Городище, Городищенський район, Черкаська область (продовження)
1930 року вийшов перший номер газети «Соціалістичний наступ» — орган Городищенського РК КП(б)У та районної Ради депутатів трудящих (1923 року Городище стало райцентром Київської губернії, у 1925—1932 рр.— Черкаського округу, з 1932 — Київської області, 1954 — Черкаської).
Городище в 1941 році мало значну мережу загальноосвітніх та спеціальних шкіл: дві десятирічки, три семирічки, сільськогосподарський технікум та медичну школу.
У десяту річницю з дня смерті В. І. Леніна робітники керамічного заводу вирішили відробити п’ять недільників для збирання коштів на пам’ятник вождеві. Ентузіазм цегельників підхопили колективи решти підприємств та установ. Велику допомогу в цій справі подав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. Скульптуру виготовив Київський художній технікум, студенти якого з великим піднесенням взяли участь у конкурсі на кращий проект. Поки в Києві виливали монумент, городищенські каменярі витесували постамент з лабрадориту. Пам’ятник урочисто відкрито на Жовтневі свята 1934 року.
Мирне будівництво перервав розбійницький напад на Радянський Союз фашистської Німеччини. 30 липня 1941 року гітлерівці окупували територію першої сільради Городища, а 1 серпня — другої, принісши з собою поневолення, фашистські порядки. Але радянські люди не скорилися. 1941 року у районі Корсуня, Городища і Цвіткового розгорнуло діяльність партизанське з’єднання під командуванням капітана В. Щедрова («Рижого»). На залізничній станції Городище розповсюджувала листівки київська підпільна організація «Київський робітник». У самому містечку також групувались антифашистські сили. На цукрозаводі з вересня 1941 року до лютого 1942 року діяла патріотична група на чолі з кандидатом у члени партії О. С. Ковалем, до війни — керівником капели бандуристів. Підпільники розповсюджували повідомлення Радянського інформбюро, листівки із закликами до боротьби проти німецько-фашистських загарбників. Фашисти напали на слід патріотів. Заарештований О. С. Коваль був підданий нелюдським тортурам, але нікого не виказав. Його та членів підпільної групи — робітників цукрозаводу комсомольця 1. І. За-дорожнього, безпартійного О. С. Козюру та колишнього начальника автоколони комуніста Я. Т. Козюру фашисти розстріляли. Двадцятирічна Н. Г. Охріменко до війни працювала в сільраді секретарем. Під час окупації влаштувалась на роботу в управі і як зв’язкова партизанського загону ім. Пожарського передавала партизанам відомості про розташування німецьких військ, продукти, медикаменти. Під час однієї з облав Надя була затримана. Фашисти по-звірячому знущались над нею, а 1943 року розстріляли.
Окупанти спалили й зруйнували 51 будинок, зокрема — аптеку, поліклініку, протитубдиспансер, пресувальний та трубний цехи керамічного заводу та ін. Технікум плодоовочівництва перетворили в табір, де тримали тисячі людей перед відправкою їх на каторгу до Німеччини. Лише колгоспу ім. Т. Г. Шевченка гітлерівські поневолювачі завдали збитків на 14 890 тис. карбованців. 1369 городищенців було вивезено до Німеччини у фашистську неволю, 369 чоловік закатовано.
10 лютого 1944 року Червона Армія визволила Городище. У боях за нього брав участь штурман-бомбардувальник М. В. Мамай. Йому довелося скидати бомби на міст і ворожі колони, які йшли по ньому, а поруч — була рідна хата. В ній — мати, син. Мамай виконав бойове завдання і кинув з літака матері вимпел з листом. Сміливий льотчик загинув у боях за Берлін 19 квітня 1945 року. Посмертно він удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Вулицю, на якій народився славний земляк, назвали іменем Миколи Мамая.
За участь у Великій Вітчизняній війні 698 городищенців нагороджено орденами і медалями. Г. М. Лютий удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Чотирьом присвоєно це високе звання посмертно: крім М. Мамая, І. Ф. Медведю, М. Г. Василенкові та І. М. Усу.
Одразу ж після визволення партійна організація мобілізувала трудящих на ліквідацію наслідків війни.
На заході ще точилися бої, Червона Армія добивала фашистського звіра. Городищенці допомагали фронту, пораненим бійцям, сім’ям фронтовиків: колгоспники здавали хліб та інші продукти харчування, робітники й службовці підприємств та установ відраховували свій заробіток за 3—5 днів, збирали подарунки для поранених бійців.
Дружно взялися до відбудови зруйнованих господарств колгоспи ім. Т. Шевченка, ім. Ворошилова, ім. Димитрова. Весною 1944 року воїни Червоної Армії передали колгоспу ім. Ворошилова 40 коней. Завдяки наполегливій праці трудівників полів, великій допомозі держави кредитами, насінням та сільськогосподарським знаряддям уже в перший рік після війни колгосп одержав добрий урожай — 16 — 17 цнт зернових з гектара. Росло й поголів’я продуктивної худоби.
Лише за один післявоєнний рік сільськогосподарська артіль ім. Т. Шевченка відбудувала млин, конюшню, корівник, курятник, збудувала крупорушку. Колгосп повністю освоїв довоєнну площу посіву ярих та озимих культур. Велика заслуга в піднесенні сільського господарства Городища та району належить Городищенській МТС, де 1945 року спеціально організовані курси випустили 60 трактористів, серед них — 38 жінок.
Відбудовувались і промислові підприємства, насамперед цукропісковий та рафінадний заводи. В авангарді відбудовних робіт йшли комуністи, які працювали на вирішальних ділянках виробництва. Парторганізація цукропіскового заводу налічувала 36 членів КПРС. 20 жовтня 1944 року завод дав першу продукцію. Щодоби він переробляв 7 тис. цнт цукрових буряків. У листопаді 1945 року був відбудований і рафінадний завод. Потрібні частини для апаратури вишукувались на місці. Робітники, незважаючи на втому, працювали по дві зміни.
1944 року відбудовано керамічний завод. Спершу бракувало кваліфікованих кадрів. їх стали готувати на місці. Уже через рік завод дав понад план 1 млн. штук цегли. Залізничники, власне, побудували нову станцію, повністю спалену фашистами. Вантажники, переважно жінки, відпрацювавши зміну, йшли на будівництво.
Радянський уряд відпустив 100 тис. крб. на будівництво районної аптеки. Знову відкрилися поліклініка, лікарня, диспансери.
Дедалі зміцнювалась економіка колгоспу ім. Т. Г. Шевченка, що перетворився на багатогалузеве господарство буряко-зернового напрямку з розвиненим м’ясо-молочним тваринництвом (1946 року валовий збір зерна становив 3785 цнт, 1948 — 12 200). Поліпшувався добробут колгоспників. За одержання високих врожаїв пшениці і жита 1947 року 38 трудівників були відзначені урядовими нагородами. За одержання врожаю пшениці на площі 20 га по 27,4 цнт колгоспники К. Ф. Скалига, М. Ф. Гаращенко, А. М. Троян були нагороджені орденом Леніна.
1950 року артіль ім. Т. Г. Шевченка об’єдналася з колгоспами ім. Димитрова та «Перше травня». Того ж року укрупнений колгосп ім. Т. Г. Шевченка зібрав в середньому урожай зернових 20,4 цнт з гектара, цукрових буряків — по 258 цнт. На трудодень колгоспники одержали по 2,8 кг хліба, 0,5 кг картоплі й по 1 крб. 80 коп. грішми. Ряд колгоспників відзначені урядовими нагородами. За одержання високих урожаїв зернових: пшениці по 23 цнт з га на площі 182,3 га і жита 24,9 цнт з га на площі 22,3 га — голову правління колгоспу комуніста І. Н. Панасенка та агронома В. П. Лисенка нагороджено орденом Леніна. 1958 року за високу продуктивність тваринництва І. Н. Панасенку вручено другого ордена Леніна, зоотехнік колгоспу ім. Т. Шевченка член КПРС Я. В. Джулай, свинарка Є. В. Штепа також нагороджені орденом Леніна, ряд колгоспників — орденом Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани».
1959 року сільгоспартілі ім. Ворошилова, ім. XXII партз’їзду об’єднано в колгосп ім. Фрунзе, що мав у своєму користуванні 1828 га орної землі, 394 голови великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, птицю. В колгоспі розгорнулось велике будівництво, зміцнювалась його економіка, зростали неподільні фонди.
За успіхи в розвитку тваринництва у колгоспі «Заповіт Леніна» Радянський уряд нагородив 1966 року голову правління В. А. Кучера орденом Леніна, доярку Л. В. Босенко, яка надоїла понад 5 тис. кг молока від кожної корови — орденом «Знак Пошани». Колгосп успішно виконав завдання восьмої п’ятирічки по виробництву і продажу державі сільськогосподарської продукції, за що 1971 року голову колгоспу В. А. Кучера нагороджено орденом Жовтневої Революції, завідуючу тваринницькою фермою делегата XXIV з’їзду КП України Л. В. Босенко — орденом Леніна. 9 колгоспників одержали інші нагороди.
Колгосп «Заповіт Леніна» став заможним багатогалузевим господарством, значно зміцнилась його матеріально-технічна база. Вже 1967 року він мав 31 трактор, 5 комбайнів, 24 автомашини. Урожайність зернових становила 24,9 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці — 26,2 цнт, цукрових буряків — 275 цнт з га. Середній урожай зернових за роки п’ятої п’ятирічки складає 26,9 цнт з га, озимої пшениці — 27,1, кукурудзи — 43,4 цнт, цукрових буряків — 283 цнт.
Зміцніло господарство сільгоспартілі ім. Т. Шевченка. На широкому подвір’ї розмістились добротні будівлі. Тваринницькі ферми механізовані. На кінець восьмої п’ятирічки колгосп мав 24 трактори, 20 комбайнів, 18 автомашин. Урожайність зернових становила 29,7 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці — 30,7 цнт, цукрових буряків — 350,8 цнт; кукурудзи — 69,6 цнт. Валовий доход колгоспу того року становив 773,3 тис. карбованців. Споруджено будинок культури на 300 місць на центральній садибі, будинок культури на дільницях Набокове та Чубівка.
Рік у рік збільшували продуктивність цукрові заводи. У 1949 році виробництво цукру-піску проти 1944 року зросло в 4 рази, а порівняно з довоєнним на 114 процентів. 1957 року на рафінадному заводі освоєно новий, пресовий спосіб виробництва цукру, що дало змогу щодоби випускати понад план по 300—350 цнт продукції. Чимала заслуга в цьому старшого інженера комуніста В. С. Оберемко. Тут уперше в районі 1959 року народилася бригада комуністичної праці. Це був комсомольсько-молодіжний колектив, який очолила Є. Ф. Школяр. Того ж року десятимісячне завдання випуску рафінаду бригада виконала на 140 процентів. Патріотичний рух набирав дедалі більшого розмаху. 1967 року це високе звання присвоєно колективам змін чотирьох бригад. Оснащено новими машинами та механізмами цехи заводу, здійснено автоматизацію виробничих процесів. 1967 року виконано план виробництва цукру-піску на 101,6 проц., рафінаду — на 102,2 проц. На кінець восьмої п’ятирічки вироблено цукру понад 106,4 тис. тонн. Трудівники цукрокомбінату беруть активну участь у громадсько-політичному житті нашої країни. Робітниці Є. Ф. Школяр була делегатом XXII з’їзду КПРС, И. І. Мовчан — делегатом XIX з’їзду ЛКСМУ. Слюсар В. В. Бондар — депутат Верховної Ради Української РСР VII скликання.
Гідно зустріли трудящі міста 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 39 партійних організацій, що об’єднують понад тисячу комуністів, Городищенська міська Рада депутатів трудящих провели велику роботу по виконанню восьмого п’ятирічного плану. У всіх важливих починаннях комуністи відчували допомогу 1800 комсомольців.
Трудівники міста успішно закінчили восьму п’ятирічку, добились визначних досягнень як у сільському господарстві, так і в промисловості. Ще на 20 жовтня 1970 року Городищенський цукрокомбінат виконав п’ятирічку виробництва цукру-піску, а 4 грудня — рафінаду. Понад план державі дано близько 25 тис. тонн цукру-піску і 4200 тонн рафінаду.
Городищенський дослідно-експериментальний маслозавод виконав п’ятирічку по виробництву основних видів продукції 30 серпня 1970 року, а 4 грудня — п’ятирічний план.
Крім цукрокомбінату, маслозаводу, автопідприємства, що має 166 вантажних автомашин, 39 автобусів, 7 таксомоторів, цегельного заводу, працюють у місті пивоварний завод, пересувна механізована колона № 8, ремонтно-будівельна дільниця Черкаського облрембудтресту, заводоуправління будматеріалів та міжколгоспбуд. На цукрокомбінаті споруджено ТЕЦ потужністю 6 100 квт, що забезпечує електроенергією місто та навколишні села. На маслозаводі 1948 року встановлено нове устаткування, а в 1959—1962 рр. здійснено повну реконструкцію підприємства, пропускна спроможність якого — 75 тонн молока за зміну. 1970 року тут вироблено 625 тонн масла.
Змінюється зовнішній вигляд Городища, яке 1957 року віднесено до категорії міст, поліпшується його впорядкування. Тут споруджено двоповерховий готель, 16 багатоповерхових будинків, велике зерносховище. У ювілейні роки 50-річчя Радянської влади та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна збудовано 2 дитячі садки, лікарню на 40 ліжок, нове приміщення міської середньої школи, 2 лазні, комбінат побутового обслуговування, виросла двоповерхова споруда районного будинку зв’язку. З 1960 до 1970 року поставлено 2564 індивідуальні будинки. Всі вони цегляні, вкриті шифером, черепицею, бляхою.
Над дахами височать телевізійні антени. Заасфальтовано всі центральні вулиці, площу Миру.
Протягом дев’ятої п’ятирічки місто прикрасять нове приміщення районної лікарні на 120 ліжок, дитячий комбінат на 140 місць, триповерховий універмаг, двоповерховий автовокзал, будинок культури на 750 місць, оранжерея площею 332 кв. м. Буде заасфальтовано 32 тис. кв. м та освітлено 6,6 км вулиць, прокладено 2,2 тис. кв. м тротуарів, обладнано гідропарк.
Про зростання добробуту мешканців міста свідчить те, що 1971 року вони придбали 30 легкових автомашин, 109 мотоциклів, 664 телевізори, 74 магнітофони, 203 радіоприймачі, 132 холодильники, 202 пральні машини та ін. Фонд заробітної плати городищенців зріс протягом восьмої п’ятирічки на 48 проц., протягом дев’ятої— збільшиться ще на 20 процентів.
Добре поставлена в місті і охорона здоров’я трудящих. Працює лікарня на 200 ліжок, є дитяча районна лікарня, протитубдиспансер, 3 медпункти при заводах, дитячий ревматсанаторій. Населення міста обслуговує 249 медичних працівників, з них 61 — лікар.
У Городищі — 7 загальноосвітніх шкіл: 4 восьмирічні, 2 середні, вечірня середня школа робітничої молоді, школа ФЗН, музична школа-семирічка, дитячо-юнацька спортивна школа.
У сільськогосподарському технікумі на стаціонарному та заочному відділеннях навчається майже 500 учнів. Щорічно технікум випускає 80 кваліфікованих спеціалістів. У загальноосвітніх школах міста навчається 2836 учнів, працює 260 учителів.
В місті 3 будинки культури, 3 клуби. Всі — з стаціонарними кіноустановками. Широкоекранний кінотеатр, 7 бібліотек із загальним книжковим фондом майже 140 тис. книг.
В центрі Городища височить монумент В. І. Леніну, відновлений після війни. В парку цукрозаводу, на території маслозаводу, біля дитячої лікарні та в садибі колгоспу ім. Т. Г. Шевченка — пам’ятники Т. Шевченку.
Місцеві жителі свято шанують своїх видатних земляків П. П. і С. С. Гулаків-Артемовських. 1970 року урочисто відзначено 180-річчя з дня народження класика української літератури П. П. Гулака-Артемовського. На колишній садибі їх (тепер центральна садиба колгоспу «Заповіт Леніна») встановлено гранітний обеліск з меморіальною дошкою, де зазначено, що на цій землі народились відомий поет та композитор. У міському кінотеатрі «Жовтень» розміщено народний літературно-меморіальний музей С. С. Гулака-Артемовського. Ім’я С. С. Гулака-Артемовського носить міський будинок культури та мальовнича вулиця, що йде від колишньої Гулаківщини до центру міста. У жовтні 1971 року відкрито пам’ятник славному землякові.
В Городищі деякий час навчався в сільськогосподарській школі державний і громадський діяч Української РСР Я. М. Дудник (1884—1934). Вихідець із цього міста і академік АН Білоруської РСР грунтознавець І. Ф. Гаркуша (1896—1970), професори І. М. Могильний та О. К. Щербина.
Не стихає трудовий гомін у стародавнім Городищі. Закінчується будівництво п’ятиповерхового 64-квартирного житлового будинку та двоповерхового будинку комбінату побутового обслуговування цукрокомбінату. Споруджується районна лікарня на 120 місць, триповерхове приміщення культмагу, комбікормового заводу, дитячого комбінату на 140 місць, двоповерхового приміщення автовокзалу, будинку культури на 600 місць.
Різноманітне культурне життя міста. В побут увійшли нові обряди й свята. Особливо полюбилися городищенцям проводи зими, коли в урочищі Кочержина Гора гостей
зустрічають піснями Карась і Одарка — персонажі з класичної опери «Запорожець за Дунаєм», написаної земляком С. С. Гулаком-Артемовським. Влаштовуються виставки квітів і плодів. При районній газеті працює літературне об’єднання «Вільшанка».
Городищенці палко люблять своє гарне місто. Окрилені рішенням XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, вони натхненно працюють, щоб зробити його ще кращим.
І. С. ПОСОВЕНЬ