Розвиток культури на Черкащині у XVIII-XIX століттях
На Черкащині, зокрема на її лівобережній частині, незважаючи на польсько-шляхетське гноблення й колоніальну політику царизму, в XVI—XVIII ст. здобуті помітні успіхи в розвитку освіти. За свідченням Павла Алеппського, який у 1654 і 1656 роках разом з своїм батьком антіохійським патріархом Макарієм проїздив через Україну і бачився з Б. Хмельницьким, у містах і селах йому дуже часто зустрічалися не тільки чоловіки, але й жінки, що вміли читати й писати. При багатьох церквах діяли початкові школи, де навчалися діти козаків, селян і духовенства. Діти заможних класів, крім того, навчалися в Києво-Могилянській колегії (з 1701 року — академія).
Перші державні початкові й середні школи на Черкащині створено на початку XIX ст. Тоді, наприклад, відкрилися початкові школив селах Богодухівці, Кропивні, Жовнині і Гельмязеві. 1819 року в Черкасах та Умані відкрито духовні школи, а 1820 року в Золотоноші — повітове училище. Перший професійний навчальний заклад — головна школа садівництва — почав діяти в Умані 1859 року.
Уродженці Черкащини зробили помітний внесок в українську науку. Значну роль в її піднесенні відіграв великий український поет, художник і мислитель революціонер-демократ Т. Г. Шевченко. В його творах широко відбито події, що відбувалися на Україні. Чимало зробив для розвитку науки і видатний природознавець, філолог, історик та археолог М. О. Максимович. Багато його праць присвячено історії Київської Русі, українського козацтва, визвольній боротьбі проти польсько-шляхетського панування, возз’єднанню України з Росією.
Т. Г. Шевченко став основоположником революційно-демократичного напрямку й критичного реалізму в новій українській літературі. В його творах висловлені могутні революційні ідеї соціально-визвольної боротьби проти самодержавства та поміщицько-кріпосницького ладу. З появою Шевченка українська література здобула одне з перших місць серед інших слов’янських народів і вийшла на світову арену. Черкащина знайшла відображення в таких його творах, як «Гайдамаки», «Чигрине — Чигрине», «Стоїть в селі Суботові», «Холодний Яр», «Назар Стодоля» тощо.
На Черкащині народились українські письменники П. П. Гулак-Артемовський і К. Д. Думитрашко (О. Д. Копитько), польський поет Міхал Грабовський. Тут деякий час жили й працювали Г. С. Сковорода, І. П. Котляревський, Є. П. Гребінка, М. В. Гоголь, О. С. Пушкін, Д. В. Давидов, Адам Міцкевич, Юліуш Словацький. Так, у селі Ковраї біля Золотоноші видатний український філософ і поет Г. С. Сковорода в 1754—1759 рр. писав вірші до збірки «Сад божественных песней». I. П. Котляревський, перебуваючи в 1793—1796 рр. на Золотоніщині, розпочав роботу над «Енеїдою»— першою ластівкою нового українського письменства.
Геній народної творчості досяг найвищого злету в фольклорі. Свої глибокі переживання трудящі відобразили в не-перевершених зразках народних дум, історичних пісень, переказів і оповідань. У багатьох з них народ оспівав захисників рідної землі — Байду («В Цареграді на риночку»), М. Дорошенка і П. Сагайдачного («Ой, на горі та й женці жнуть»), Морозенка («Ой, ти, Морозенку»), Б. Хмельницького («Чи не той то хміль», «Перемога Корсунська»), М. Кривоноса («Не дивуйтеся, добрі люди»), юного народного богатиря Івана Удовиченка — Коновченка та інших. У піснях «Ой, Левенче, Левеночку», «Іде Харко із Туреччини» змальовуються образи керівників гайдамацького руху на Черкащині.
Народного героя, керівника Коліївщини прославляє пісня «Максим козак — Залізняк».
Розвивались архітектура й малярство. Народні митці Черкащини створили багато оригінальних картин і малюнків. Серед них народні портрети «Козак Мамай», «Богдан з полками» (із села Суботова XVII ст.)1 2, портрет Б. Хмельницького на стіні Медведівського монастиря та інші твори живопису. Майстром історичного й портретного малярства першої половини XIX ст. був кріпак М. Воронцова живописець Г. Г. Лапченко (1801—1836) із села Валяви (нині Городищенського району)3. Життя трудового народу Черкащини відбив у своїх картинах художник І. М. Сошенко («Жіночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі») та ін. Найвищим досягненням українського мистецтва XIX ст. є творчість Т. Г. Шевченка. Створені ним картини й малюнки із життя Черкащини («Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Мотрин монастир», «Чигирин з Суботовського шляху», «Коло Канева», «В Корсуні», «В Межиріччі», «В Черкасах» та ін.) мають велике пізнавальне значення, зокрема для вивчення минулого краю. У 60-х роках XVIII ст. військовий інженер Мюнц (1681—1783) супроводжував Понятовського (племінника польського короля Станіслава-Августа) по його маєтках у Богуславському, Кам’янському та Корсунському староствах і зробив численні зарисовки народних типів, зокрема таких, що пов’язані з гайдамацьким рухом.
Оборонні споруди — замки в Черкасах, Каневі, Звенигороді, Корсуні, Чигирині (XIV—XVI ст.), громадські будівлі — ринковий майдан з ратушею в Чигирині (перша половина XVII ст.), житла — кам’яний палац Богдана Хмельницького та будинки козацької старшини в Чигирині, дім Хмельницького в Суботові, культові споруди — Троїцька церква в Чигирині, Іллінська церква в Суботові — свідчення значного піднесення архітектури в краї тієї доби. Дальшого розвитку досягло церковне дерев’яне будівництво у першій третині XVIII ст. Так, у Лисянці з 1717 по 1730 рік було споруджено шість церков. Серед дерев’яних церков Правобережжя особливе місце посідає Миколаївський собор Медведівського монастиря (1785— 1795 рр.) —великий дев’ятизрубний храм з п’ятьма високими ярусними верхами, один з найвищих на Україні дерев’яних храмів. Слід також згадати Преображенську церкву Красногірського монастиря під Золотоношею, споруджену в 1767—1771 роках.
Однією з ранніх світських будов на Україні в стилі неоготики був палац у Корсуні-Шевченківському (1787 р.). Всесвітньо-відомим є пейзажний парк «Софіївка» в Умані (1796—1805 рр.)2, споруджений українським майстром садово-паркового мистецтва кріпаком Зарембою.
Великого поширення набуло декоративне мистецтво (кахлі з орнаментом, полив’яний посуд), ліплення й розписи будинків (гетьманський палац у Чигирині).
Народна творчість знайшла яскраве відображення і в килимарстві. У першій половині XIX ст. майстерні килими виробляли в Драбові, Келеберді, Шполі тощо. Видатним осередком художньої кераміки Наддніпрянщини стало село Сунки нині Смілянського району, село Гнилець Звенигородського району та інші. Уманщина славилась настінними розписами, вишивками.
Поселення на Черкащині за своїм характером поділялися на села, містечка, слободи й хутори. Розміщувалися вони найчастіше на берегах річок. Хати білені, трикамерні (за окремим винятком), тобто в них є власне хата, сіни й комора під однією стріхою. Кількість та розміщення вікон однакове. Різнилися вони між собою тільки стріхою. Якщо на лівобережжі стріхи гладенькі, то на правобережжі — з острішком, тобто з ступеневими гребенями по ребрах стріхи. Будувалися хати з різного матеріалу— дерева, глини (змішаної з соломою), лози та хворосту. Піч ставилась тільки в куті між задньою стіною і стіною сіней. Двері з одним розтвором. Крім печі, в хаті були й піл, вздовж стін — лави, а біля столу — ослін. У куті між дверима й піччю кочережник, з другого боку — зріз з водою. На стіні — мисник, або судник. Крім хати, на подвір’ї були сарай, кошара, стайня, загін, погріб. За подвір’ям містилися клуня й тік. За сараєм — сад. Городи розміщувались окремо від садиб, здебільшого на низинних місцях.
Центральна частина села являла собою вигін (сільську площу), на якій містилися зборня, одна-дві крамниці, корчма чи шинок, церква. Всі будови, крім церкви, були подібні до звичайних хат. Якщо й різнилися, то тільки своїми розмірами.
Верхній та плечовий одяг жінок — кожух (простий і тулуб’ястий), свита. Причому простий кожух часто оздоблювали різними вирізаними з кольорового сап’яну вишиваними візерунками. Жіночі сорочки вишивали вирізуванням або мережкою, гладдю і хрестиком. Ними оздоблювали верхні частини рукавів, комір і поділ (лиштву). З одягу нижньої половини тіла можна назвати запаску, плахту з попередницею. Пізніше їх змінила спідниця. Влітку жінки здебільшого взуття не носили, восени ж і взимку ходили в черевиках і чоботях. Чоловічий одяг складався з шапки, капелюха, кожуха (з вусами або складками), чумарки, сорочки, штанів, чобіт.