Черкаси у XVIII-XIX столітті
Черкасці взяли участь у селянсько-козацьких повстаннях кінця XVII — початку XVIII ст. Згідно з Прутським мирним договором 1711 року Черкаси знову переходили під владу Польщі. І на цей раз, щоб уникнути польсько-шляхетського панування, значна частина населення переїхала на Лівобережжя. Черкаси з навколишніми селами стали окремим староством, яке для одержання прибутків передавалося польським урядом у володіння окремим магнатам. 1726 року черкаським старостою був чернігівський воєвода Потоцький. Після його смерті Черкаси потрапили до рук волинського воєводи Сангушка. Феодальний гніт стримував розвиток міста. У 1765 році тут було лише 455 хат, у тому числі 9 козацьких. Соціальний визиск посилювався національно-релігійними утисками. Польські магнати, шляхта, єзуїти змушували православних приймати унію. 1767 року уніатський піп Г. Мокрицький, з’явившись у Черкасах у супроводі озброєного загону, зажадав від місцевих жителів прийняти унію. Але черкасці категорично відмовилися, заявивши: «нехай нам всім і життя відберете, то не хочемо бути в унії». Тоді з’явились стражники, жовніри на чолі з губернатором і вчинили дику розправу над мирним населенням. Але й жорстокий терор не зломав бойового духу жителів міста Черкас.
Черкасці, як і весь український народ, героїчно боролися проти гнобителів. Міська біднота взяла безпосередню участь у гайдамацькому русі. 1749 року в розправі з ненависним панством повстанцям допомагали замкові козаки. Аналогічні події сталися в 1759 році і під час великого народного повстання 1768 року — Коліївщини, коли в околицях Черкас діяв загін повстанців на чолі з Семеном Неживим. У другій половині травня загони Залізняка взяли приступом місто й замок, розгромивши при цьому гарнізон польських військ. Населення Черкас з великою радістю зустріло повстанців, давало їм харчі, зброю.
Цю подію яскраво описав Т. Г. Шевченко в поемі «Гайдамаки»:
Поїхали… А Черкаси Палають, палають.
Байдуже, ніхто й не гляне.
Сміються та лають Кляту шляхту…
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Черкаси 1795 року стали повітовим містом Вознесенського намісництва, а з серпня 1797 року — Київської губернії.
Ліквідація шляхетського панування позитивно позначилась на розвитку міста. Починають виникати значні промислові підприємства, найбільшим з яких була тютюнова та цигаркова фабрики. Перша з них 1845 року виробила продукції на 200 крб., 1854 року акціонерне товариство побудувало великий рафінадний завод. За своєю потужністю і технічним рівнем він на той час був одним з найбільших і досконалих у Росії. Розвивалися ремесла, насамперед шевське, кранецьке, ткацьке, мідницьке, ковальське, слюсарне. 1856 року в місті працювало 272 ремісники. Одним з важливих занять чоловічого населення була обробка дерева та спорудження дерев’яних будинків. Поширеним був гончарний промисел. Черкасці виготовляли і дерев’яний посуд (кадубки, ночви, ковші, соляцки, ложки, ополоники), а також плетений з довгих пучків соломи. Головним заняттям населення, як і раніше, лишалося сільське господарство (городництво, садівництво). Частина міщан займалася дрібного торгівлею і чумацьким промислом. Вироби гончарів, здебільшого посуд (горшки, миски, глечики тощо), продавались на місцевих ринках. Цехові ткачі виробляли тканини для продажу. Не всі вони мали змогу їздити на ярмарок збувати крам. З’являються торговельні посередники. Поступово збут ремісничих виробів прибирають до своїх рук купці й перекупники.
Помітного розвитку торгівля досягла в середині XIX ст., про що свідчить зростання числа купців з 76 в 1803 році до 294 у 1855 році. Щороку в місті відбувалось 7 ярмарків, а базари — один раз на тиждень. Виріс вантажообіг пристані на Дніпрі. Черкаси стали одним з головних перевалочних пунктів лісу, що сплавлявся з північних районів по Дніпру. Звідси гужовим транспортом його розвозили аж до Херсонської губернії включно. Відправляли зерно та інші сільськогосподарські вантажі.
Розвиток економіки зумовлював зростання міста. Якщо в 1803 році в місті жив 3471 чоловік, то в 1845 році — 94003.
Ще на початку XIX ст. місто розташовувалось в основному вздовж берега Дніпра на низині — Подолі і під час весняних розливів ріки нерідко затоплювалося. В зв’язку з цим та розвитком міста постало питання про освоєння горішнього плато. Забудова його велася за планом 1815 року, що передбачав створення кварталів з прямими вулицями. На горі знаходились повітові установи, приміщення духовного училища, будинки чиновників, купців та духовенства. Переважна більшість населення жила на митниці в річковій заплаві. 1838 року в Черкасах налічувалось 1190 будинків, у т. ч. один мурований (тюрма), решта — дерев’яні, тому великим лихом тут були часті пожежі. Коштів на благоустрій міста не відпускалось.
Під час Кримської війни у Черкасах був збудований наплавний військовий міст. На початку XIX ст. в місті було два шпиталі. 1838 року вже працювала міська лікарня, на утримання якої виділялось 1200 крб. Тут був лікар і 4 чоловіка обслуговуючого персоналу. Розвиток економіки породжував потребу в освічених людях. Свідчення Павла Алеппського, який у 1654 і 1656 роках разом з своїм батьком антіохійським патріархом Макарієм проїжджав через Україну, дає підставу твердити, що школи були і в Черкасах. Утримувались вони за рахунок додаткових натуральних повинностей на церкву.
1818 року відкрито духовне училище, де через 20 років (1838 р.) 5 учителів навчало 111 дітей. На цей час уже відкрилося казенне училище, у ньому один учитель навчав 18 дітей. З 1856 року в Черкасах почало працювати жіноче училище.
Черкасці вносили свою частку в створення усної народної творчості — історичних пісень та дум, в яких оспівується боротьба з татарами й турками, тяжка неволя полонених козаків та мирного населення, героїка антифеодальної боротьби народних мас. Оригінальною пам’яткою усної народної творчості другої половини XVI ст. є пісні про Байду. У думах про визвольну війну 1648—1654 рр. відображений масовий народний рух, велика епопея героїзму і перемоги визвольного руху. До дум, зв’язаних з Черкасами, можна віднести думу «Хмельницький та Барабаш», думу про Хвеська Ганжу.
Визвольна боротьба знайшла своє віддзеркалення і в мистецтві. Дуже поширеною була своєрідна картина «Козак-мамай», або «Козак-бандурист». Досягла відносно високого рівня розвитку і така своєрідна галузь матеріальної культури, як лиття, що було пов’язане з виготовленням казанів і гармат для війська. Відомо також чимало дрібних речей з мистецького литва — військових і церковних.
У формуванні мурованої архітектури Наддніпров’я в кінці XVI — на початку XVII ст. велику роль відігравали й Черкаси. За свідченням Евлія Челебі у Черкасах була мурована фортеця й цивільні будинки, споруджені з білого тесаного каменю. Однак більшість жител становила звичайні сільські хати. Двори обгороджені дерев’яними тинами, а подекуди — лісами.
Від старого замку та інших споруд цих часів у Черкасах не збереглося нічого, бо місто неодноразово .руйнувалось, і спалювалось. Дерев’яні вироби, а також зведені з дерева оборонні, господарські й культові споруди свідчать про високу вправність майстрів. Мистецтво теслярів, столярів, бондарів, які користувалися найпримітивнішими знаряддями, сягало віртуозності. Згодом деревообробні промисли починають занепадати.
Черкаси знайшли відбиття в творчості Т. Г. Шевченка. Шевченко вивчав і добре знав історію Черкас. Він оспівав Черкаси як один з центрів великого селянського повстання на Правобережній Україні 1768 року. Саме сюди прямує один з головних героїв поеми «Гайдамаки» — Ярема, щоб приєднатися до повсталих. Згадується місто в п’єсі «Назар Стодоля», в листуванні поета Т. Г. Шевченко кілька разів бував у Черкасах в 1845—1846 рр. Тут мешкали його щирі друзі, в колі яких він із задоволенням проводив час. Як згадував онук одного з товаришів поета А. К. Слюсар, серед місцевих жителів, що їх відвідував Тарас Григорович, були рибалки — Василь і Яким Слюсарі, Юхим Боковня, Степан Хоменко, дід Цехмистренко, брати Андрій та Юхим Цибульські. В будинку Цибульських він зустрічався з представниками місцевої інтелігенції. Цей будинок зберігся до наших днів. Він міститься на розі вулиць Урицького і Свердлова (тепер у цьому приміщенні ряд держустанов). Документально засвідчене перебування Т. Г. Шевченка в Черкасах мало місце в 1859 році за трагічних для нього обставин.
У липні поблизу Прохорівки він був заарештований за наказом черкаського пристава Табачникова, який у рапорті київському, подільському і волинському генерал-губернаторові 15 липня писав: «… Шевченко, крім богохульства, говорив ще, що не треба ні царя, ні панів». Через кілька днів з Прохорівки через містечко Мошни Т. Г. Шевченка під вартою доставили в Черкаси, де він жив під наглядом поліції з 18 до 22 липня. Перебуваючи в місті, поет записував народні пісні, розповіді старого діда Цехмистренка про давні події, особливо про гайдамаччину. Тут написано вірш «Сестрі», в якому з болем говориться про тяжку долю уярмлених людей. З обуренням писав поет про царя та його посіпак у другому своєму вірші «Колись дурною головою»: «Щодень пілати розпинають, морозять, шкварять на огні». Тоді ж Т. Г. Шевченко змалював кілька місцевих краєвидів, зокрема «В Черкасах». Сотні черкасців проводжали поета, який під наглядом пристава був відправлений до Києва.
На будинку, де тримали поета під арештом, у 1964 році встановлено меморіальну дошку. В дні святкування 150-річчя від дня народження великого революціонера-демократа, полум’яного поета і визначного художника в центрі Черкас йому встановлено пам’ятник. Ім’я Т. Г. Шевченка присвоєно обласному музично-драматичному театру і центральній магістралі міста.
Після реформи 1861 року в Черкасах зростає промисловість, особливо, коли завершилось будівництво залізниці, яка з’єднала місто з магістраллю Київ—Одеса. Черкаська пристань стає важливим перевалочним пунктом вантажів з річкового транспорту на залізницю і навпаки. Це сприяло розвитку лісопереробної промисловості й торгівлі лісоматеріалами. З інших галузей промисловості розвивалися цукрова, тютюнова, металообробна, машинобудівна, борошномельна, лісова. 1885 року в місті діяло 15 промислових підприємств, де працював 801 робітник. Вони виробляли продукції на 4227,2 тис. крб. Найбільшими підприємствами були рафінадний завод, де налічувалося 563 робітники, дві тютюнові і махоркові фабрики з 122 робітниками. Зростали й ремесла. 1870 року в місті було 514 ремісників.
У промисловості була зайнята незначна частина місцевого населення. Біднота змушена була шукати заробітків за межами міста. Так, з розгортанням будівництва залізниць, багато черкасців почали займатись грабарством. Лише навесні 1892 року з повіту на будівництво залізниць пішло понад 5 тис. чоловік. Місто стало одним з найбільших пунктів найму землекопів. Тут існувало багато підрядних контор, через які ранньої весни наймалися тисячі жителів міста й повіту.
З розвитком промисловості й торгівлі в Черкасах виникають відділення банків. Першим 1864 року відкрився громадський банк. Згодом — відділення Орловського і Мінського комерційних банків. У сфері сільського господарства здійснювали операції відділення державних дворянського й селянського банків, приватних банків — Київського й Полтавського. 1883 року почало працювати відділення селянського поземельного банку.