Мліїв, Городищенський район, Черкаська область (продовження)
Помітну роль в економічному розвитку села відіграла Мліївська науково-дослідна станція садівництва і плодоовочівництва. За роки існування вона створила сортовий фонд, що налічував 1617 плодових і ягідних культур. До 1940 року тут вирощено і відправлено в різні кінці Радянського Союзу понад 2,4 млн. саджанців фруктових дерев. Крім того, станція готувала бригадирів-садівників та інших спеціалістів. За досягнуті успіхи 1939 року її нагороджено дипломом 1-го ступеня Всесоюзної сільськогосподарської виставки та грошовою премією.
Поліпшилося й медичне обслуговування населення. Відійшли в минуле часи, коли медичну допомогу надавав не дуже кваліфікований фельдшер. Вже на початку 30-х років у Млієві працювали дві амбулаторії, пологовий будинок, акушерський пункт. В день 10-річчя Великого Жовтня відбулася визначна подія в житті села — мешканці Млієва вперше одержали можливість подивитися кіно, яке відтоді міцно ввійшло в їхній побут. Радянська влада дбала про охоплення навчанням усіх дітей шкільного віку. 1927 року одну з трьох народних шкіл Млієва перетворено на семирічну, а 1939 року вона стала середньою, дві ж початкові — семирічними. В усіх мліївських школах у 1940/41 навчальному році було понад 700 дітей, працювали 34 вчителі. Багато робилося для навчання грамоти дорослих, завдяки чому в другій половині 30-х років у Млієві повністю ліквідовано неписьменність.
Всі соціальні й економічні зміни, що сталися в короткий історичний строк, наочно показали, яких успіхів може добитися трудовий люд, ставши господарем свого життя. Та з цим не могли миритися оскаженілі фашистські орди, які виношували ідею знищення не тільки Радянської держави, а й народів нашої країни. В суворі дні червня 1941 року мліївці, як один стали на захист Вітчизни.
До Млієва загарбники ввірвалися 2 серпня. Вони відразу ж встановили кривавий окупаційний режим. У приміщеннях дослідної станції, шкіл та установ розмістилися комендатура, склади, розквартирувалися окупанти. Школи, клуби, бібліотеки були закриті, книги — спалені. Почалися розправи над комуністами, сім’ями червоно-армійців та партизанів. Фашисти схопили й закатували колишнього голову колгоспу «Переможець» комуніста І. В. Дерев’янка, відому ланкову Марію Барабаш та багатьох інших. Весною 1942 року почалося масове вивезення жителів села на роботи до Німеччини. Всього було вивезено 240 мліївців.
Радянські патріоти чинили опір ворогові. Вже в серпні під керівництвом студента Полтавського педагогічного інституту кандидата у члени партії Я. К. Горідька у Млієві почала діяти підпільна організація. Її члени виготовили радіоприймач, слухали зведення Радінформбюро, поширювали їх серед населення. 1943 року мліївці дійово допомогли партизанському загонові ім. Пожарського, який діяв у навколишніх лісах. Колгоспники Н. М., Ф. Є. та Я. К. Горідьки, Й. П. Дерев’янко, Т. П. Посунько та І. І. Гладкий збирали відомості про ворога, доставляли партизанам у загін зброю і продукти харчування; С. X. Галич передав партизанам план розміщення продовольчого складу, допоміг захопити його. Підпільникам О. Денисову, Г. Фатєєву і М. Гулаєву разом з загоном партизанів удалося проникнути на територію дослідної станції та захопити велику продовольчу базу. Колишній учень Мліївської школи А. М. Туш брав участь у бойових діях партизанського загону ім. Чапаева.
Частини 72-ї та 254-ї стрілецьких дивізій 52-ї Армії 6 лютого 1944 року з боями підійшли до села. 9 лютого Мліїв визволено від фашистських загарбників. Боротьба з окупантами забрала життя понад 550 мліївців, близько 200 чоловік повернулися з війни інвалідами.
Понад 1100 мліївців билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, багатьох з них нагороджено бойовими орденами та медалями. І. М. Бурлака був учасником героїчної оборони Брестської фортеці, М. Н. Олефір — розгрому фашистів під Москвою, І. К. Кравченко — під Сталінградом; М. А. Кузьменко — на Курсько-Орловській дузі, Л. А. Карпенко, І. П. Гудзь, С. Т. Кравченко — боронили Ленінград. Один з перших вожаків сільських комсомольців полковник 3. К. Середа визволяв рідний край в час Корсунь-Шевченківської битви. Командував військовими частинами у багатьох боях генерал армії П. І. Руденко. Славний бойовий шлях пройшла випускниця Мліївської середньої школи К. Н. Бурлака, яка шістнадцятирічною дівчиною добровільно пішла на фронт, брала участь у боях за визволення Керчі, Криму, Одеси, у штурмі Берліна. Трьом мліївцям за героїзм, проявлений у боях з ворогом, присвоєно звання Героя Радянського Союзу — І. С. Буркуту (посмертно), В. П. Фесенку (посмертно) та О. Ф. Гараню.
Війна завдала селу великих матеріальних збитків. За період окупації запустіли колгоспні двори. Не було чим обробляти землю. В артілі ім. Леніна селянам удалося зберегти 104 коней і 4 воли, в колгоспі «Переможець» було лише 9 лошат і 1 теля. Але труднощі не злякали колгоспників. Самовідданою працею мліївці заліковували рани, вносили свій вклад в остаточну перемогу над ворогом. Запрягали в плуги
і борони не лише коней, а й корів, відремонтували два трактори, заховані в лісі. Працювали, не покладаючи рук. Завдяки трудовим зусиллям та допомозі держави вдалося засіяти значну площу зерновими. Колгоспники не тільки виконали план хлібопоставок, а й здали кілька тисяч пудів зерна у фонд оборони.
Навесні 1944 року діти знову сіли за парти. Щоб успішніше відбудувати народне господарство, сільська Рада разом з правліннями колгоспів організувала навчання кадрів, залучивши до цього науковців з дослідної станції плодівництва.
Трудівники колгоспних ланів проявляли справжній героїзм, добиваючись у важких умовах післявоєнних років високих урожаїв. Уже 1947 року ланка Н. Т. Шкляр з колгоспу ім. В. І. Леніна виростила на кожному гектарі по 350 цнт цукрових буряків, а також високий урожай коксагизу. Наступного року в цьому ж колгоспі ланка Н. О. Жулі зібрала по 450 цнт цукрових буряків з гектара.
Авангардну роль у відбудові села відігравали комуністи й комсомольці. Вони не лише проводили велику громадсько-політичну роботу, виступали організаторами соціалістичного змагання, вивчали досвід передових колгоспів та популяризували його, а й брали шефство над бригадами, що відставали, подавали приклад у праці, виступали застрільниками цінних починів. Про це систематично писала районна газета «Колгоспне життя». Комсомольці артілі ім. Челюскінців закликали всіх комсомольців району, виходячи на суботники, спорудити в кожному селі спортивні майданчики2. На будівництво шахт Донбасу, а пізніше на освоєння цілинних земель за комсомольськими путівками поїхало 110 мліївських юнаків та дівчат.
Завдяки самовідданій праці трудящі Млієва протягом четвертої післявоєнної п’ятирічки відбудували господарство. Економіка мліївських колгоспів не лише досягла довоєнного рівня, а й перевищила його. Прибутки передової в селі артілі ім. В. І. Леніна в 1949 році перевищили 1 млн. карбованців.
Дальший розвиток сільського господарства відбувався ще більш швидкими темпами. Цьому сприяло впровадження передових агротехнічних заходів, використання природних і хімічних добрив тощо. У 1966—1970 рр. колгоспи вносили щороку в середньому понад 30 тис. тонн органічних та 8 тис. цнт мінеральних добрив, що відповідно у 2 і 85 разів більше, ніж у кінці 50-х років. Зростає оснащеність господарств сільськогосподарською технікою. Тепер мліївські колгоспи мають 34 трактори, 50 автомашин, 21 комбайн, 153 електромотори.
Зміцненню економіки сприяло також об’єднання дрібних господарств у більші. 1960 року колгоспи ім. Челюскінців та «Переможець» об’єдналися в один — ім. Л. П. Симиренка. Постійно збільшується врожайність. Якщо озимої пшениці на початку 50-х років збирали пересічно 17 цнт з га, то в 1966—1970 рр.— 33,3 цнт з гектара.
Наново створені після війни колгоспні ферми на початку 1950 року мали близько 300 свиней, 130 волів, понад 320 корів тощо. Колгоспи розвивали переважно м’ясо-молочне тваринництво. Створення міцної кормової бази дозволило розводити високопродуктивні породи тварин, значно збільшити їх продуктивність. Ще наприкінці 50-х років ферми було механізовано. Колгосп ім. Л. П. Симиренка добився надою молока і виробництва м’яса на кожні 100 га угідь відповідно по 502 цнт і 90,7 цнт. Кращі доярки надоїли в 1968 році від кожної корови по 3—3,5 тис. кг молока, а Ганна Карпенко— 40954. Восьму п’ятирічку завершував колгосп ім. Л. П. Симиренка добрими показниками: тут на 100 га угідь виробляли понад 500 цнт молока та понад 90 цнт м’яса.
Розвивалось і садівництво. Нині площа садів становить близько 290 га, валовий збір фруктів (переважно яблук) досяг 20 тис. цнт, тобто у 4,6 раза більше, ніж у 1950 році.
Завдяки зростанню прибутків колгоспи збудували лише протягом 1966—1970 рр. понад 30 тваринницьких приміщень, зерносховища, фруктові склади, гаражі, різні майстерні тощо. Асигнування на капітальне будівництво у восьмій п’ятирічці збільшилися вдвоє.
Трудові досягнення науковців Мліївської науково-дослідної станції садівництва і плодоовочівництва ім. Л. П. Симиренка відомі далеко за межами України. Вона виростила добрі сорти плодових дерев і ягідних культур — яблук: Ренет Симиренка, Мліївську красуню, Зелену Дніпровську, Пармен Мліївський, Слава переможців; груш: Бергамот Мліївський, Ранню Мліївську та ін. їх можна зустріти не лише в садах і ягідниках Радянського Союзу, а й у Польщі, Болгарії, Франції, Італії та інших країнах. Вчені з ентузіазмом продовжують справу, розпочату Л. П. Симиренком. На міжнародних виставках в Ерфурті 1961 року яблука Слава переможців відзначено Золотою медаллю, а груші (1969 р.) — Срібною та бронзовими медалями. За видатні досягнення в розвитку садівництва селекціонеру М. М. Никоненку 1958 року присуджено Державну премію. За успіхи у виведенні нових високоврожайних сортів плодових і ягідних культур і впровадження їх у колгоспно-радгоспне виробництво 1971 р. станцію нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Успішно розвивається в Млієві лісове господарство. Лише за 1970 рік Мліївське та Городищенське лісництва реалізували продукції на суму понад 200 тис. крб. Вони охороняють від ерозії значну площу колгоспних угідь, укріплюють піски та яри. В селі за післявоєнні роки посадили понад 500 га лісу.
Протягом 1950—1960 рр. у Млієві побудовано п’ять промислових підприємств. Найбільшим є завод «Сільгоспдеталь», що виріс на базі промислової артілі «Прогрес». Тут виготовляють запасні частини для сільськогосподарських машин та вироби культурно-побутового призначення. Обсяг продукції заводу постійно зростає. У другому десятиріччі існування підприємства він збільшився в десять разів. Завод і далі розширюється, тепер завершується спорудження нових корпусів. У Млієві діють також три цегельні заводи, які виробляють щорічно понад 2,5 млн. шт. цегли, лісопильний завод та споруджений колгоспом ім. В. І. Леніна вальцьовий млин, виробнича потужність якого — 20 тонн борошна на добу.
Зміцнення економіки села всебічно позначається на зростанні фондів не тільки громадського користування, а й особистих заробітків усіх трудящих. Наприклад, передові працівники садової бригади колгоспу ім. В. І. Леніна 1965 року одержали тільки додаткової оплати по 500—650 крб. кожний. Місячний заробіток доярок пересічно становить 120 крб. У колгоспі ім. Л. П. Симиренка в 1970 році механізатори заробляли по 4 крб., а працівники тваринницьких ферм — 4,2 крб. у день. Про зростання матеріального добробуту трудящих села красномовно свідчить попит на такі товари, як мотоцикли, швейні та пральні машини, холодильники, газові плити, радіоприймачі, телевізори, музичні інструменти, художню та наукову літературу. Щоб задовольнити його, в селі збудовано приміщення для 15 магазинів. Побутові послуги населенню надають різні майстерні: кравецька, шевська, годинникова, фотоательє, колгоспні комунгоспи.
За післявоєнні роки Мліїв фактично збудований заново. Лише за останню п’ятирічку тут з’явилось понад 500 добротних, вкритих черепицею або бляхою житлових будинків, що складаються з 2—3 кімнат та допоміжних приміщень. Прекрасний Мліїв особливо навесні, в рожевому яблуневому цвіті. З-за пишних садів ледь видніються сучасні споруди. В центрі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. За радянських часів змінився не лише вигляд села — стали іншими люди, що тут живуть,— справжні господарі своєї долі.
Добре налагоджено медичне обслуговування населення. Тут відкрито лікарню на 25 ліжок, дві амбулаторії з рентгенівським, стоматологічним та гінекологічним кабінетами, два фельдшерсько-акушерські пункти, пологовий будинок. Забезпечено й швидку допомогу. Медичний персонал складається з двох лікарів та 15 фельдшерів і акушерів.
Радянські органи та громадські організації не послабляють уваги щодо культосвітньої роботи. Нею охоплено всі верстви населення. Крім середньої та двох восьмирічних шкіл, де навчається понад 1000 учнів, тут відкрито вечірню школу. При мліївській науково-дослідній станції садівництва і плодоовочівництва працює однорічна школа колгоспних садівників. Про навчання і виховання дітей дбають 62 учителі; більшість із них має вищу спеціальну освіту. При мліївських школах є біологічні, фізичні, хімічні кабінети, спортивні зали, стадіон, столярна майстерня. Учні середньої школи створили один з перших в республіці шкільний історико-краєзнавчий музей. Все ширше впроваджуються технічні засоби навчання — пересувні кіноустановки, епідіаскопи, фільмоскопи, телевізори, радіоли, програвачі тощо. Крім загальної освіти, учні набувають у школі трудові навики, оволодівають професією столяра і садівника. Учнівське історичне товариство «Наша Вітчизна» не раз нагороджувалося за успіхи в краєзнавчій роботі грамотами Міністерства освіти УРСР та ЦК ЛКСМУ. Про цінний досвід юних істориків у справі військово-патріотичного виховання повідомляла на своїх сторінках газета «Правда».
Постійно поліпшуються умови для культурного відпочинку жителів села. На початку 50-х років відкрито чотири кінозали, один з яких 1961 року переобладнаний для демонстрування широкоекранних кінофільмів. До 100-річчя Ленінського ювілею відкрито новий будинок культури, в якому є кінозал на 650 місць з широким екраном, бібліотека, просторий читальний зал, кімната для занять гуртків художньої самодіяльності. На сцені будинку культури вже виступали відомі артисти столиці України, колективи Черкаського драматичного театру і обласної філармонії, Закарпатського народного хору, білоруські, російські та ін. театральні колективи. В селі працює вісім бібліотек, одна з них — наукова, в ній зібрано велику літературу з садівництва та плодоовочівництва. Для дошкільнят в мальовничих куточках села зведено просторі приміщення колгоспних дитячих садків і ясел.
В побут населення міцно ввійшли революційні свята — Першотравень, Міжнародний жіночий день, ювілеї Радянської держави тощо. Стали традиційними колгоспні свята — день урожаю, обжинки. Після урочистої частини, де вшановують кращих трудівників, влаштовують народні гуляння, накривають святкові столи. А проводи юнаків до Радянської Армії з родинної справи перетворилися на велику громадську подію, яка виховує молодь у дусі відданості соціалістичній Вітчизні. Щороку 9 травня колони трудящих крокують до обеліска Слави, щоб вшанувати пам’ять полеглих односельців. Авангардну роль у селі відіграють комуністи. їх організація становить понад 200 чоловік. У комсомольському загоні Млієва — 417 юнаків і дівчат. Вони всебічно розвивають трудову активність мешканців Млієва. В колгоспах і на промислових підприємствах керують соціалістичним змаганням, подають власний приклад звитяжної праці. Доброю традицією в селі стало зустрічати свята і ювілеї трудовими подарунками. В 1969—1970 рр. трудящі несли вахту на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Сумлінно працюють мліївці не лише в рідному селі. Багато їх на заклик партії поїхало на ударні будови країни.
Велику роботу, спрямовану на здійснення завдань господарського і соціально-культурного будівництва, веде Мліївська сільська Рада. Тут регулярно проводяться сесії і засідання сільвиконкому, на яких депутати обговорюють питання сільсько-господарського виробництва, культурно-побутового обслуговування, благоустрою села, дотримання соціалістичної законності, громадського порядку. Зокрема, розглядаються питання про те, як колгоспи ім. Леніна та ім. Симиренка виконують соціалістичні зобов’язання, про стан і заходи до підвищення продуктивності тваринництва.
Немалою є заслуга сільської Ради в тому, що колгоспи успішно виконали восьму п’ятирічку, за роки якої, зокрема, споруджено систему зрошення на 300 га угідь. Для цього змінено русло річки Вільшанки. За допомогою шлюзів-регуляторів утворено басейни, з яких вода по каналах довжиною майже в 14 км йде на колгоспні луки.
Нові перспективи накреслені на дев’яту п’ятирічку, і вони впевнено здійснюються. 1971 року вирощено високий урожай зернових — по 32 цнт з гектара, в тому числі пшениці — 46 цнт, на кожну фуражну корову надоєно по 3500 кг молока. Країні продано понад річне завдання 1473 цнт молока, 355 цнт м’яса.
За досягнуті успіхи в праці орденами і медалями нагороджено 112 жителів села, а бригадира садової бригади колгоспу ім. В. І. Леніна В. М. Матвійка удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Як переможець у соціалістичному змаганні на відзнаку 50-річчя Радянської влади колгосп ім. Леніна одержав перехідний прапор Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. За трудові успіхи в першому році дев’ятої п’ятирічки колгоспу ім. Симиренка присвоєно звання колгоспу високої культури землеробства.
Багато гостей побувало в Млієві з різних місць нашої Батьківщини та з-за рубежа — Польщі, Угорщини, Румунії. Вони побачили тут чимало цікавого і повчального.
Мліївці люблять своє село, яке розквітло за Радянської влади, і з кожним днем стає красивішим, а життя в ньому — заможнішим.
О. П. КРИЖАНІВСЬКИЙ, П. М. КРИЖАНІВСЬКИЙ