Жовнине, Чорнобаївський район, Черкаська область
Жовнине (до Великої Вітчизняної війни — Жовнин) — село, центр сільської Ради. Розташоване на лівому березі Кременчуцького водоймища, при впадінні річки Сули в Дніпро, за 48 км на південний схід від райцентру та за 58 км від залізничної станції Золотоноша. Населення — 1926 чоловік.
На території сучасного села люди жили ще в давнину. Тут виявлено рештки неолітичного поселення, 5 поселень і кургани доби бронзи, кургани скіфських часів. Досліджено могильники черняхівської культури та періоду Київської Русі.
Вперше Жовнин згадується 1116 року під назвою Желді в Іпатіївському літопису. Заснував його князь Ярополк, син Володимира Мономаха, щоб переселити сюди жителів м. Дрютеска (Друцька) Полоцького князівства, полонених під час походу Володимира проти смоленського князя Гліба. Місто було збудоване як опорний пункт для захисту південно-східних кордонів Русі.
1239 року Жовнин зазнав нападу татарських орд хана Батия. Незважаючи на героїчний опір жителів, місто-фортецю татари знищили. Лише на початку XVI ст. на місці Жовнина згадується урочище Кліматин (Кліматичі), яке належало князям Смагам. Потім воно було віддане під Черкаський замок, а 1509 року перейшло до князів Павшів, які в 1512 році заповіли його Київському Пустинно-Микільському монастиреві.
У 20-і роки XVII ст. велася боротьба між Вишневецькими та Київським Пустинно-Микільським монастирем за право володіти урочищем Кліматичем. 1624 року К. Вишневецький остаточно захопив його і заселив, залишивши за ним назву Жовнин (Жовник). Жителі відробляли панщину або платили чинш за звільнення від неї. Так, 1630 року жителі Жовнина сплатили Вишневецьким 180 злотих.
Навесні 1638 року почалося повстання нереєстрових козаків на чолі з Я. Острянином і К. Скиданом, яке стало поштовхом до масового селянського виступу на Київщині й Полтавщині. В Жовнині були зосереджені основні сили повстанців. Влітку 1638 року відбулися вирішальні бої повсталих козаків з польсько-шляхетським військом під командуванням гетьмана Потоцького. Зазнавши великих втрат, група козаків разом з Острянином відступила й перейшла російський кордон. Ті, які залишилися, обрали гетьманом Д. Гущо і продовжували боротьбу. Протягом 7 тижнів повстанці чинили героїчний опір. Але сили були нерівні. Польські війська оточили табір. Частині козаків на чолі з Д. Гунею вдалося вийти з оточення.
Придушивши повстання, Я. Вишневецький жорстоко розправився з його учасниками. Але ніщо не змогло спинити народні маси в їх прагненні скинути ярмо феодально-кріпосницького і національного гніту. 1648 року почалася народно-визвольна війна. Під ударами селянсько-козацьких загонів Я. Вишневецький утік з Лівобережжя. До Жовнина вступили козаки. Він став сотенним містечком Чигиринського полку й одним з центрів боротьби народних мас Посул ля проти поневолювачів. До складу Жовнинської сотні, крім самого Жовнина, входили села Горби, Гриньки, Липове, Матвіївці (Матвіївка), Кліщинці.
Згідно з грамотою російського царя Олексія Михайловича 1654 року Жовнин був закріплений за Київським Пустинно-Микільським монастирем. Жителі села мусили сплачувати податки і відбувати повинності на його користь.
У другій половині XVII ст. населення містечка збільшувалося за рахунок втікачів з Правобережної України, які рятувались від розправи польської шляхти. В 50—70-х рр. XVII ст. Жовнин не раз зазнавав нападів турків і татар. 1678 року татари навіть захопили містечко, але їх швидко вигнали козаки Полтавського полку.
В кінці XVII — на початку XVIII ст. жовнинські селяни потрапили в залежність від Градизького монастиря, що управляв усіма лівобережними маєтками Київського Пустинно-Микільського монастиря. Після секуляризації монастирських земель на Лівобережній Україні 1786 року село передане у відання казни.
Посилення процесу закріпачення селян на Україні в другій половині XVIII ст. призвело до значного поширення антифеодального руху. Не залишились осторонь і жителі Жовнина. В 1767—1774 рр. вони активно підтримували боротьбу селян та козаків с. Кліщинців Жовнинської сотні проти поміщиків Лисенка і Туманського, які хотіли перетворити .їх на кріпаків. Придушивши повстання, царські чиновники до 1775 року розшукували повстанців і чинили екзекуції.
Після ліквідації полкового устрою 1782 року Жовнин увійшов до складу Київського намісництва, 3 1796 року — до Малоросійської губернії, а з 1802 року — до Золотоніського повіту Полтавської губернії. У другій половині XIX ст. він став волосним центром.
Починаючи з 20-х років XIX ст., пожвавішало економічне життя містечка. Тут працювали два селітрові та винокурний заводи. Значна частина продукції селітрових заводів відправлялася на Шосткинський пороховий завод. Щороку відбувались три ярмарки, на які з’їжджались купці з Полтавської і Київської губерній, а також з Росії.
Проведена царським урядом реформа 1861 року юридично звільнила селян від кріпацтва, але не поліпшила їх економічного становища. 205 ревізьких душ поміщицьких селян одержали 222 десятини землі, а 188 ревізьких душ казенних селян мали 381 десятину. Це не забезпечувало навіть прожиткового мінімуму. За наділи треба було платити високі викупні платежі. Крім того, селянські господарства несли тягар численних податків. Все це призводило до обезземелення селян, що посилювалося безперервним дробленням наділів, а також переселенням селян з Правобережної України на Лівобережну.
Якщо 1863 року в Жовнині налічувалося 467 дворів з населенням 3661 чоловік, то 1885 року в містечку з хуторами було 778 господарств з населенням 4296 чоловік. Основну масу становили козаки — 545 господарств, казенних селян було 86 господарств, селян-власників — 97, міщан — 49. З усіх господарств у 21 зовсім не було землі, 116 — не мали орної землі, 185 — мали до 3 десятин, 27 — до 50 і більше десятин. Значну частину громадських земель (500 десятин) становили піски. Переважна більшість худоби була в руках поміщиків. Бідні селяни не могли її тримати через відсутність пасовиськ. 167 господарств не мали ніякої худоби, а в 95 були лише вівці або свині.
1900 року в Жовнині разом з хутором Драним налічувалося вже 803 господарства, з яких 26 були безземельні, 100 мали менше десятини землі, 232 — до З десятин, 27 — до 50 десятин. Селяни, крім 794 крб. викупних платежів, цього року сплатили 343 крб. державного поземельного податку, 5083 крб. земських та мирських зборів, 372 крб. страхових платежів. Звичайно, за таких умов більшість з них не могла забезпечити своєї сім’ї хлібом. Тому в пошуках кращої долі вони залишали рідний край. Так, протягом 1877—1893 рр. з Жовнинської волості переселилося до Сибіру та інших місць 471 чоловік.
У роки російсько-турецької війни 1877—1878 рр. деякі жителі Жовнина брали участь у визволенні болгарського народу з-під турецького рабства. Вони разом з іншими воїнами російської армії і болгарськими ополченцями героїчно билися під Ескі-Загре (нині Стара Загора) під Плевною, з мужністю відстоювали Шипкинський перевал. У цих боях на болгарській землі загинули жителі містечка Д. П. Терещенко, О. О. Левочко та П. І. Шиш.
У 1905 році хвиля селянських виступів, що прокотилася по країні, захопила й Жовнин. До містечка були введені війська.
Після проведення столипінської аграрної реформи процес класової диференціації дедалі поглиблювався. 1910 року 852 господарства мали 5475 десятин всієї землі. На кожні 100 господарств 4,9 були безземельні, 33,6 мали менше 3 десятин; поряд з цим 4 господарства мали 50 і більше десятин. Отже, більше як половина господарств була дуже погано забезпечена землею. Селяни шукали побічних заробітків, у зв’язку з цим розвивались кустарні промисли. На початку XX ст. у Жовнині теслярством займались 21 чоловік, кравецтвом — 29, шевством — 20. Були тут і бондарі, чинбарі, ткачі, візники. У селі працювало 63 вітряки, водяний млин і дві олійниці.
Показником низького рівня медичної допомоги трудящим може служити той факт, що на 1900 рік у 6-й медичній дільниці, яка містилася в Жовнині і обслуговувала Вереміївську, Жовнинську та Лялинську волості (близько 17 тис. чоловік), працювали один лікар і три фельдшери. В 1903 році лікар з села вибув і його посада залишалася вільною аж до Жовтневої революції.
У Жовнині діяли дві парафіяльні школи та парафіяльне училище, в яких навчалося менше половини дітей шкільного віку, решта залишалася поза школою. В народній бібліотеці з читальнею, що з’явилася на початку XX століття, 1907 року налічувалося 710 книжок.
Нових страждань завдала трудящим перша світова війна. Багато сімей залишалося без годувальників, зросли податки й дорожнеча. Лютнева революція майже не внесла істотних змін у життя села.
Справжню свободу, політичні права та землю селяни Жовнина здобули лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. Волосний ревком, який очолив солдат-більшовик П. І. Феночко, приступив до проведення в життя перших декретів Радянської влади. Було націоналізовано паровий млин багатіїв Гайсинських, почалася конфіскація поміщицьких і частково куркульських земель. Тоді ж створено партійний осередок, першим секретарем якого був Т. М. Терещенко.
Але дальшому здійсненню революційних перетворень перешкодили австро-німецькі війська, що захопили Жовнин весною 1918 року. Знову повернулися старі дореволюційні порядки. Ревком продовжував свою діяльність в умовах підпілля. Боротьбу населення проти німецьких окупантів очолив партійний осередок, який сформував партизанський загін на чолі з Я. 3. Антосиком. В дні відзначення 50-річчя Великого Жовтня за активну участь у Великій Жовтневій соціалістичній революції, громадянській війні і в боротьбі за владу Рад Я. 3. Антосик був нагороджений орденом Леніна. На початку лютого 1919 року в Жовнині відновлено Радянську владу. Населення приступило до відбудови господарства. Не вистачало ні реманенту, ні худоби. Селяни об’єднувалися у товариства спільного обробітку землі, яких на кінець травня 1919 року в селі було 6. Вони об’єднували до 20—30 господарств кожне.
З наступом білогвардійських військ Денікіна, в червні 1919 року в Жовнині та навколишніх селах формується сотня Червоної Армії 1-го Золотоніського запасного полку на чолі з представником Золотоніського повітревкому комуністом Воробйовським. У серпні 1919 року білогвардійці вступили до Жовнина. Визволила село Червона Армія в кінці грудня 1919 року.
Соціалістичне будівництво після закінчення громадянської війни проходило в складних умовах. Навколо діяли рештки куркульсько-націоналістичних банд. Від рук бандитів загинули Т. М. Терещенко та голова земельного відділу волвиконкому Ю. С. Старик. Велику роль в організації селян на боротьбу за зміцнення Радянської влади відіграли партійний осередок та комнезам, створений влітку 1920 року. У тому ж році виник комсомольський осередок.
1922 року за ухвалою партійних органів до Жовнина на посаду голови волвиконкому направлено градизького комуніста й активного комнезамівця П. Л. Крупка. Він обирався делегатом кількох всеукраїнських з’їздів незаможних селян, а в кінці 20-х — на початку 30-х років — до складу Всеукраїнської Центральної комісії незаможних селян.