Маньківка, Маньківський район, Черкаська область (продовження)
Велику роль у розвитку економіки колгоспів відіграло соціалістичне змагання. З січня 1938 року трудівники колгоспу ім. М. І. Калініна, створеного на базі об’єднання господарств ім. Г. І. Петровського та ім. П. П. Постишева в кінці 1935 року, змагалися з артіллю ім. С. М. Кірова, що утворилася внаслідок об’єднання колгоспів «Перемога» та ім. В. В. Куйбишева.
Рік у рік підвищувалися врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. В 1940 році від продажу зерна державі колгоспи одержали 35 тис. крб., від реалізації цукрових буряків — 73 тис. крб., від продажу тваринницької продукції — 28 тис. крб. На той час великої рогатої худоби налічувалося 640, свиней — 890 голів. На трудодень колгоспники одержали по 4 кг хліба. В селі виросло чимало передовиків сільського господарства. Велику пошану в односельців здобули Г. Т. Гарматюк, Я. К. Плахтій, М. М. Усатий, які одержували з кожного гектара картоплі 120, капусти — 200, огірків — 180 центнерів.
Незабутньою для жителів села була подія, коли в день 12-річчя Великого Жовтня в багатьох будинках засяяли лампочки Ілліча. Електрострум дала Буцька ГЕС —одна з перших сільських електростанцій, збудована за Ленінським планом ГОЕЛРО.
1935 року в селі створено автоколону, парк якої налічував 50 вантажних автомашин.
Завдяки турботам партії і уряду про охорону здоров’я трудящих 1937 року в селі відкрито лікарню на 35 ліжок. У ній функціонували відділення: терапевтичне, хірургічне, інфекційне та акушерсько-гінекологічне. Медичну допомогу подавали 5 лікарів і 22 працівники з середньою спеціальною освітою.
Значних успіхів було досягнуто і в галузі народної освіти. Вже наприкінці 39-х років у Маньківці майже повністю ліквідовано неписьменність. Ще 1932 року тут створено семирічну трудову школу, а в 1935/36 навчальному році почала працювати середня школа, яка 1939 року одержала нове двоповерхове приміщення. 1941 року в ній навчалося 347 учнів і працювало 14 учителів з вищою, 12 — з середньою спеціальною освітою.
Значну культурно-освітню роботу серед населення проводили 2 сільські клуби, 2 хати-читальні та відкрита 1935 року бібліотека для дорослих, яка 1941 року налічувала понад 30 тис. книг. У 1930 році для школярів споруджено піонерський клуб. Ще з 1929 року в селі демонструвалися кінофільми, а 1935 року тут встановлено радіовузол, згодом — телефонний зв’язок з деякими селами та -зі станцією Поташ.
Почалася Велика Вітчизняна війна. Здатні носити зброю стали на захист Батьківщини, пішли на фронт. У зв’язку з загрозою фашистської окупації з маньківських колгоспів і підприємств углиб країни евакуйовано машини, комбайни, трактори, значну кількість худоби.
28 липня 1941 року фашистські війська вдерлися в Маньківку. Почалися тяжкі дні для жителів — варвари плюндрували й руйнували все, катували й знищували радянських людей. Вони виганяли жителів з рідних домівок, забирали домашню худобу й птицю, позбавляли їх шматка хліба. Було встановлено жорстокий режим, за порушення якого карали нагаями й розстрілювали. Загарбники пограбували колгоспи й МТС, зруйнували приміщення райвиконкому, аптеки, дитячого садка, елеватора «Заготзерно», складські приміщення на станції Поташ, багато будинків робітників і колгоспників, спалили семирічну школу, а в середній — розмістили конюшню. На каторжні роботи до Німеччини окупанти вивезли близько 350 юнаків і дівчат.
Вже в перші дні фашистської окупації в селі почала діяти патріотична група в складі 7 чоловік під керівництвом комуніста I. С. Гоменюка. Підпільна група мала зв’язки з партизанами, які діяли в районі Пехівського лісу. Вона збирала для них зброю й продовольство, розповсюджувала листівки, газети, разом з ними знищувала гітлерівців і зрадників народу, передавала потрібну інформацію партизанам. Народним месникам всіляко допомагало місцеве населення. Так, медпрацівник Маньківської лікарні Н. О. Орловська передавала партизанам медикаменти. В 1942 році гестапівцям удалося викрити підпільну групу. Вони закатували учасників підпілля С. І. Валентир, А. М. та О. М. Гребенюків, І. С. Гоменюка. Крім того, окупанти заарештували і замучили ще 27 комуністів і активістів, потім кинули їх у криницю.
На станції Поташ патріоти-комсомольці В. К. Зінчук, Ю. К. Кривоніс, М. М. Левченко та інші псували залізничні колії, розклеювали листівки, знищували німецьких підлабузників, підпалювали склади з награбованим майном. Фашисти натрапили на слід молодих месників. У кінці 1943 року їх заарештували і відправили до уманської в’язниці, де, не добившись від них зізнань, через два тижні розстріляли. Земляки героїв, жителі станції Поташ свято шанують їх пам’ять. Ім’я B. К. Зінчук присвоєно головній вулиці біля станції та піонерській організації Потаської восьмирічної школи.
Після запеклих боїв 7 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили село від окупантів. У його визволенні брали участь 107-а, 109-а та 164-а танкові бригади, а також 15-а моторизована стрілецька бригада. В бою за Маньківку відзначилося багато воїнів, їх нагороджено орденами й медалями, а командиру роти 109-ї танкової бригади М. К. Чечетку і червоноармійцю-кулеметнику моторизованого батальйону 107-ї танкової бригади П. В. Кучумову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За подвиги при форсуванні річки Гірського Тікичу, прорив лінії оборони на річці Кищисі, визволення Маньківки та станції Поташ звання Героя Радянського Союзу присвоєно командирові 232-ї стрілецької дивізії генерал-лейтенанту М. Є. Козиреві, а також 16 бійцям і офіцерам, у т. ч. старшому сержанту C. А. Білану, капітану М. П. Борисенку, майору П. Я. Калашникову, молодшому лейтенанту К. О. Смирнову (посмертно). За ратні подвиги в роки Великої Вітчизняної війни 339 маньківців нагороджено орденами й медалями. В селі споруджено монумент та обеліск Слави воїнам і підпільникам, які полягли в боях з німецько-фашистськими загарбниками.
Відразу ж після визволення Маньківки трудящі під керівництвом партійних і радянських органів приступили до відродження господарства. За роки четвертої п’ятирічки но основних показниках колгоспники досягли довоєнного рівня. Було відбудовано Потаську МТС, машинно-тракторний парк якої у порівнянні з довоєнним часом збільшився у 1,5 раза і 1950 року налічував уже 170 тракторів та 80 комбайнів.
У перші післявоєнні роки багато зроблено для піднесення добробуту й культури; почалося спорудження громадських приміщень. Відбудовано приміщення семирічної, середньої і початкової шкіл, районного будинку культури. Значно поповнився книжковий фонд бібліотеки для дорослих. До села поверталися вчителі, демобілізовані з лав Червоної Армії і ті, що були евакуйовані на схід країни. З допомогою держави розгорнулося індивідуальне житлове будівництво.
Та ще не вистачало людей, бракувало посівного матеріалу, тяглової сили, сільськогосподарської техніки. Орати доводилося коровами, копати землю лопатами. Колгоспи успішно долали труднощі, виходили на рівень довоєнного розвитку. Найкращих показників з усіх видів сільськогосподарських робіт досягли трудівники колгоспу ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році вони одержали на трудодень по 2 крб. грішми і по 3 кг зерном.
У дальшому піднесенні сільськогосподарського виробництва позитивну роль відіграло укрупнення колгоспів. 1950 року вони об’єдналися в три: ім. М. І. Калініна, ім. В. В. Куйбишева та ім. С. М. Кірова. На відповідальні посади направлялися сюди спеціалісти з сільськогосподарською освітою, які запроваджували у виробництво нові досягнення науки і техніки, кращий досвід господарств області та республіки. Все це дало можливість маньківським колгоспам стати рентабельними господарствами, збільшити оплату праці його трудівникам, закупити необхідні сільськогосподарські машини, провадити велике будівництво. На кінець п’ятої п’ятирічки урожайність зернових становила в середньому 19,5 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці — 28,3 цнт; цукрових буряків — 189 цнт. Ще вищі врожаї в 1958 році одержали окремі бригади, які виростили по 33 цнт зернових культур з гектара. Високої нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора — був удостоєний комбайнер колгоспу ім. М. І. Калініна I. С. Гарматюк.
Успішно розвивалося громадське тваринництво. Великої рогатої худоби в колгоспах тоді налічувалося 1680 голів, свиней — 2350. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 178 цнт молока і по 40 цнт м’яса.
16 січня 1959 року всі три господарства Маньківки об’єдналися в одне — «Росія», за яким було закріплено 6619 га землі. Хоч 1959 рік і був несприятливий, колгосп одержав все ж з кожного гектара по 19,5 цнт зернових, по 21,3 цнт гороху, по 216 цнт цукрових буряків.
За роки восьмої п’ятирічки одержано в середньому з гектара по 26,5 цнт зернових, у т. ч. — 30,1 цнт озимої пшениці, та по 231,9 цнт цукрових буряків. Урожайність в 1969 році становила: озимої пшениці — по 36,7 цнт, цукрових буряків — по 272 цнт з га. Вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь молока по 348,3 цнт, м’яса — по 56,5 цнт. Грошовий доход у минулому п’ятиріччі складав 1508,4 тис. карбованців.
Зміцнення економічної бази колгоспу дало змогу мати 27 тракторів, 10 комбайнів, 25 вантажних автомашин. Тільки з часу укрупнення господарства побудовано З дитячі садки, 2 бригадні клуби по 300 місць, приміщення початкової школи. Споруджено 2 будинки механізатора, 3 будинки тваринника, 2 комори, кормоцех, 10 тваринницьких приміщень, прокладено до всіх тваринницьких ферм дороги з твердим покриттям тощо. За багаторічну і сумлінну працю, високі надої молока і найбільший намолот зернових орденом Леніна нагороджено доярку П. Є. Юдченко та комбайнера L С. Гарматюка.
В авангарді трудівників колгоспу йшли комуністи. Первинна партійна організація налічувала 68 членів партії, більша половина яких працювала на найважливіших ділянках колгоспного виробництва.
У лютому 1970 року колгосп «Росія» реорганізовано в радгосп «Маньківський». Назавжди залишиться в пам’яті трудящих селища рік ленінського ювілею — 1970-й. Добрий старт взято в першому році дев’ятої п’ятирічки. Трудівники радгоспу зібрали з кожного га но 27,8 цнт зернових культур, зокрема 36,2 цнт озимої пшениці, 245,1 цнт цукрових буряків. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 66,5 цнт м’яса і надоєно по 359,6 цнт молока. План продажу державі продукції тваринництва перевиконано.
У селищі є ветеринарна лікарня, амбулаторія й аптека, які здійснюють заходи щодо запобігання і ліквідації різних захворювань тварин, їх лікування.
Успішно розвивається місцева промисловість. Маньківка багата на поклади високоякісної глини-каоліну. У 1960 році став до ладу майоліковий завод, який виготовляє вази, статуетки, дитячі іграшки, а також гончарні вироби, метлаські плитки, фаянсовий посуд. У 1971 році планове завдання по випуску валової продукції завод виконав на 144,3 проц., а по реалізації — на 106,1. Продуктивність праці проти 1970 року підвищилася на 14,3 проц. В економічному житті селища й усього району велику роль відіграють дві цегельні, промисловий, харчовий та побутовий комбінати, молочний завод, районне об’єднання «Сільгосптехніки», пересувна механізована колона 204, філія Тальнівського автопідприємства 23 043, райспоживспілка, інкубаторна станція та інші.
Особливу шану трудящих здобув колектив міжколгоспної будівельної організації, який у 1970 році здав до експлуатації 5 тваринницьких приміщень, зерноскладна 1100 тонн, збудував кінотеатр, дитячий комбінат на 280 місць та інші об’єкти.
За успіхи в економічному і культурному житті 537 трудівників селища нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.
За післявоєнний час у Маньківці проводиться значне капітальне і житлове будівництво. Введено в дію 13 житлових комунальних та понад 60 проц. нових індивідуальних будинків.
Усі вони покриті шифером або залізом, 3—4-х кімнатні, добре умебльовані. До 54-річчя Великого Жовтня прокладено понад 15 км асфальтових доріг, 5 км тротуарів, раніше посаджено парк ім. 50-річчя Жовтня, споруджено стадіон на 5 тис. місць, водопровід. Здано в експлуатацію новий автовокзал, новий готель на 50 місць.
На центральній площі — пам’ятник В. І. Леніну, встановлений у 1954 році, пам’ятник Т. Г. Шевченкові, споруджений 1960 року.
В селищі є райунівермаг, 3 продовольчих, господарських товарів, взуттєвий, меблевий і книжковий магазини, чайна і їдальня. Працюють ощадкаса, пошта, телеграф, АТС, фотоательє. Зростає добробут трудящих. У власному користуванні громадян — 208 мотоциклів, 25 легкових машин, чимало холодильників, телевізорів, газових установок.
Належна увага приділяється охороні здоров’я. Населення обслуговують лікарня на 150 ліжок, поліклініка, санепідемстанція, протитубдиспансер на 35 ліжок, аптека. В лікарні є 6 відділень, клінічна лабораторія, в поліклініці — рентгенологічний кабінет. Лікують трудящих 25 лікарів і 85 медичних працівників з середньою спеціальною освітою. Медпрацівники проводять серед населення профілактичну роботу. Працюють дитячі ясла і садок, дитячий комбінат.
На території селища діють середня, 3 восьмирічні, початкова, заочна і вечірня середня школи, в яких навчається 1785 учнів.У 1968 році відкрито дитячу музичну школу. За післявоєнні роки середню освіту одержало 1180 юнаків і дівчат. Навчають і виховують підростаюче покоління 117 учителів. Директором восьмирічної школи працює заслужена вчителька Української РСР О. Г. Руденко. Для школярів у 1967 році споруджено будинок піонерів.
Заможно і щасливо живуть маньківці. Своє дозвілля вони проводять у будинку культури із залом на 600 місць. До їх послуг — бібліотеки для дорослих з фондом 49 тис. книг і дитяча, що має 31 тис. книг. У 1970 році став до ладу кінотеатр на 400 місць. З 306 930 крб. селищного бюджету на 1972 рік 238 920 крб. асигновано на народну освіту та соціально-культурні потреби.
Доброю традицією в селищі стали колективні проводи до Радянської Армії, а в День Перемоги — мітинги і вшанування рідних та близьких воїнів, які полягли в роки Великої Вітчизняної війни.
Під керівництвом партійної організації досягнуто значних успіхів у господарському і культурному житті селища. 25 первинних партійних організацій’ об’єднують 528 комуністів. їх найперша опора — комсомольці, яких у Маньківці 735 чоловік. Профспілкові організації налічують 1933 робітники і службовці.
В успішному виконанні народно-господарських завдань діяльну участь бере селищна Рада депутатів трудящих. Протягом 1971 року на своїх сесіях та засіданнях виконкому вона розглядала питання роботи підприємств і радгоспу, велику увагу приділяла закладам освіти, культури, охорони здоров’я та благоустрою селища. У своїй діяльності Рада спирається на чималий актив, об’єднаний в дев’яти постій них, комісіях, очолених депутатами. Добре зарекомендували себе комісії: соціально-культурна, торгівлі та побутового обслуговування.
Трудящі Маньківки наполегливо борються за дальше піднесення економіки й культури, за успішне виконання завдань дев’ятої п’ятирічки.
Л. А. ТАРАН