Леськи, Черкаський район, Черкаська область (продовження)
Оновлювалося село. На його вулицях засяяли лампочки Ілліча, з’явилися радіогучномовці. Водночас з підвищенням добробуту поліпшувалося і медичне обслуговування, зростав глибокий інтерес до освіти, культури. В 1926 році почав працювати медичний пункт. 1927 року відкрилася семирічна школа, яку 1934-го реорганізовано в середню. Крім неї, тут були середня і початкова вечірні школи.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Леськах майже не лишилося неписьменних. Все більше до себе вабив людей клуб. Тут містилася краща в районі бібліотека (3400 книг), працювали музичний, драматичний і хоровий гуртки. 1938 року в селі розпочалося спорудження будинку культури.
У перші дні війни за першим закликом Вітчизни 430 леськівців пішли на фронт (303 з них повернулися з нагородами). На роботі в селі їх заступили жінки й підлітки. Відважно билися радянські воїни, та все ж війна прийшла до берегів Дніпра. 22 серпня 1941 року до Лесьок вдерлися фашисти.
Як і скрізь на окупованій території, вони намагалися силою зламати опір радянських людей. Загарбники розстріляли комуністів-активістів К. О. Олексенка, М. Я. Коваля, П. О. Кора та ін., вивезли на каторжні роботи до Німеччини 94 юнаків і дівчат, грабували радянських людей, тяжко глумилися над ними. Та, незважаючи на терор і насилля, населення продовжувало боротьбу. Воно допомагало пораненим червоноармійцям, що потрапили в оточення, полоненим, посилювало опір окупантам. Один з організаторів Радянської влади в селі, депутат Верховної Ради СРСР (першого скликання) П. К. Василина, як секретар підпільного Кіровоградського обкому партії, не раз навідувався в Леськи, організовував населення на боротьбу з окупантами. Запроданець вислідив його і передав до рук ворога. Уряд посмертно нагородив патріота орденом Вітчизняної війни І ступеня.
Неспокійно почували себе фашисти на нашій землі. Відступаючи, вони спалили в Леськах школу, колгоспні будівлі, понад сто хат жителів. 14 грудня 1943 року частини 373-ї дивізії 2-го Українського фронту визволили село.
Трудящі заходилися відбудовувати господарство. Зібрали реманент, посівний матеріал, усуспільнили тягло (на 1 січня 1944 року три артілі мали всього 36 корів). І як не тяжко давалася робота жінкам та підліткам, все ж у першу весну після визволення вони засіяли колгоспні поля. Тоді ж весною почала працювати партійна, а в серпні — комсомольська організації. Комуністи очолили найскладніші ділянки артілі. І вже 1945 року господарства зібрали майже такий урожай, як у передвоєнному, 1940 році.
Відновлювали роботу і тваринницькі ферми. На 1945 рік колгоспи мали 206 коней, 320 корів, 627 овець і 146 свиней. Держава дійово допомагала господарствам, і вже 1948 року вони досягли, а за окремими показниками й перекрили довоєнний рівень сільськогосподарського виробництва. Створювались умови для дальшого зросту. Та оскільки господарства лишалися невеликими, були труднощі в постачанні їх технікою. Тому за бажанням колгоспників у 1953 році артілі об’єдналися в одну — ім. Ворошилова (з 1959 р.— «Дніпро»). Партійна організація, яка особливо зміцніла після повернення додому демобілізованих воїнів, сільська Рада і колгоспне правління дбали не лише про відновлення і ріст артілі, а й про відбудову всього села. Ремонтні бригади, створені відразу після визволення, прокладали і ремонтували дороги, будували тваринницькі ферми, ставили хати. Поновили роботу медпункт, школа, клуб, бібліотека. Почала діяти політшкола, в якій навчався актив Леськів і навколишніх сіл. Укрупнення колгоспу позитивно вплинуло на ріст продуктивності. 1954 року леськівці виростили добрий урожай зернових і стали учасниками Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. А в 1956 році уже 120 чоловік брало участь у цій виставці, серед них — ланкові Д. Н. Гулида і Я. М. Устенко (з площі 150 га їх ланки зібрали по 30 цнт пшениці).
У зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС Леськи 1955 року переселилися на нове місце. Тут, на новому місці, швидко зводилися квартали нових житлових будинків, виростали господарські будівлі. До 1959 року колгоспники поставили 500 хат, а в 1960-му завершили будувати ще 800і. У центрі села з’явились двоповерхові приміщення колгоспної контори, сільради, школи, будинку культури, дитячого садка, лікарні.
«Міжколгоспбуд» виклав тротуари бетонними плитами. Тоді ж леськівці розбили великий парк, проклали водопровід, повністю електрифікували й радіофікували село. Воно стало одним з кращих на Черкащині.
В нових Леськах з подвоєним завзяттям працювали трудівники. За роки повоєнних п’ятирічок вони різко підвищили технічну оснащеність артілі, механізували велику частину робіт (в рослинництві — 97 проц., у тваринництві — 90 проц.), добилися доброї врожайності зернових (наприклад, пшениці в 1958—1965 рр. по 25 цнт з га) та високої продуктивності тваринництва (на 100 га угідь по 446 цнт молока, 96,6 цнт м’яса, 257 тис. яєць). За трудову звитягу в роки семирічки 27 колгоспників нагороджено орденами й медалями. Серед них О. М. Кузевича і І. П. Клименка — орденом Леніна, П. А. Шарого — орденом Трудового Червоного Прапора, Т. Пріхно — орденом «Знак Пошани». За визначні успіхи в роки восьмої п’ятирічки нагороджено 11 трудівників, з них орденом Леніна — комбайнера Д. В. Олексенка; орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира Д. М. Гулиду, тракториста В. Т. Денисенка і голову колгоспу І. П. Клименка.
В останній рік восьмої п’ятирічки колгосп мав 32 трактори, 8 комбайнів, 36 вантажних автомашин, 175 електромоторів. Він одержав 2 млн. крб. прибутку тільки від реалізації своєї продукції. Великі успіхи в господарстві стали можливими ще й тому, що воно зміцнює зв’язки з науково-дослідними інститутами та селекційними станціями. Останнім часом на його полях вирощуються тільки високоврожайні сорти пшениці «Аврора» і «Кавказ» (рекомендовані Краснодарським сільськогосподарським інститутом), вивчається методика та впроваджується в практику наукове планування колгоспного виробництва.
Впевнено ввійшли леськівці і в дев’яту п’ятирічку. Вже підсумки її першого року засвідчують ударний темп колгоспних трудівників. На площі 1250 га у 1971 році вони зібрали зернових по 41,8 цнт з га (в т. ч. озимої пшениці по 50,8 цнт з га), а на 100-гектарну площу угідь виробили 679 цнт молока та 104 цнт м’яса. До кінця п’ятирічки колгоспники планують довести урожай зернових до 45 цнт з га (пшениці — 55 цнт), а на 100 га угідь виробити 1000 цнт молока і 120 цнт м’яса. Тут будуть споруджені консервний та цегельний заводи, холодильник місткістю 750 тонн.
В усіх цих успіхах велика заслуга партійної організації, яка має 65 комуністів (54 з них працюють безпосередньо у сфері виробництва) і поділена на 4 цехові парт-організації та на 2 партгрупи. Активно допомагають їй комсомольці (78 чоловік). Разом з правлінням колгоспу партійний комітет особливу увагу приділяє кадрам. З 38 спеціалістів та керівників артілі — 33 мають вищу освіту. Незабаром всю основну роботу в господарстві виконуватимуть фахівці високої кваліфікації. Тут не чекають, коли держава надішле таких людей, а самі їх готують. На свій рахунок артіль уже підготувала 12 спеціалістів, а в 1970 році у вищих і середніх навчальних закладах було ще 10 колгоспних стипендіатів.
З року в рік росте й міцніє господарство, зростає добробут та матеріальний рівень життя леськівців. У 1971 році колгосп виплатив їм 1303 тис. крб. зарплати (за кожен людино-день близько 5 крб.). Середній місячний заробіток колгоспника в тваринництві становив 100—150 крб. Не менше заробляють люди і в рільництві. Щоб пошити одяг, тепер з села не треба їхати до міста. В Леськах працюють майстерні для пошиття одягу і взуття, є перукарня, у тваринницькому містечку обладнано гуртожиток для тваринників. При ньому є кімната відпочинку та їдальня. У своєму промкомбінаті леськівці можуть обміняти зерно на борошно, насіння олійних культур — на олію тощо. А власний комунальний комбінат постачає колгоспникам паливо, газ, на замовлення споруджує будинки і службові приміщення.
В селі є лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок, стоматологічний кабінет, амбулаторія і аптека. На 1971 рік в них працювало 28 медичних працівників. До послуг трудящих 3 бібліотеки з фондом 29 423 книги, будинок культури з драматичним, хоровим і танцювальним гуртками. Є також духовий оркестр.
Велику популярність здобув чоловічий хор механізаторів. У 1967 році на обласному фестивалі художньої самодіяльності він був відзначений дипломом першого ступеня, а обласне управління сільського господарства нагородило його трактором. За добрі показники в роботі Міністерство культури УРСР 1968 року присвоїло Леськівському будинку культури звання будинку культури відмінної роботи.
Сьогоднішні Леськи — село суцільної грамотності. Загальноосвітні середня і восьмирічна школи охоплюють навчанням усіх дітей шкільного віку. їх виховують 40 вчителів. За роки Радянської влади в селі здобуло освіту понад 1000 чоловік. І коли в 1939 році на кожну тисячу жителів тільки 3 закінчували вуз, то у 1970 — 15.
Серед тих, що вчилися в Леськах, є й відомі в країні люди. Це — двічі Герой Соціалістичної Праці Г. І. Байда — механізатор-конструктор, творець кукурудзозбирального комбайна ККСБ-3; член-кореспондент АН УРСР І. О. Гуржій (1915 — 1971), кандидат технічних наук, ст. викладач Черкаського педагогічного інституту П. М. Пасенченко та інші.
Міцно входять у життя й побут леськівців нові традиції, нові обряди. Щороку тут відзначають свято врожаю, день тваринника, механізатора, рибалки. Урочисто проводять одержання першого паспорта, вступ до комсомолу, до лав партії.
Міцніють інтернаціональні зв’язки. Починаючи з 1960 року, Леськи відвідали делегації з Чехословаччини, Болгарії, НДР, Польщі, Куби, а також Сірії. Колгосп «Дніпро» — колективний член Товариства радянсько-польської дружби.
Важкий і славний шлях пройшли Леськи. Його мешканці шанують тих, хто утверджував нове життя і свято оберігають пам’ять полеглих за владу Рад, за любиму Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни. Біля обеліска Слави щороку в День Перемоги вони вшановують їх пам’ять.
Свято бережуть Леськівці і згадку про великого вождя революції, засновника Радянської держави. На площі перед будинком культури влітку 1965 року вони урочисто відкрили пам’ятник В. І. Леніну.
Росте і міцніє село. Прекрасні перспективи вимальовуються перед ним.
О. О. ПАВЛЮЧЕНКО