Чигирин, Чигиринський район, Черкаська область (закінчення)
Розгорталась освітня та культурно-масова робота. В 1928 році при Чигиринській семирічній школі розпочала діяти друга школа для дорослої молоді. Тоді ж вирішено питання про організацію кооперативної школи та про перший дитячий майданчик на 100 дітей. З 1930 року для допомоги біднішій частині населення в навчанні дітей з ініціативи КИС створено спеціальний грошовий фонд.
У 1932 році вийшов перший номер районної газети «Ленінським шляхом», а в 1939-му розпочав роботу Чигиринський районний вузол радіомовлення. На базі Кіровоградської школи соціалістичного обліку та річної школи бухгалтерії тоді ж засновано Чигиринський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку.
Чигиринці, як і всі трудящі країни, пізнали радість творчої праці. Місто набирало впорядкованого і культурного вигляду. Та мирне соціалістичне будівництво перервав підступний напад фашистської Німеччини на Країну Рад. Чигиринці піднялися на боротьбу з ворогом. Сотні заяв з проханням направити на фронт надійшли до військкомату уже в перші дні війни. Чапаєвець Матвій Настевич очолив полк місцевого народного ополчення. Багато мешканців старовинного українського міста хоробро билися на фронтах.
І все ж війна прийшла до берегів Дніпра. 7 серпня 1941 року фашисти захопили Чигирин. Вони встановили тут режим терору і насильства. Окупанти зруйнували майже все місто. Вони замучили і розстріляли близько двох тисяч чоловік району, в т. ч. і міста, понад тисячу юнаків та дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Та ні терор, ні залякування не могли скорити чигиринців. Багато їх вступило до партизанських загонів ім. Суворова, ім. Дзержинського, «За перемогу», до загону ім. Сталіна (командир П. А. Дубовий) й інших, що базувалися поблизу Чигирина в Холодному Яру.
Комсомольці та молодь Чигирина за час окупації розповсюдили в місті близько 5 тисяч листівок. У червні 1943 року вони встановили зв’язок з партійно-комсомольською організацією партизанського загону «Москва», доставили їм 2 тони борошна, 780 кілограмів масла, багато інших продуктів, а також медикаменти тощо. Комсомольці-підпільники висадили в повітря міст на шляху Черкаси-Чигирин, виводили з ладу телефонний зв’язок Чигирина з Кіровоградом, Смілою, Черкасами.
Відвагу і героїзм виявляли чигиринці на фронтах Великої Вітчизняної війни» Один з перших комбайнерів на Чигиринщині — П. С. Сивокінь — пройшов з боями усю війну, в 1943 р. разом з частинами Червоної Армії форсував Дніпро, брав участь у визволенні рідного міста. 11 бойових нагород переконливо свідчать про його бойовий шлях. За подвиги й героїзм високої нагороди — ордена Леніна — удостоєні чигиринці М. С. Січовий та Й. П. Давидов; учасника оборони Брестської фортеці І. Д. Кодацького відзначено орденом Червоного Прапора. А всього за відвагу й героїзм нагороджено орденами й медалями 1111 чоловік.
Багато хто з чигиринців не дожив до світлого Дня Перемоги. За участь у партизанському русі фашисти закатували юних підпільників І. Д. Назаренка, І. І. Рисяка, К. Г. Винниченко, П. Л. Іващенка. В день визволення Чигирина смертельно поранено в бою одного з організаторів комсомольського підпілля В. І. Рубенка. І ще 475 синів та дочок віддали своє життя на фронтах Великої Вітчизняної війни, у партизанських загонах. На міській площі, біля ріки Тясьмину, 9 травня 1965 року чигиринці поставили їм монумент «Слави».
Чигирин визволено від фашистських військ 12 грудня 1943 року.
Після визволення відновили свою діяльність партійна і комсомольська організації. На початку 1945 року в Чигирині вже було 7 первинних партійних організацій. Комуністи та комсомольці очолили відбудову підприємств і колгоспів, організували збирання коштів до фонду Червоної Армії. Лише протягом 1944 року трудящі району зібрали понад 11 мли. крб. на побудову танкової колони «Кіровоградський комсомолець» та ескадрильї літаків «Кіровоградський допризовник» (Чигиринський район входив до складу Кіровоградської області). Чигиринці почали швидко заліковувати рани. На початку 1944 року відновили роботу артілі ім. 27-річчя Червоної Армії, «Художекспорт», райхарчокомбінат, деревокомбінат тощо.
У воєнні та перші післявоєнні роки чигиринські колгоспники добре справлялися з польовими роботами. За успішне проведення весняної посівної компанії в 1945 році району було присуджено перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони, а групу передовиків за перевиконання плану хлібозаготівель нагороджено орденами й медалями. Ордени Вітчизняної війни І ступеня одержали тоді секретар Чигиринського райкому КП(б)У Я. І. Буряченко та голова виконкому районної Ради депутатів трудящих К. Г. Гладков.
Відбудова промислових підприємств мала свої особливості. їх реконструювали або споруджували заново. Так, меблева фабрика ім. Б. Хмельницького виросла у підприємство, яке в 1970 році давало виробів на суму понад 1,2 млн. крб. Колишня чинбарня перетворилася в шкіряно-галантерейну фабрику з колективом робітників понад 500 чоловік. Такі вироби, як жіночі сумки, санітарні і господарські саквояжі, господарські фартуки тощо, мають великий попит по всій Україні. Відновили і перевершили свою довоєнну потужність промисловий комбінат міста, хлібозавод, млин тощо.
1960 року став до ладу маслозавод, який щорічно виробляє сиру, вершків, масла та іншої молочної продукції понад 1,2 тис. тонн. З року в рік зростає міський харчокомбінат. Якщо на кінець відбудовного періоду це підприємство давало продукції на 72,7 тис. крб., то в 1970 році — в десять раз більше. Протягом 50—60-х років тут з’явилися цехи: комбікормовий, консервний, холодильний і безалкогольних напоїв, вальцьовий млин тощо. Лише консервний цех дає близько мільйона банок консервів щорічно. Продукція харчовиків йде до Смоленська, Кірова, Воркути, Красноярська та інших міст країни. У 1965 році побудовано автогосподарство з гаражами і майстернями; з 1957 року працює «Міжколгоспбуд», який щорічно на будівництві господарських і культурно-побутових приміщень сіл району освоює понад 1,5 млн. крб. А цегельний завод, який до війни випалював близько мільйона штук цегли, тепер дає її більше, ніж у десять разів.
Особливо швидко розвивалася промисловість в роки восьмої п’ятирічки. Успішно йшов у ці роки і процес зростання та зміцнення чигиринського колгоспу, який після війни носив ім’я В. І. Леніна, а з 1963 р.— Шевченка. Високих показників тут досягла молочнотоварна ферма На кожну фуражну корову було надоєно 1546 кг молока. В 1958 році завідуючу фермою Т. Й. Боровиченко нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Орденом Леніна нагороджено і одну з кращих свинарок артілі П. Трибій.
Навіть на бідних грунтах трудівники добилися сталих і високих урожаїв зернових, овочевих та кормових культур. Так, зернові з 1955 року щорічно давали близько 20 цнт з га. Добре родила й озима пшениця, яку почали сіяти тільки в радянський час. Це дозволило колгоспникам на кожні 100 гектарів угідь виробити навіть у 1969 році, що мав несприятливі погодні умови, по 21,6 цнт м’яса і по 601 цнт молока.
На кінець восьмої п’ятирічки в колгоспі виробили молока по 613 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Добре почали колгоспники і дев’яту п’ятирічку. В 1971 році в господарстві зібрали по 28,3 цнт зернових, в т. ч. пшениці 32,3 цнт. На 100 га угідь виробили 634 цнт молока.
Господарство має 41 трактор, 20 вантажних автомобілів, 9 комбайнів. Його доходи в 1970 році становили 509,5 тис. крб. проти 60,3 тис. крб. 1950 року.
Велику допомогу в розвитку колективного господарства подавала Чигиринська машинно-тракторна станція. У воєнному 1944 році токарі М. Т. Січовий, X. П. Лютенко і електрослюсар Г. Ю. Филоненко, робітники МТС виготовляли найскладніші тракторні деталі. В колективі МТС виріс знатний механізатор В. М. Бражник, який з року в рік перевиконував норми виробітку на збиранні хліба та насіння трав комбайном С-4. 1952 року йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, 1958 нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. На базі МТС тепер створено підприємство «Сільгосптехніки» із спеціалізованими майстернями. В дні святкування 50-річчя Великого Жовтня його нагороджено пам’ятним Червоним прапором.
Рівень, якого досягли чигиринці в усіх галузях економіки і культури дозволяє їм впевнено братися за здійснення найвеличніших завдань нашої партії. На кінець дев’ятої п’ятирічки тут виросте і дасть промисловий струм одна з найбільших у світі Чигиринська ДРЕС потужністю 4800 тис. кіловат. Поблизу електростанції з’явиться новий район, ціле місто електроенергетиків, розраховане на 20 тис. жителів. Чигирин збагатиться новими школами, палацами культури, кінотеатрами, клубами, спортивними спорудами. Над здійсненням цих планів невтомно працюють всі мешканці міста. Ідучи назустріч 50-річчю створення Союзу РСР, колективи підприємств міста зобов’язалися виконати річний план до 25 грудня 1972 року. А шкіряно-галантерейна фабрика має виробити на 60 тис. крб. продукції понад план.
Всією роботою щодо мобілізації трудящих на виконання історичних накреслень КПРС керує міська партійна організація, яка налічує понад 800 членів партії, об’єднаних у 37 первинних організаціях. 29 первинних комсомольських організацій об’єднують 1534 членів ВЛКСМ, найвірніших помічників партії, що зарекомендували себе ініціативними та енергійними провідниками усього нового.
Велику роботу серед трудящих проводить міська Рада депутатів трудящих. У її складі 50 депутатів (з них 25 робітників). В 9 комісіях Ради працюють ще десятки активістів.
Комуністи, комсомольці, депутати Рад завжди перебувають на передньому краї боротьби і своїм прикладом надихають трудящих на нові звершення.
Післявоєнні роки докорінно змінили обличчя Чигирина.
Забудова й озеленення міста йшли і йдуть згідно з планом реконструкції, складеним групою архітекторів Харківського відділення Діпроміста. Лише 1959 року на землях понад берегом Кременчуцького водоймища, а також на тясьминських берегах засаджено близько 9 тис. га піщаних земель. У ювілейному 1967 році закладено великий парк на честь 50-річчя Жовтня, на вулицях висаджено сотні фруктових дерев і кущових рослин, багато квітів.
У 1954 році на великій просторій площі по вулиці Жовтневої революції поблизу підніжжя Кам’яної гори закінчено будівництво Будинку Рад за проектом архітектора О. І. Возного. Поряд з ним розміщено палац культури і спорту. Стали до ладу новий триповерховий готель на 80 місць, універмаг «Ювілейний», широкоекранний кінотеатр, гастроном, пошта, приміщення районної друкарні тощо.
За останні 10 років третина мешканців міста переселилася в нові індивідуальні будинки та окремі комунальні квартири. Понад 17 км вулиць забруковано та заасфальтовано. Працює перша черга міського водопроводу довжиною 12 км, збудовано газозаправочний пункт. Місто повністю електрифіковане і радіофіковане, на Кам’яній горі встановлено телевізійний ретранслятор. Збагатилась мережа лікувальних закладів. До послуг трудящих поліклініка, стаціонарна лікарня на 365 ліжок, протитуберкульозний та неврологічний диспансери на 100 ліжок, пологова лікарня, аптека тощо.
За післявоєнні роки відбудовано школи.
Тут велика заслуга учителів-жінок. Так, дочка колишнього чоботаря В. К. Вербівська, будучи депутатом Чигиринської селищної, районної та Кіровоградської обласної Рад депутатів трудящих, всю свою енергію спрямувала на піднесення народної освіти в місті. Радянський уряд нагородив її двома орденами Леніна, а в 1948 році присвоїв звання заслуженого вчителя Української PСP. Зараз у місті працюють 2 середні, восьмирічна і дві початкові школи. Одна з них споруджена до 300-річчя возз’єднання України з Росією, їй присвоєно ім’я Б. Хмельницького. Тут працює також заочна середня школа. Технікум бухгалтерського обліку щорічно з стаціонарного та заочного відділень випускає по 270 чоловік з середньою спеціальною освітою. Всього в денних школах Чигирина навчається 1683 дітей, без відриву від виробництва ще 1200 учнів. У місті працює 12 бібліотек, які мають 1,3 млн. книг.
Чигиринці свято шанують славну героїчну історію і особливо тих, хто боровся за їх щасливе сьогодення, світле майбутнє. Ще з 1954 року на площі перед будинком Рад стоїть величний пам’ятник В. І. Леніну, а 13 жовтня 1967 року у дні Декади російської літератури і мистецтва на Україні на високій Кам’яній горі, яку нині звуть Богдановою, було відкрито скульптурну постать великого сина України — Б. Хмельницького. На відкриття цього пам’ятника прибули численні гості. Серед них були і посланці братнього російського народу на чолі з першим заступником Голови Ради Міністрів РРФСР В. І. Кочемасовим.
Повнокровним, радісним життям живуть чигиринці. Сотні їх — учасники міської і районної художньої самодіяльності. Основні творчі колективи міста склалися ще напередодні святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією. Відтоді вони поновилися, зміцніли, значно піднесли свою майстерність.
1964 року хоровому колективу районного будинку культури присвоєно звання самодіяльного народного хору. В дні святкування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна він був удостоєний звання лауреата, диплома І ступеня та Золотої медалі. Його керівнику самодіяльному композитору А. М. Чекалю присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури Української РСР.
Численні таланти розквітають у Чигирині. В 1968 році високої честі заслужив член гуртка образотворчого і народноужиткового мистецтва модельєр шкіряно-галантерейної фабрики П. Петренко, роботи якого з успіхом експонувалися на республіканській виставці в Києві. Далеко за межами району й області відомі твори народних умільців художників М. І. Кладницького, П. М. Нестевича, майстра художньої вишивки В. Г. Кладницької і багатьох інших.
У Чигирині народився і вподовж 20 років брав активну участь у художній самодіяльності І. І. Чабаненко, заслужений діяч мистецтв УРСР, деякий час ректор Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Звідси родом народна артистка УРСР О. С. Кривицька і радянські вчені-математики доктори фізико-математичних наук К. Л. Рвачова-Ющенко, О. Л. та В. Л. Рвачови і чл. кор. АН УРСР В. А. Назаренко.
На громадських засадах в місті створено краєзнавчий музей, у якому зібрано різноманітні археологічні колекції, зразки козацької зброї, старовинні зразки живопису і культури, знаряддя праці і набір монет різних епох. Та найголовніше — в ньому зібрані матеріали про чудових людей — комуністів, комсомольців і безпартійних, які йшли в перших лавах борців за Жовтень, були провідниками ідей партії в період індустріалізації і колективізації сільського господарства, стояли на передньому краї боротьби проти гітлерівських окупантів і натхненно трудяться тепер у період будівництва комуністичного суспільства. Тут можна пересвідчитись, як оновилась і зміцніла чигиринська земля.
Ф. М. НЕПИЙВОДА, М. Ф. ПОНОМАРЕНКО