Корсунь-Шевченківський, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область (продовження)
Корсунська організація РСДРП об’єднувала соціал-демократичні групи ряду сіл і містечок Канівського повіту. Підтримувала тісний зв’язок з Київською та Одеською організаціями РСДРП. 28 жовтня 1908 року в Корсуні мала розпочати роботу конференція організації РСДРП з метою, вироблення «наказу» з аграрного питання фракції соціал-демократичної партії в Державній думі, а також визначення політичної лінії щодо інших партій. Доповідь готував учитель з Корсуня А. О. Плащенко, на квартирі в якого зберігалася вся секретна документація, штамп і печатка організації.
Поліції вдалось дізнатись про підготовку конференції. 26 жовтня 1908 року її організаторів було заарештовано і засуджено до різних строків тюрми та до заслання.
Після придушення революції Лопухіни-Демидови запровадили ще жорстокіші умови праці. Кожний рік прискорював процес розорення селянства, яке поповнювало собою ряди робітників по містах і наймитів у селах. 1912 року в Корсуні на 744 двори тих, що мали до 2 дес. землі, було 185, до 6 — 500. Того ж року з Корсуня і сіл волості пішли на заробітки 1669 чоловік.
1911 року в Корсуні на 9530 жителів була тільки парафіяльна та двокласна земська школи. З 829 дітей шкільного віку 182 не вчилися. Тут налічувалося дві церкви, монастир, 19 шинків, 84 лавки купців.
Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року викликала нову хвилю революційної активності мас. Ігноруючи накази Тимчасового уряду і Центральної ради, корсунці ділили панські землі і майно, заборонили хижацьке винищення лісів. У телеграмі до Тимчасового уряду заводчик Бродський писав 24 травня 1917 року: «Вже півтора місяця селяни Корсунської, Селищанської, Корнилівської волостей Канівського повіту, незважаючи на гостру потребу в паливі, не дають рубати, вивозити заготовлений експлуатований мною вже два роки ліс».
Карні експедиції Тимчасового уряду і Центральної ради жорстоко розправлялися з учасниками самовільного захвату поміщицьких земель, але хвиля революційного руху наростала. Фактично влада на місцях перейшла до рук так званих земельних комітетів, які під тиском широких народних мас ділили панські землі.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції надала нових сил трудящим у боротьбі з буржуазно-націоналістичною контрреволюцією. В Корсуні Радянську владу було встановлено 4 лютого 1918 року. У відозві до населення сповіщалося, що вся влада в місті перейшла до рук Ради робітничих і селянських депутатів. Для охорони порядку в місті й народного добра було створено революційний комітет. Але наприкінці березня до міста разом з австро-німецькими загарбниками повернулись поміщики й фабриканти. Без суду і слідства катували і розстрілювали вони учасників революційних виступів. У відповідь на це у червні 1918 року на Корсунщині спалахнуло повстання. Проти народних повстанців, озброєних тільки гвинтівками та саморобними піками, окупанти кинули великий загів кавалерії з кулеметами і гарматами. Виступ було жорстоко придушено. 22 червня 1918 року були розстріляні Є. Ковтун, І. Препіяло, С. Кириченко, Л. Масло, І. Портянко та інші. Вночі 7 липня загін німців і гетьманців, виламавши двері, вдерся до хати Сидора Різниченка. Прив’язавши його з 22-річним сином Данилом за шию мотузками до сідел, вони галопом погнали коней. Вранці селяни знайшли понівечені трупи своїх земляків.
Незважаючи на поразку, трудящі Корсуня під керівництвом більшовиків продовжували боротьбу. В листопаді 1918 року окупанти змушені були залишити Україну. Разом з ними втекли й Лопухіни-Демидови.
У грудні 1918 року в місто вдерлися петлюрівці. Вони оголосили воєнний стан і негайно розпочали мобілізацію в свою армію. Але корсунці, захопивши з собою петлюрівську зброю, прямували в навколишні ліси, де більшовики С. К. Федоренко та І. П. Іванов (Ященко) організовували партизанські загони. Наприкінці січня 1919 року партизани очистили Корсунь від петлюрівців. 20 лютого в місті був створений ревком на чолі з більшовиком П. П. Пастушенком, організовано збройний загін революційної охорони міста. Поряд з ліквідацією залишків петлюрівсько-куркульських банд ревком готував вибори до волосних і сільських Рад, вирішував безліч питань громадського життя. 26 лютого 1919 року було обрано волвиконком. Відновила роботу Корсунська волосна партійна організація, яка в червні того ж року налічувала 25 чоловік.
Радянська влада перш за все передала безземельним та малоземельним селянам землю, худобу, реманент. 5-го травня 1919 року в Корсуні було створено два комітети бідноти, які очолили селяни-бідняки Й. Я. Гавриленко і Г. Л. Святенко. Робітники стали господарями фабрик і заводів Лопухіних-Демидових. Поступово відновлювали роботу заводи чавуноливарний, хлористих фарб та інші дрібні підприємства міста. Налагоджувалась торгівля. Селяни повністю засіяли виділену їм поміщицьку землю. Однак буржуазно-націоналістичні недобитки та їх опора на селі — куркульство намагалися зірвати соціалістичне будівництво. Дізнавшись про наближення банд Григор’єва, кілька петлюрівців, які пробрались у Кордунський загін революційної охорони, в ніч на 16 травня 1919 року в палаці, де містився штаб волосного комісаріату, вбили волвійськкома І. П. Іванова (Ященка), комісара першого Інтернаціонального полку Д. Міхалакі та активних борців за Радянську владу С. В. Давиденка й К. Т. Негоду.
Наступного дня частини 13-го стрілецького і 1-го Інтернаціонального полків завдали біля Городища бандам григор’євців поразки. Більшість комуністів і радянського активу, члени комітету бідноти, сотні робітників і селян міста пішли до лав Червоної Армії. Ті, що залишилися в місті, продовжували боротьбу під керівництвом партосередку, створеного 14 червня 1919 року.
18 серпня 1919 року Корсунь захопили денікінці. У місті й навколишніх селах лютувала офіцерська рота, створена з місцевих добровольців — синків куркулів, торговців, заводчиків. Вона чинила єврейські погроми, масові страти радянських активістів, грабунки населення. У відповідь на це корсунці йшли в партизанський загін С. К. Федоренка. На початку листопада денікінське командування зняло з фронту і кинуло проти партизанів Канівського повіту каральний полк. Та партизани, користуючись допомогою населення, були невловимі. На початок грудня, в зв’язку з успішним наступом Червоної Армії, цей полк повернувся на фронт, а 30 грудня 1919 року загін С. К. Федоренка вигнав денікінців з міста. В Корсуні було відновлено Радянську владу. Проте ще тривала боротьба з бандитизмом.
У лютому 1921 року Корсунь став повітовим центром. З квітня третій повітовий з’їзд представників волосних і сільських комнезамів висловив повну підтримку й довір’я Радянському урядові, накреслив конкретні заходи побудови Радянської влади на Корсунщині. 25 квітня відбулася партійна конференція.
У червні повітові організації переїхали з Корсуня до Богуслава. 12 квітня 1923 року Київський губвиконком ухвалив постанову про перейменування Богуславського округу в Шевченківський з окружним центром у Корсуні, який за цією постановою став містом. 22 квітня 1923 року тут відкрився волосний з’їзд незаможних селян, у рішенні якого було наголошено, що успіхи піднесення сільського господарства можливі лише при колективізації, а тому необхідно організувати колективні господарства, і членам комнезамів входити в них обов’язково.
Селяни включилися в соціалістичне будівництво, перетворюючи в життя ленінський план кооперування сільського господарства. Далеко за межами Корсуня знали про створену 1923 року його першу комуну «Червона зірка» та 6 товариств спільного обробітку землі. За їх прикладом такі товариства виникали в багатьох селах. Наприклад, у с. Деренківці їх було 5.
У березні 1924 року в Корсуні відбувся перший районний з’їзд колгоспників, на якому для практичного керівництва колгоспним будівництвом було створено спеціальний орган — Райраду. У травні тут відкрилась перша окружна сільськогосподарська виставка, що продемонструвала успіхи нових соціалістичних господарств.
Трудящі Корсуня під керівництвом місцевої партійної організації вели наполегливу боротьбу з голодом та розрухою. Заново відбудовані і розширені чавуноливарний і механічний заводи вже 1923 року випустили втулки до коліс, шестерні до соломорізок, вісі до возів, сільськогосподарський реманент — всього продукції на 12,5 тис. крб.
1923 року в Корсунській лікарні на 20 ліжок було 8 медпрацівників. Діти шкільного віку ходили до школи. Водночас із створенням соціалістичної економіки та зростанням на цій основі матеріального добробуту швидкими темпами розвивалася культура. При райкомі комсомолу ще влітку 1921 року було організовано школу грамоти для робітничої та сільської молоді, де навчалося 70 юнаків і дівчат. 1923 року відкрилися педагогічні курси, реорганізовані пізніше в педагогічний технікум, а потім у педучилище. 2 січня 1924 року VII з’їзд Рад Шевченківського округу надіслав вітальну телеграму В. І. Леніну, де, зокрема, говорилося: «Ваші провідні думки та ідеї живуть серед нас та впроваджуються нами в життя». 1971 року текст телеграми висічено на гранітній глибі, яку встановлено поруч музею Корсунь-Шевченківської битви.
. Відкривалися робітничі й селянські клуби, хати-читальні, бібліотеки, розвивалася художня самодіяльність. У 1924—1926 рр. тут діяв краєзнавчий музей, переведений пізніше до Черкас. Велику роль у справі піднесення революційної свідомості мас і культури трудящих у перші роки Радянської влади відіграла районна газета. Перший номер газети «Незаможник», орган шевченківського окрпарткому, окрвиконкому та окрпрофбюро, вийшов у Корсуні 1922 року. У квітні 1924 року тираж газети становив понад 3 тис. примірників. З 1929 року районна газета називалась «Леніновим шляхом», азі червня 1962 року — «Ленінським шляхом».
1924 року на увічнення пам’яті В. І. Леніна в Корсуні розгорнувся збір коштів. Постановою окрвиконкому 1929 року їх було передано на будівництво Корсунської ГЕС ім. В. І. Леніна.
В роки індустріалізації країни швидкими темпами зростала промисловість Корсуня. Якщо 1931 року механічний завод (у травні 1923 року його наіменовано ім. Т. Г. Шевченка) випустив продукції на 274 тис. крб., то в 1934-му — на 587 тис. Завод перейшов на виготовлення за спецзамовленням деталей для підприємств Ленінграда та інших міст країни.
У травні 1929 року в Корсуні розпочато спорудження міжрайонної ГЕС, яка 27 серпня 1934 року дала перший струм. У радіусі 45 км його одержали колгоспи й підприємства п’яти районів області. Працювало 100 підстанцій.
Протягом 1929—1930 рр. відбулася суцільна колективізація. Було створено 4 колгоспи: «Червона зірка», «Євпахар», «Червона п’ятирічка», ім. Т. Г. Шевченка, які мали 2676 га землі, об’єднували 537 селянських господарств. Спільними зусиллями трудівники підняли урожайність зернових до 12 цнт з га, продуктивність тваринництва — в 1,5 раза. 1940 року колгоспники отримали в середньому по 3 кг зерна і 2 крб. 40 коп. грошима на трудодень. Значну роль у зміцненні господарств відіграла Корсунська ГЕС, завдяки якій у колгоспах працювало 240 моторів, 30 електромолотарок, 15 млинів, провадилося зрошування бурякових плантацій.
Велику допомогу подавала Корсунська МТС. З метою якнайкращого використання техніки 1936 року тут відкрилися курси комбайнерів. 1938 року, виконавши річний план тракторних робіт на 100 проц., МТС зекономила пального 29,8 тис. кілограмів. Зміцнювалася промисловість Корсуня. Машинобудівний завод з 1932 року почав випускати устаткування для паперової промисловості. Тут широко розгорнувся рух багатоверстатників. План 1935 року успішно виконано до 21 грудня. Ливарно-механічний завод 1940 року виготовив більш як на 2 млн. крб. машин і запчастин до них, освоїв виробництво центробіжних насосів.
Разом з усією країною молодів старовинний Корсунь: виникали квартали нових будинків над Россю, перетятої величною греблею ГЕС, на базі чавуноливарного заводу піднялися корпуси верстатобудівного.
Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. Напередодні Великої Вітчизняної війни міська лікарня, де працювало 24 медичних працівників, мала 150 лікарняних ліжок. Тут було 3 середні, 2 неповні середні та 1 початкова школи, педтехнікум і медшкола.
Розбійницький напад фашистів перервав мирну творчу працю радянського народу. Всі здатні носити зброю пішли на фронт. 30 липня 1941 року гітлерівці вдерлися в Корсунь. Два з половиною роки тяглася чорна ніч фашистської окупації. Але корсунці й тоді не схилили голови. Вже в грудні 1941 року тут діяла підпільна організація «Комітет 103». Нею керували вчитель Корсунської середньої школи № 1 П. Я. Марценюк та комуніст О. Ю. Хоменко, який був залишений на окупованій території для підпільної роботи.
У 1942—1943 рр. патріоти організували аварії двох ешелонів з гітлерівцями, пустили під укіс паровоз, спалили на станції Сотники трансляційний вузол підземної радіотелеграфної лінії Берлін—Ростов, чинили аварії на ГЕС, видавали молодим корсунцям фіктивні документи про звільнення їх від фашистської каторги. На друкарській машинці підпільниці Л. Грузнова, М. Колос та М. Бардадим надрукували тисячі листівок із закликами до населення саботувати гітлерівські порядки. Весною 1943 року «Комітет 103» встановив зв’язок з підпільниками Києва і спільно з ними розпочав підготовку до створення партизанських загонів. Окупантам удалося натрапити на слід народних месників. 17 липня 1943 року вони влаштували облави в Корсуні і ряді сіл району. П. Я. Марценюка, Ю. П. Бойка, О. М. Прудченка, С. Г. Кошмана, І. О. Змієвського, О. Я. Топчій, П. І. Янчевського, П. О. Нікітіна та інших схоплено і вночі 24 липня розстріляно в Різаному Яру.
Але й після того корсунці не скорилися і продовжували боротьбу. В навколишніх лісах росли й міцніли партизанські загони, які завдавали дедалі дошкульніших ударів по гарнізонах і комунікаціях ворога. У ніч на 30 січня 1944 року, наприклад, знищивши охорону, вони звільнили на станції Корсунь 450 радянських військовополонених і місцевих жителів, яких гітлерівці мали розстріляти.
Патріоти все робили в ім’я перемоги. їх боротьба в тилу ворога була величезною допомогою нашим військам, які на початку 1944 року, визволяючи Правобережну Україну, підійшли до Корсуня. Однією з найбільших операцій того часу була Корсунь-Шевченківська битва, проведена в період 24 січня — 17 лютого 1944 року військами 1-го та 2-го Українських фронтів. Рано-вранці 24 січня сотні гармат 2-го Українського фронту, яким командував генерал армії І. С. Конєв, відкрили ураганний вогонь по ворожих позиціях. Передові батальйони вклинились у розташування німецьких військ на кілька кілометрів, а наступного дня перейшли у наступ і головні частини фронту, зломивши опір ворога. 20-й танковий корпус просунувся на кінець дня на 18—20 км.
Чинячи впертий опір, противник 27 січня завдав сильного контрудару в районі прориву, відрізавши два танкові корпуси від решти військ фронту. Незважаючи на винятково важке становище, що склалося, діючи рішуче і сміливо, бригади 20-го танкового корпусу вночі 27 січня оволоділи Шполою, вийшовши наступного дня в район Звенигородки, де з’єдналися з частинами 6-ї танкової армії 1-го Українського фронту. Таким чином, Корсунь-Шевченківське угруповання фашистів, яке налічувало 10 дивізій, 1 мотобригаду та інші частини, опинилося в оточенні.
8 лютого 1944 р. радянське командування, щоб уникнути зайвого кровопролиття, запропонувало гітлерівцям припинити опір і скласти зброю. Але фашистські генерали відхилили ультиматум. Бої розгорілися з новою силою.
12 лютого два полки 294-ї стрілецької дивізії форсували Рось у районі Набутівського цукрового заводу і разом з частинами 206-ї стрілецької дивізії почали наступ на Корсунь-Шевченківський. Гітлерівці намагалися утримати свій останній сильно укріплений опорний пункт, де розташовувались аеродроми. Але радянські війська в жорстоких боях, знищуючи живу силу і техніку ворога, крок за кроком просувались уперед. Зрозумівши, що їм не втримати місто, фашисти вирішили перед відступом перетворити його в купу руїн. Вони підірвали турбінний зал і греблю гідроелектростанції, мости, вокзал, заводи, лікарню та інші споруди. Об 11 годині 14 лютого Корсунь-Шевченківським оволоділи радянські війська, врятувавши місто від повного знищення.