Черкаська область у роки мирного будівництва (1921 — 1941 рр.) (продовження)
За роки перших п’ятирічок у Смілі на місці механічних майстерень виросли корпуси нового заводу. Його потужність з 1933 до 1938 року зросла у 10 разів. Збільшилась завдяки реконструкції і потужність Смілянського паровозоремонтного заводу. В Умані на базі двох невеликих чавуноливарних підприємств було обладнано новими верстатами трактороремонтний завод. На початку 30-х років стали до ладу новозбудовані м’ясний, маслоробний, крохмале-патоковий заводи та інші промислові об’єкти в Золотоноші. Успішно розвивалась цукрова промисловість Черкащини, впевнено утримуючи щодо випуску продукції друге місце в республіці (після Вінницької області). 1940 року цукрозаводи виробили 230,8 тис. тонн цукру-піску. В довоєнні роки почала розвиватись на Черкащині й вугільна промисловість — 1940 року було добуто 94 тис. тонн вугілля.
Поліпшувався й добробут трудящих. Заробітна плата промислових робітників Шевченківського округу в 1927/28 господарському році порівняно з 1926/27 роком зросла на державних підприємствах на 10,3 проц., кооперативних — на 9,6 процента.
Разом з усією країною виходило на широкий шлях нового життя й трудове селянство Черкащини. Та незважаючи на певні досягнення, сільське господарство відставало від соціалістичної промисловості. Особливо низькими були товарність зернового господарства й тваринництва. В країні почала відчуватись нестача хліба й інших продуктів харчування. Вихід з такого тяжкого становища був у переході до колективного обробітку землі.
Важливу роль у підготовці колективізації відіграли радгоспи. На прикладі радгоспів селяни переконувались у перевагах великого, високомеханізованого сільськогосподарського виробництва. З другої половини 1929 року почався процес суцільної колективізації. До колгоспів масово почали вступати не тільки бідняки, а й середняки. На кінець 1928 року в Уманському округу налічувалося 417 колгоспів, за якими було закріплено 22 379 га землі, в Шевченківському округу — 563 колгоспи, що обробляли 37 662 га землі. На початку січня 1930 року в Черкасах відбулася конференція батраків, бідняків і середняків Шевченківського округу, яка обговорила питання про колективізацію. На 10 березня 1930 року в Шевченківському округу до колгоспів вступило 87 проц., а в Уманському — 86,1 проц. господарств.
Колективізація сільського господарства проходила в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі всіляко намагалися зірвати колгоспне будівництво. 27 липня 1930 року був убитий Віктор Близнюк — комсомолець, організатор і перший голова колгоспу ім. Шевченка в селі Помийнику (нині Вікторівна) Маньківського району. На заклик партії передові робітники-двадцятип’ятитисячники пішли працювати в село. До колгоспів Шевченківського округу з цією метою поїхало 166 чоловік. Факти стверджують, що вони активно вносили в роботу риси плановості, раціоналізації праці, організованості, згуртування активу.
Велику шефську допомогу подавали робітники промислових підприємств. У березні 1930 року в селах Шевченківського округу працювало 367 робітничих бригад з Харкова, Києва, Черкас. Бригади залізничників Бобринського вузла обслуговували 32 села Смілянського району. Вони відремонтували 500 сільськогосподарських машин. Робітничий клас допомагав колгоспам у будівництві електростанцій. Перша на Україні сільська гідроелектростанція споруджена 1929 року в Буках на річці Гірському Тікичу, 1934 року — міжрайонна гідроелектростанція в Корсуні на річці Росі.
У створенні й організаційно-господарському зміцненні колгоспів важлива роль належала комітетам незаможних селян і машинно-тракторним станціям. Перша на Черкащині Тальнівська МТС збудована весною 1929 року. Вона тривалий час вважалася зразком для всіх МТС Київської області. В 1930 році запрацювали Кам’янська, Шполянська, Мартинівська, Цибулівська, Городищенська, Смілянська МТС, а в 1931 — на початку 1932 року на Черкащині стало до ладу ще 17 машинно-тракторних станцій. У створенні Гельмязівської МТС братерську допомогу подали робітники Московського автозаводу.
На кінець року найбільшими були Звенигородська, Кам’янська, Монастирищенська, Смілянська, Шполянська, Київська. Так, Смілянська МТС мала 86 тракторів, 34 молотарки, 11 вантажних автомашин та іншу сільськогосподарську техніку. Вона обслуговувала 26 колгоспів.
Кількість сільськогосподарських машин у МТС безперервно зростала.
Лише за перший рік свого існування Гельмязівська МТС одержала 25 тракторів, 3 автомашини, десятки плугів, культиваторів, сівалок тощо.
Соціалістичне сільське господарство в довоєнний час перетворилося на механізоване й високопродуктивне. Дедалі зростало виробництво продукції рільництва й тваринництва. 1940 року господарствами всіх категорій було засіяно 1266,4 тис. га, лише зерна зібрано 12 000 тис. цнт. Середня врожайність зернових культур становила: озимої пшениці — 14,1, кукурудзи—21,5, гречки — 11, гороху — 17,4 цнт, а провідної технічної культури — цукрових буряків — 141 цнт з га. На початку 1941 року поголів’я великої рогатої худоби налічувало 412,4 тис. голів, у т. ч. 187,2 тис. корів.
Черкащина стала батьківщиною багатьох всесоюзних патріотичних починань. Тут зародився рух п’ятисотенниць.
1935 року двадцятирічна ланкова колгоспу ім. Комінтерну, що в Старосіллі, Городищенського району, Марія Демченко, виступаючи на Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників, взяла зобов’язання виростити 500 цнт цукрових буряків з га і викликала на соціалістичне змагання ланкову цього ж колгоспу Марину Гнатенко. Зобов’язання було перевиконано. Ланка Демченко виростила по 523,7 цнт буряків з га, а Гнатенко — по 511 центнерів.
Батьківщина високо оцінила працю ланкових: вони були удостоєні ордена Леніна. Урядові нагороди одержали і всі члени обох ланок. М. Демченко закінчила Київський сільськогосподарський інститут, а М. Гнатенко — Українську сільськогосподарську академію. Згодом вона здобула вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук.
За прикладом М. Демченко і М. Гнатенко пішли й інші. Так, ланки Є. Г. Катану М. Л. Гордієнко, В. С. Мельниченко з Лисянки зібрали по 270—300 цнт буряків з гектара. Своєрідною школою передового досвіду став колгосп «Здобуток Жовтня» Тальнівського району, головою якого 37 років був один із зачинателів колгоспного руху на Україні двічі Герой Соціалістичної Праці Ф. І. Дубковецький.
Досягнення в розвитку народного господарства стали міцною основою для підвищення матеріального добробуту трудящих. Збільшилась зарплата робітників і службовців. 1940 року фонд заробітної плати у промисловості порівняно з 1937 роком виріс на 60 проц. Набагато збільшилась оплата колгоспного трудодня. Так, у Шполянському районі 1940 року в середньому вона становила 3,8 кг зерна, тобто на 1,5 кг більше, ніж у 1939 році, і 1 крб. 15 коп.— майже вдвоє більше, ніж у 1939 році. Поліпшилось постачання населення продуктами харчування й предметами першої потреби. Роздрібний товарообіг державної і кооперативної торгівлі, включаючи і громадське харчування, в 1940 році становив 56,4 млн. крб. До послуг трудящих на території області було 2835 магазинів та палаток і 532 підприємства громадського харчування.
Були досягнуті успіхи і в медичному обслуговуванні населення. 1940 року на Черкащині діяли 91 лікарняний заклад на 3,7 тис. ліжок, 19 санаторіїв на 2162 ліжка і 5 будинків відпочинку на 978 ліжок. У лікарняних закладах працювало 566 лікарів, включаючи й зубних, і 2,8 тис. чоловік середнього медичного персоналу.
Великі зміни сталися в культурному житті міст та сіл Черкащини. На кінець п’ятирічки в основному було завершено загальне обов’язкове початкове навчання дітей шкільного віку в обсязі 4-річної школи і почалося здійснення навчання на базі 7-річної школи. Реорганізували й роботу лікнепів та шкіл для малописьменних. Вони, крім загальної освіти, давали певні технічні чи агрономічні знання, сприяли піднесенню політичного рівня та виробничої кваліфікації трудящих.
Для прискорення темпів і розширення масштабів підготовки вчителів у республіці створювалися нові педагогічні інститути. 1930 року на території області відчинили двері для студентів і педвузи в Черкасах та Умані. У роки другої і третьої п’ятирічок відбувався дальший розвиток загальноосвітньої середньої і вищої шкіл. Швидко зростала мережа неповних середніх і середніх шкіл. 1937 року в школах Черкащини навчалось дітей вдвоє більше, ніж у 1931 році. В 1940/41 навчальному році на території області було 1039 шкіл, які відвідували 229,6 тис. учнів.
Широкого розмаху набирала підготовка спеціалістів для сільського господарства. Крім Уманського сільськогосподарського інституту, 18 технікумів та інших середніх спеціальних закладів, працювали курси підвищення кваліфікації колгоспних кадрів. У селах виникали школи вивчення передового досвіду в сільському господарстві, організовувались будинки агрокультури, хати-лабораторії, мічурінські гуртки тощо.
Черкасці вносили свій вклад і в розвиток науки та мистецтва. Успішно працювала Мліївська дослідна станція садівництва, Драбівське дослідне поле.
Багатогранним було і творче життя. Розвивалась народна творчість. Рухові п’ятисотенниць на Черкащині присвячувалися перші пісні й частівки.
На початку 30-х років створюються будинки колективіста, які з перемогою колгоспного ладу реорганізовано в клуби й будинки культури. 1940 року на Черкащині налічувалося 1175 клубних закладів. Розгорнули пропаганду знань серед трудящих бібліотеки, яких у 1940 році було 972.
Значних успіхів досягло театральне мистецтво. 1933 року до Черкас було переведено український драматичний театр, заснований 1932 року в Білій Церкві як пересувний робітничо-колгоспний театр (з 1939 року — театр ім. Т. Г. Шевченка).
В 30-х роках на Черкащині створюється мережа районних газет, а також газет політвідділів МТС (1933—1934). Всього на території області видавалося 29 газет.
Незабутньою подією в культурному житті трудящих Черкащини було урочисте відзначення 125-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. З цієї нагоди 18 червня 1939 року в Каневі на Чернечій горі, де поховано Кобзаря, зібралося понад 40 тис. трудящих України, сюди також прибули представники інших республік, у присутності яких відкрито пам’ятник і музей. Щороку музей-заповідник відвідують 250— 300 тис. екскурсантів — громадян нашої неосяжної Вітчизни — і численні зарубіжні делегації.
Урочисто відзначили черкасці ювілеї О. С. Пушкіна в 1937 році і П. І. Чайковського в 1940 році. В дні святкування в Кам’янці були відкриті пам’ятники Пушкіну і Чайковському, а також літературно-меморіальний музей і музична семирічна школа ім. Чайковського. Соціалістичні перетворення, здійснені під керівництвом Комуністичної партії, докорінно змінили обличчя краю. Успішно розвивалась промисловість, організаційно зміцнювалися колгоспи, підносився матеріальний і культурний добробут широких мас трудящих. Докорінні зміни в умовах матеріального життя супроводжувались переворотом у свідомості народних мас, в їх психології, звичаях, у світогляді.