Мошни, Черкаський район, Черкаська область
Мошни — село, центр сільської Ради. Лежать на правому березі Дніпра, за 30 км від обласного та районного центру і за 8 км від пристані Сокирної. Відстань до найближчої залізничної станції Черкаси — 35 км. Через Мошни проходить автострада Черкаси—Київ. Населення — 5132 чоловіка.
Тут, на околицях села, виявлено кургани скіфського часу, ранньослов’янське поселення зарубинецької та черняхівської культур, а також скарб римських монет II ст. н. е. вагою до 30 кг.
Вперше Мошни згадуються під 1494 роком у дарчій грамоті великого князя литовського Олександра. З грамоти видно, що село було заселене й раніше, бо ще князь-Семен Олелькович подарував Мошни батькові боярина В. Єршовича. Мешканці села виконували сторожову службу та ясачну повинність (давали ясу — сигнал про наближення небезпеки). Татари знищили поселення. Князь дозволив боярину знову заселити його. На початку другої половини XVI ст. Мошни належали В. Домонту. У Домонтів село купив князь О. Вишневецький. Він спорудив тут замок і костьол.
Зосередивши у своїх руках величезні багатства, Вишневецькі нещадно експлуатували селян. Вони змушували їх тричі на тиждень (а то й шість днів) відбувати панщину, платити найрізноманітніші податки — давати збіжжя, упольовану дичину,, курей, гусей тощо. Мусили возити дідичу дрова, заготовляти ліс.
Невдоволені своїми ущербними правами та невпинними утисками, місцеві селяни й козаки у 1625 році повстали. Щоб придушити виступ, у похід вирушив гетьман Конецпольський. На околицях села його авангард зустріли повстанці. Відбулася січа. Козаки змушені були відійти до Курукового озера. Тут вони завдали шляхті знатних втрат і змусили піти на поступки.
У 1637 році Мошни знову стали центром повстання. Звідси слали свої універсали козацький гетьман Павлюк (Павло Бут) і полковник війська Запорізького К. Скидан. Універсалом від 29 жовтня 1637 року К. Скидан звернувся до козацької старшини, козаків, міщан і просив усіх кінних та піших повстанців їхати в Мошни,. «щоб мужньо назустріч ворогу встати… і сприяти честі, славі та добробуту нашому». Тут повстанці дали бій кінному загону Лаща (стражник військ шляхетської Польщі); і відійшли на Кумейки. Карателі вчинили розправу над жителями.
Жорстокий терор викликав у селян ще більшу ненависть до ворога та нову хвилю-повстань. З особливою силою народний гнів вибухнув у період визвольної війни 1648—1654 рр. Тільки-но звістка про перемогу козацького війська над шляхтою дійшла до Мошен, тут і в селах навкіл почали формуватися групи та загони повсталих. Коли Ярема Вишневецький у квітні 1648 року, дізнавшись у Прилуках про катастрофу під Жовтими Водами, кинувся з своїми «оружними людьми» на підмогу шляхті, йому на дорозі стали селяни багатьох сіл, у т. ч. й Мошен. Вони знищили човни й пороми, змусили шукати переправу в іншому місці. Магнат дістався до с. Брагинця і тільки там перейшов на Правобережжя. До польського війська він приєднався уже на дорогах втечі, після корсунського розгрому шляхти.
З 1649 року Мошни стали козацьким сотенним містечком. В ньому налічувалося тоді 1400 господарств.
Проїздом в Чигирин до Богдана Хмельницького 1649 року в Мошнах зупинявся російський посол Григорій Унковський. Бував тут і сам гетьман. У 1649 та 1650 рр. він підписав у селі кілька універсалів, приймав Григорія Климова, російського посланця із Севська до київського воєводи А. Киселя. Климова перехопили козаки гетьмана і через нього він просив російського царя виступити проти Польщі, вдарити на Смоленськ і допомогти цим українському народові у визвольній боротьбі. Після возз’єднання України з Росією в січні 1654 року представник російського уряду Тимофій Спасителєв прийняв у мешканців села присягу на вірність Росії.
В другій половині XVII ст. на Мошни не раз наїздили татари (наприклад, у 1667 році напала Бєлгородська орда і погнала багатьох жителів у полон). їх палили польська шляхта та магнати (1665 рік), майже дощенту зруйнували турки і татари під час Чигиринських походів (1677—1678 рр.). В 1679 році мешканці села переселилися на Лівобережжя. За «Вічним миром» 1686 року Мошни втрапили до тієї полоси Придніпров’я, яка мала стояти пусткою і не підлягала заселенню.
Однак, всупереч забороні, вони поволі залюднювалися знову. Від Вишневецьких містечко перейшло до Радзивіллів. Останні відбудували в Мошнах костьолі продовжували політику утисків та запровадження унії. Соціальне гноблення доповнювалося національним і релігійним. У відповідь жителі бралися за зброю. Селяни рубали панські ліси, чинили потраву посівів, палили хліб, ішли в гайдамацькі загони. Так, в 1750 році один із загонів напав на містечко, а в 1758 — захопив садибу і спалив майно орендарів.
У XVIII ст. Мошни переходили з рук у руки. Від магнатів Радзивіллів до Моравських, а від Моравських до Любомирських Всі вони жорстоко експлуатували селян. Останні виконували панщину і відбували найрізноманітніші повинності — зажинки, закоси, оборки, ремонт шляхів; будували Мошногірський замок монастиря, дерев’яну церкву, костьол.
Феодально-кріпосницький гніт, поширення унії штовхали люд до антикріпосницької боротьби. В травні 1768 року вона переросла у повстання на Правобережній Україні, відоме під назвою Коліївщини. В кінці травня до Мошен вступили гайдамаки. Деякий час тут діяв загін на чолі з Семеном Неживим. За свідченням мешканців, він прибув у село на їхнє прохання, «бачачи… необмежену сваволю і збиткування», що їх чинили ляхи і зокрема губернатор мошенський Подгородецький, який людей… киями бив ледь не до смерті і «силував прийняти унію».
Після Коліївщини, за кілька років до возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії, Любомирські продали Мошни князю Потьомкіну. Потім їх у спадок одержала його небога — Браницька, яка в свою чергу віддала село у посаг своїй дочці, що вийшла заміж за графа Воронцова. Новий власник володів на Придніпров’ї 70 тис. десятин землі та мав 14 895 «ревізьких душ» — кріпаків. Як і його попередник, він нещадно гнобив селян. Становище кріпаків погіршувалось. їх продавали, міняли, давали в посаг, дарували.
На початку XIX ст. Мошни стали центром великого маєтку, а в 1811 році — містечком. Тут у 641 дворі проживало 4794 чоловіка, діяла лікарня. Працювали гуральня і цегельня. Руками кріпаків місцевий поміщик збільшував площу орної землі. В 30-х рр. XIX ст. він провів меліоративні роботи, прорив до 60 км сплавних та водосточних канав і осушив велику площу болота. За прикладом інших власників Воронцов використовував розвиток різних промислів, зокрема бджільництва, яке щороку давало йому 1700 пудів меду. В економіці його маєтку чимале місце посідало гуральництво, човно- і пароплавобудування. Саме тут, у Мошнах, біля гирла річки Вільшанки, 1823 року кріпаки-умільці побудували перший пароплав на Україні. А досвідчений мошнівський коваль Вернигора встановив на «Пчелке» (так називалося судно) парову машину на 6,5 кінських сил.
Село славилося умільцями. Серед селян-кріпаків багато було мулярів, теслярів, столярів, каменярів, штукатурів. 1840 року вони спорудили в центрі містечка церкву. Будівельні бригади з Мошен наймалися в різні міста Росії. Так, на унікальному будівництві алупкинського палацу в Криму у 40-х роках минулого сторіччя бригадою ліпників керував майстер-кріпак з Мошен Роман Фортунов. Мошенські майстри побудували відомий триповерховий палац графа посеред Мошногірського парку. Т. Г. Шевченко у щоденнику згадує містечко. Він пише, що «не міг дізнатися, на який народний переказ посилався покійний граф Воронцов, коли назвав у своїх Мошнах гору щонайзвичайнішу Святославовою горою… Я думаю, що це просто фантазія сіятельної макітри». Влітку 1859 року поет побував у Мошнах, коли його арештованого привезли сюди з Прохорівки. Тут він жив у будинку полковника Грузинського і у міщанина-поляка Нагановського (хата останнього збереглася і репродукція з неї в 1939 році публікувалась окремою листівкою). У своєму альбомі він намалював краєвид містечка.
Перед реформою 1861 року господаркою Мошенського маєтку стала поміщиця Балашова. Із загальної кількості землі села — 8704 десятини — їй належало 4815, а селяни (на той час у 815 дворах проживало 3128 чоловік) господарювали на 3504 десятинах. За уставною грамотою кожного з них після реформи 1861 року мали наділити десятиною (або половиною десятини) орної землі. Мошнівці бачили, що їх безсоромно пограбовано. В березні 1862 року тут сталися заворушення. Начальник Черкаської повітової поліції доповів Київському поліцейському управлінню, що селяни Мошен не коряться поміщиці, ув’язнили волосного писаря, збирача оброку, і силою забрали вже підписані грамоти. Вони почали вирубувати поміщицькі ліси та нищити посіви. Організаторами виступу були Степан Ярош, Мойсей Котко та Логин Батеровський. Для втихомирення в Мошни прислали поліцію і роту солдатів. Вони жорстоко розправилися з повстанцями — 46 селян заарештували, багатьох побили, вислали на каторгу та ув’язнили.
Після виступів селян нічого не змінилося. Вони й далі змушені були вносити викупну плату та силу різних податків — поземельний, губернські і повітові земські стягнення, сільські й волосні страхові внески тощо. А малоземелля і безземелля гнали їх у найми і на заробітки до Херсонської, Катеринославської, Подільської, Таврійської і Київської губерній.
Разом із збільшенням кількості дворів (на кінець XIX ст.— понад 1500) та населення (понад 8 тис. чоловік) тут зростала промисловість. У другій половині ХІХ ст. тут будується гуральня, лісопильний, цегельний, медоварний, воскобійний і 3 маслобійні заводи, просорушка, ковбасня та низка інших невеличких підприємств. Уже 1885 року містечко мало 8 парових двигунів, 9 кузень. В Мошнах з’явились професії машиністів і механіків. Та становище робітників мало чим різнилося від становища селян. їм ледве вистачало заробітку (60 крб. на рік) на харчі.
До 1900 року Мошни стали значним торговельним й економічним осередком Наддніпрянщини. У 1897 році тут перетворюють місцеве поштове відділення на поштово-телеграфне. Містечко мало 32 крамниці, тут щоденно відбувалися невеличкі торжки, через кожні два тижні (у понеділок) — базари і раз на рік — дводенний ярмарок.
Злидні, утиски, безправ’я штовхають селян до боротьби. Вже влітку 1904 року в Мошнах з’явилися перші прокламації РСДРП4. Восени 1905 і навесні 1906 рр. селяни почали рубати ліс, припинили роботу в полі і зажадали оплати за роботу в маєтку та конфіскації і справедливого переділу поміщицької землі. В село прийшли війська, багатьох мошнян засудили.
В роки столипінської реакції процес розорення селянства та його обезземелювання тривав. Він посилювався тим, що більшість хліборобів або зовсім не мала тягла й реманенту, або користувалася примітивними знаряддями. Багато з них йшло у найми. Відходництво дедалі набирало ширшого розмаху. І якщо у 1908 році на заробітки з містечка пішло 2147 чоловік, то через рік — 2377. Не одного з них недоля змусила шукати щастя і в Америці.
Обіч матеріальних йшли злидні духовні. На кінець XIX ст. майже все доросле населення містечка було неписьменним. Тут у 1885 році діяли дві школи — двокласна і однокласна,— в яких дітей вчили письму та арифметиці. Проте кінчали школу одиниці. Місцеву аптеку і лікарню обслуговували один лікар, два фельдшери і дві повивальні бабки. А перша бібліотека була відкрита лише в 1911 році і мала 619 книг. Зате на повну силу діяли 8 церковних установ.
В умовах першої світової війни злиденне становище селянства ще більше погіршилося. Чоловіки пішли на фронт. Для військових потреб власті реквізовували худобу і цим вкрай підірвали економіку бідняцьких господарств. Різко скоротилися посівні площі, знизилась урожайність. Ще до повалення самодержавства селяни почали захоплювати поміщицьку землю, хліб, реманент. А після повалення самодержавства 3(16) квітня 1917 року тут відбувся людний мітинг. Селяни гаряче підтримували Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів та схвалили її рішення. І. Т. Супрун, Р. К. Смаглій та інші зірвали з пристава й урядника погони, скинули на землю монумент царя.
Лютнева революція не змінила економічного становища селян. Земля лишилася у руках поміщиків, імперіалістична війна тривала. 4 жовтня 1917 року в Мошни повернулася велика група фронтовиків. Серед них були й більшовики. Вони закликали односельців до єдності з робітниками, до повалення влади поміщиків і буржуазії.
На початку 1918 року в містечку встановлено Радянську владу, утворено ревком з більшовиків (голова Ф. П. Смаглій) і місцевих активістів. Ревком організував озброєну команду з 100 чоловік для наведення революційного порядку, конфіскував поміщицьку землю і розпочав її розподіл між біднотою. Він допомагав бідноті та середнякам посівним матеріалом і тяглом. Водночас нова влада створила в містечку бібліотеку, організувала курси (лікнепи) для навчання дорослих, збудувала клуб. Уже в перші дні існування Радянської влади тут почали роботу дві початкові і одна семирічна школи. Населення здобуло право на безплатну медичну допомогу.
Радянське будівництво зірвала австро-німецька окупація. Почалася боротьба із загарбниками. У квітні—травні 1918 року ревком створює об’єднаний партизанський загін (очолив більшовик Ф. Н. Ільїн), який розпочав підготовку до повстання у повіті. Активними учасниками та організаторами повстанського загону були уродженці Мошен П. М. Мануйлов та А. М. Онищенко3. У вересні—жовтні 1918 року мошняни та селяни навколишніх сіл сформували кавалерійський партизанський ескадрон «Смерть контрреволюції». Його командиром став житель Мошен І. С. Смаглій. В листопаді того ж року тут почалося повстання. Партизани разом з частинами Червоної Армії вигнали окупантів і відновили Радянську владу. Правда, спокій у повіті ще не раз порушували банди Григор’єва, та з ними успішно вели боротьбу партизани, загін червоноармійців на чолі з учасником штурму Зимового палацу М. Ю. Ткаличем.
У боротьбі з контрреволюцією росла і міцніла партійна організація Мошен. Її продуктивну роботу в травні 1919 року відзначив секретаріат ЦК КП(б)У. Саме в ті дні тут почав роботу комуністичний клуб ім. Урицького. Волосний ревком в березні 1919 року передав владу Раді селянських і робітничих депутатів. Ще через місяць, у травні, тут створено волпартком у складі 13 осіб, очолений головою К. І. Замедянським. З ініціативи Ради та волпарткому у волості почало діяти кілька сільськогосподарських комун (по 10—12 родин).
У серпні 1919 року село знову стає центром партизанської боротьби, тепер уже проти денікінців.
Для мобілізації сил на боротьбу з ворогом група комуністів — А. А. Гречуха, К. К. Віхоть та ін.— організувала у волості партизанські загони, що налічували 6 тис. повстанців. Найбільшим був Мошенський партизанський загін — 400 чоловік, очолений комуністом К. А. Дерев’янком.
У районі дій партизанів зберігалася Радянська влада. Партизани завдавали ударів по ворожій силі, влаштовували засади, організовували диверсії. В листопаді вони розгромили денікінський гарнізон у м. Городищі. Щоб зламати опір населення, ворог вдавався до провокацій. Білогвардійці в Черкасах розклеїли листівки з повідомленням, ніби Москву оточив і взяв Дені-кін. А вночі на багатьох листівках з’явилася відповідь: «Візьміть спочатку Мошни, а тоді вже Москву». В кінці грудня частини Червоної Армії разом з партизанським з’єднанням, яке очолював М. А. Хижняк, визволили Черкаси.