Лисича Балка, Катеринопільський район, Черкаська область
ЛИСИЧА БАЛКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 22 км від районного центру та за 29 км від залізничної станції Звенигородка. Населення — 862 чоловіка.
Колгосп «Росія» користується 2,2 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2 тис. га — орної землі. Господарство вирощує зернові й технічні культури. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 37 трудівників нагороджено орденами і медалями СРСР. Свинарці Г. І. Руренко присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В селі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека з книжковим фондом 6,3 тис. томів, медичний пункт, 3 магазини. Партійна організація об’єднує 32 комуністи, комсомольська — 57 членів ВЛКСМ.
Лисича Балка вперше згадується в історичних документах в кінці XVIII століття.
На захист Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни пішло 140 жителів села, 90 з них загинуло, 50 удостоєно урядових нагород.
Лиси́ча Ба́лка — село в Україні, в Катеринопільському районі Черкаської області.
Населення становить 505 осіб (станом на 01.01.2013 рік).
В селі розташовані навчально-виховний комплекс (школа — дитсадок), будинок культури, бібліотека, амбулаторія, адмінбудинок місцевої агрофірми, поштове відділення, філія ощадбанку, магазини.
Збереглися залишки древніх могил, польського кладовища, змієвих валів, дерев’яної церкви (2013).
Історія
1760 року Звенигородський староста Фелікс Солтик надав право на осадження (заснування) слободи Руфіну Корицинському над річечкою — притокою Висі, як зазначається в дещо пізнішому документі «над рудкою гнилою, що з криниць починається і називається «Лисича». Ототожнення місцевої річечки з «рудкою» дозволяє припустити наявність у ній болотної руди, придатної для виробництва низькоякісного заліза. Втім, ні тоді, ні пізніше ця руда широко не використовувалася, хоч уже 1780 року в поселенні проживав Федько Коваль, який, очевидно, займався ковальським ремеслом. 1765 року під час проведення люстрації (генеральної ревізії) корлівщини (маєтностей короля) Речі Посполитої у слободі вже було зафіксовано 9 слобожан, що ототожнювалися з числом дворів. Це означало, що в селі проживало близько 70 осіб. У наступне десятиліття населення зростало і в 1775 році згідно з подимним (реєстром будівель) у слободі нараховувалося 26 будинків, 2 корчми і 1 гуральня. 1775 р. Ф. Солтик надав Лисичу Балку з правом оренди на 30 років Янові Соколовському.
В складі Російської імперії
Після входження Правобережної України в 1793 р. до складу Російської імперії Лисича Балка опинилася в складі Катеринопільського повіту Вознесенського намісництва. Одночасно, село продовжувало залишатися населеним пунктом Звенигородського староства. У 1795 р. у Лисичій Балці було 20 домів (близько 160 осіб). Далі адміністративне підпорядкування села неодноразово змінювалося — у 1797 р. село перебувало у складі Катеринопільського повіту Київської губернії, а 1802 р. — Звенигородського повіту тієї ж губернії. До 1854 р. село входило до Звенигородського староства, яке після смерті Соломеї Солтикової перейшло у володіння Потоцьких. В 1853 р. Лисича Балка з іншими населеними пунктами староства перейшли до царської казни. В 1864 році зазначалось, що в селі проживало 662 чоловік. У 1886 році в селі мешкало 528 осіб, було 89 дворів, каплиця, постоялий будинок, 6 вітряних млинів.
В 1900 році в селі було 240 дворів та проживало 1357 чоловік. В селі була православна церква, 1 каплиця, 1 парафіяльна школа, кузня та 5 вітряних млинів.
У ХХ сторіччі
Під час воєнних дій 1918 — 20 рр. влада неодноразово змінювалася. Наприкінці 1920-х рр. організовано ТСОЗ ім. Воровського (голова Я. М. Муковоз), згодом — колгосп ім Петровського (голова М. К. Маврин). Наприкінці 1931 р. кілька господарств об’єдналися в колгосп ім. Петровського (голова М. М. Журило).
Внаслідок Голодомору 1932 — 33 рр. в селі загинуло понад 200 чоловік, зазнали сталінських репресій (протягом 1937 — 38 рр. розстріляно близько 20 осіб).
У період окупації села нацистами тут було організовано общинне господарство. Частина отриманого врожаю залишалася в селі і розбиралася працівниками, а частину вивозили нацисти до Німеччини. На фронтах Другої світової війни воювало 140 жителів, 90 — загинуло, 50 — удостоєно бойових нагород. 13.03.1944 року село визволено від нацистів частинами ІІ Українського фронту. В 1975 році в центрі села встановлено пам’ятник 72 односельцям, які загинули на фронтах Німецько-радянської війни. Скульптуру виготовлено одеськими майстрами В. Соколовським та В. Давидовичем. На сільському кладовищі є пам’ятник невідомому солдату.
У 1949–1953 рр. — місцевий колгосп очолював Герой Радянського Союзу М. П. Цісельський; у 1963–1969 — А. М. Цицерківський. У 70-х рр. XX ст. колгосп ім. Петровського перейменовано на сільськогосподарську артіль (згодом колгосп) «Росія».
У 1976 р. зведено Будинок культури, бібліотеку. У 1997 р. колгосп реорганізовано КСП, а з 1999 р. — СТОВ «Зоря». Двадцять членів господарства вийшли з нього і стали одноосібниками. У 2000 р. СТОВ «Зоря» перейменовано на ТОВ агрофірма «Зоря», очолював його з 2001 р. Р. Х. Франчук.
Освіта
- 1934 р. — створено початкову школу;
- 1938 р. — збудовано нове приміщення школи; під час окупації села нацистами вона слугувала стайнею для коней;
- 1950 р. — школа стає семирічною;
- 1959 р. — у відбудованому приміщенні нової школи розпочато навчання;
- 1992 р. — школа почала називатися «загальноосвітня школа I–II ступенів»;
- 2004 р. — школу та дитячий садок «Теремок» було реорганізовано в навчально-виховний комплекс;
- 2012 р. — у школі навчалося 63 учні, дошкільників — 19, педагогічний колектив — 14 осіб.
- 2013 р. — у школі навчається 60 учнів, дошкільників — 20, педагогічний колектив — 15 осіб.
За роки існування школи з її стін вийшло 1180 учнів (2013)
Природа
Село розташоване у лісостеповій зоні центральної частини Придніпровської височини, з хвилястим яружно-балочним рельєфом. Через село протікає дуже замулений струмок, який згадує ще Лаврентій Похилевич(1864), про нього також читаємо і в «Словнику гідронімів України» (К., 1979. — С. 317), впадає він в річку Велика Вись — басейн Південного Бугу). Клімат помірно-континентальний. Середня температура січня −5,4 °C, липня +20,2 °C. Опадів 450–505 мм на рік. Для порівняння: у 1978 р. випало 479 мм опадів за рік, у 1979 р. — 477 мм, у 1980 р. 701 мм (за даними колгоспного агрометеопосту). Корисні копалини: буре вугілля, пісок, глина, уран та ін. Надра Мокрокалигірського родовища бурого вугілля в Лисичій Балці використовує ВТО «Енергетична інвестиційна компанія», яка підписала договір оренди земельної ділянки площею 62,9 гектара терміном на 49 років (листопад 2011 р.). Запаси родовища — 7,7 мільйона тонн бурого вугілля. Заплановано видобувати 100 тисяч тонн вугілля (2013 р.), а в 2014 — вже 300 тисяч. Експортні поставки будуть здійснюватися до Молдови, Болгарії, Угорщини, Китаю, Чехії, Туреччини.
На околиці села є унікальне лісове урочище. У монографії «Перспективная сеть заповедных объектов Украины» (К.: Наукова думка, 1987. — С.249) відомий український вчений-ботанік Ю. Л. Шеляг-Сосонко звертає увагу на крайню необхідність віднесення до категорії ботанічних заказників загальнодержавного значення лісового масиву «Лисича Балка». Об’єкт зарезервовано Постановою Державного комітету України по екології і раціональному природокористуванню від 15.10. 1990 р. № 20 та рішенням Черкаської обласної ради «Про обмежене використання територій, зарезервованих для організації заповідних об’єктів» від 22.04. 1991 р. На превеликий жаль, лісове урочище ще й досі не отримало статусу заказника загальнодержавного значення, а вікові дуби, інші цінні породи дендрофлори поступово вирубуються і може настати час, коли не буде чого охороняти. Заповідний режим доцільно встановити в лісах всієї балки, який добре представляє балочні ліси крайнього півдня лісостепу. У балці круті і сухі схили займають дубові ліси, татарськокленові, в травостоях яких на випуклій частині південного схилу переважає горобейник порпурово-голубий. Вище при зменшенні крутизни схилу цей вид змінюється осокою волосистою, а нижче — зірочником ланцетовидним, або конвалією травневою. В основі схилів і по днищу балки ростуть дубово-ліщинові ліси з переважанням в травостої осоки волосистої (в більш сухих умовах), або яглиці звичайної (у більш вологих місцях). У самих сухих екотипах 125-літній дуб черешчатий має висоту 19 метрів. Значно кращим ростом він відрізняється в більш вологих умовах нижньої частини схилів балки і її днища, де він у віці 155 років досягає висоти 31 метра. В підліску, крім названих превалюючих видів, найпоширеніші — горобина, бруслина бородавчаста, свидина криваво-червона і терен звичайний. Травостій утворюють звичайні поширені види. Тільки в самих сухих умовах до них домішуються світлолюбні види, в тому числі медунка, купина широколиста, залізняк бульбоносний, чемериця чорна, півник злаковидний.
Персоналії
- Волков Пилип Григорович — Герой Радянського Союзу
- Руренко Горпина Іринархівна — Герой Соціалістичної Праці
- Кулаковський Петро Михайлович — доктор історичних наук
- Петро Матула (*1928, с. Лисича Балка) — український громадський діяч у США, автор ідеї та найактивніший учасник створення пам’ятника Митрополитові Василю (Липківському) в США
- Яворський Едуард Никифорович — український музикознавець і лібретист; заслужений діяч мистецтв України, член Спілки композиторів України
- Халабуденко Михайло Іванович — військовик, першобудівник космодрому Байконур, особисто знайомий з С. П. Корольовим, Ю. О. Гагаріним та іншими космонавтами
- Домніцький Юрій Леонідович — військовик, начальник відділу з розробок замовлення озброєння і військової техніки департаменту закупівлі озброєнь Міністерства оборони України, член спілки «Земляцтво Катеринопільщини»
- Колісник Іван Климович — відомий в Україні лікар-гінеколог
- Бурій Валерій Михайлович — член Національних спілок журналістів та краєзнавців України, автор першої книжки про Лисичу Балку, член спілки «Земляцтво Катеринопільщини»
Відзначені орденами та званнями
почесне звання «Мати-героїня»
- Шпілька Надія Миколаївна
- Колісник Тетяна Андріївна
- Дяченко Світлана Федорівна
орден Леніна
- Задніпряний А. В.
орден Жовтневої революції
- Шиятий І. Д.
орден Трудового Червоного прапора
- Бурій В. О.
- Домніцький В. Г.
- М’ялковський Б. С.
- Осіян О. П.
орден Трудової Слави ІІІ ступеня
- Дикун В. О.
- Небесний А. Ф.
- Дідковський А. Ф.
- Колісник С. М.
орден «Знак Пошани»
- Бурій В. О.
- Шиятий І. Д.
- Савранський М. І.
- Ковтун Л. Г.
- Печиборщ Г. А.
медаль «За трудову відзнаку («За трудовое отличие»)
- Яворська Г. І.
Текст підготовлений Бурій Валерієм Михайловичем для Вікіпедії