Лебедин, Шполянський район, Черкаська область (продовження)
Приділяючи велику увагу механізації колгоспного виробництва та підготовці кадрів, партійна організація стала ініціатором відкриття в селі 1932 року курсів трактористів.
1933 року комуну «Червоний Жовтень» було реорганізовано в колгосп, артіль ім. 12-річчя Жовтня розділено на три господарства: ім. 12-річчя Жовтня, ім. Петровського та ім. Ворошилова.
Колгоспи вирощували переважно цукрові буряки. Оскільки врожайність їх багато залежала від якості насіння, 1934 року в Лебедині розпочалося спорудження насіннєвого заводу. Восени наступного року, ознайомившись на місці з будівництвом підприємства, нарком харчової промисловості СРСР А. І. Мікоян телеграфував у Москву, що Лебединський насіннєвий завод буде одним з найбільших у світі.
27 січня 1937 року завод став до ладу і до кінця року дав перші 200 тис. цнт високоякісного бурякового насіння, а 1938 року виконав річний план на 111 проц. і став одним з передових підприємств країни.
Серед трудівників села широко розгорнулося соціалістичне змагання за високі врожаї. Включившись у рух п’ятисотенниць, колгоспниця артілі ім. Ворошилова X. Лисенко виростила 1936 року по 500 цнт цукрових буряків з 1 га.
1940 року колгосп зібрав з 1 га по 22 цнт пшениці, 55 цнт кукурудзи, 267 цнт цукрових буряків. Городництво дало 101 тис. крб. прибутку, рибальство — 60 тис. крб. На трудодень колгоспники отримали по 4,5 кг зерна і 1,2 крб. грішми. Того року колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у Лебедині всі діти шкільного віку були охоплені навчанням у середній і семирічній школах.
У клубі було встановлено кіноустановку. Вечорами тут демонструвались кінофільми, працювали бібліотека, драматичний і хоровий гуртки.
Мирну творчу працю лебединців порушив розбійницький напад німецьких фашистів на Країну Рад. 2 серпня 1941 року гітлерівці вдерлися в село, пограбували колгоспи, зруйнували школи, лікарню, завод, багатьох юнаків і дівчат насильно вивезли до Німеччини на каторжні роботи. Але лебединці не скорились. Уже у вересні почала діяти підпільна комсомольська організація, очолена Петром Осовським. Старший сержант Червоної Армії, кандидат у члени ВКП(б), він, будучи тяжко пораненим, у перші дні війни потрапив до Уманського концтабору, але скоро звідти втік. Діставшись Лебедина, Осовський разом з Олексієм Рудем, Панасом і Вадимом Грабовими, Андрієм Рудасом, Григорієм Пелихом, Володимиром Федоровим, Марією Павленко, Григорієм Колісником, Олександром Крижанівським та іншими комсомольцями розгорнув боротьбу проти загарбників. За допомогою саморобного радіоприймача регулярно слухали Москву, від руки писали листівки, що починалися словами «Смерть німецьким загарбникам!», викривали брехню фашистської пропаганди, закликали до боротьби з ворогом. Листівки розповсюджували не лише в Лебедині, а й у Сигнаївці, Водяному, Кримках.
Підпільники вели також диверсійну роботу: па шляхах Шпола—Златопіль і Шпола—Звенигородка, де рухалася ворожа техніка, знищили два мости, неодноразово псували лінії телефонного зв’язку між Лебедином та Шполою, Сигнаївкою, Водяним. Добували зброю, боєприпаси, медикаменти. У боротьбі з ворогом патріотам допомагали їх матері — М. Г. Осовська та Г. М. Крижанівська. На початку 1942 року підпільна організація налічувала 20 чоловік.
Комсомольці вирішили піти в партизанський загін, що діяв у Капітанівському лісі, але перед цим вони планували знищити сільську німецьку адміністрацію та поліцаїв. Та фашисти напали на слід патріотів. У квітні 1942 року їх було кинуто до шполянської тюрми. 22 травня фашисти розстріляли П. Осовського, Г. Колісника, О. Рудя, П. і В. Грабових, А. Рудаса, М. Павленко, Г. Пелиха і В. Федорова. Вночі на місці страти молодих патріотів односельці поклали вінок з написом «Слава героям».
26 січня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Лебедин від гітлерівських окупантів.
1003 лебединці билися проти німецьких загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. Тільки в одному бою артилерійський підрозділ полковника М. І. Ткаченка знищив 28 фашистських танків. М. І. Ткаченко нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденами — Суворова, Кутузова, Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.
За мужність і відвагу, виявлені в боях з фашистами, усі учасники Великої Вітчизняної війни з Лебедина нагороджені орденами і медалями.
За допомогу молодим патріотам у боротьбі проти фашистських загарбників медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» нагороджено М. Г. Осовську — матір керівника підпільної організації П. Осовського.
Багато зусиль доклали лебединці, щоб підняти з попелу і руїн своє село. За кілька місяців було обладнано виробничі приміщення, освоєно площі посіву. Відбудова і дальший розвиток господарства здійснювалися під керівництвом партійної організації села, яку очолював Г. Н. Глушко. Велику допомогу подавали Радянський уряд, трудящі Російської Федерації. Зокрема, трудящі Свердловська прислали 5 тракторів та запасні частини до них.
1945 року відновив роботу насіннєвий завод. 1950 року валова продукція лебединських колгоспів перевищила довоєнний рівень. Значно зріс матеріальний добробут колгоспників. Збільшилася, зокрема, оплата їхньої праці. Колгосп ім. Ворошилова видав на трудодень 3,8 кг зерна і 3 крб., ім. 12-річчя Жовтня — 4,34 кг зерна і 3 крб., ім. Петровського — 4,5 кг зерна і 2 крб. грошей.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС в колгоспах широко розгорнулось соціалістичне змагання за підвищення врожайності сільськогосподарських культур, збільшення продуктивності тваринництва, зміцнення економіки господарств. У 1955— 1957 рр. усі три колгоспи за досягнуті успіхи були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У березні 1959 року вони об’єдналися в один — ім. Петровського— багатогалузеве високомеханізоване господарство, яке мало 8600 га землі (в т. ч. орної — 6199 га), 9 тваринницьких ферм, потужний машинно-тракторний парк, вальцьовий млин, цегельний завод, що давав 4 млн. штук цеглин.
Внаслідок впровадження прогресивної техніки і технології, підвищення продуктивності праці за наступні дев’ять років колгоспники підняли урожайність зернових культур, збільшили виробництво молока і м’яса. Беручи участь у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня, трудівники артілі зібрали 1967 року по 25 цнт зернових з 1 га (в тому числі по 24,9 цнт озимої пшениці), 228 цнт цукрових буряків, на 100 га угідь виробили 314 цнт молока і 51,2 цнт м’яса. Грошові прибутки від рослинництва й тваринництва становили 1919 тис. крб. Неподільний фонд колгоспу проти 1965 року подвоївся.
У ювілейному 1967 році лебединський насіннєвий завод виконав виробничий план на 104,2 проц., переробив понад 30 тис. цнт насіння буряків і багаторічних трав. На заводі нині працює 585 чоловік. Усі виробничі процеси механізовані.
З 1968 року в Лебедині — 3 колгоспи: ім. Петровського, «Росія», ім. Осовського.
Готуючи гідну зустріч 100-річчю з дня народження В. 1. Леніна, господарства добились найвищих за післявоєнні роки показників. Тільки колгосп ім. Осовського зібрав в 1969 році з 1 га озимих по 30,7 цнт, в тому числі пшениці 30,9 цнт, зернових по 28,6 цнт, виробив м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь 78,4 цнт.
Добрих наслідків у виробництві сільськогосподарських продуктів досягли на кінець восьмої п’ятирічки трудівники всіх трьох артілей Лебедина. Так, колгосп ім. Петровського зібрав 1970 року з 1 га зернових по 20,3 цнт, цукрових буряків 262 цнт. Колгосп «Росія» відповідно 22,7 цнт, 248 цнт. Колгосп ім. Осовського — 32 цнт, 240 цнт.
За успіхи у виконанні завдань восьмої п’ятирічки комбайнера колгоспу «Росія» О. М. Науменка нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Перший рік дев’ятої п’ятирічки був роком боротьби за високі врожаї. Колгосп ім. Петровського зібрав з 1 га зернових без кукурудзи по 33,6 цнт, пшениці — по 40,9 цнт; «Росія» — зернових по 30,8 цнт; ім. Осовського — пшениці по 40 цнт. Соціалістичні зобов’язання перевиконано.
Трудовими здобутками зустрічають колгоспники Лебедина 50-річчя утворення СРСР. Ідучи назустріч славній даті, вони зобов’язалися виростити урожай зернових більш як по 30 цнт з гектара, цукрових буряків по 300 цнт. виробити на 100 га сільськогосподарських угідь молока 500 цнт, м’яса 100 цнт. Робітники насіннєвого заводу зобов’язалися завершити річний план до 22 грудня 1972 року, значно підвищити продуктивність праці.
Заможно живуть трудівники Лебедина. Тільки за один 1971 рік тут зведено 59 житлових будинків, що потопають у молодих садках. Вечорами на вулицях і в домівках спалахують електричні вогні. За роки восьмої п’ятирічки споруджено новий будинок культури на 1 тис. місць. Увечері після трудового дня багато лебединців відвідують гуртки художньої самодіяльності, йдуть до читального залу однієї з 6 бібліотек з загальним книжковим фондом понад 40 тис. примірників. За вмілу пропаганду сільськогосподарської літератури 1957 року Лебединська сільська бібліотека № 1 була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
У селі 3 дитячих ясел, дитсадок, їдальня, 3 магазини. У майстерні індивідуального пошиття одягу колгоспники можуть замовити собі вбрання, у комбінаті побутового обслуговування — одержати пораду й допомогу з господарських питань. 1971 року в особистій власності лебединців було 240 мотоциклів, 1130 велосипедів, 31 легкова автомашина.
Охорону здоров’я забезпечують лікарня й два медпункти, де працює 5 лікарів і 22 медичні працівники з середньою спеціальною освітою.
Невпинно зростає освітній і культурний рівень населення. У середній і двох восьмирічних школах 80 учителів навчають 1273 учнів. Лише за післявоєнний час середню школу закінчила понад 1 тис. юнаків і дівчат. У середніх спеціальних і вищих навчальних закладах країни здобувають освіту 230 лебединців. За роки Радянської влади з села вийшло понад 200 учителів, 40 агрономів і зоотехніків та багато інших спеціалістів. Уродженець села В. І. Колодяжний — доктор філософських наук, професор.
Під керівництвом 6 партійних організацій, що об’єднують 199 комуністів, трудівники села борються за виконання рішень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Надійними помічниками комуністів є 353 комсомольці села.
Активно вникає у питання господарського і культурного життя сільська Рада депутатів трудящих, що має у своєму складі 88 депутатів. На її сесіях і засіданнях обговорюються найактуальніші питання роботи колгоспу, навчальних і культурно-освітніх закладів. Протягом дев’ятої п’ятирічки в селі намічено побудувати нове приміщення сільської Ради, 2 магазини, кінотеатр.
Лебединці свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за прекрасне сьогодні. В селі встановлено пам’ятники на братській могилі воїнів, які полягли в боях за визволення Лебедина, а також на могилі комсомольців-підпільників. На території насіннєвого заводу височить пам’ятник В. І. Леніну—знак глибокої вдячності трудящих засновнику Комуністичної партії і Радянської держави.
Минуть роки і Лебедин стане ще красивішим, а життя буйнішим і яскравішим.
До цього прагнуть його будівники, окрилені величними накресленнями Комуністичної партії Радянського Союзу, що проклали світлу путь до прекрасного завтра людства — комунізму.
С. К. MEДУХА