського, плацдарм на правому березі Дніпра. Він сягав 60 км по фронту і 30 км вглиб. Цей плацдарм був використаний радянськими військами під час здійснення блискучої за своїм задумом Корсунь-Шевченківської операції у січні—лютому 1944 року. Багато черкасців зі зброєю в руках захищали рідну Батьківщину, громили ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. Сотні з них за доблесть і геройство нагороджені бойовими орденами та медалями.
Свято шанують трудящі міста пам’ять робітника-будівельника Героя Радянського Союзу П. Ю. Атамановського, який віддав своє життя за свободу, честь і незалежність Батьківщини. Його ім’ям названо одну з центральних вулиць нового заводського району міста. Золоті зірки Героя Радянського Союзу сяють на грудях 19 жителів міста. Серед відважних воїнів, учасників Великої Вітчизняної війни, які прославились бойовими подвигами під час форсування Дніпра й визволення Черкас від гітлерівських окупантів,— полковники у відставці, Герої Радянського Союзу О. В. Лук’янов та О. М. Луценко, секретар Черкаського підпільного райкому партії й організатор у районі партизанської боротьби проти німецько-фашистських загарбників С. H. Пальоха. Відомі в місті імена В. Ф. Кучеренка — одного з бойових організаторів партизанської бригади «За Родину», яка боролася проти гітлерівських загарбників у Бельгії, В. О. Будахи — активного учасника партизанського руху в Італії та багатьох інших прославлених у ратних подвигах радянських патріотів.
834 дні перебували Черкаси в пазурах гітлерівських розбійників. У перший день після визволення в місті налічувалося дуже мало місцевих жителів. Загарбники зруйнували, спалили та пошкодили понад 3 тис. квартир, 40 торговельних приміщень, комунальні підприємства — міську електростанцію, банно-пральний комбінат, водопровідну мережу, приміщення трьох шкіл, чотирьох лікарень, санаторіїв курорту Соснівки. На руїни і згарища перетворив ворог підприємства міста — машинобудівний, рафінадний, дротяно-цвяховий заводи, швейну фабрику, цехи деревообробного комбінату, артілі промислової кооперації.
Разом з частинами Червоної Армії до визволених Черкас прибув депутат міськради П. П. Сисюк, який очолив виконком. Після того як він тяжко захворів, на чолі виконкому став комуніст Т. Р. Риндін. Своєю енергією, працьовитістю, увагою до людей, турботою про потреби міста він заслужив велику повагу в населення.