Геронимівка, Черкаський район, Черкаська область
Геронимівка — село, що лежить за 8 км від обласного і районного центру м. Черкас і за 4 км від Дахнівки, де міститься сільрада. Населення — 1267 чоловік.
Назву Геронимівка пов’язують з ім’ям черкаського старости князя Ієронима Сангушка (1743—1812). Спершу це було невеличке поселення неподалік села Руської Поляни. Називалося воно Полянка Маленька. З часом поселення перейменоване на Геронимівку.
Інвентар Черкаського староства Київського воєводства під 1788 роком реєструє у ньому 13 господарів-переселенців. Маючи десять волів, селяни заледве порались з польовими роботами. Однак, як і скрізь на Україні, мусили виконувати низку повинностей: платити панові чинш (119 злотих щорічно), давати підводи (підводове), корець жита, косили панське збіжжя (косове), платили бортницьку десятину, очкове і виконували панщину (8 тяглих і 112 піших днів на село річно).
Через п’ятдесят літ село виросло вдвічі і перейшло у розряд казенних. За користування державними землями, як і раніше у пана, селяни платили чинш, виконували шляхову, підводну та інші повинності. Крім рільництва, геронимівці займалися ткацтвом і шевством.
Піщані грунти села давали жалюгідні врожаї. В 1848—1859 рр. з одної десятини тут заледве збирали одну четверть жита (неповні 4 цнт). Селяни ледве-ледве зводили кінці з кінцями. Тому село не минали часті хвороби та морові пошесті на скот. Так, 1850 року місцеві власті доповідали губернатору, що в 1849 році в Геронимівці щойно минула пошесть на велику рогату худобу і відразу ж спалахнула знову.
За даними 1860 року на всю Геронимівку значився лише один «напівтяглий» селянин Петро Коваль. Лише він один мав змогу виконувати повинності і з тяглом і пішо. Інші ж були пішими. В переважній більшості вони (піші) мали хату,, хлів та невелику присадибну ділянку.
Середній селянський наділ заледве становив півтори десятини. За указом 1863 року геронимівці здобули право за високу ціну викупити свої наділи. Та не. одержали змоги вибратися із злиднів. їхнє обурення куцою реформою зростало, і восени 1864 року вони відмовилися платити черговий викупний внесок. Тоді до села прибула поліція, яка силою забирала селянське майно. Обурені селяни напали на волосне правління, куди зносили їхні речі та гроші, і забрали там 800 крб. платежів. В Геронимівку ввели війська. Власті заарештували і кинули до в’язниці активних учасників виступу, а селян примусили таки платити викуп за свої наділи.
У 1872 році царський уряд вирішив упорядкувати наддніпрянські землеволодіння і провів переоблік земель. За люстраційним актом, що був складений у січні цього року, геронимівці одержали право викупити 94 наділи (наділ 2,9 десятини),, за які вони до 1 січня 1913 р. мали щороку сплачувати по 652 крб. 55 коп. Ознайомившись з актом, селяни відмовились підписати його. Вони просили відвести їм угіддя на вільних землях, зменшити платежі і дозволити користуватися казенним лісом за половину ціни, визначеної таксою. Та на прохання селян власті не зважили.
До початку XX ст. Геронимівка розрослася. На 1900 рік тут у 200 дворах проживало 982 чоловіка. їхнє існування лишалося злиденним. За офіційними даними Черкаського повіту кожного року селу не вистачало харчів. Тільки у 1892 році, щоб дотягти до нового врожаю, жителі потребували додатково 10 тис. пудів хліба.
Матеріальна скрута, політичне безправ’я будили селян до боротьби. В 1905— 1906 рр. вони відмовилися виконувати накази та розпорядження сільської адміністрації, почали рубати казенний ліс. І власті знову ввели в село війська.
Перед першою світовою війною (в 1911 р.) в Геронимівці проживало вже 1025 чоловік. Зростає кількість безземельних та малоземельних селян. З 221 двору у 1912 році 28 —були безземельні, 59 мали менше десятини, 62 —від однієї до двох десятин і тільки 1 господарство мало більше 10 десятин землі. На все село було 30 коней, 14 волів, 110 корів і 26 овець. Брак тягла, реманенту, низька культура землеробства обумовлювали низькі врожаї на супіщаних геронимівських землях (за 1907—1909 рр. зернових збирали з десятини біля 7 цнт). Розповідають, що в ті часи тільки двоє селян пробували вирощувати пшеницю. Та безуспішно. Щоб прохарчуватись, хлібороби орендували в лісництві після вирубки ділянки корчували пеньки і садили картоплю. І як не старалися, все ж не мали можливості сплачувати податки, не могли забезпечити для сім’ї навіть голодного існування. Тому йшли на заробітки до Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній.
Нестатки йшли обік з темнотою. На початку XX ст. переважна більшість мешканців Геронимівки була неписьменною. 1902 року з 208 родин села 183 не мали жодного грамотного. Та потяг до освіти ріс. Селяни стяглися по 10—15 крб. з двору і збудували приміщення для однокласної школи (відкрита у 1880 році).
На плечі трудящих важким тягарем лягла світова війна. В Геронимівці відчувалася нестача робочих рук, тягла, скоротилися посівні площі. Зовсім не оброблялися майже 350 десятин орної землі.
З великою радістю зустріли селяни Велику Жовтневу соціалістичну революцію. 17 січня 1918 року в Геронимівці взяв владу в свої руки ревком на чолі з П. І. Бесарабом і приступив до переділу землі. Та 15 березня 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Спочатку австро-німецькі окупанти, потім загони націоналістичної Директорії безчинствували тут. У січні 1919 року Радянську владу в Геронимівці відновлено. Однак у серпні цього ж року село захопили денікінці. Тільки 31 грудня 1919 року частини Червоної Армії за допомогою Мошенського партизанського загону, який очолював М. А. Хижняк, визволили Геронимівку. В складних умовах довелося працювати ревкому. Гостро відчувалася нестача продовольства, майже вдвічі скоротилася посівна площа, знизилась врожайність, різко зменшилося поголів’я худоби. Та Радянська влада допомогла селянам хлібом, насінням. З березня 1920 року в Геронимівці почав діяти виконавчий комітет сільської Ради, у 1921 році—комітет незаможних селян. Кожна сім’я на селі одержала землю. Селяни почали господарювати по-новому і все більше переконувалися у перевагах колективного ведення господарства. Вони бачили, як комнезамівці вибивалися із злиденного життя. Незабаром (у 1924 році) в селі створено сільське споживче товариство, яке через деякий час об’єднало 285 членів, а його прибуток досяг 4 тис. крб. Своїми коштами воно допомагало хаті-читальні та школі.
На 1925 рік в селі було 320 дворів. Відразу ж після громадянської війни тут почала діяти початкова школа. В 1925 році для неї споруджено нове приміщення. Розпочав роботу фельдшерсько-акушерський пункт, працювали 2 млини, хлібний та промтоварний магазини.
Серед селян велася велика виховна робота. Центром її стала хата-читальня, відкрита 1921 року. Спершу вона мала лише 100 книг. При ній діяло правління в складі 40 осіб. На гроші, зібрані серед мешканців, для читальні передплачували газети та журнали. Тут було радіо, регулярно випускалася стінна газета. Працювали драматичний і військовий гуртки, проводились бесіди, читались лекції, доповіді.
Навесні 1929 року в селі організовується товариство спільного обробітку землі. Його очолив активіст-бідняк О. Н. Кокодзей.
Об’єднувати селян у колгоспи активно допомагали 29 комсомольців створеного в 1929 році комсомольського осередку. На початку 1930 року в Геронимівці створено партійний осередок.
Комуністи і комсомольці невтомно закликали трудівників перейти до колективного господарювання. їх зусилля були успішними. На початку 1930 року 475 селян згуртувалися в колгосп імені ОДПУ. За господарством закріпили 409 гектарів землі, у т. ч. 360 орної. Тяжко давалися перші кроки в артілі. Та на допомогу прийшли шефи, робітники Черкас. Вони допомогли технікою, насінням, збирали врожай, провадили політиковиховну роботу. В ті роки на усуспільнену землю прийшла державна техніка — трактори, плуги, молотарки. Вперше за всю історію на піскуватих геронимівських землях селяни зважилися сіяти озиму пшеницю. 1934 року вона вродила по 12,1 цнт з гектара. В колгоспі з’явилися свої кошти і на селі побудували тваринницьку ферму, комору, вітродвигун.
Наполеглива праця колгоспників перетворила геронимівські піски на родючі землі. В 1937—1940 рр. тут зібрано по 11 цнт озимої пшениці з гектара, зросли врожаї овочевих і технічних (конопель та кок-сагизу) культур. У 1938 році бригада П. Я. Жирного зібрала по 10 цнт коноплеволокна з гектара і стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. A M. Д. Борисенко, Г. І. Шапрон в 1939 році зібрали по 13 цнт коноплеволокна з гектара й одержали по 500 крб. премії — надвишки.
1941 року вже не окремі бригади, а весь колгосп ім. ОДПУ здобув право виступити учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Дальшому зростанню Геронимівки перешкодив підступний напад фашистської Німеччини на СРСР. У перший день війни 150 чоловік з села пішли на фронт. На тракторі, в полі, на фермі їх замінили жінки. Своїм трудовим завзяттям у роки Великої Вітчизняної війни особливо відзначилися колгоспниці О. Г. Коваленко,. М. B. Кравченко, Г. І. Василенко.
22 серпня 1941 року загарбники окупували село. Ні насильство, ні терор но зломили радянських людей. Вони саботували розпорядження німецьких властей допомагали воїнам Червоної Армії, які виходили з оточення, переховували поранених, встановлювали контакти з партизанами. В лавах народних месників активно боровся житель Геронимівки К. К. Кисленко.
Виконуючи завдання командування Червоної Армії, в районі села восени 1943 року партизани і десантники підготували плацдарм для форсування Дніпра. У спільних боях вони знищили 160 фашистів, 95 ворожих вантажних машин, 6 танків, 3 радіовузли, вивели з ладу 150 км військового польового телефонного кабелю, розгромили 2 ворожі штаби, висадили в повітря залізничний міст і 14 мостів на автомобільних шляхах.
17 листопада 1943 року Геронимівка була визволена від німецько-фашистських окупантів. Першою вступила до села самохідна батарея під командуванням лейтенанта П. Л. Вернигори. Смертю хоробрих тут полягло 78 воїнів. Всі вони посмертна відзначені урядовими нагородами. А лейтенант П. Л. Вернигора і сержант І. С. Хоменко удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
На фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися з ворогом 170 воїнів з Геронимівки. 77 з них нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу. А 60 віддали своє життя за свободу і незалежність Радянської Батьківщини. В центрі села 1953 року на честь загиблих воїнів споруджено пам’ятник.
У перші роки після визволення села основні роботи в артільному господарстві виконували жінки. їхнім організатором і вожаком стала комуністка Г. Є. Буркацька, яка повернулася з евакуації і працювала колгоспницею в бригаді. Її життя міцна пов’язане з Геронимівкою. В ній вона народилася, училась, вступила до комсомолу. Тут з 1933 року почала працювати секретарем сільради.