Велика Жовтнева соціалістична революція на Черкащині
Перша світова війна принесла нові страждання й злигодні. Доросле чоловіче населення мобілізовано і відправлено на фронт. У роки війни, через відсутність чоловіків, жінки стали основною робочою силою. На їх плечі лягли окопні роботи на укріпленні Південно-Західного фронту. Десятки тисяч селян місяцями створювали запасні лінії оборони, будували військові споруди на території Уманського, Звенигородського, Чигиринського, Черкаського та інших повітів. На цих роботах був запроваджений майже каторжний режим. Збільшувались і податки, а особливо повинності — гужова, утримання доріг тощо.
Тяжке економічне становище трудящих, зростання цін на предмети першої потреби, продовольча криза й поразки на фронтах революціонізували народні маси. Трудящі Черкащини повели боротьбу за поліпшення свого становища. Селяни почали дедалі ширше застосовувати різноманітні форми боротьби проти гнобителів, починаючи від потрав і покосів, вирубування лісу до підпалів і розгрому поміщицьких економій. Уже в перші дні війни і мобілізації запасних було розгромлено кілька винних крамниць і панських економій. Запасні Вільховецької волості Канівського повіту, йдучи на збірний пункт, розгромили економії землевласників Бутурліних, Копіїватську економію поміщиці М. Ф. Муравйової-Апостолової, Яхнівську економію удільного відомства та економію поміщика О. Л. Хамця. Все більшого розмаху набувала на селі пролетарська боротьба — страйки сільськогосподарських робітників на економічному грунті. В травні 1915 року лише в Чигиринському повіті сталося 4 таких страйки.
Партійні організації і групи, що існували в ряді сіл і міст Черкащини, були розгромлені ще в передвоєнні роки. Охранка пильно стежила за кожною новою людиною, яка з’являлася на селі. І все ж більшовики Черкащини, керуючись ленінськими вказівками, організували боротьбу проти імперіалістичної війни, самодержавства й поміщиків, за життєві інтереси робітників і селян, дбали про їхню політичну освіту. В цій роботі широко використовувалась нелегальна преса.
Одне з найбільших заворушень сталося в жовтні 1915 року на Смілянській цукроварні. Тут робітники добилися підвищення оплати праці. В листопаді того ж року часткову перемогу в десятиденному страйку здобули трудівники фабрики Зарицького в Черкасах. Страйкували робітники й інших міст. За неповними даними, 1916 року на Черкащині відбулося більше 10 революційних виступів.
Лютнева буржуазно-демократична революція змела ненависне царське самодержавство. Поряд з буржуазним Тимчасовим урядом у країні виникли Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. 6—7 березня Рада була сформована і в Черкасах, у першій половині березня — в Каневі, Чигирині та Умані, на початку квітня—в Звенигородці Скориставшись відсутністю на місцях більшовицьких організацій, есери й меншовики захопили більшість місць у Радах і загальмували їхню діяльність. Угодовці окопалися в Радах Черкас, Сміли, Умані, Золотоноші, Звенигородки, Чигирина, Канева та інших міст. Вони робили все, щоб спрямувати широкий визвольний рух трудящих мас у своїх інтересах і перешкодити переростанню буржуазно-демократичної революції в соціалістичну.
Більшовики, які вийшли з підпілля, скеровували свої зусилля на те, щоб привернути широкі народні маси на свій бік, розгорнули діяльність більшовицькі фракції при Радах. Долаючи опір угодовців, які міцно трималися за керівництво профспілками, більшовики Черкащини добилися в травні значного кількісного зростання членства в спілках та посилення тут свого впливу. У травні профоб’єднання кравців Умані налічувало 400 осіб, профспілка ткачів — 92 члени.
Незважаючи на соціальну демагогію угодовців й українських буржуазних націоналістів, селянські повітові й волосні з’їзди та земельні комітети, селянські сходи схвалювали постанови про передачу поміщицьких земель у народну власність та розподіл їх. Так селянський з’їзд Канівського повіту, який відбувся 29 червня, ухвалив, що вся земля — селянська, що вона має стати без викупу народною власністю. В цей же час активізувалася боротьба за підвищення оплати праці, зменшення робочого дня. Тільки з березня по червень на Черкащині відбулося понад 80 селянських виступів. Улітку 1917 року селяни вже захоплюють майно і землі поміщиків.
Піднесення революційного руху вимагало розмежування більшовиків з меншовиками. На Черкащині цей процес посилився восени 1917 року. Більшовики, пориваючи з угодовцями, формували свої організації. У вересні в Умані було створено більшовицьку групу повітової організації РСДРП, і на перших же зборах до її складу увійшло 107 чоловік. Більшовицька група налагодила зв’язки з Київською організацією та ЦК РСДРП(б). Секретар ЦК РСДРП(б) Я. М. Свердлов, повідомляючи про відправку до Умані більшовицької літератури, радив якнайшвидше покласти край будь-яким зв’язкам з угодовцями. Напередодні Жовтневої революції більшовицька група виникла в Звенигородці.
Восени хвиля страйків прокотилася на цукроварнях правобережжя області. В жовтні розгорнули боротьбу робітники Матусівської цукроварні Черкаського повіту. В Канівському повіті почався загальний страйк. Водночас продовжували боротьбу й селяни. Вони захоплювали землі поміщиків, громили їх маєтки. В жовтні були розгромлені поміщицькі маєтки в селах Антонівці (Звенигородський повіт) і Самгородку (Черкаський повіт).
Для придушення революційного руху Тимчасовий уряд кинув військові сили. Зокрема, 7-й Донський козачий полк охороняв південну частину Київської губернії. Штаб полку і дві сотні розмістилися в Смілі, по одній сотні — в Черкасах, Звенигородці, Умані, Золотоноші. Проте війська вже не могли врятувати контрреволюцію.
Перемога Жовтневого збройного повстання в Петрограді стала вирішальним фактором розгортання соціалістичної революції в усій країні. Вона поклала початок тріумфальній ході Радянської влади (жовтень 1917—лютий 1918). В революціонізуванні робітників, селян, зростанні їх політичної свідомості величезна роль належала ленінським Декретам про мир і про землю. Вже в листопаді селянський рух охопив увесь Уманський повіт. Аграрні рухи в Канівському, Звенигородському, Золотоніському повітах тривали до січня 1918 року. Але на шляху до здійснення соціальних і національних прагнень українського народу стала українська буржуазно-націоналістична контрреволюція. Всупереч волі робітничого класу й трудового селянства в листопаді владу на Україні узурпувала буржуазно-націоналістична Центральна рада. Трудящі маси України під керівництвом більшовиків повели рішучу боротьбу проти неї. Переломним етапом у боротьбі за перемогу соціалістичної революції на Україні став Всеукраїнський з’їзд Рад. Відбувся він 11—12 (24—25) грудня 1917 року в Харкові і проголосив Україну Республікою Рад. Від Черкащини в його роботі взяли участь делегати Черкаської й Уманської Ради робітничих і солдатських депутатів. Голову Уманської організації РСДРП(б) О. А. Піонтковського було обрано до складу ЦВК.
Проголошення Радянської влади на Україні викликало нове піднесення революційної боротьби робітників і селян Черкащини за встановлення влади Рад. Розпочалася широка підготовка до збройного повстання проти контрреволюційної Центральної ради. В січні 1918 року ця боротьба набула всенародного характеру. 16(29) січня 1918 року червоногвардійський загін з бронепоїзда під командуванням, робітника М. Бабенка, до складу якого входили робітники московських і брянських залізничних майстерень, спираючись на підтримку місцевих робітників та революційних солдатів, оволодів Черкасами, Смілою і станцією Бобринська. Коли радянські війська і червоногвардійські загони наблизилися до Черкас, Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів взяла владу в місті до своїх рук. На бік Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів перейшло близько 600 солдатів гарнізону. 4 лютого утворився волосний виконком Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів у м. Корсуні, до якого перейшла охорона порядку і соціалістичної власності. Чигиринський військово-революційний комітет приступив до налагодження та нормалізації життя в місті уже 29 січня.
Протягом січня — лютого 1918 року Радянську владу було встановлено в Золотоноші, Тальному, Христинівці, Маньківці, Монастирищі та інших містах і селах області. Скрізь військово-революційні комітети наводили революційний порядок, розв’язували продовольчі та земельні справи, налагоджували торгівлю, вели нещадну боротьбу з контрреволюцією.