Христинівка, Христинівський район, Черкаська область (продовження)
Значно розширилася мережа шкіл. Якщо в 1929/30 навчальному році в Христинівці працювали початкова й семирічна школи, то в 1932/33-му, крім них, розгорнула роботу в новозбудованому двоповерховому приміщенні середня школа.
Налагоджувалася культурно-освітня робота. Учасники художньої самодіяльності залізничного клубу часто виїздили в села з концертами і виставами. Розвивалася кіномережа. 1931 року в селищі працювали стаціонарна і 2 пересувні кіноустановки. 2 червня того ж року вийшов перший номер районної газети «Колгоспник Христинівки». 1940 року в сквері біля будинку Рад встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, христинівці під керівництвом партійних і радянських органів віддавали все необіхідне й можливе для боротьби з ворогом, послали на фронт своїх кращих синів. 25 липня 1941 року лінія фронту вже проходила біля Христинівки. Два дні жорстокі бої з окупантами вели тут частини 6-ї і 12-ї армій Південного фронту. 27 липня загарбники захопили селище.
Трудящі Христинівки під час тимчасової німецько-фашистської окупації зазнали тяжких випробувань. Близько 4 тис. юнаків і дівчат з району гітлерівці силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Але радянські люди не скорилися ворогові. В селищі була створена підпільна патріотична організація для боротьби з фашистами. До її складу ввійшли машиніст П. М. Миколайчук, військовий фельдшер Й. Г. Панченко, залізничник І. К. Кравчук і командир Червоної Армії М. Д. Тодорчук. На початку 1942 року в організації вже було 12 чоловік, вона
поділялася на кілька груп. Командиром диверсійної групи був І. К. Кравчук. На станції час від часу гриміли вибухи, летіли під укіс ешелони. Першим диверсійним актом була старанно підготовлена і здійснена М. Д. і С. Д. Тодорчуками в травні 1942 року аварія ворожого ешелону на дільниці ІПукайвода—Севастянівка. Під укіс тоді полетіли паровоз і 7 вагонів з військовим спорядженням; рух на залізниці затримано на 13 годин. Протягом 1942 року патріоти вчинили 3 аварії на залізничній колії між Христинівкою і Монастирищем. Пізніше до підпільників приєдналися радянські воїни, які втекли з фашистського табору. В квітні 1943 року за завданням месників М. Д. Тодорчук встановив зв’язок з 2-ю Українською партизанською бригадою (командир А. Г. Кондратюк), що діяла на території ряду районів Вінницької та сучасної Черкаської областей. З того часу христинівська група увійшла до складу одного з її загонів.
Фашисти скаженіли, посилювали репресії. В кінці жовтня 1942 року вони стратили 22 заложники, які відмовилися видати підпільників. У відповідь на це диверсійна група доручила П. М. Миколайчуку вчинити аварію на самій станції. 8 листопада патріоти спрямували маневровий паровоз на поїзд, який входив на станційні колії з Росішок. У результаті з ладу вийшло два паровози та 8 вагонів з верстатами і зерном. Рух було затримано на 24 години. В лютому наступного року комсомольці зняли з 18 гармат, що направлялися на фронт, замки. В липні 1943 року на перегоні Христинівка — Яроватка підпільники під керівництвом П. М. Миколайчука розібрали колію і пустили під укіс ешелон (паровоз і 14 вагонів) з вугіллям, яке фашисти везли до Німеччини. Рух на залізниці припинився на 13 годин. Крім того, підпільники переадресовували вагони, відрізували у них з’єднувальні рукави автогальм, перешкоджали відправленню молоді на каторгу до Німеччини, розповсюджували листівки, в яких закликали населення до активної боротьби з окупантами. Восени 1943 року зрадник видав патріотів ворогам. 18 учасників групи було заарештовано і по-звірячому закатовано.
Після Корсунь-Шевченківської битви в районі Умані—Христинівки було зосереджено велике угруповання ворога, тут відбувалися запеклі бої. 9 березня 1944 року бійці 202-ї та 206-ї стрілецьких дивізій, 3-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, 2-ї та 45-ї механізованих бригад, 745-го самохідного артилерійського полку 2-го Українського фронту визволили Христинівку. З рук ворога було вирвано один з важливих залізничних вузлів, базу німецьких танкових з’єднань, опорний пункт, що прикривав південну групу фашистських військ. Крім того, радянські війська перерізали всі шляхи, що вели звідти на південь і захід.
У визволенні Христинівки від ворога брали участь воїни багатьох національностей країни. Про це яскраво свідчать прізвища 32 бійців, викарбувані на пам’ятнику, встановленому 1950 року на братській могилі в центрі міста. Серед них — 16 росіян, 9 українців, 2 білоруси, 5 представників народів Кавказу та Середньої Азії.
У перемогу над гітлерівськими загарбниками внесли великий вклад і трудящі Христинівки. Тільки в боях на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь понад 600 жителів селища. Близько 200 з них не повернулося додому. 30 жовтня 1966 року на їх честь урочисто відкрито обеліск Слави. 593 чоловіка відзначено бойовими орденами і медалями.
В тяжких умовах після визволення довелося трудящим Христинівки піднімати з руїн і відроджувати господарство. Окупанти вивели з ладу паровозне і вагонне депо, електро- і водонасосну станції, 12,4 км станційних колій, повністю зруйнували вокзал, 7 залізничних мостів і труб, 43 стрілочні переводи, 10 км головних колій, житлові будинки, промислові підприємства райцентру, школи і пам’ятник В. І. Леніну.
Вже на 10 день після визволення Христинівки почали працювати МТС, всі служби залізничного вузла, маслозавод. Промисловість і транспорт успішно виконували виробничі плани, а трудівники полів на 35 днів раніше строку розрахувалися з державою по хлібозаготівлі. Відновили роботу школи, обидві лікарні, амбулаторія, аптеки, дитячі ясла.
Боротьбу за відновлення зруйнованого господарства і закладів культури очолили комуністи. В травні 1944 року їх налічувалося в районі 134 чоловіка. На перших засіданнях райкому партії були створені і затверджені первинні партійні організації в паровозному депо, на станції Христинівка, вузловий партком, у деяких колгоспах — кандидатські групи. Разом з членами райкому вони систематично вели організаторську й виховну роботу серед трудящих, особистим прикладом надихали їх на успішне перетворення в життя рішень партії й уряду щодо відродження народного господарства. Так, бригада мулярів на відбудові паровозного депо, очолена учасником громадянської і Великої Вітчизняної воєн комуністом У. Л. Короликом, систематично виконувала планові завдання на 140 проц. У жовтні 1944 року вона завоювала перехідний Червоний прапор райкому і райвиконкому. Рівняючись на комуністів, безпартійні трудівники—машиністи П. О. Руцький, Б. Я. Ту ровець, коваль дистанції колії Д. О. Єфимчук виконували завдання на 135—250 проц. Самовіддано працювали й хлібороби. У період післявоєнної відбудови народного господарства їм довелося долати багато труднощів. У радгоспі не вистачало робочої сили, машин, насіння, фуражу. Різко зменшилося поголів’я худоби. Велику допомогу христинівцям подала держава, виділивши кредити та насіннєву позичку.
Наслідуючи приклад старших, завзято в той час працювала й молодь. Комсомольська організація Христинівського залізничного вузла за успіхи у відродженні зруйнованого господарства в березні 1945 року посіла перше місце серед комсомольських організацій області. Багато комсомольців-ударників відзначено почесними значками і грошовими преміями.
Роки перших післявоєнних п’ятирічок були роками напруженої праці трудівників, дальшого піднесення їх матеріального й культурного рівня. Вже на початку 1948 року довоєнний обсяг промислового та сільськогосподарського виробництва був досягнутий. Про наростаючий трудовий ентузіазм свідчила боротьба за високопродуктивну працю не лише окремих робітників чи підрозділів залізничного вузла, а всього колективу, змагання за економію палива, сировини й матеріалів, за постійне перевиконання місячних, денних та змінних виробничих планів. Найбільш відзначилися тоді робітники вагонного депо. Виробничі завдання вони систематично виконували на 180—250 проц. Серед кращих виробничників чимало було й комсомольців. У паровозному депо, наприклад, на 190 проц. виконували завдання слюсар Ю. Ю. Календа, токар П. С. Гоєнко та інші. Обласні партійні і радянські органи систематично відзначали самовіддану роботу трудящих промислових підприємств і радгоспу Христинівки у виконанні народно-господарських завдань.
У 1954 році закінчено спорудження нового пасажирського вокзалу, а в 1962-му завершено розширення та модернізацію залізничного вузла, понад 340 сімей справили новосілля.
Успішно виконуючи свої планові завдання, залізничники водночас допомагали й селу, здійснювали шефство над колгоспами, надсилали кращих людей на постійну роботу в сільському господарстві. Так, у 1954 році колектив вагонного депо відремонтував колгоспові ім. М. І. Калініна 45 борін, двигуна, січкарню, виготовив 50 парникових коробів і рам. Наступного року зі складу партійного активу райцентру 9 чоловік направлено на посади голів колгоспів.
У 1956 році Христинівку віднесено до розряду міст районного підпорядкування.
З кожним роком зростав вклад трудівників у всенародну боротьбу за побудову комунізму в нашій країні. Особливо високопродуктивною була їх праця під час відзначення 50-річного ювілею Радянської влади. Робітники залізничного вузла, зокрема локомотивного і вагонного депо та станції Христинівка, систематично виконували виробничі завдання по ремонту паровозів і вагонів, перевезенню вантажів на 110—115 проц. Не відставали від них і колективи харчокомбінату, маслозаводу, «Міжколгоспбуду», районного об’єднання «Сільгосптехніки», кукурудзокалібру-вального заводу, а також елітнонасінницького радгоспу.
Готуючи гідну зустріч 100-річчю з дня народження В. І. Леніна та XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудящі Христинівки працювали з новим трудовим і політичним піднесенням. Елітнонасінницький радгосп у 1969 і 1970 роках на кожному гектарі зібрав зернових культур по 42 цнт, цукрових буряків — по 449, а в 1971 році — озимої пшениці по 47,5, насіння цукрових буряків — по 18 цнт. Висока тут і продуктивність тваринництва. В середньому за восьму п’ятирічку на фермах радгоспу в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь щорічно вироблялося по 740,8 цнт молока і по 125,3 цнт м’яса. За підсумками всесоюзного соціалістичного змагання за другий квартал 1969 року господарству присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства і ЦК профспілки працівників сільського господарства і заготівель СРСР та першу грошову премію, а за третій квартал — перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, також з першою грошовою премією.
1970 року радгосп удостоєний Ленінської ювілейної грамоти ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. 2 квітня того ж року йому присвоєно звання радгоспу високої культури виробництва, а пізніше — звання колективу комуністичної праці. Колектив вийшов переможцем і в соціалістичному змаганні на честь XXIV з’їзду КПРС, за що одержав прапор Міністерства сільського господарства і ЦК профспілки працівників сільського господарства та заготівель СРСР. За вміле керівництво господарством і особистий приклад у праці директору радгоспу С. Р. Карбовському в 1971 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Робітники маслозаводу довели якість продукції до високого стандарту. Його масло, наприклад, на ВДНГ СРСР за цим показником визнано другим у країні.
За визначні успіхи у виконанні завдань восьмої п’ятирічки 48 трудівників нагороджено орденами і медалями СРСР, а всього за успіхи в економічному і культурному розвитку міста відзначено 793 передовики.
У тому, що підприємства й установи Христинівки мають високі виробничі показники, велика заслуга комуністів, яких тут налічується 1205 чоловік. Вони об’єднані у 42 первинних парторганізаціях, найбільші з них — локомотивного і вагонного депо, елітно-насінницького радгоспу, «Сільгосптехніки» та «Міжколгоспбуду». Повсякденною організаторською і виховною роботою парторганізації мобілізовують колективи виробничників на боротьбу за дострокове виконання державних планів і соціалістичних зобов’язань, за високу ефективність виробництва.
Активну участь у виробничому й громадсько-політичному житті беруть 1076 членів ВЛКСМ 26 комсомольських організацій.
Важливу роль у господарському, політичному і культурному житті Христинівки відіграє міська Рада в складі 50 депутатів. Серед обранців народу — 28 комуністів, 7 комсомольців, 22 жінки. У 1971 році з 280 тис. крб. бюджету 152 тис. було асигновано на благоустрій і житлове будівництво, 117 — на народну освіту, культуру, на охорону здоров’я. Її депутати заслужили шану й повагу трудящих своєю наполегливою працею. Депутат міськради робітник крупоцеху М. Т. Коломийченко одним з перших у харчокомбінаті достроково виконав план восьмої п’ятирічки. Шофер рембуддільниці О. Г. Белов також щоденно перевиконує виробничі завдання, а робітник локомотивного депо М. С. Рудник — кращий раціоналізатор підприємства. Добре трудиться електрозварник дистанції колії депутат А. М. Горбенко, яка допомагає молодим робітникам оволодівати виробничими навиками та умінням правильно організувати роботу.
Яскравим прикладом великої організаторської роботи міської Ради є також успішне проведення в місті комуністичного суботника 17 квітня 1971 року. В ньому взяло участь понад 6 тис. чоловік. У «Міжколгоспбуді» в той день працювало 492 чоловіка. Вони трудилися в цехах центральної садиби та на будівельних майданчиках у селах району. За виконану роботу лише будівельники відрахували до державного фонду 647 крб. Колективи локомотивного і вагонного депо перерахували до фонду держави понад 900 крб., а харчокомбінат виробив продукції на суму З тис. крб. Всього трудівники міста перерахували в той день до фонду дев’ятої п’ятирічки 4757 крб. зароблених коштів.
У дев’ятій п’ятирічці далі розвиватиметься капітальне будівництво. Буде споруджено станцію технічного обслуговування автомашин, комбікормовий завод потужністю 300 тонн на добу, приміщення комбінату побутового обслуговування, бібліотеки, стадіон. Будівельні організації передбачають виготовити цегли на 79, залізобетону на 26,5, столярних виробів на 37,5 проц. більше, ніж у 1966—1970 рр. Елітно-насінницький радгосп запланував підвищити продуктивність праці проти завдання на 15, а собівартість продукції знизити на 10 проц. У квітні 1972 року вже здані в експлуатацію автовокзал і будинок залізничної дистанції сигналізації та зв’язку.
Невпізнанно змінилася Христинівка у післявоєнні роки, значно розширилися її межі. У південно-східній і північно-східній частинах з’явилися квартали нових житлових будинків, більшість яких — двоповерхові. На центральній площі височить споруджений 1959 року районний будинок культури. Тут же в 1965 році встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Прикрасили вулиці й нові приміщення районної лікарні, аптеки, поліклініки, дитячого садка, районного вузла зв’язку, універмагу, широкоекранного кінотеатру тощо. Асфальтуються вулиці, збільшується міський автопарк. Крім електрики, радіо й кіно є водопровід і газ. Понад 2 тис. сімей мають телевізори, 86 — легкові автомашини.
Широко розгалужена мережа закладів охорони здоров’я, освіти, культури. У Христинівці є 2 лікарні (районна і залізнична), 2 поліклініки, 2 аптеки, 2 рент-ген-кабінети, 2 хірургічні, 2 пологові, 2 терапевтичні, неврологічне, інфекційне, дитяче та інші відділення, 2 санітарно-епідеміологічні станції з хімічними і бактеріологічними лабораторіями. Тут працює 51 лікар і 196 чоловік середнього медперсоналу. Малят обслуговують 4 дитячі садки з ясельними групами та дитячі ясла.
Багато уваги приділяється розвитку народної освіти. У місті діють 2 середні школи, де 122 вчителі навчають і виховують понад 2 тис. дітей, заочна середня і музична школи, будинок піонерів, станція юних техніків.
Культурно-освітню роботу провадять будинок культури, 5 профспілкових клубів, 10 бібліотек з книжковим фондом 120,5 тис. томів. За виконавську майстерність драматичному колективу районного будинку культури рішенням колегії Міністерства культури УРСР 1965 року присвоєно звання народного самодіяльного театру. Концертні бригади будинку культури систематично виступають у колгоспах і радгоспах району та за його межами.
Великого розвитку набуло народно-ужиткове мистецтво. Талановитий столяр-різьбяр О. А. Гоменюк (1878— 1931) своєю роботою уславився далеко за межами Христинівки і району. Його дочки — самобутні художниці Ярина і Софія за останні роки виконали кілька сотень творів народного розпису. Кращі їх зразки експонувалися на виставці, відкритій 1969 року в Київському державному музеї Т. Г. Шевченка.
Влітку 1968 року в місті впорядковано чудове місце для масового, культурного відпочинку. Міська Рада разом з підприємствами, організаціями та громадськістю обладнали пляж з човновою станцією на ставку в парку урочища Долинки.
У Христинівці народилися О. Є. Корнійчук — видатний український радянський письменник-драматург і громадський діяч, член ЦК КПРС і ЦК КП України, депутат Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР, академік АН СРСР та АН УРСР, лауреат Державних премій СРСР і УРСР, Міжнародної ленінської премії «За зміцнення миру між народами», Герой Соціалістичної Праці; М. Л. Голего — український радянський вчений у галузі фізико-хімічної механіки матеріалів, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР. У 1919 — 1925 рр. в Христинівці працював слюсарем, потім став педагогом, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР О. М. Русько (1906—1964). У місті живуть і працюють Герой Радянського Союзу О. Т. Лінчук, Герої Соціалістичної Праці Г М. Гук, С. Р. Карбовський і М М. Фещенко.
Успіхи в економічному і культурному житті міста — наслідок великої і наполегливої праці його людей, які розгорнули соціалістичне змагання за те, щоб у дев’ятій п’ятирічці достроково виконати накреслення XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України та гідно зустріти 50-річчя утворення Союзу РСР.
А. К. ГЛАЗКОВ, С. Ф. РОМАНЕНКО, В. Я. ТОВБІС