Таганча, Канівський район, Черкаська область (продовження)
1926 року в селі створено 3 ТСОЗ’и, які об’єднували 68 бідняцьких господарств і обробляли 285 десятин землі. Наступного року вони одержали перший трактор, за кермо якого сів селянин-бідняк А. Я. Замлілий. 1929 року ТСОЗи об’єдналися в колгосп «Згода» (з 1934 року ім. С. М. Кірова). До нього входило близько 1000 родин, у користуванні було 2527 га землі. І досі пам’ятають старожили перший виїзд у поле навесні 1930 року, що став справжнім святом. За успішне проведення весняної сівби делегація артілі була запрошена на святкування 1 Травня до тодішньої столиці України — Харкова, мала теплу зустріч з Г. І. Петровським.
Рік у рік зміцнювався економічно колгосп. Партійна організація, що налічувала 1931 року 14 комуністів, приділяла належну увагу розгортанню соціалістичного змагання. 1932 року таганчанські колгоспники вийшли переможцями у змаганні з Степанецькою артіллю «Велетень».
Посилилася шефська допомога міста селу. Восени 1932 року 300 київських робітників протягом 10 днів допомагали таганчанцям викопувати цукрові буряки, провадили бесіди, виступали з концертами.
Колгоспниці активно включалися в рух п’ятисотенниць. Ланка комсомолки М. П. Барсен одержала найвищий за всю історію Таганчі урожай цукрових буряків— по 180 цнт з гектара.
Уже 1936 року колгосп мав свино- і молочнотоварну ферми, пасіку, млин, цегельний завод. На полях працювали трактори і комбайни Степанецької MTС.
Урожаї збільшувалися з кожним роком. Тільки пшениці 1940 року було зібрано по 18 цнт з гектара. Того року колгоспники одержали на трудодень по 2,5 кг хліба, 1 крб. грошима та корм для худоби.
Поліпшився загальний вигляд села. Вулиці забудовувалися новими будинками, вкритими черепицею і бляхою, з’явилося електричне освітлення.
Про охорону здоров’я населення дбали 12 медичних працівників районної лікарні. Всі 600 дітей шкільного віку навчалися в середній школі. Навчально-виховну роботу вели 30 педагогів. 1939 року вчителька-комуніст Т. С. Бурлій була нагороджена орденом «Знак Пошани».
Любили таганчанці свій клуб, особливо аматорів його драматичного гуртка.
Велика увага приділялася ліквідації неписьменності. 1930 року таганчанську школу лікнепу відвідав секретар ЦК КП(б)У П. П. Любченко і подарував для її бібліотеки 250 книг.
Мирне щасливе життя порушив віроломний напад гітлерівської Німеччини на Країну Рад. З перших днів Великої Вітчизняної війни близько 300 жителів села пішли на фронт і в партизанські загони.
Під час окупації в січні 1942 року у Таганчі почала діяти підпільна група, очолена колишнім секретарем народного суду О. О. Науменком. Група закликала населення не виконувати накази ворожих властей, приховувати хліб і худобу до приходу Червоної Армії, систематично псувала телефонний зв’язок на лінії Таганча— Корсунь—Канів, зруйнувала 7 км залізничного полотна. У квітні 1943 року гестапівці вислідили та заарештували 11 членів групи і по-звірячому їх закатували.
Під час фашистської окупації в районі Таганчі діяв партизанський загін К. К. Солодченка під назвою «Батя», що до кінця літа 1943 року налічував близько 100 чоловік, серед яких було 20 комуністів. У вересні 1943 року партизани паралізували рух на шляху Корсунь—Канів, у навколишніх селах громили гітлерівські гарнізони, здійснили диверсії на залізниці між станціями Таганча і Корсунь.
У ніч з 24 на 25 вересня 1943 року на територію Канівського району висаджена повітряно-десантна бригада під командуванням підполковника М. П. Сидорчука, яка мала своїм завданням полегшити радянським військам форсування Дніпра. «Батя» прийняв на свою базу в Таганчанському лісі майже 1000 парашутистів. Фашистське командування кинуло проти партизанів понад 2,5 тис. солдат і поліцаїв. Понад тисячу чоловік втратили гітлерівці в запеклому бою 24 жовтня 1943 року. Але десантники і партизани, залишившись без боєприпасів, змушені були відійти в черкаські ліси. У грудні вони з’єдналися з частинами Червоної Армії.
Незабаром у Таганчанському лісі почали активно діяти ще три партизанські загони: «Винищувач» (командир П. Н. Могильний), ім. Боженка (командир Я. П. Підтикай) та ім. Шевченка, очолюваний М. О. Дудченком. У грудні 1943 року вони об’єдналися в один загін, яким командував В. К. Щедров («Рижий»), колишній об’їждчик Таганчанського лісництва, комісаром був В. С. Федін, що прибув з десантною групою Українського штабу партизанського руху, начальником штабу І. А. Ковальчук — другий секретар Київського підпільного обкому партії. З’єднання здійснило близько 30 диверсій. 30 січня 1944 року одна з партизанських рот визволила на станції Корсунь 450 військовополонених і місцевих жителів, яких окупанти мали розстріляти. В лютому народні месники розгромили фашистський гарнізон у Таганчі, врятували від знищення Мартинівський цукрозавод.
Багато місцевих жителів билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 170 чоловік загинуло на фронті та в партизанських загонах, 185 нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. В пам’ять про загиблих вдячні таганчанці спорудили обеліск Слави.
10 лютого 1944 року в село вступили війська Червоної Армії. Через 3 дні відновив свою роботу сільвиконком. Наприкінці лютого загальні збори колгоспників обрали правління артілі, створили 6 рільничих бригад. Великі труднощі стояли на шляху відбудови народного господарства. Фашистські окупанти зруйнували 30 хат колгоспників, усі громадські приміщення. Не вистачало техніки, тягла, посівного матеріалу, чоловіки були на фронті. Вся трудність відбудови господарства лягла на плечі жінок. Колгоспники передали до артільної комори всі лишки зерна, законтрактували телят для артільних ферм орали коровами. Колгоспники братніх республік надіслали 5 тонн ячменю, 6 тонн гороху, 1 тонну проса. Уже на кінець 1944 року колгосп мав ферму великої рогатої худоби (99 голів), 16 коней, переданих Червоною Армією. Через недостатній обробіток землі урожайність і прибутки колгоспів були низькі. Але трудівники, не шкодуючи сил, піднімали село з руїн. Організували виготовлення саману із глини та соломи і з нього побудували 2 приміщення для громадської худоби. За допомогою держави спорудили стайню, вівчарню, свинарник. 1945 року на полях працювало 2 трактори Степанецької МТС.
1950 року колгосп уже мав 186 голів великої рогатої худоби. Будівельна бригада допомогла колгоспникам побудувати 27 і відремонтувати 58 хат. З перших днів визволення села розпочала роботу філія зв’язку, магазин споживчого товариства.
Почала діяти сільська лікарня. 1 березня 1944 року 400 дітей прийшли до середньої школи на перший повоєнний урок. Того ж року відкрився дитбудинок для дітей загиблих. Для працюючої молоді 1946 року відчинила двері вечірня школа, 1 вересня 1948 року — додатково початкова. Одразу після визволення у пристосованому під клуб приміщенні розгорнули роботу гуртки художньої самодіяльності, при сільраді — бібліотека.
На початку 50-х рр. урожайність була ще невисокою, але завдяки допомозі держави громадське господарство впевнено зростало. Вже 1953 року при грошових прибутках колгоспу 42,2 тис. крб. на будівництво за рахунок державних кредитів витрачено 46,2 тис. крб.
У зв’язку з реорганізацією МТС колгосп ім. Кірова придбав 1958 року 8 тракторів, 2 комбайни та іншу сільськогосподарську техніку. Цього року одержано по 22 цнт пшениці з га, зросла продуктивність тваринництва. 53,7 тис. крб. було вкладено у капітальне будівництво, механізацію трудомістких робіт, радіофікацію та електрифікацію села.
У лютому 1963 року Таганчанський колгосп ім. Кірова об’єднався з Поташнянським. Артілі дано ім’я Г. І. Петровського.
Колгоспники докладали багато зусиль до виконання семирічного плану. На фермах, у бригадах щомісячно підбивалися підсумки соцзмагання, відзначалися переможці. Приклад комуністів наслідували комсомольці. Наприкінці семирічки урожай зернових становив 23,8 цнт з га, цукрових буряків — 246 цнт. Зросло й громадське тваринництво. Ферма налічувала 1258 голів великої рогатої худоби. Грошові прибутки артілі становили 615,5 тис. крб., з них 151,8 тис. крб. вкладено в капітальне будівництво. На колгоспному подвір’ї виросли типові цегляні приміщення для тваринництва. Артіль почала переходити на грошову оплату праці. 1965 року на трудодень видано по 2,22 крб. і 1,5 кг хліба.
Колгоспники артілі ім. Петровського зустріли 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції новими трудовими успіхами. Грошовий доход становив 945 287 крб., з них третина —від продукції тваринництва.
За роки восьмої п’ятирічки урожай зернових становив у середньому 24,6 цнт з га, виробництво м’яса — 91 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 2 тис. Колгосп став мільйонером. За ці роки тут зведено добротні будівлі. Збільшилася оплата праці трудівників. У тваринництві вона становила 80—120 крб. на місяць.
На ланах колгоспу ім. Петровського працює 27 тракторів, 13 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. У колгоспному парку — 20 автомашин.
Під керівництвом 4 партійних організацій Таганчі, що об’єднують 125 комуністів, трудящі приступили до виконання завдань дев’ятого п’ятирічного плану, яким передбачено зібрати зернових по 26 цнт з га, в т. ч. пшениці — 29,9 цнт, кукурудзи — 40 цнт, цукрових буряків — 273 цнт. Вже 1971 року зібрано пшениці по 27 цнт з гектара.
Зростає матеріальний і культурний рівень населення. За останні 10 років у селі побудовано нових та перебудовано старих понад 380 будинків громадян. Стоять нові будинки пошти, дитячого садка, побуткомбінату, хлібозаводу, чотирьох магазинів тощо. Село повністю електрифіковане. В особистій власності громадян 7 легкових автомашин, 150 мотоциклів, 90 телевізорів, 150 газових плит. 2 колгоспні їдальні доставляють обіди безпосередньо в поле. У селі є майстерні для пошиття одягу, взуття, ремонту годинників. Автобусами, що курсують через село, можна заїхати в будь-який куточок України.
Про охорону здоров’я трудящих піклуються 18 медичних працівників лікарні на 35 ліжок. Тут працює заслужений лікар УРСР Ю. 3. Гордієнко.
520 дітей шкільного віку здобувають освіту в середній і восьмирічній школах. їх навчають і виховують понад 50 педагогів. Лише за післявоєнний період середню освіту здобули майже 1000 односельців. У селі зараз трудиться 95 спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, з них 45 у колгоспі.
До послуг громадян села 5 бібліотек, в яких налічується майже 35 тис. примірників книг. Жителі Таганчі передплачують близько 5 тис. примірників газет та журналів. Тут діють дві стаціонарні кіноустановки.
Багато нового в побуті громадян села. Ввійшли в життя нові звичаї та обряди. Реєстрація шлюбів проходить у святково прибраному клубі, куди прибувають молоді, дружки, бояри, батьки. Громадські організації вручають молодому подружжю подарунки, квіти, висловлюють найкращі побажання. В урочистій обстановці, під звуки музики голова сільської Ради вручає свідоцтво про одруження. Наливають келихи шампанського, ділять коровай. Дружки й бояри співають весільних пісень. Масовими є свято зустрічі Нового року, проводи зими, зустрічі весни, свято врожаю та інше.
Питання економічного розвитку й культурного будівництва, поліпшення добробуту населення вирішує сільська Рада, у складі якої 40 депутатів, з них жінок — 16, членів КПРС — 21, з вищою і середньою освітою — 30. Серед депутатів 20 колгоспників, 5 учителів, 3 робітники, 2 медичні працівники. Активно працюють вуличні комітети, депутатські пости.
Розквітає, з кожним роком молодіє старовинна Таганча— красива не тільки своєю чарівною природою, а й талановитими людьми, які творчою працею роблять своє село дедалі кращим.
В. І. ДОРОШЕНКО