Лисянка, Лисянський район, Черкаська область (продовження)
Звістка про Лютневу революцію викликала серед трудящих Лисянки велике піднесення. Повернулися із заслання учасники революційних подій 1905—1907 рр. П. М. Артеменко, П. Г. Іващенко й інші. Двічі на тиждень лунав над Лисянкою дзвін, скликаючи людей на сход. Місцеві багатії з усіх сил намагалися відвернути селян і робітників від масових виступів, та біднота дедалі активніше вимагала розподілу землі й припинення війни.
Перемогу Жовтневого збройного повстання пролетаріату Петрограда трудящі Лисянки зустріли з радістю. В містечку посилилася боротьба за владу Рад. У середині лютого 1918 року Лисянку визволено від військ Центральної ради. Було утворено радянські органи влади, волревком та Раду робітничих і селянських депутатів, яку очолив П. Г. Іващенко. Проводячи в життя ленінські декрети, землю,, рухоме і нерухоме майно багатіїв розподілили між тими, хто споконвіку гнув спину на чужій ниві. Було встановлено робітничий контроль на Бужанському й Почапинському цукрових заводах та інших підприємствах.
У березні 1918 року Лисянку окупували австро-німецькі війська. Почався терор, розправа над активними учасниками революційних перетворень, грабіж населення. Трудящі піднялися на боротьбу з окупантами та українськими буржуазними націоналістами. В складних умовах окупації і підпілля створювався партійний осередок, очолений демобілізованим із армії більшовиком І. С. Байраком, головою підпільного ревкому став П. М. Артеменко. Вони розгорнули активну роботу серед жителів навколишніх сіл. Влітку в містечку утворився штаб партизанських загонів, що діяли проти окупантів у повіті. З червня 1918 року в Лисянці вибухнуло збройне повстання, яке швидко поширилося майже по всій Київщині. Озброєні селяни під керівництвом повстанського штабу 4 червня розгромили каральний загін окупантів, гетьманську офіцерську сотню. З навколишніх сіл прибували до Лисянки озброєні селяни. 6 червня в телеграмі з Звенигородки гетьманській адміністрації повідомлялось: «…чисельність партизанських загонів, які оточили Лисянку — 15 тисяч. Німці діють артилерією. В місті чути гуркіт гармат. Малочисельного німецького загону для боротьби з партизанами недостатньо».
На кінець місяця ще активніше розгорнулася повстансько-партизанська боротьба. 40 тис. чоловік стали на захист завоювань Великого Жовтня. У Лисянці була відновлено Радянську владу, приступив до роботи ревком. Над штабом повсталих замайорів червоний прапор. Неподалік Лисянки, у великому лісі, що розкинувся на 20 верст, концентрувалися зведені селянські кінні загони. Командуючим партизанськими загонами Київський губком партії призначив колишнього військовога комісара Таращанського повіту Ф. Ф. Грибенка.
Повстання викликало велику тривогу в стані ворогів. В одному з документів, київський губернський староста повідомляв німецьке командування, що виступи селян у Лисянському районі набули характеру партизанської війни. На придушення повстання німецьке командування перекинуло сюди кілька дивізій регулярних військ з артилерією і авіацією. Захопивши Лисянку, ворог вів варварський артилерійський обстріл населених пунктів, по-звірячому розправлявся з радянськими патріотами. Так, з 120 учасників повстання, захоплених окупантами, частину було розстріляно, а 5 спалено живими. Після запеклих боїв загони повстанців у кількості 6 тис. чоловік, серед яких було багато жителів Лисянки, подолавши з боями сотні кілометрів, вийшли у нейтральну зону на кордоні з РРФСР.
Після краху австро-німецької окупації та вигнання петлюрівців на початку 1919 року в Лисянці відновлено Радянську владу. Але в серпні сюди вдерлися дені-кінці, окупанти повертали поміщикам землю, грабували населення, силоміць мобілізували селян до своєї армії. Після вигнання їх на початку 1920 року Радянська влада утвердилась в Лисянці остаточно. Відновив свою діяльність ревком, а також партійний осередок.
Мирну працю лисянців у перші роки після громадянської війни порушували куркульські і петлюрівські банди. Для боротьби з ними були організовані загони самооборони, прибув кавалерійський загін котовців, серед них особливо відзначилися кулеметники під командуванням І. Т. Натурного, нагородженого за відвагу і мужність в боях орденом Червоного Прапора.
Восени 1921 року в Лисянці виник комсомольський осередок. Ініціаторами його створення були демобілізовані воїни Червоної Армії І. А. Проскура та В. Л. Махора. Комуністи і комсомольці виступили організаторами боротьби з розрухою. Велику роль у зміцненні Радянської влади, а також у здійсненні соціалістичних перетворень відіграв комітет незаможних селян (КНС), створений у травні 1920 року. Ним керував представник бідноти П. Г. Іващенко, пізніше розстріляний бандитами. Лисянський комітет взаємодопомоги, що виник 1921 року, організовував бідняків та маломіцних середняків на спільне виконання сільськогосподарських робіт. Наступного року такі комітети утворилися в усіх селах Лисянської волості. Волосний комітет незаможних селян, що об’єднував 256 бідняцьких і середняцьких господарств, очолив комуніст Є. К. Глущенко.
Щоб навчити селян передових методів землеробства, в 1922 році на колишній церковній землі (55 десятин) створюється показове державне господарство — агропункт, де працювали члени комнезаму. В господарстві налічувалося 3 плуги, 5 борін, 2 культиватори, 2 сівалки та одна ручна соломорізка. Тоді ж організовано Лисянське сільськогосподарське кооперативне кредитне товариство, яке допомагало населенню в збуті сільськогосподарської продукції та постачанні промислових товарів. Силами цього товариства в містечку побудовано механізоване підприємство для сушіння фруктів.
Після ліквідації волостей у 1923 році Лисянка стала центром однойменного району. Розпочали роботу районні партійні і радянські органи. 1925 року в селі заснували два товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). Вони в основному об’єднували незаможних селян. Держава надавала їм значну допомогу кредитами та сільськогосподарською технікою. Завдяки запровадженню нової економічної політики швидко міцніли артільні господарства, розвивалася промисловість. На кінець відбудовного періоду в Лисянці проживало 5990 чоловік, діяли 49 дрібних промислових підприємств, з яких 7 мали механічні двигуни; 5 столярних майстерень, вальцьовий млин, два вітряки, дві крупорушки, 16 кузень, 11 кравецьких і шевських майстерень. Значна частина їх стала соціалістичною власністю.
Чимала увага приділялася і справі ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Для цієї роботи були залучені вчителі, службовці районних установ* створено декілька пунктів лікнепу. В хатах-читальнях, райсельбуді працювали гуртки політнавчання, влаштовувалися диспути, голосні читання газет і книжок.
1928 року на базі існуючих товариств спільного обробітку землі організовано колгоспи «Нове будівництво», ім. Шевченка, «ІІІ-й Інтернаціонал». У них об’єдналося 47 проц. селянських господарств, було усуспільнено понад 1,5 тис. га орної землі, сільськогосподарський реманент, понад 100 коней та волів. Першими головами правлінь колгоспів були обрані Т. Д. Артеменко, Я. А. Криворот, С. Т. Пономаренко. Тоді ж засновано лісгосп, якому передано 428,5 га лісових масивів та непридатної землі. Для надання допомоги колгоспам в обробітку землі до початку весняної сівби 1929 року з ініціативи райкому партії, місцевої Ради депутатів трудящих організовано машинно-кінну станцію. Через два роки утворено Лисянську МТС з курсами при ній, що готували кадри механізаторів, будівельників, шляховиків та інших спеціалістів народного господарства. За роки першої і другої п’ятирічок для МТС збудовано корпуси ремонтних майстерень, ковальський цех, автогараж та інші об’єкти. 1934 року машинний парк налічував 107 тракторів, 17 комбайнів та багато іншої техніки. На початку 1938 року сформовано Лисянську автоколону (нині автопідприємство № 23 040), яка мала 80 вантажних автомашин. З 1937 року почав діяти комбінат комунальних підприємств, що обслуговував місцеву електромережу, готель тощо.
З січня 1932 року почала видаватися районна газета «Ударник Лисянщини». Тоді ж створено політвідділ при Лисянській MTС.
Завдяки запровадженню техніки та передових методів праці зростало виробництво промислової продукції, міцніли колгоспи. Провідними галузями господарства в лисянських артілях стало рільництво і тваринництво. 1936 року в усіх колгоспах налічувалося 183 коней, 298 голів великої рогатої худоби, оброблялося 3581 га орної землі. Планомірне здійснення комплексу агротехнічних заходів забезпечило значне підвищення врожайності всіх зернових і технічних культур. Якщо 1932 року колгоспи одержали озимої пшениці по 7 цнт з га, а цукрових буряків по 40 цнт, то в 1935— 1937 рр.— по 25 цнт пшениці і по 135 цнт цукрових буряків з га. Передові ланки Е. Г. Катан, М. Л. Гордієнко, В. С. Мельниченко, наслідуючи патріотичний почин .знатної ланкової М. С. Демченко, збирали по 270—300 цнт цукрових буряків з гектара.
За роки Радянської влади сталися великі зміни й у селищі. Зникали хати під солом’яними стріхами, колгоспники споруджували добротні будинки. Вечорами вулиці освітлювалися електричними ліхтарями.
Поліпшувалося й медичне обслуговування населення. Тут працювали поліклініка, лікарня на 70 ліжок, аптека. На кінець 30-х років в Лисянці було ліквідовано неписьменність, здійснювався закон про всеобуч — працювали середня, семирічна і початкова школи. Учні з навколишніх сіл училися і жили в шкільному інтернаті. У 1940/41 навчальному році в школах 38 вчителів навчали 960 учнів. Широкого розмаху набула культурно-освітня робота. Молодь і навіть літні люди брали активну участь у художній самодіяльності. Аматори ставили на клубній сцені п’єси, виступали з концертами. Понад 3 тис. чоловік користувалися книгами із 2 бібліотек. 1935 року на кошти трудящих споруджено пам’ятник В. І. Леніну та закладено парк.
У червні 1941 року жителі Лисянки разом з усіма народами Радянського Союзу стали на захист соціалістичної Батьківщини від німецько-фашистських загарбників. До військкомату надійшло багато заяв від людей різного віку і професій, в яких вони виявляли бажання йти на фронт добровольцями. Вже в перші тижні війни до лав Червоної Армії пішли понад 300 комуністів. Багато з них очолювали сформовані в Лисянці маршові роти. У числі перших відправлено на фронт Лисянську автоколону — 96 водіїв з машинами. Командиром колони призначили офіцера Г. Г. Чорного. Райком партії і первинні парторганїзації райцентру організували евакуацію населення, техніки, транспортних засобів, продуктивної худоби та інших матеріальних цінностей углиб країни. Тракторний парк Лисянської МТС у кількості 105 машин було відправлено до Воронезької області. Автомобілі, коні передавались військовим частинам. Великі табуни колгоспної худоби переганялися за Дніпро, у східні райони країни.
23 липня 1941 року до Лисянки вдерлися німецько-фашистські війська. Два з половиною роки окупанти грабували й знущалися над населенням. Тільки за перший тиждень вони розстріляли понад 30 жителів. Фашисти зруйнували приміщення МТС, розтягли колгоспне добро. До Німеччини було вивезено 385 юнаків і дівчат. Радянські люди відмовлялися працювати у т. зв. общинному господарстві, створеному гітлерівцями, ховали від окупантів тварин, сільськогосподарські продукти. На окупованій фашистами землі розгорілося полум’я всенародної боротьби. На початку 1942 року під керівництвом комуністів-підпільників Т. С. Чалого,
К. С. Легкодуха, А. А. Макартичана в Лисянці почали діяти підпільні групи. Розгорнули роботу підпільники-комсомольці, очолювані І. Ісаєнком. Але ворогові вдалося напасти на слід патріотів й арештувати їх. Смертю героїв загинули патріоти-підпільники В. Слинько, брати Іван та Михайло Ісаєнки, В. Борисенко, Ю. Войтенко. Два місяці катували фашисти виданого зрадниками комсомольця В. Борисенка, добиваючись від нього відомостей про інших підпільників, але жодного прізвища він не назвав.
Від партизанів дізнавалися люди про справжнє становище на фронтах війни, одержували листівки. В травні 1943 року всі партизанські групи, які діяли на території Лисянського району, об’єдналися в загін ім. Щорса, яким керував К. С. Легкодух. Понад 200 жителів Лисянки брали участь в антифашистській боротьбі. Вони допомагали партизанам продуктами харчування, одягом, лікували поранених, розповсюджували листівки. Коли в лютому 1944 року до Лисянки вступили частини Червоної Армії, в їх ряди влився партизанський загін ім. Щорса.
У славному літопису Великої Вітчизняної війни важливе місце займає Корсунь-Шевченківська битва, де Лисянка і навколишні села стали ареною тяжких боїв на внутрішньому і зовнішньому кільцях оточення німецьких військ. Радянські воїни нещадно громили фашистів, не даючи їм можливості прорвати кільце. Одним з найважливіших і вирішальних боїв був танковий бій у Лисянці, який тривав чотири доби. На полі бою залишилося багато ворожих машин. За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі з ворогом, 16 радянським воїнам присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Серед них командир артилерійського полку В. К. Новиков, старший сержант А. Ю. Харитонов, командир батальйону мотострілецької дивізії капітан О. Г. Рибін, сержант В. І. Ястребцов та інші.
17 лютого 1944 року Лисянка була визволена від німецько-фашистських загарбників частинами 6-ї гвардійської танкової армії та частинами 136-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Понад тисячу жителів Лисянки брали участь у Великій Вітчизняній війні, 532 з них нагороджено орденами та медалями СРСР.