Кам’янка, Кам’янський район, Черкаська область (продовження)
Налагодженню мирного життя перешкоджали бандитські зграї. У травні 1919 року до Кам’янки вдерлися григор’євці. Кам’янці під керівництвом депутатів Ради створили загін самоохорони з колишніх солдатів і матросів, який вигнав бандитів. Та 9 серпня Кам’янку захопили денікінці і відновили старі порядки. В містечку знову з’явився повірений поміщика Давидова.
Але на початку 1920 року радянські війська з допомогою партизанів визволили Кам’янку від білогвардійців, і в ній остаточно утвердилася Радянська влада. Того ж року створено волосну партійну організацію. 4 березня 1920 року відбулися вибори до Кам’янської Ради робітничих і селянських депутатів. Головою виконкому обрали колишнього солдата І. М. Пономаренка. В квітні до Кам’янки переведено адміністративний центр Чигиринського повіту, цьому сприяло її зручне географічне положення, наявність залізниці і традиційні зв’язки з іншими населеними пунктами. В тяжких умовах розрухи й бандитизму, але я твердою вірою в щасливе майбутнє, трудящі Кам’янки починали нове життя.
. За прикладом робітників великих промислових центрів, Кам’янська Рада робітничих і селянських депутатів у травні 1920 року ухвалила рішення про організацію першого суботника. Робітники заводів і сірникової фабрики впорядковували подвір’я своїх підприємств, ремонтували залізничну колію. Навесні того ж року було проведено «місяць селянина». Партійні, радянські і профспілкові працівники, інтелігенція Кам’янки виступали перед селянами з доповідями, проводили мітинги, організовували в селах комітети незаможних селян. Було створено КНС і в Кам’янці, який об’єднував понад 80 чоловік. Члени комітету допомагали продорганам у виконанні продрозкладки, вели непримиренну боротьбу з куркулями.
Велику роль у мобілізації населення на подолання економічних труднощів, у змичці міста з селом відіграла повітова партійна конференція, що проходила в Кам’янці 6—7 листопада 1920 року. Вона розглянула питання про поточний момент, земельну і продовольчу справи та інші. В резолюції конференції з військових питань зазначалося: «Ми, перебуваючи в тилу, з свого боку обіцяємо допомагати Червоній Армії, а тому висуваємо лозунг: «Все для фронту!». Всі лишки теплого селянського одягу, а також харчові продукти кам’янці надіслали червоно-армійцям. Частинам Червоної Армії, що билися з бандами, допомагали робітничо-селянська міліція та повітова надзвичайна комісія під керівництвом колишнього моряка С. А. Бергавінова. У жовтні того року в околицях Кам’янки були розбиті банди Кваші, Хмари і Чорного Ворона. В розгромі їх відзначилися бійці 74-ї бригади 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії, штаб якої містився в Кам’янці. Вічним свідком тих буремних років залишилась братська могила в парку ім. Декабристів, де в 1921 році з військовими почестями поховано 12 червоноармійців, що загинули в бою з бандитами.
У 1921 році в Кам’янці організовано ініціативну групу для створення комсомольської організації. Члени її засновували комсомольські осередки на підприємствах Кам’янки, в селах волості. На початку 1922 року комсомольський осередок у складі 13 чоловік виник на сірниковій фабриці. Влітку Кам’янська волосна комсомольська організація налічувала близько 100 чоловік.
Партійна і комсомольська організації очолювали боротьбу трудящих мас за відбудову і дальший розвиток промисловості й сільського господарства. Протягом 1924—1925 рр. на повну потужність запрацювали Кам’янський цукровий завод, сірникова фабрика «Червона зірка», спиртозавод. На кінець відбудовного періоду цукровий завод переробляв за добу 4078 цнт цукрових буряків і давав щорічна на 1410 тис. крб. продукції.
Значних успіхів досягнуто і в розвитку сільського господарства, зроблена перші кроки в кооперуванні селянських господарств. За ініціативою комуністів і членів KHС організовано 8 сільськогосподарських товариств, які стали школою колективного господарювання.
Поліпшувалося побутове і культурне обслуговування трудящих. З перших років Радянської влади в селі працювали поліклініка та дільнична лікарня, медичний персонал складався з 6 лікарів і 12 фельдшерів, акушерок, медсестер. Протягом 1920—1922 рр. колишні міністерська та церковнопарафіяльна школи перетворено в семирічну та чотирирічну. Будинки колишніх багатіїв переобладнано під робітничі клуби і сельбуди.
22 вересня 1929 року створено артіль «Жовтень». Із 45 господарств, що влупили до колгоспу, 27 — селянські і 18 — робітничі родини. Було усуспільнена 92 га землі, 5 пар коней, 18 корів тощо. Головою правління обрали комуніста С. О. Джулая. Вже через рік до колгоспу вступили 55 проц. господарств села, у т. ч. 105 бідняцьких, 6 наймицьких, 209 середняцьких, а також 34 родини робітників. Всього в артілі налічувалося 911 працездатних. Господарство мало 950 га землі, 80 коней, 9 волів. За 1929/30 господарський рік артіль одержала понад 117 тис. крб. доходу. На трудодень колгоспникам видано по 3,7 кг зерна. Так, родина Л. Петренка одержала 197 пудів хліба і 817 крб., О. Засядька — 167 пудів і 687 карбованців. 1930 року в Кам’янці створено ще дві артілі: ім. Ворошилова та ім. Червоної Армії.
Колгоспному рухові, який набирав дедалі більшого розмаху, держава допомагала кадрами і машинами. У лютому 1930 року при цукрокомбінаті створено машинно-кінно-тракторну станцію (МКТС). Держава виділила їй 17 тракторів «Інтернаціонал» і 12 тракторів «Фордзон», 180 коней, кілька сівалок тощо. Через рік в МКТС працювало вже 69 тракторів, а також 7 автомашин. Невдовзі її перетворено на МТС. За зразкову організацію робіт і ударну працю механізаторів Кам’янську машинно-тракторну станцію в 1940 році нагороджено орденом Леніна.
Рік у рік зростав і міцнів колгосп «Жовтень». Якщо 1937 року його доходи становили 650 тис. крб., то через два роки — 850 тис. крб. За високі і сталі врожаї артіль 1939 року була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Не відставали за виробничими показниками і колгоспи ім. Ворошилова та ім. Червоної Армії. Врожаї зернових в обох артілях пересічно становили 15—17 цнт, цукрових буряків — 160—180 цнт з га. 1940 року демонстрував свої досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці колгосп ім. Червоної Армії. Напередодні Великої Вітчизняної війни колгосп «Жовтень» об’єднував 498 господарств, мав 2067 га землі, в т. ч. орної — 1469 га. В 1940 році члени артілі виростили і зібрали на великих площах по 18,7 цнт озимої пшениці й по 206 цнт цукрових буряків з гектара.
Друга половина 30-х років принесла трудящим села нові досягнення в господарському будівництві. На базі сірникової фабрики «Червона Зірка» створено завод «Шарикопідшипник», який поклав початок машинобудуванню в Кам’янці. На повну потужність працювали цукровий, спиртовий, маслоробний і цегельний заводи, розширено електростанцію.
Досягнення в галузі промисловості і сільського господарства позитивно вплинули і на розвиток культури. 1927 року в урочистій обстановці відкрито центральний робітничий клуб ім. Жовтневої революції. В ньому демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. В 1929 році виник жіночий хоровий ансамбль Кам’янки, його засновником і керівником був студент-хормейстер Т. Ф. Онопа, згодом етнограф і фольклорист. Чудове виконання ансамблем українських народних пісень привернуло увагу громадськості, деякі його виступи записано на грампластинки. Ансамбль був учасником багатьох олімпіад художньої самодіяльності і не раз посідав призові місця. З 1927 року в селі діяв радіовузол, а з 1930-го виходила районна газета «Колективна праця». В 1933 році в Кам’янці відкрили середню школу. У Пушкінські дні 1937 року її переведено до новозбудованого двоповерхового приміщення і присвоєно ім’я великого поета. Того ж року в селі відкрито ще одну семирічну, а напередодні війни — дитячу музичну школи. Онуки колишніх кріпаків сіли за піаніно, взяли в руки баяни, бандури, скрипки. Над вулицями села лунала чарівна українська і російська музика.
Визначними подіями культурного життя Кам’янки було урочисте відзначення 100-річчя від дня народження П. І. Чайковського в 1940 році, відкриття пам’ятників О. С. Пушкіну і П. І. Чайковському, заснування літературно-меморіального-музею цих двох геніальних діячів російської культури. Музей розташовано у флігелі (т. зв. Зелений будиночок) в колишньому маєтку Давидових, де в свій час поет і композитор написали чимало чудових творів.
Економічний і культурний розвиток села обірвала Велика Вітчизняна війна. Партійні і радянські органи очолили перебудову господарства на воєнний лад. На місце чоловіків, що пішли захищати соціалістичну Вітчизну, ставали жінки, підлітки, представники старої робітничої гвардії. Колгоспниця артілі «Жовтень» А. Власенко звернулася до всіх жінок району із закликом сісти за кермо трактора і «працювати так, щоб перевиконувати виробничі завдання». Радянські патріоти вивозили на схід заводське устаткування, відправляли колгоспну худобу, щоб не дісталася ворогу.
5 серпня 1941 року гітлерівські війська окупували Кам’янку. В серпні було сформовано партизанський загін, до якого увійшло чимало жителів Кам’янки і району. Командиром загону призначено комуніста А. С. Куценка, комісаром Г. С. Беркіна. 4 серпня на загальних зборах бійців і командирів загонові присвоєно ім’я К. Є. Ворошилова і урочисто вручено прапор. Партизани прийняли присягу і поклялися не випускати із рук зброї, поки не буде вигнаний ворог з рідної землі.
До партизанського загону, що діяв на території Кам’янського і сусідніх районів, входило 12 диверсійних груп. Вони розповсюджували антифашистські листівки, організовували диверсії, підірвали кам’янське нафтосховище. На цукрозаводі знищили 10 тонн пального, на Косарському спиртозаводі — 100 декалітрів спирту. В Кам’янці народні месники розгромили ворожий штаб, де забрали важливі документи. їх переправили на лівий берег Дніпра і передали радянським частинам.
У вересні 1941 року командування 5-ї гітлерівської армії пред’явило ультиматум народним месникам: протягом 24 годин вийти з лісу і припинити боротьбу. На цей ультиматум загін відповів бойовими діями. Окупанти намагались вистежити і знищити партизанів, але вони весь час маневрували, були невловимими. 14 жовтня загін вступив у бій з військовим підрозділом ворога, знищив 2 автомашини, 2 підводи з боєприпасами і 14 гітлерівців. Взимку партизани вийшли з лісу і провадили антифашистську роботу кожний окремо, а влітку 1942 року знову об’єдналися і відновили бойові дії. В травні на залізничній станції вони вивели з ладу паровоз і вбили кількох фашистів; 20 червня знищили автомашину з боєприпасами, вбили двох і поранили кілька солдатів та офіцерів; 27 липня партизани напали на жандармську машину і захопили зброю.
Дії партизанів були ефективними, бо вони мали в Кам’янці та інших селах надійних помічників. Комсомолець-радист П. П. Харченко за вказівкою командира загону таємно змонтував радіоприймач і приймав повідомлення Радінформбюро, разом з іншими підпільниками поширював листівки. Зв’язковою у загоні працювала вчителька О. Сіряк. У неї на квартирі збирались комуністи, переховувались поранені та хворі партизани. 30 вересня 1943 року вона своєчасно попередила партизанів про те, що ворог готує облаву, і загін вийшов з оточення без втрат. Потрапивши до рук фашистів, О. Сіряк зуміла сповістити про це партизанів, і вони визволили відважну дівчину.
Надійним зв’язковим була С. Я. Лога. Її хата на околиці села була підпільним штабом загону. Зростаючи за рахунок місцевого населення, загін діяв до середини грудня 1943 року, до підходу частин Червоної Армії. За час свого існування він пустив під укіс 2 ешелони, знищив 25 вагонів з живою силою і технікою ворога, 14 автомашин, 5 гармат, обстріляв два поїзди. Від рук партизанів зазнали суворої кари 69 поліцаїв, 7 старост тощо. З’єднавшись з частинами Червоної Армії, загін брав участь у визволенні 19 населених пунктів.
10 січня 1944 року частини механізованого корпусу 5-ї гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова вибили фашистів з Кам’янки. Радянським воїнам, які загинули при визволенні села, встановлено пам’ятник. У боях за визволення Кам’янки відзначився син татарського народу танкіст Н. X. Хазіпов, нагороджений орденом Червоної Зірки. Вогнем свого танка він знищив майже взвод піхоти противника. Звання Героя Радянського Союзу посмертно присвоєно росіянину В. І. Галочкіну, який у боях за село знищив чимало гітлерівців і врятував життя свого командира. Його ім’ям названо вулицю, де загинув відважний комсомолець.
Понад 2 тис. кам’янців мужньо билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, 520 з них полягли в боях, 1620 чоловік нагороджено орденами і медалями СРСР. Загиблим односельцям споруджено обеліск Слави.
Гітлерівці за час окупації завдали господарству великих збитків. Як установлено державною комісією, 455 чоловік загинуло від рук ворога, понад 400 чоловік вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Повністю зруйновано будівлі МТС, пограбовано колгоспи, цукровий, спиртовий і шарикопідшипниковий заводи.
Ще гриміли бої під Корсунь-Шевченківським, а трудящі Кам’янки вже приступили до відбудови промислових підприємств, колгоспів, закладів культури. Налагоджувалась робота електростанції, маслозаводу, взуттєвої і шевської майстерень. Навесні 1944 року відбудовано механічні майстерні МТС, а наприкінці року стали до ладу цукровий та спиртовий заводи. Почали працювати лікарня, аптека, школи, районна бібліотека.
У 1945 році на базі колишнього невеликого шарикопідшипникового заводу почалося спорудження машинобудівного підприємства. З різних міст країни на завод надходили верстати. Із Московського заводу «Червоний пролетарий», Ленінграда, Саратова, Білорусії присилали токарні верстати, з Горьковського і Єреванського машинобудівних заводів ішли фрезерувальні верстати. Прибували кваліфіковані спеціалісти з Московського і Ленінградського технологічного інститутів, Орловського машинобудівного технікуму. Наступного року стали до ладу ливарний цех і заводська теплоелектростанція. Підприємство приступило до виготовлення обладнання для текстильної промисловості. Щороку набирали потужності цукровий і спиртовий заводи. Колектив спиртозаводу в листопаді 1947 року завоював друге місце у всесоюзному соціалістичному змаганні. Того ж року спиртовики дали країні понад план 73 тис. декалітрів продукції, цукровий — близько 19,6 тис. пудів. За підсумками роботи у вересні і жовтні 1949 року колектив цукрового заводу завоював перехідний Червоний прапор Міністерства харчової промисловості СРСР та ВЦРПС і одержав першу грошову премію.