Прохорівка, Канівський район, Черкаська область (продовження)
Партійна організація проводила значну роботу серед селянства, переконуючи його у перевагах колективного господарювання. Наслідком цього стало створення у березні 1919 року першого ТСОЗу, який об’єднав 20 бідняцьких господарств. У жовтні 1920 року виник комітет незаможних селян.
Розгромивши інтервентів і внутрішню контрреволюцію, радянський народ під керівництвом партії приступив до відбудови народного господарства.
Поліпшувалося життя прохорівців. До їх послуг відкрилася лікарня. Широка розгорнулася боротьба з неписьменністю. При сельбуді працювала група лікнепу. Всі діти шкільного віку ходили до школи.
1929 року на основі ТСОЗу створено першу сільськогосподарську артіль «Новий шлях», головою якої обрано Я. І. Кужеля. Через рік засновано другий колгосп— «ВУАН», перейменований згодом у ім. Чапаева. Перше господарство мало близька 2 тис. га землі, друге — 1 тис. Перехід на соціалістичний шлях розвитку відбувався в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі вбили комсомольців Петра Рубана, Леонтія Вакулу.
Завдяки постійному піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду зміцнювався соціалістичний лад на селі. Зростала трудова активність колгоспників, широко розгорталося соціалістичне змагання за підвищення врожайності зернових культур та продуктивності тваринництва. Бригадир польової бригади Ф. І. Отрішко 1939 року був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Змінилося обличчя села. Ще 1926 року тут збудовано лікарню, аптеку. На виділені з ініціативи голови ВУЦВКу Г. І. Петровського 40 тис. крб. споруджено двоповерхову середню школу, яку трудящі села назвали його іменем. Напередодні Великої Вітчизняної війни в школі навчалося понад 500 учнів.
1940 року збудовано контору зв’язку, створено лісництво для боротьби з стихією пісків, посаджено майже 10 тис. га сосни. У колишній садибі М. О. Максимовича відкрито будинок відпочинку.
Велику допомогу в розвиткові культури й освіти подавали сільська партійна організація, яка перед війною налічувала 11 комуністів, та сільська Рада депутатів трудящих. Працював клуб з бібліотекою. Село славилося своїм чудовим хором, репертуар якого був досить різноманітний. Багато українських народних пісень, записаних ще М. О. Максимовичем, виконував цей художній самодіяльний колектив.
Мирну працю радянських людей порушив розбійницький напад фашистської Німеччини. З перших днів Великої Вітчизняної війни до трьохсот прохорівців пішло на фронт. У вересні 1941 року село окупували гітлерівці. Вони жорстоко розправлялися з населенням, яке саботувало їх розпорядження. Розстріляли голову сільради І. Медуху, голову колгоспу І. Овчаренка, закатували 11 радянських активістів.
І все ж радянські люди не скорилися. У Прохорівці та Ліплявому діяв партизанський загін, очолений секретарем Гельмязівського райкому партії Ф. Д. Горєловим. Багато шкоди завдавали окупантам партизани. Вони висадили в повітря понтонний міст, розгромили кілька німецьких комендатур, складали і розповсюджували серед населення листівки. 1942 року фашисти схопили і розстріляли Л. І. Довгаля, В. М. Сеська та інших народних месників.
Активними учасниками опору були не лише доросліша й діти. Піонери І. Даценко та В. Іщук у вересні 1943 року порізали кінську збрую, познімали колеса з возів гітлерівського обозу, винесли багато боєприпасів, влаштували пожежу. Юного месника І. Даценка гітлерівці розстріляли. За час окупації на каторгу до Німеччини вивезено 70 юнаків і дівчат, спалено школу, лікарню, тваринницькі ферми.
24 вересня 1943 року частини 206-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника М. М. Івановського визволили село. Мужньо боролися з ворогом прохорівці в лавах Червоної Армії, понад 100 з них нагороджені орденами і медалями Радянського- Союзу. Після визволення Прохорівки від німецько-фашистської окупації сільська Рада та партійна організація мобілізували всі сили трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Своєчасно провели підготовку до весняної сівби артілі «Новий шлях» та ім. Чапаева. Більше половини посівного матеріалу внесли колгоспники. Вчасно і без втрат зібрано перший післявоєнний урожай. На трудодень колгоспники одержали 1 кг зерна. До фонду Червоної Армії здано понад 2100 пудів хліба, 7 тис. крб. готівкою.
Велику роботу щодо збереження грунту провадило лісництво, яке 1948 року посадило 110 га лісу. За визначні успіхи ланкову лісокультурної ділянки А. Г. Маріуцу нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Вона була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1955, 1957 і 1958 рр., нагороджена трьома срібними медалями.
1950 року дві прохорівські артілі — ім. Чапаева та «Новий шлях» об’єдналися в одну — ім. Шевченка, до якої 1959 року приєдналася сусідня — «Комуніст». Земельні угіддя цього укрупненого колгоспу, названого 1966 року «Росія», становили понад 4300 га, з них 2700 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, добре розвивається м’ясо-молочне тваринництво, свинарство, вівчарство. Повніше використовується техніка, створюються кращі умови для підвищення врожайності зернових та продуктивності тваринництва. 1970 року на ланах артілі працювали 21 трактор, 11 різних комбайнів, 21 автомашина. Середній урожай зернових з гектара становив 21,9 цнт, цукрових буряків — 252 цнт.
Розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-х роковин Великого Жовтня та 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, колгоспники під керівництвом партійної організації домоглися нових виробничих успіхів. На кінець восьмої п’ятирічки в артілі налічувалося 429 корів, 434 свиней, 495 овець. На 100 га угідь було вироблено 44,3 цнт м’яса, 225,9 цнт молока. На трудодень колгоспникам видано по 3 крб. грішми, понад 2 кг зерна. Комуністи стали ініціаторами комплексної механізації та піднесення культури землеробства: М. Ф. Голубнича очолила свиноферму, І. В. Блажієвський, працюючи свинарем, добився 180 цнт свинини на кожні 100 га земельних угідь. Механізована ланка комуніста В. С. Бакумця виростила по 331 цнт цукрових буряків з гектара. 1971 року прохорівці зібрали добрий урожай: зернових по 26,3 цнт, в т. ч. пшениці по 33 цнт, цукрових буряків 374 цнт.
Комуністична партія, Радянський уряд високо оцінили працю колгоспників. Орденом Леніна нагороджено свинарку М. А. Хлісан, яка відгодувала майже 200 свиней, орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу В. Я. Ба-кума за вирощування колгоспом 350 цнт цукрових буряків з кожного гектара на площі 200 га. М. Ф. Голубничій та М. А. Хлісан присвоєно почесне звання «Майстер золоті руки», пташницям У. А. Коваленко, М. Д. Бакумець, Н. М. Булах та шоферу М. Л. Тертиці — звання ударників комуністичної праці.
Велику шефську допомогу колгоспові подають працівники Черкаського заводу бетонних виробів тресту «Черкаспромбуд». Зокрема, вони збудували широкогабаритний типовий корівник на 200 голів, у 1969—1970 рр. виділили будівельних матеріалів на суму понад 9,5 тис. карбованців. Протягом 1966—1970 рр. в селі споруджено 150 житлових будинків — на 2—3 кімнати, вкритих залізом та шифером. Зведено 12 цегляних тваринницьких приміщень, типовий пташник на 8 тис. курок-несучок, майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки. Протягом першого року дев’ятої п’ятирічки зведено торговий комплекс, де розмістилися продмаг та універмаг.
Медичне обслуговування у Прохорівці здійснює дільнична лікарня на 25 ліжок з рентгенологічним і фізіотерапевтичним кабінетами. За сумлінну роботу працівникам лікарні присвоєно звання колективу комуністичної праці. Ветеринарну лікарню, яку понад 30 років очолює 3. М. Суличич, нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
У селі є середня школа, дитячий садок на 80 місць. Колишні випускники школи І. М. Трунов, С. М. Трунова, В. М. Гордєєв, М. М. Горпиненко стали кандидатами наук. Тут народився І. В. Шаровольський (1876—1954) — український радянський філолог, професор Київського державного університету.
Близько 500 жителів є постійними читачами 3 бібліотек з книжковим фондом понад 10 тис. примірників. Дозвілля трудящі проводять у клубі, де працюють гуртки художньої самодіяльності. Особливу популярність завоював хоровий колектив — неодноразовий переможець оглядів художньої самодіяльності. Відпустки трудящі проводять у будинку відпочинку «Прохорівка», на турбазах: «Сосняк», «Сонячне», «Комсомольське», що розташовані поблизу села на Дніпрі.
Вчителі, учні та громадськість села створили при школі кімнату революційної, бойової і трудової слави. 1964 року в будинку М. О. Максимовича відкрито літературно-меморіальний музей, в експозиції якого представлена наукова спадщина вченого — близько 400 праць. Музей відтворює чимало цікавих фактів з життя вченого.
У музеї експонуються репродукції портретів подружжя Максимовичів, матеріали про арешт Т. Г. Шевченка в липні 1859 року в Прохорівці. На шевченківську тематику виконані ряд картин — «Садок вишневий коло хати» М. П. Глущенка, «Слово Тараса» Р. В. Баришникова та інші. Окремий розділ у музеї присвячено уродженцю села українському радянському письменникові С. Д. Скляренку.
Стало доброю традицією проводити вечори трудової слави, вшановувати передовиків соціалістичного змагання, святкувати день народження хліборобів в урочистій обстановці.
До послуг трудящих продовольчий, промтоварний, господарський магазини, пекарня, відділення зв’язку.
Заможно живе Прохорівка. Боротьбу її трудівників за виконання рішень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України очолює партійна організація, що налічує 63 комуністи.
Піднесення колгоспного виробництва, поліпшення добробуту населення, впорядкування села — завжди в центрі уваги Прохорівської сільської Ради, що має у своєму складі 35 депутатів, з них 16 комуністів, 5 комсомольців. Бюджет Ради на 1972 рік складає 32107 крб., які будуть витрачені на обладнання школи, клубу, фельдшерсько-акушерського пункту.
Протягом дев’ятої п’ятирічки село стане ще кращим, життя населення — ще заможнішим.
М. М. ГОРДІЄНКО, В. Є. ЗАГОРУЛЬКО, А. Ю. МИХАЛЕВИЧ