Черкаська область у роки Великої Вітчизняної війни
З початком Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу Україна стала ареною жорстоких, смертельних боїв. 57 дивізій і 13 бригад, 1300 літаків гітлерівської групи «Південь» були націлені на українську землю.
Німецькі фашисти поставили за мету захопити Радянський Союз, ліквідувати соціалістичний лад і запровадити капіталістичні порядки. Окупанти робили все від них залежне, щоб перетворити Україну в свою колонію. Вони вирішили знищити, розтоптати українську радянську державність шляхом розчленування українських земель.
Уже в перші дні війни на призовні пункти з’явилися десятки тисяч черкасців з проханням зарахувати їх у діючі частини Червоної Армії. В містах і райцентрах створювалися винищувальні батальйони й загони народного ополчення. Трудящі разом з червоноармійцями під керівництвом партійних організацій та Військової ради 38-ї армії відвантажували й відправляли в глибокий тил устаткування фабрик і заводів, сільськогосподарську техніку та інші цінності. Тисячі радянських патріотів створювали оборонні рубежі — на ділянках фронту Черкаси — Первомайськ, Шпола — Вапнярка.
Уже в середині липня 1941 року бої розгорнулися на території області. Незважаючи на нерівні сили, бійці й командири проявляли масовий героїзм, що був безпосереднім наслідком того патріотичного виховання трудящих, якому Комуністична партія приділяла так багато уваги в ході соціалістичного будівництва. Бійці одного з танкових батальйонів 12-ї танкової дивізії у боях за села Бересняги, Синявку й Козарівку Канівського району 6-го серпня 1941 року підбили 17 протитанкових гармат, 41 кулемет і десятки гітлерівців. Бійці 159-ї стрілецької дивізії, перейшовши в наступ на Канівській дільниці фронту, знищили п’ятсот і взяли в полон понад сто фашистських солдатів і офіцерів. Славну сторінку в історію оборони Канева вписали бійці бронепоїзда № 56 під командуванням старшого лейтенанта П. К. Іщенка. За наказом радянського командування бронепоїзд вийшов на дільницю Миронівка — Канів і півмісяця відбивав танкові атаки групи гітлерівців, забезпечуючи евакуацію на лівий берег Дніпра.
2 серпня за наказом командування частини Червоної Армії відійшли на лівий берег Дніпра, де ще близько місяця точилися кровопролитні бої у районах Черкащини. Лише під загрозою оточення вони відступили на схід.
Загарбники запровадили на Черкащині режим жорстокого терору. Тільки в Хлипнівському лісі Звенигородського району, на Лапевій леваді і на вулицях Звенигородки було розстріляно й закатовано 2127 чоловік. У Канівському районі страчено 482 чоловіка, у Христинівському — 5838, Чорнобаївському — 500, Чигиринському— 200. Село Вдовичене, селище Буда Чигиринського району були спалені, а всі їх жителі розстріляні,, серед них і 113 дітей до 14-річного віку. Після визволення Золотоноші в місті виявлено 30 ям, в яких було закопано 12 750 чоловік, закатованих гітлерівцями6. В селі Іскреному Шполянського району 27 травня 1942 року фашисти розстріляли 19 селян за саботаж весняно-польових робіт. В області немає села чи міста, з якого десятки й сотні людей не були б вигнані на каторжні роботи до Німеччини. Тільки з Іркліївського району гітлерівці вивезли 4482 юнаків та дівчат.
З радянськими людьми фашисти поводилися гірше, ніж з худобою. На них влаштовували облави, тримали в таборах за колючим дротом, морили голодом, виснажливою працею, принижували людську гідність. Але й за цих неймовірно жахливих умов радянські люди не скорилися ворогові, не злякалися його кривавих репресій і не примирилися з порядками, запровадженими окупантами.
У містах і селах створювалися підпільні організації, осередки й явочні квартири, формувалися партизанські загони й диверсійні групи, в т. ч. в Бабанці, Шполі, Городищі, Жашкові, Маньківці, Тальному, Умані, Смілі, Гельм’язеві, Кам’янці, Чорнобаєві. У близьких прифронтових тилах у липні— серпні 1941 року активно діяли Черкаський і Смілянський партизанські загони. Вони знищували живу силу ворога, військову техніку і руйнували комунікації в його тилу. Крім цього, народні месники часто брали участь в оборонних боях разом з частинами Червоної Армії.
Про розмах саботажу і диверсій в перші місяці війни свідчать документи самих окупантів. Щоденники штабу групи армій «Південь», численні рапорти тилових частин і підрозділів рясніють повідомленнями про рішучі дії радянських патріотів. 30 вересня 1941 року було припинено рух на перегоні Сміла— Олександрія, 1 жовтня—на залізниці Фастів—Сміла, 12 жовтня — на дільниці Корсуня-Шевченківського. У вересні були зареєстровані акти саботажу в районі Черкас.
З вересня 1941 року до листопада 1942 року діяв партизанський загін, очолюваний працівниками Черкаського міськкому та райкому партії Ф. Р. Савченком та С. Н. Пальохою. Партійна організація загону проводила роз’яснювальну роботу серед населення і створила підпільні організації в навколишніх селах, які у вересні 1943 року забезпечили створення нового загону на чолі з Г. К. Іващенком та С. Н. Пальохою. На рахунку месників цього загону — 1660 знищених німецьких солдатів і офіцерів, 95 ворожих автомашин, 6 танків, 3 радіовузли, 2 німецькі штаби, 12 поліцейських дільниць, 15 мостів, 3 склади боєприпасів і продовольства.
У Гельм’язівському районі діяв партизанський загін під керівництвом першого секретаря райкому КП України Ф. Д. Горєлова.
Всенародну партизанську війну в тилу ворога очолювали комуністи. В роки війни на Черкащині діяло 3 підпільні райкоми партії, 26 партійних і 4 комсомольсько-молодіжні організації, 39 підпільних патріотичних груп, 24 партизанські загони. У вересні 1943 року в лавах народних месників налічувалося 12 927 чоловік. Від рук партизанів на землі Черкащини знайшли собі могилу 12 099 фашистських солдатів і офіцерів. Патріоти пустили під укіс 72 німецькі ешелони з військами і технікою, висадили в повітря 56 мостів, 604 ворожі автомашини.
Активно боролися підпільні комсомольські організації в Смілі на чолі з Ю. Канарським, у Лебедині— на чолі з П. Осовським, у Чигирині — на чолі з В. Руденком, в Умані — на чолі з А. Романщаком. Комсомольсько-молодіжні антифашистські організації діяли і в інших містах та селах Черкащини.
Успіхи на фронтах Великої Вітчизняної війни викликали восени 1943 року ще більшу активність підпільних організацій і партизанських загонів. У ніч з 24 на 25 вересня 1943 року в Черкаський і Таганчанський ліси були висаджені 3-я і 5-а повітряно-десантні бригади. Велику допомогу десантникам після їх приземлення подали партизани. До партизанського з’єднання ім. Чапаева влилися парашутисти, які приземлилися біля села Македонів. Близько 100 десантникам допомогли зібратися партизани з’єднання ім. Пожарського. Вони врятували велику групу десантників, оточених фашистами на Мошенських горбах. Партизани Канівського району допомогли понад тисячі десантників на чолі з командиром повітрянодесантної бригади підполковником П. М. Сидорчуком зібратися в Таганчанському лісі. Відтоді бойові операції вони здійснювали спільно. Група партизанів Черкаського загону зустріла 35 парашутистів. Уже 29 вересня Черкаський партизанський загін об’єднався з десантниками і обрав єдине командування.
У Таганчанському лісі, поблизу Поташні, фашисти п’ять разів атакували десантників і партизанів, але, втративши понад тисячу чоловік убитими, відступили.
Командування 2-го Українського фронту поставило завдання перед десантниками й партизанами: ударити по німецькій обороні з тилу, допомогти частинам 52-ї армії форсувати Дніпро. Чотири батальйони з бригадою підполковника П. М. Сидорчука разом з партизанськими загонами К. К. Солодченка, Г. К. Іващенка, Т. Ф. Прокіна передислокувалися в черкаські ліси і в ніч на 13 листопада захопили ворожі прибережні пункти — Свидівок, Лозівок і Сокирне. Ранком 13 листопада на захоплений плацдарм переправився 229-й полк 254-ї стрілецької дивізії під командуванням підполковника О. М. Луценка, а в ніч на 16 листопада Дніпро форсував 259-й танковий полк О. В. Лукьянова. 14 грудня 1943 року частини 52-ї армії визволили Черкаси.
Фашистський план стабілізації фронту по т. зв. Східному валу на Дніпрі остаточно провалився, проте німецьке командування вперто чіплялося за Корсунь-Шевченківський плацдарм, маючи намір використати його для флангових ударів. Гітлерівці створили тут потужний вузол оборони, зосередивши велику кількість бойових формувань та військової техніки.
Корсунь-Шевченківський виступ обороняли 9 піхотних дивізій противника, одна танкова дивізія СС «Вікінг», а також моторизована бригада СС «Валонія», окремий танковий батальйон і 6 дивізіонів штурмових гармат. Всього ці угруповання ворога мали близько 80 тис. чоловік, 1640 гармат і мінометів, 140 танків і самохідних артилерійських установок. У районі Кіровограда розташовувалось 5 танкових і в районі Умані — 8 танкових та 2 піхотні дивізії гітлерівців.
Директивою Ставки Верховного Головнокомандуючого від 12 січня перед 1-м і 2-м Українськими фронтами було поставлене завдання оточити й знищити Корсунь-Шевченківське угруповання ворога. Війська 2-го Українського фронту під командуванням генерала І. С. Конєва розпочали свій наступ у ніч на 24 січня 1944 року, а через два дні — 26 січня перейшли в наступ і війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ф. Ватутіна. 28 січня 1944 року танки двох фронтів, розгромивши ворожий гарнізон у Звенигородці, зустрілися в центрі міста. Залізне кільце навколо гітлерівських військ, оточених у районі Корсуня-Шевченківського, замкнулося. 25 днів тривала Корсунь-Шевченківська битва. На полі бою залишилося 55 тис. убитих, у полон здалися понад 18 тис. німецьких солдатів і офіцерів. Захоплена була вся ворожа зброя й техніка. «Сталінградом на Дніпрі» названо знамениту Корсунь-Шевченківську битву.
Яскравим проявом радянського патріотизму став подвиг жителів села Квіток Корсунь-Шевченківського району, через яке намагалися пробитися з оточення ворожі частини. Партійна організація на заклик командування радянських військ мобілізувала жителів зміцнювати оборону. Понад 600 жінок, підлітків і стариків вийшли споруджувати укріплення, 500 чоловік взяли зброю. Фашистська піхота й танки не могли прорвати укріплень. Протягом 5 днів, з 28 січня до 3 лютого 1944 року, жителі села разом з військовою частиною відбивали ворожі атаки. Смертю героїв полягли 200 чоловік, серед них і член колишньої підпільної групи І. П. Паливода.
Увечері 9 березня 1944 року радянські танки й мотопіхота з боями вступили на вулиці Умані. Це були завершальні бої на території сучасної області. Після більш як двох з половиною років окупації й розгулу гітлерівських катів Черкащину повністю очищено від ворога. За визволення області боролись представники всіх братніх народів.
У боях за визволення 5 міст і 38 сіл Черкащини від німецько-фашистських загарбників взяли активну участь партизани.
Черкащина дала Батьківщині 139 Героїв Радянського Союзу. Двом з них — генералу армії І. Д. Черняховському і генерал-лейтенанту І. С. Степаненку — це високе звання присвоено двічі. За виявлену мужність та відвагу в боях з німецько-фашистськими загарбниками на території області 66 солдатам та офіцерам присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 24 з них (молодший лейтенант С. П. Абрамцев, старший лейтенант В. В. Чіковані, сержант Ястребцев В. І.) загинули й поховані на черкаській землі. Черкасці свято шанують пам’ять тих, хто віддав життя за свободу й незалежність Батьківщини. Учасникам боротьби за свободу й незалежність Вітчизни відкрито меморіали, монументи бойової Слави. До 25-річчя Корсунь-Шевченківської битви створений меморіал — встановлено понад два десятки пам’ятних знаків, обелісків, насипані кургани на честь частин Радянської Армії і Чехословацької бригади, які брали участь у ліквідації ворожого угруповання в Корсунь-Шевченківському оточенні. На відкриття меморіалу, що перетворилося на всенародне свято, прибули сотні учасників цієї героїчної епопеї, і серед них — колишній командуючий 2 Українським фронтом маршал І. С. Конєв, прославлений космонавт, двічі Герой Радянського Союзу, учасник битви під Корсунем у 1944 році генерал-майор Г. Т. Береговий, партійні і радянські працівники, численні гості з багатьох міст і сіл Радянського Союзу.