Леськи, Черкаський район, Черкаська область
Леськи — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі Кременчуцького водоймища, за 19 км на південний схід від обласного і районного центру м. Черкас. Через Леськи проходить автодорога Черкаси — Чигирин. Населення — 4369 чоловік.
Як свідчать археологічні розкопки, територія села заселена здавна. Тут досліджено поселення ранньослов’янської черняхівської культури. Знайдено також могильник кочівників XII—XIV ст. В кінці XV — на початку XVI ст. край заселили селяни-втікачі з північно-західних районів України. Вони шукали тут порятунку від соціально-економічного і національно-релігійного гніту литовсько-польських феодалів.
У письмових документах Леськи вперше згадуються під 1726 роком. Жителі його окремих частин — Зацерківщини, Ковриг, Лисівки, Крутенівки, Байдівки, Чабанівки та Куцеволівки — займалися хліборобством, рибальством і дрібними промислами (теслярством, ткацтвом, чинбарством тощо). Заливні дніпровські луки давали можливість промишляти скотарством.
Наприкінці XVIII і на початку XIX ст. Леськи входили до числа казенних сіл, а його мешканці вважалися державними селянами. Вони сплачували податки грішми та натурою, відбували підводну, шляхову, постойну та інші повинності. 1839 року в ньому проживало 2980 жителів, а за переписом 1848 року в 297 дворах налічувалося 3052 мешканці. Село мало 12 млинів, корчму.
Тут хвороби щороку косили людей. Проте справа медичного обслуговування повністю перебувала в руках знахарів та баб-повитух. Майже всі в селі були неписьменними і школу (початкову) тут відкрили тільки 1843 року. В ній священик та його син навчали 53 хлопчики (1859 р.).
Реформа 1861 року не змінила економічного становища селян. Свої наділи леськівці змушені були викуповувати у держави. Згідно з люстраційним актом 1872 року, вони мали викупити 5599 десятин, щорічно сплачуючи по 6235 крб А Переділ проходив подвірно, а селяни вимагали поосібного наділення землею. Люстраційна комісія поділила всю землю села на 588 ділянок і на кожен двір виділила один наділ. Для багатодітних родин (а їх більшість) такий розподіл від самого початку був невигідний. Він вів до майнової нерівності, спричинився до соціальної диференціації села. Селяни протестували проти нього й обурювалися.
1866 року Леськи стали волосним центром. За даними перепису 1877 року, в них проживало 4055 чоловік, а в 1900 році — 8094. Проте площа орної землі в ті роки не тільки не збільшувалася, а зменшилась. 1900 року в селян залишилося близько 4356 десятин. Причому половина господарств села володіла наділами біля 2 десятин, 59 — мали по одній і тільки 52 господарі — 10 і більше десятин. 350 дворів зовсім не мали худоби і реманенту. В селі збирали жалюгідні врожаї (наприклад, жита — близько 5 цнт з га). Нерідко селяни неспроможні були вчасно розрахуватися з податками і багато хто з них з року в рік сплачував недоїмку.
Шукаючи виходу із скрути, леськівці йшли на заробітки до куркулів та поміщиків, залишали насиджені місця і їхали до Харкова, на Кубань, у Донбас, до Бессарабії, Кривого Рогу, Катеринослава. Працювали на цукроварнях, шахтах, на сплаві плотів. На заробітки йшли і дорослі і підлітки (так, у 1905 році серед 185 заробітчан з с. Леськів, що прибули до Херсона, було немало й підлітків 10—15 років). Грабарів з Леськів охоче наймали в Києві, Полтаві, на Кавказі, навіть у Сибіру і поблизу Мурманська.
Політичне безправ’я, тягар податків спричинювали невдоволення селян. У 1883 році вони зажадали, щоб царська адміністрація усунула з посади старосту Н. Хабла, який при збиранні податків незаконно арештовував їх і глумився над ними. Леськівці побили старосту. У відповідь поліція арештувала організаторів виступу.
Посиленню революційних настроїв серед селян сприяло їхнє спілкування з робітниками промислових міст. Щоб зрозуміти, що діється в країні, леськівці часта зверталися за поясненнями до місцевого вчителя, влаштовували сходки. 1906 року на одну із сходок до Леськів приїхали з Києва брати І. та Л. Ковалі (робітники), у своїх виступах вони розповіли про першу буржуазно-демократичну революцію в Росії, читали соціал-демократичні листівки. Поліція дізналася про сходки і провела обшуки.
Напередодні революції 1905—1907 рр. Леськи стали великим селом. У його 1148 дворах проживав 8371 житель. Проте медичне обслуговування, культура та освіта розвивались незадовільно. І хоч село мало однокласне парафіяльне училище та дві школи грамоти, навчалися в них одиниці. Парафіяльне училище, що утримувалося на кошти селян (щорічна складчина становила 503 крб.), в 1878 році мало 68 учнів. З тих, хто починав навчання (в училищі і школах), лише одиниці закінчували програмний курс. Наприклад, у 1899 році школи грамоти почали відвідувати 101 хлопчик і 5 дівчаток, а закінчили їх усього 8 чоловік. При училищі була бібліотека, яка налічувала 618 книг (92 назви). Медичну допомогу селянам подавав тільки фельдшер.
У роки першої світової війни соціальні суперечності загострилися. Чоловіки пішли на фронт. В селі різко зменшилася кількість робочих рук, скоротилися посівні площі, знизились урожаї. Бідняцькі господарства занепадали, а їхні землі за безцінь скуповували куркулі. Народний гнів зростав. Солдати-інваліди, повернувшись з фронту, вели серед односельців політичну агітацію. Вони закликали рішучіше ставати до боротьби з царизмом. І коли в березні 1917 року в селі дізналися від черкаських робітників про повалення самодержавства, цю звістку сприйняли, як давно очікувану, її палко привітали на мітингу.
Та жаданого визволення трудящим Лютнева революція не принесла. Тимчасовий уряд продовжував війну і лишив недоторканими майже всі царські установи. Трудящі почали розуміти, що з рук Тимчасового уряду їм не одержати ні миру, ні хліба, ні землі. Тому Велика Жовтнева соціалістична революція, що перемогла в Петрограді стала сигналом до боротьби за встановлення Радянської влади на місцях. У Леськах її проголошено в лютому 1918 року. Селяни обрали волосний ревком у складі М. А. Ведмеденка, М. О. Воробкола, І. П. Клименка, Т. Г. Завалка та приступили до розподілу землі. Здійснити ленінський Декрет про землю тоді завадила війна. 5 березня 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Після того, як їх вигнали, тут деякий час господарювали ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. А з серпня 1919 року в Леськах лютували білогвардійці генерала Денікіна. За службу в Червоній Армії вони розстріляли братів Т. М. та І. М. Гуриненків. У селі панувала атмосфера насильства й терору.
Та леськівці під керівництвом волосного ревкому, що перебував у підпіллі, продовжували відстоювати владу Рад. Багато хто з них бився в лавах Червоної Армії і партизанських загонах. На фронтах класових битв полягли тоді леськівські червоноармійці К. І. Манько, І. В. Бас, С. О. Гуриненко та ін.
У грудні 1919 року частини Червоної Армії та партизани Мошенського загону визволили Леськи від білогвардійців і остаточно утвердили Радянську владу. Почалася відбудова.
Для охорони революційного порядку і боротьби з бандитизмом Леськівський волревком організував загін з 30 чоловік. Було відновлено розподіл землі між найбіднішими селянами. В березні 1920 року леськівці обрали волосну Раду, ревком передав свої повноваження виконавчому комітету Ради, а також створеному у вересні 1920 року комітетові незаможних селян. За активну підтримку Радянської влади село було удостоєне революційної назви «Червоні Леськи».
Волосна Рада та КНС активно проводили в життя перші аграрні закони трудящих. До весни 1922 року вони наділили землею безземельних і малоземельних селян (розподілили 2894 десятини), реквізували лишки посівного матеріалу та реманенту в куркулів і розподілили їх серед бідноти та родин червоноармійців.
З березня 1923 року і до липня 1924-го Леськи були районним центром. Тоді тут почало діяти сільськогосподарське кредитне товариство, велась велика культурно-освітня робота. До районної школи партійної освіти залучалися всі, хто хотів здобути знання з політекономії, природознавства, історії партії, арифметики й української мови. У районі працювали 11 пунктів для ліквідації неписьменності, у т. ч. в Леськах — 2. Відразу ж після закінчення громадянської війни дві початкові школи охопили навчанням майже всіх дітей села. Незабаром тут організовано хату-читальню, а в 1924-му — сельбуд, що мав секції: господарчу, шевську, теслярську, ковальську; гуртки: хоровий і драматичний. В березні 1922 року в селі споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку.
Активну участь у господарському і культурному будівництві брала комсомольська організація, створена в Леськах 1922 року (секретар Я. В. Манько). Керівною силою у проведенні соціалістичних перетворень в селі став комуністичний осередок, створений у квітні 1923 року. Він очолив боротьбу селян Лесьок за здійснення ленінського кооперативного плану. 785 сімей села 1929 року згуртувалися у п’яти товариствах спільного обробітку землі — «Нове життя», «Перемога», «Колос», ім. Шевченка і «Дніпровська хвиля». Товариства усуспільнили понад 50 проц. орної землі та 82 проц. худоби. Проте через економічну слабкість ТСОЗи не могли забезпечити своєчасного обробітку землі. їм бракувало тягла й реманенту. Наприклад, у 1930 році всі колективні господарства в селі мали лише 54 плуги, 18 борін, 46 культиваторів, 25 сівалок. Тому в 1930 році, після спроби об’єднатися в одне велике господарство, тут було створено три колгоспи — «Перемога», ім. Ворошилова і «Революційна хвиля».
Куркулі намагалися будь-що зірвати колективізацію сільського господарства, вдавалися до шкідництва і терору. Вночі 24 серпня 1931 року, коли бідняки та середняки готували для держави червону валку хліба глитаї напали на штаб хлібозаготівлі і зробили спробу перешкодити відвантаженню зерна. Але селянство безповоротно стало на шлях колективного господарювання. На 1934 рік до колгоспу ввійшли 85 проц. одноосібних господарств (1073 двори). Вже першого року артілі добились значних успіхів. Так, у 1930 році колгосп «Перемога» зібрав урожай 14,7 цнт жита з га (в одноосібників — 9,8 цнт), 25,8 цнт пшениці (в одноосібників 11,4 цнт). До того ж, на колгоспні лани прийшла техніка Черкаської MTС. Молодь сіла за кермо трактора, автомобіля, освоювала спеціальності механіка, комбайнера, слюсаря тощо. Коли в Черкасах став до ладу великий консервний комбінат (1930 р.), колгоспи Лесьок почали у великій кількості вирощувати овочі. Щоб забезпечити їх сталі врожаї, артілі придбали вітросилову установку та організували безперебійний полив городини. Господарські успіхи леськівців були відзначені. Черкаський райвиконком у 1931 році преміював село грошима.
Партійний осередок, комсомольська організація, сільська Рада багато зробили для мобілізації трудящих на виконання передвоєнних п’ятирічок. Широкого розмаху в ті роки набуло соціалістичне змагання. Так, 1939 року в змагання стопудовиків включився колгосп «Революційна хвиля». Було утворено 12 колгоспних ланок, бригадири П. Р. Сапай і С. Н. Калашник, ланкові О. П. Шевченко і М. О. Обрусна зголосилися виростити по 22 цнт пшениці, 45 цнт кукурудзи, 30 цнт проса і 450 цнт помідорів з гектара. Вони виконали і перевиконали свої зобов’язання. На передовиків і особливо на кращих ударників М. Й. та М. Н. Давиденків, Ф. І. Калашника рівнялися інші бригади і ланки.
Перед у соціалістичному змаганні серед тваринників (1936—41 рр.) вели колгоспниці артілі ім. Ворошилова. Значними були успіхи свинарок Г. Ф. Валащенко, П. П. Коваль, У. Т. Семиз та завідуючого свинофермою І. О. Бабака. Від кожної свиноматки вподовж кількох років вони одержували по 16—18 ділових поросят; доярка X. Н. Федорська від кожної закріпленої корови добилася трьохтисячних надоїв молока. Всі вони стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—1940 рр. їхні імена було занесено до Книги пошани виставки. Бригадира рільничої бригади І. Й. Назаренка, трактористів П. В. Байду, А. І. Плошка і свинарку П. П. Коваль нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.