Чорнобай, Чорнобаївський район, Черкаська область
Чорнобай — селище міського типу, центр району, розташоване на річці Ірклії, за 22 км на схід від залізничної станції Золотоноша і за 52 км від обласного центру. Населення — 6,6 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане с. Савківка.
Селище виникло в середині XVII ст. як слобода, заселена козаками Кропивнянської сотні Переяславського полку. Вперше згадується 1656 року.
Землями навколо Чорнобая та його селянами поступово заволодівають Києво-Печерська лавра, чини царської армії та представники козацької старшини. Вдаючись до підступів і насильства, вони прибрали до своїх рук навіть землі козаків. Так, 1737 року кропивнянський сотник Дараган десять днів тримав під вартою козачку М. Рожкову, примушуючи її продати йому хату й землю і перейти у його підданство. Коли жінка відмовилася, він наказав вигнати її з малими дітьми геть із села. За даними Генерального опису Лівобережної України 1765— 69 рр., у Чорнобаї налічувалося 19 козацьких дворів з 50 хатами, в яких жило 313 чоловік, 193 хати залежних селян. Більшість покріпаченого населення не мала навіть дворів: тут зареєстровано 137 бездвірних хат. Посилення феодального гніту породжувало чисельні протести і втечі селян-кріпаків. 1767 року в Чорнобаї було 39 хат-пусток, господарі яких пішли шукати кращої долі в інших селах та на Запоріжжі.
З середини XIX ст. Чорнобай стає волосним центром. Поступово починає розвиватися місцева промисловість. У 1845 році вступив у дію пивоварний завод.
Після реформи чорнобаївські селяни стали особисто вільними, але одержали дуже малі наділи. 1178 ревізьких душ одержали 3032 десятини, 252 казенним селянам належало 893 десятини. Поміщикові Неплюєву належало 14 тис. десятин, у т. ч. у Чорнобаї 4,5 тис. десятин.
Невдоволені реформою селянські маси піднімались на боротьбу. Полтавський губернатор у донесенні міністру внутрішніх справ за 1863 рік писав, що селяни Золотоніського повіту відмовляються відбувати повинності, передбачені уставними грамотами. 1865 року в Чорнобаї було 759 дворів з населенням 4154 чоловіка працювали два винокурних і один пивоварний заводи, 8 олійниць, дві кузні.
Нестача землі, тягла й реманенту зумовлювала зубожіння основної маси селянства. 1885 року в Чорнобаї налічувалося 982 двори з 5229 жителями. З них 21 господарство не мало зовсім землі, 176 — користувались лише городами, 100 — мали до 3 десятин, 240 — до 6, 16 — понад 15 десятин. 19 родин жили в чужих хатах. Більшість селян не могли забезпечити своєї сім’ї найнеобхіднішим. Рятуючись від голоду та злиднів, 398 селянських родин змушені були заробляти на прожиток працею в поміщика або посилати своїх членів на заробітки у Таврію, 442 — орендували землю (в той час ціна за оренду 1 десятини дорівнювала в середньому 21 крб. 72 коп.). З кінця XIX ст. Чорнобай в документах знову називається селом.
Процес класового розшарування ще більше поглибився на початку XX ст. Селяни були обтяжені високими викупними платежами та податками. Лише 1900 року вони сплатили 6964 крб. викупних платежів, 4320 крб. земських і мирських зборів, 750 крб. страхових платежів поземельного податку. Гноблені і позбавлені будь-яких прав, трудящі піднімались на боротьбу проти самодержавно-поміщицького ладу. Хвиля революційного руху, що охопила всю Росію у 1905— 1907 рр., докотилася і до Чорнобая. Наприкінці 1905 року чорнобаївці, дізнавшись про революційні виступи в селі Сорочинцях Миргородського повіту, спалили скирти поміщицького хліба, розібрали панське майно.
Столипінська реформа призвела до дальшого обезземелення селянства і зміцнення куркульства. 1910 року з 1001 господарств 177 мали до 1 десятини, 213—від 1 до 3 десятин. П’ять місцевих багатіїв володіли 50 і більше десятинами орної землі.
У селі працювали цегельний завод, 2 парові млини з олійницею і просорушкою, млин з нафтовим двигуном, 63 вітряки, 14 кузень і слюсарних майстерень. У вільний від польових робіт час чоловіки рибалили, а взимку заготовляли паливо та будівельний матеріал, плели верші з верболозу, жінки ткали, в’язали чи вишивали, 29 чоловік жили з теслярства, 53 — кравецтва, 25 — столярства, 10 — ковальства, 28 — ткацтва. Відхожими промислами займалися 760 чоловік, візництвом — 175. Селяни мешкали в хатах під солом’яною стріхою, з невеличкими вікнами, глиняною підлогою. Одяг переважав домотканий — сіряки, свитки, сорочки з сурового полотна. Через систематичне недоїдання та погані житлові умови населення часто хворіло, але ніякої лікарської допомоги не мало, бо в селі не було навіть фельдшерського пункту. В дореволюційні часи більшість населення Чорнобая не знала грамоти. Хоч у селі і діяла церковнопарафіяльна школа, відкрита 1885 року, земська школа та школа грамоти, засновані в другій половині XIX ст., проте вчилася у них незначна кількість дітей.
У роки першої світової імперіалістичної війни і без того тяжке становище трудящих Чорнобая погіршилось. Через нестачу робочої сили, реманенту, посівна площа скоротилася, знизилась урожайність.
Звістку про те, що в лютому 1917 року в Петрограді скинули царя, принесли солдати-фронтовики. Вони роз’яснювали селянам більшовицькі ідеї, влаштовували мітинги і демонстрації.
Радісно вітала біднота перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В січні 1918 року в Чорнобаї проголошено Радянську владу. Ревком зразу ж приступив до розподілу землі, що підлягала конфіскації.
Та мирне життя тривало недовго. В березні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Вони примусили селян сплатити велику контрибуцію, вивезли до Німеччини багато хліба. В січні 1919 року, після вигнання окупантів та петлюрівців у Чорнобаї відновлено Радянську владу. З серпня по грудень тут хазяйнували денікінці, безчинствували банди. В грудні 1919 року територія Золотоніського повіту була очищена від ворогів Радянської влади.
У серпні 1920 року в селі створено волосний партосередок, який очолив І. Ємець. Цього ж року відбулися вибори до сільської Ради, організувалися комсомольський осередок, комітет незаможних селян (голова М. Є. Боровик).
Розгорнулося господарське й культурне будівництво. Селяни одержали в середньому по 6—9 десятин землі на двір, але багато з них не мали чим її обробляти. Не вистачало худоби, сільськогосподарського реманенту. На допомогу селянам прийшла держава. Була створена повітова майстерня для ремонту сільськогосподарського знаряддя. Надаючи великого значення підвищенню врожайності зернових культур, земельний відділ виділив 100 десятин землі для посіву сортової пшениці, ячменю, проса, призначив для обслуговування Чорнобаївської і двох суміжних з нею волостей одного агронома і двох помічників, ухвалив рішення про відновлення фруктово-виноградного розсадника, закладеного ще в 1911 році.
За ініціативою партосередку на хуторі Покровському в березні 1921 року організовано Чорнобаївську комуну, що мала 50 га землі, через 2 роки — скотарське товариство з агрономічним і ветеринарним пунктами.
У квітні 1923 року Чорнобай став центром однойменного району. Партійна організація Чорнобая, яка 1925 року об’єднувала 8 членів та 16 кандидатів у члени ВКП(б), спрямовувала зусилля трудящих на відродження сільського господарства. На кінець відбудовного періоду площа посівів у районі порівняно з 1913 роком зросла на 5,2 процента.
Активну участь у відбудові народного господарства брала і комсомольська організація, в якій налічувалося 34 чоловіка. Сільські комсомольці випускали стінні газети, організовували лекції, допомагали комуністам у боротьбі з куркулями. Широко розгорнула свою роботу Чорнобаївська сільська Рада, головою якої був обраний С. В. Біляев. При ній працювали культосвітня, побутова, санітарна, фінансова та сільськогосподарська секції. У лютому 1925 року за ініціативою комнезамівців (їх в селі було 213) організовано машинно-тракторне товариство, яке допомагало селянам обробляти землю, придбати необхідний сільськогосподарський реманент.
Подбала Радянська влада і про охорону здоров’я та освіту трудящих. 1922 року в селі відкрився фельдшерський пункт, поповнилася кадрами дільнична, а з 1923 року районна лікарня у селі Малих Канівцях, яка тоді обслуговувала жителів Чорнобая. Працювали дитячі ясла на 25 місць. З перших років Радянської влади на черзі дня стояла проблема ліквідації неписьменності. Тут організовувались гуртки та школи лікнепу. Діти шкільного віку почали вчитися. В 1924/25 навчальному році початкову школу відвідувало 328 учнів. 1926 року в селі діяло 5 гуртків лікнепу, які охопили переважну більшість жителів старшого віку.
Хоч селянські господарства й зміцнювалися, їх продуктивність залишалася низькою. Селяни дедалі більше переконувалися, що тільки колективна праця може забезпечити їм справжній достаток. 1926 року в Чорнобаї організовано артіль «Перемога». Куркулі всіляко перешкоджали створенню колгоспів, вони пропонували кредити селянам, зривали виконання плану хлібозаготівель, гноїли хліб у ямах. Комуністи, комсомольці та комнезамівці активно боролися проти ворогів Радянської влади. Вже влітку 1931 року в селі було 4 колгоспи: ім. Ілліча, ім. Ворошилова, ім. Шевченка та ім. Комінтерну.
Велику роль у зміцненні матеріально-технічної бази колгоспів відіграла створена в 1929 році Чорнобаївська МТС. Весною 1930 року колгоспні лани району^ обробляли 7 тракторів, а невдовзі МТС одержала ще 25 нових.
Незважаючи на складні погодні умови 1933 року, колгосп ім. Ілліча зібрав добрий урожай. Протягом наступного року в цьому господарстві проведено велику роботу щодо зміцнення матеріальної бази, створення неподільного фонду. Було збудовано 3 нові зерносховища, корівник, 3 клуні тощо. Розвивалось тваринництво. В число передових вийшов і колгосп ім. Ворошилова. В 1935 році він першим у районі виконав план хлібозаготівель, засипавши у державні засіки 2796 цнт зерна. Нові перемоги здобули чорнобаївці 1936 року. Порівняно з минулим роком (тоді хлібороби зібрали по 9,9 цнт з га) урожай зернових збільшився на 3 цнт з га. Новими досягненнями ознаменувався 1940 рік. Так, колгосп ім. Ілліча виростив по 19 цнт ячменю, ланки О. Карамшук, Г. Гуц, Ї. Сербин — по 30—32 цнт зернових, по 42—44 цнт кукурудзи; 18 цнт соняшнику і 250 цнт цукрових буряків з га. На трудодень колгоспники одержали по 4 кг зерна і 1,5 крб. Підвищилась і механізація сільського господарства. 80 проц. землі оброблялося тракторами МТС і 50 проц. врожаю було зібрано комбайнами.
1934 року в селі створена організація «Заготскотвідгодівля», виробничі потужності якої збільшувалися з кожним роком.
Сільська Рада, партійна організація постійно дбали про добробут, охорону здоров’я, освіту населення, розвиток культури. Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі працював фельдшерський пункт, населення обслуговувала районна лікарня села Малих Канівців. Всі діти шкільного віку навчались в середній, семирічній і трьох початкових школах. Піднесенню освітнього і культурного рівня трудящих сприяли сельбуд, відкритий у 1927 році, 4 клуби, 5 бібліотек. При сель-буді діяли гуртки художньої самодіяльності, агрономічний, атеїстичний і школа малописьменних, з 1927 до 1930 року — вечірня кооперативна школа. З 1931 року почала діяти кіноустановка. На кошти колгоспу ім. Ворошилова 1936 року споруджено колгоспний будинок культури, а через рік відбулося відкриття стадіону, збудованого колгоспом ім. Ілліча. Організована 1933 року бібліотека, яка в 1941 році налічувала 20 тис. томів.
Велику роль у мобілізації трудящих на великі соціалістичні звершення відіграла районна газета «Комуна», яка почала виходити 2 лютого 1932 року (з 1944 року «Світлий шлях»).
У роки Великої Вітчизняної війни чорнобаївці, як і весь радянський народ, стали на захист рідної Вітчизни. Комуністи й комсомольці першими з’явились до військкомату з проханням відрядити їх на фронт. Комсомолки Катя Баранникова та Галя Вишня писали: «Ми, працівники райздороввідділу, в зв’язку з тим, що на нашу країну Рад напали підлі німецькі фашисти, готові віддати всі свої сили й енергію на захист завоювань соціалізму, на захист соціалістичної Батьківщини».
Гітлерівці захопили село 19 вересня 1941 року. Для боротьби в тилу ворога за рішенням Полтавського обкому партії у вересні 1941 року створено партизанський загін з 42 чоловік, командиром якого був колишній голова колгоспу ім. Ворошилова Д. С. Комашко, комісаром — голова Чорнобаївського райвиконкому М. Т. Славський. 22 листопада 1941 року загін вступив у бій з німецьким підрозділом біля Чубарового лісу. Бій тривав дві доби і закінчився перемогою патріотів. Було знищено 20 фашистських солдатів і офіцерів, 50 поранено. В квітні 1942 року гітлерівці провели облаву на партизанів. У сутичці з ворогом багато партизанів загинуло, зокрема командир загону Д. С. Комашко і комісар М. Т. Славський. Ті, що залишилися, розгорнули антифашистську роботу по селах, 1943 року вони приєднались до партизанського загону М. Р. Соболєва-Кузьміна, який був направлений на територію Чорнобаївського району штабом партизанського руху при Військовій раді Південно-Західного фронту. Жителі села допомагали партизанам продуктами харчування, одягом.