Цибулів, Монастирищенський район, Черкаська область
Цибулів — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташований над річкою Цибулівкою (притока Гірського Тікичу), за 10 км на північ від районного центру і за 20 км від автомагістралі Київ—Одеса. На околиці Цибулева — залізнична станція Івахни. Селище має автобусне сполучення з Монастирищем. Населення — 5,2 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане с. Антоніна.
На території селища виявлено залишки поселень доби пізньої бронзи та черняхівської культури. Свою назву селище дістало від річки Цибулівки, яка бере початок на його полях і впадає в Гірський Тікич біля с. Івахни. Цибулів виник у XVI ст. 1629 року в ньому було вже 416 димів.
До 1648 року Цибулів входив до складу Брацлавського воєводства шляхетської Польщі. Влітку того року Цибулів був визволений повстанськими загонами на чолі з М. Кривоносом. З 1649 року — сотенне містечко Уманського полку. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Цибулів залишився піц владою Речі Посполитої.
Під час народно-визвольного повстання 1768 року проти феодально-кріпосницького, національного й релігійного гніту на території Цибулева діяв повстанський загін, очолюваний ватажком Паралюшем. До повстанців приєднувалися й місцеві селяни.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії 1793 року Цибулів увійшов до Липовецького повіту Київської губернії, був приватною власністю поміщика Рогозинського.
Населення Цибулева займалося землеробством, скотарством та бджільництвом. Голод, злидні і безправ’я переслідували селян-кріпаків. Постійні нестатки та знущання поміщиків приводили людей навіть до самогубства.
Становище трудового селянства не поліпшилося й після реформи 1861 року. За своє «визволення» вони змушені були сплачувати значні викупні платежі. Наданий державою кредит для викупу землі в сумі 61 925 крб. 16 коп. селянам доводилося сплачувати протягом 49 років. Внаслідок застосування грабіжницької системи викупу — 6 проц. річних — селяни змушені були щорічно виплачувати 3715 крб. 51 коп. казні. Ця сума майже в три рази перевищувала продажну ціну відведеного їм земельного наділу. Поміщики, як і раніше, володіли величезними масивами кращої землі. З 5054 десятин, що були в селі, панові належало 2888, церкві — 72, а на 2225 жителів припадало 2094 десятини. Тяжке матеріальне становище змушувало багатьох селян вдаватися до різних побічних заробітків. Вони вирушали на заробітки до Херсонської губернії та інших місць.
За пореформеного періоду в містечку почала розвиватися промисловість. 1876 року в Цибулеві засновано цукровий завод. 1888 року на підприємстві працювало 296 робітників, у т. ч. 20 дітей віком до 15 років (10 хлопчиків і 10 дівчаток). В одному з документів за 1899 рік зазначалося, що тут ставлення до робітників вважається одним з найгірших у губернії. їх щороку обраховували, а скарги на адміністрацію ніким не розглядалися. Робітники одержували 8 крб. на місяць без харчів за 12-годинну працю в день.
Тяжкі умови праці й життя трудящих штовхали їх на боротьбу проти гнобителів. У січні 1880 року застрайкувало 120 робітників цукрозаводу. Причиною страйку було те, що підрядники не виконували умов найму. Робітники вимагали виплатити їм по 3 крб. за недодані харчі. Не добившись згоди адміністрації, вони залишили завод. У листопаді знову вибухнув страйк. 10 листопада помічник управляючого Станкевич, погрожуючи позбавити робітників денного заробітку і преміального карбованця, примусив їх чистити дефекаційні котли. Коли виконувалася ця робота, в котел було пущено пару. Робітники М. Нешитий і Т. Тимонюк дістали важкі опіки, від яких М. Нешитий помер. Обурення робітників переросло в страйк, у якому взяло участь понад 250 робітників. Страйкарі зажадали повернення їм паспортів і розрахунку. Керували страйком робітники Л. Подольський, І. Пугач, Є. Шаболтай. Страйкарі силою звільнили з-під арешту активного учасника страйку — робітника А. Романенка і перешкодили судовому слідчому заарештувати інших його учасників. Страйк тривав 9 днів. Адміністрація заводу змушена була повернути страйкарям паспорти, і вони покинули підприємство.
У листопаді 1897 року контора Цибулівського цукрозаводу з першої получки відрахувала гроші у робітників, щоб покрити виданий їм раніше аванс. Трудівники залишилися без грошей і вимагали видати їм хоча б частину заробленої суми, але на їх прохання не зважили. Це викликало новий страйк, у якому взяло участь 240 чоловік. Страйк закінчився перемогою робітників.
1900 року в Цибулеві, який був центром однойменної волості, налічувалося 494 двори і 3120 жителів. Тут діяли 2 вітряки, 5 кузень, 2 соломорізки, 3 крупорушки.
У селі точилася гостра класова боротьба не тільки між робітниками і підприємцями, але й між селянами та поміщиком. Так, 20 травня 1902 року київський губернатор доповідав, що на початку травня селяни Цибулева виявили своє незадоволення діями поміщика П. Рогозинського, який не давав місця для випасу селянської худоби та прогону її до водопою. Коли пан засіяв толоку й обкопав ровами прогони до водопою, селяни 11 і 12 травня вигнали свою худобу на його посіви. До села з цього приводу два рази приїжджав мировий посередник. Побоюючись нової хвилі народного гніву, поміщик пішов на поступки.
Широкого розмаху класова боротьба набрала під час революції 1905—1907 рр. 1907 року в Цибулеві розгорнулися події, які привернули до себе увагу царських властей. У травні застрайкували робітники-поденники, які працювали на бурякових плантаціях. Вони зажадали підвищення заробітної плати. До них приєдналися селяни сусідніх сіл. Виступ страйкуючих набрав такого характеру, що поліції було не сила справитися з ними. Лише за допомогою : викликаного військового загону поміщикові вдалося розправитися з селянами. Частина страйкарів була покарана на місці, а решта відправлена до липовецької в’язниці. 2—3 жовтня відбувся на цукровому заводі страйк робітників, в якому взяло участь 400 чоловік. Вони вимагали підвищити заробітну плату. Робітники добилися свого.
Проте становище трудящих мас погіршувалося з кожним роком. Столипінська аграрна реформа ще більше посилила процес класового розшарування. Зростало число безземельних і малоземельних господарств. 1912 року з 566 селянських господарств 17 було безземельних, 159 — мали від 1 до 2 десятин, 221 — від 2 до З десятин землі. Безземельні й малоземельні селяни змушені були працювати на поміщицьких ланах, багато з них відправлялися на заробітки в Таврію.
Незадовільним було медичне обслуговування трудящих. У 1900 році населення Цибулева й волості обслуговували лікар, 2 фельдшери і аптекар.
Царський уряд та місцева влада дуже мало дбали про розширення освітніх закладів. Трудове селянство не мало доступу до знань і освіти. Наприкінці XIX ст. в однокласній народній міністерській школі навчалося 106 учнів і працювало 2 вчителі. Незадовго до революції однокласна школа була перетворена на двокласну, на утримання якої витрачалося щорічно лише 400 крб. В ній навчалися діти переважно заможних селян.
Перша світова війна заподіяла багато лиха трудящим, погіршила і без того їх тяжке становище. Більшість чоловіків мобілізували на фронт. Бідняцькі господарства розорялися й занепадали. Багато жителів загинуло на війні.
З великою радістю зустріли трудящі Цибулева звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У лютому 1918 року тут була встановлена Радянська влада. Але на початку березня село окупували війська кайзерівської Німеччини. Катування, грабежі, плач і стогін принесли окупанти. Не поліпшилося становище трудящих і під час режиму буржуазно-націоналістичної Директорії, що змінила німецькі війська.
У березні 1919 року, переслідуючи петлюрівців, до села вступили частини
2-ї Української радянської дивізії. Радянська влада була відновлена. Створений ревком, переборюючи шалений опір куркулів і спираючись на підтримку бідноти, здійснював націоналізацію промислових підприємств, поміщицької та куркульської землі, продрозкладку. Утвердження Радянської влади відбувалося в запеклій класовій боротьбі. Численні куркульські банди нападали на село, грабували населення, знущалися з людей, вбивали активістів. Так, у травні банда Бондаренка і Клані, увірвавшись до села, пограбувала жителів, учинила погром.
Влітку 1919 року Цибулів захопили денікінці, які встановили криваву військово-терористичну диктатуру. Трудящі вливалися до партизанських загонів, брали участь у боротьбі проти денікінців. Остаточно Радянську владу було відновлено на початку січня 1920 року, після розгрому білогвардійських банд.
Збулася споконвічна мрія селян про землю. Якщо напередодні Великого Жовтня в Цибулеві на селянські двори припадало 1213 польової та 236 десятин присадибної землі, то в перші роки Радянської влади вони одержали безкоштовно додатково 2200 десятин орної землі та 173 десятини — під садиби.
У соціалістичних перетвореннях велика роль належала комітету незаможних селян, що налічував 251 чоловіка. KHС брав активну участь в організації продкампаній, створенні волосного фонду запасів хліба для подання допомоги родинам червоноармійців, інвалідів війни та бідноти.
1923 року Цибулівський цукрозавод був капітально відремонтований. У сезон 1922/23 року підприємство випустило 113 тис. пудів цукру. 1925 року тут працювало 480 робітників.
На кінець відбудовного періоду було ліквідовано наслідки післявоєнної розрухи у сільському господарстві. Відновлено посівні площі, досягнуто довоєнних урожаїв. Проте врожаї лишалися низькими. Бідноті не було чим обробляти землю, низькою була агротехніка. З 1066 селянських дворів 646 зовсім не мали робочої худоби. В селі налічувалося 160 плугів, 290 драпаків, 6 сівалок, 670 борін. Переважна більшість цих знарядь належала куркулям.
Радянська влада постійно піклувалася про зміцнення бідняцьких господарств, подавала їм допомогу насінням та грошовими кредитами.
Шлях до заможного життя селяни бачили в кооперуванні дрібних одноосібних господарств. У червні 1925 року створено товариство спільного обробітку землі «Вперед», яке в липні об’єднувало 12 дворів і мало 79 га землі, 5 пар коней, сівалку й жатку.
Велику увагу приділяла Радянська влада охороні здоров’я, розвитку освіти й культури трудящих. 1920 року відкрилася початкова школа, яку 1925 року перетворено на семирічну. 9 учителів навчали й виховували 327 учнів. 18 грудня 1920 року Липовецький земвідділ передав Цибулівській політпросвіті поміщицький будинок, у якому було організовано перший сельбуд. Тут працювали драматичний, сількорівський, самоосвіти та інші гуртки, були газети і журнали. Центром культурно-масової роботи не тільки серед робітників, а й серед селян став клуб цукрозаводу, де вперше селяни побачили кіно і слухали радіо.
До радянського будівництва залучалися жінки. 10 квітня 1923 року в Цибулеві відбулася перша волосна жіноча конференція, на яку з’їхалося близько 100 делегаток. У прийнятій резолюції підкреслювалася необхідність посилити культурно-освітню роботу серед жінок, організувати кооперативи, більше залучати жінок до участі у відбудові сільського господарства. Делегати обрали представників у всі волосні установи. На цукрозаводі для жінок-робітниць і селянок-наймичок було організовано кравецьку майстерню, в якій навчалися 120 жінок: 40 жінок відвідували санітарний гурток, 12 — профшколу, 36 робітниць і наймичок — школу-лікнеп.
З січня 1923 року до 1927 року Цибулів був районним центром Уманського округу, а потім увійшов до складу Монастирищенського району. На кінець 1926 року тут проживало 5557 чоловік.
У 1925 році районна партійна організація налічувала 9 членів і 14 кандидатів у члени РКП(б), у т. ч. З комуністи з Цибулева. Великою опорою в діяльності партійного осередку була молодь, яка активно боролася за утвердження нового життя. 1923 року з передової молоді в селі створено 2 комсомольські осередки — при волості та цукровому заводі.
На початку масової колективізації селянських господарств у селі було засновано 7 товариств спільного обробітку землі — «Вперед», ім. III Інтернаціоналу, ім. П. А. Войкова, «Жовтень», «Вільна нива», ім. Т. Г. Шевченка, ім. 1 Травня, Кожний з них об’єднував від 14 до 25 дворів.
Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі всіляко перешкоджали їй, вдавалися до терору. Активісти села проводили широку роз’яснювальну роботу серед населення, вчасно викривали підступи ворогів, надійно охороняли посівний матеріал, робочу худобу, реманент. Завдяки цьому станом на 18 лютого 1930 року рівень колективізації одноосібних господарств становив 67,5 процента.
Внаслідок самовідданої роботи партійної організації, сільської Ради та активу справа колгоспного руху перемогла. В 1931 році на базі 7 ТСОЗів створено колгоспи ім. III Інтернаціоналу, ім. Й. В. Сталіна та ім. К. Є. Ворошилова. Весною 1932 року основна маса бідняків і середняків вже була в колгоспах.
Велику допомогу в господарському зміцненні колгоспів подавала Цибулівська МТС, створена 29 липня 1932 року. За виробничими показниками вона посідала провідне місце в Монастирищенському районі. Тракторист І. С. Сміхун був делегатом І Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників.