Макіївка, Смілянський район, Черкаська область

Підготовлено: Admin. Розділ: Смілянський район

Макіївка — село, центр сільської Ради. Розташована посеред лісу, на схилах балок, за 35 км на південний схід від м. Сміли. З районним центром зв’язана автодорогою, має автобусне сполучення. Населення — 2106 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Буда-Макіївка.

На території села виявлено два поселення доби бронзи, в урочищах Валах і Похилому Яру — городища та курганний могильник скіфських часів.

Макіївку заснували селяни-втікачі у першій половині XVII ст. на т. зв. «вільних землях». Після пільгових років — «слобод» — польський король віддав село у вічне володіння князям Любомирським. Часті татарські наїзди, нещадна експлуатація селян, численні натуральні та грошові побори, що їх запровадили магнати,— все це стримувало ріст села. Жителі кидали насиджені місця і тікали. Навіть священик втік за Дніпро під час татарського нападу. На 1741 рік воно налічувало всього 30 дворів.

Соціальний гніт доповнювався релігійним. Прагнучи силоміць насадити в селі унію, шляхта не гребувала ніякими засобами. Вдавалася навіть до пограбувань храмів і монастирів, до катувань та знущання над служителями церкви. У 1766 році Макіївський піп утік до Миргорода, бо, за наказом князя К. Любомирського, католики й уніати пограбували його особисто, а також православну церву, в якій він служиві

Сваволя та утиски магнатів будили у жителів села ненависть до визискувачів.

Селяни боролися і проти феодальної експлуатації і проти національно-релігійного гноблення. З особливою силою ця боротьба проявилася під час Коліївщини 1768 року. Гайдамацький рух охопив всю Смілянщину. Та з допомогою царизму польська шляхта жорстоко придушила повстання.

Налякані вибухом народного гніву, князі Любомирські здали в оренду збіднілій шляхті майже всю Смілянщину, в т. ч. і Макіївку. Однак, не почуваючи себе безпечно, магнати вирішили будь-що збути свої смілянські володіння. 1787 року за 2 млн. крб. сріблом їх купив російський князь Г. О. Потьомкін. Йому дісталася і Макіївка. У 1795 році вона як спадщина перейшла до рук родича Потьомкіна — генерала Висоцького. В той час тут проживало 607 ревізьких душ.

Не тільки хліборобством і тваринництвом займалися Макіївські селяни. У навколишніх лісах вони заготовляли деревину, за сіллю їздили до Криму, за рибою — на Дон чи в Черкаси. Споруджували в лісах «буди», де випалювали поташ, вугілля, дьоготь та селітру. Ще й зараз у лісах неподалік села можна побачити залишки тих кустарних споруд. Ремісники виготовляли взуття, одяг, столярні та ковальські вироби. В селі були свої теслярі, візники, маляри, покрівельники. Особливого розвитку набрав деревообробний промисел. На початку XIX ст. в Макіївці щорічно відбувалися осінні ярмарки, а щотижня (по неділях) — базари.

У Висоцького 1811 року купив село генерал-майор Орлов. Як і його попередники, він жорстоко експлуатував і покріпачував селян. На кінець першої половини XIX ст. вже більше половини мешканців Макіївки потрапили в кріпацьку залежність.

З 1133 селян в 1853 році 649 були кріпаками Орлова.

Він з кожним роком все більше посилював експлуатацію. Застосовував т. зв. «урочну систему панщинних робіт», розширив свої орні землі за рахунок наділів селян, що прискорило процес їх обезземелення. Кожне селянське господарство напередодні реформи, в порівнянні з 1811 роком, втратило на користь поміщика в середньому 2 десятини землі, а 20 проц. дворів стали зовсім безземельними. Зубожілі селяни змушені були відробляти панщину не тільки за себе, але й за заможних, наймитували в куркулів.

З розвитком промисловості на Смілянщині (особливо цукроваріння) в XIX ст. поміщики починають пристосовувати своє господарство до потреб ринку. Орлов, власник Макіївки, збільшив виробництво хліба на продаж, почав розвивати вівчарство, виділив великі площі для вирощування цукрових буряків, які постачав Смілянському та Балакліївському цукровим заводам графа Бобринського. Прагнучи одержати якомога більше прибутків, поміщик нещадно визискував і грабував селян. Якщо до реформи 1861 року вони мали 1278 десятин землі, то після скасування кріпацтва у них на користь поміщика відрізали 405. У селян лишилося 873 десятини. За ці 873 десятини вподовж 49 років вони щорічно виплачували по 1753 карбованці.

Промислове піднесення сприяло припливові населення у Смілянщину. В ті роки зростала і Макіївка. Якщо у 1853 році тут було 125 дворів, то на 1900 рік уже 463. На той час у селі проживало 2367 мешканців, діяли 3 вітряки, кузня і столярна майстерня.

Водночас тривав процес зубожіння селянства. Жителі села змушені були шукати заробітку на цукрових плантаціях у Матусові, Ташлику, Смілі та Балаклеї. Нестатки, голод і безправ’я викликали незадоволення трудящих мас. Весною 1893 року селяни Макіївки напали на економію Терещенка. 1904 року вони зробили спробу відібрати поміщицькі сінокоси і пасовиська. Особливо активно виступали селяни під час революції 1905—1907 років. У січні 1905 року вони рубали поміщицький ліс. Поліція у сутичці вбила одного селянина, кількох поранила. А Михайла Новохатька, Зиновія Стеблину, Василя Кибу, Андрія Зайвого, Насіяна Дзяму та Василя Хижняка за участь у виступі заарештувала і віддала до суду. В травні 1905 року сезонні робітники маєтку Терещенка оголосили страйк. Вони вимагали зменшити робочий день з 14—15 годин до 9 і вдвічі підвищити заробітну плату. На прохання поміщика до маєтку прибув загін козаків і розправився з страйкарями.

Під час столипінської реформи обезземелення селян посилилось, у 1912 році з 541 селянського господарства 70 зовсім не мали землі, 327 — мали по 1—2 і тільки 36 — по 6 десятин. На все село в ці роки було 111 коней, 30 пар волів та 39 корів. Лише 36 господарств обробляли землю своєю худобою, 105 — орали і сіяли в супрязі, 325 — наймали тягло за відробіток.

Низьким був і освітній рівень макіївців. Тільки 32 проц. мешканців вміли читати й писати. У церковнопарафіяльній школі (відкрита 1860 р.) 1912 року навчалося всього 30 хлопчиків і дівчаток. Не було бібліотеки. Зате діяли церква, кілька шинків. Замість медичних працівників селян обслуговували дві повивальні бабки і кілька знахарів.

З радістю трудящі Макіївки зустріли звістку про повалення самодержавства. Весною 1917 року, за постановою сільських зборів, вони обробили та засіяли землі Макіївської економії і сподівалися на полегшення своєї долі. Проте Тимчасовий уряд не збирався здійснювати вимоги мас. Селяни Макіївки змушені були силою добиватися своїх прав. В липні 1917 року вони розігнали панських охоронців і почали пасти худобу на полях економії, а у вересні приступили до розподілу землі. Для придушення заворушень власті викликали війська. Однак вони виявилися неспроможними придушити виступ.

Особливої сили революційні заворушення трудівників набули після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Виступаючи проти зрадницької політики Центральної ради, яка в той час захопила владу, в листопаді того ж року макіївці розгромили економію Терещенка. А в січні 1918 року, коли Червона Армія вела бої за Смілу, селяни Макіївки створили ревком. Його очолив Т. М. Мироненко. Ревком передав поміщицькі та куркульські землі безземельним і малоземельним селянам, організував навчання дітей. В березні 1918 року під час окупації села кайзерівськими військами ревком пішов у підпілля і підняв селян на збройну боротьбу проти німецьких ставлеників. Як партизани, в ті часи добре знані Т. М. Мироненко, М. П. Селезень, С. К. Ковіта. В лютому 1919 року в Макіївці відновлено Радянську владу. Однак у травні 1919 року в селі на деякий час радянське будівництво зірвала банда Григорьева. В серпні 1919 року село захопили денікінці і тільки 9 січня 1920 року частини Червоної Армії під командуванням С. М. Будьонного остаточно визволили село. Правда, деякий час тут ще орудувала банда Яблуньки. Та влітку 1920 року вона була знищена частинами Першої Кінної армії.

Закінчилася громадянська війна, і макіївці взялися за відбудову господарства. Влітку 1920 року тут обрано сільську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, створено комнезам. Очолив його бідняк М. К. Зайвий. Весною 1922 року в селі створюється партійна організація.

Партійні та радянські органи приділяли значну увагу сільському господарству, розвитку освіти та культури. Для допомоги селянам в 1924 році організовано кредитне бурякове товариство. Через нього вони закуповували сівалки, жатки, снопов’язалки, залізні плуги та борони. Немалу роль у соціалістичних перетвореннях на селі відіграла і комсомольська організація (створена в 1924 році). Комсомольці згуртували бідняцьку молодь на боротьбу за перебудову села, провадили широку культурно-освітню роботу.

Куркулі підбурювали селян проти Радянської влади, радили знищувати худобу, залякували комсомольців, перших колгоспників. Але селянство розуміло, що єдино вірним шляхом для нього є шлях колективного господарювання. В грудні 1929 року комнезамівці організували колгосп «Червона Україна» (першим його головою став І. М. Хижняк). До 1933 року колективізацію в селі було завершено. На той час артіль мала 1682 га землі, 169 коней, 18 корів. Ротмистрівське машинно-тракторне товариство допомогло придбати трактор і молотарку. А в 1934 році трактори щойно створеної Ротмистрівської MTС вже обробляли 60 проц. всієї землі артілі. В село прийшла нова техніка, комсомольці й молодь ставали трактористами, комбайнерами, шоферами.

В 1939 році бригада комсомолок-трактористок — Палажка Серба, Пріська Куткова, Ганна Безщасна, Ганна Новохатько та бригадир Марія Грищенко — виробила на трактор по 340 га і завоювала першість по Ротмистрівській МТС. В 1937 році ланка Я. Селезень зібрала по 509 цнт цукрових буряків з гектара. Імена Пріськи Григоренко, Віри Руденко, Ганни Паращенко, Марії Григоренко, які в 1937— 1939 рр. збирали понад 500 цнт цукрових буряків з га, стали відомими далеко за межами району.

У передвоєнному 1940 році артіль мала 217 голів великої рогатої худоби, 258 голів свиней. Від кожної свиноматки господарство одержало по 16,7 ділових поросят. Тут надоювали по 2520 кг молока від кожної фуражної корови, а X. Ф. Бондаренко надоїла по 2700 кг від корови. Грошовий прибуток колгоспу досяг 416 тис. карбованців.

П’ятисотенниця Я. Селезень і доярка X. Ф. Бондаренко в 1940 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

За роки довоєнних п’ятирічок колгосп збудував десятки тваринницьких приміщень, цегельню, черепичний завод, столярню та слюсарню, розпочав електрифікацію села.

Сталися зміни в освіті й культурі. В 1938 році в Макіївці збудовано 7-річну школу, в якій 16 вчителів навчали 468 учнів. Нарком освіти В. П. Затонський 1934 року відвідав Макіївку і дав високу оцінку діяльності сільської Ради, місцевої партійної організації в справі розвитку освіти і культури.

У 1940 році село мало клуб, дві бібліотеки з книжковим фондом 10 тис. книг. Тут діяли медичний пункт, дитячі ясла.

Творче життя макіївців перервав підступний напад фашистської Німеччини, сотні патріотів пішли до лав Червоної Армії, у партизанські загони захищати Вітчизну.

5 серпня 1941 року настали чорні дні фашистської окупації в селі. Гітлерівці та їх прислужники грабували худобу, хліб, майно, знищували колгоспні будівлі. Вони насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 297 юнаків і дівчат.

Для підпільної роботи в селі було залишено групу комуністів та активістів, до складу якої входили: Д. Л. Брайко, К. В. Степанко, П. М. та М. П. Хижняки, І. І. Коваленко, М. М. та М. П. Селезні, М. П. Коломієць. Вони провадили серед жителів антифашистську пропаганду, закликали приховувати хліб, зривати відправку молоді до Німеччини, саботувати виконання сільськогосподарських робіт. Антифашисти села готувались до більш активних форм боротьби, але восени 1941 року зрадник видав їх фашистам. Після жорстоких катувань їх розстріляли.

Майже три роки тривала чорна ніч окупації. 30 січня 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили Макіївку. В той час переважна більшість чоловіків села воювала. 338 чоловіків пройшли з боями всю війну і повернулися додому з нагородами. 308 жителів загинули в боротьбі за честь і незалежність Вітчизни. В центрі села в 1965 році на їх честь і в честь тих, що полягли в боях за Макіївку, споруджено обеліск Слави.

Після визволення колгоспникам довелося багато працювати, щоб налагодити справи артілі, відновити культурне життя в селі. Колгосп «Червона Україна» мав тоді лише 61 коня, 39 свиней і 159 курей. Не краще було становище і в рослинництві. Поля доводилося обробляти переважно коровами.

З потроєною енергією трудилися макіївці у ті роки. їм щедро допомогла держава. І вже 1950 року артіль досягла довоєнних урожаїв. З одного гектара вона зібрала по 18,1 цнт зернових, по 171 цнт цукрових буряків. В новозбудованих тваринницьких фермах тваринники дбайливо доглядали 510 голів великої рогатої худоби, 423 свиней, 124 коней, понад 3 тис. курей.

Широко розгорнулося соціалістичне змагання. Серед 9 рільничих бригад перед вела бригада М. А. Хижняка, яка виростила по 20,4 цнт зернових та по 280 цнт цукрових буряків з га, а серед тваринників переможцем стала С. І. Шпак, яка надоїла по 1842 кг молока від кожної фуражної корови. Новий крок у піднесенні колгоспного виробництва зробили Макіївські хлібороби в роки наступної п’ятирічки (1950—1955 рр.).

Підвищення врожайності зернових, зміцнення кормової бази, широке впровадження принципу матеріальної заінтересованості тваринників тощо забезпечили значне підвищення продуктивності тваринництва. В 1955 році план розвитку тваринництва по всіх видах колгосп виконав на 100 проц. Надій на кожну фуражну корову становив 1600 кг, а доярка Л. Г. Клименко надоїла тоді по 2413 кг молока від кожної закріпленої за нею корови.

У 1958 році головою артілі став Є. М. Коваленко — молодий, енергійний працівник, здібний організатор. Комуністи, яких налічувалось 50 чоловік, очолили вирішальні ділянки господарства. В тому ж році по надоях молока артіль «Червона Україна» вийшла на друге місце в районі і досягла планових завдань 1970 року.

У роки семирічки та восьмої п’ятирічки колгосп різко підвищив культуру землеробства. На кожен гектар орної землі тут щорічно вносять 7—10 тонн органічних добрив. Господарство вирощує нові сорти пшениці: Миронівську 808 та Миронівську 264, які 1968 року дали по 39—40 цнт з гектара. Передова система землеробства та досвід передовиків ефективно сприяли одержанню високих і сталих урожаїв, збільшенню грошових прибутків колгоспу. В 1968 році артіль одержала 1045 тис. крб. доходу. Це в два рази більше, ніж у 1959.

50-річчя Великого Жовтня трудівники села зустріли новими трудовими успіхами. На 100 га сільськогосподарських угідь вони виробили м’яса по 59,1 цнт, молока — по 399 цнт, а в 1970 році відповідно — по 62,4 цнт і по 501,6 центнера. З добрими трудовими показниками трудівники Макіївки розпочали і дев’яту п’ятирічку. У її першому році вони виростили по 36,2 цнт з га зернових (пшениці — 42,2 цнт з га), по 400 цнт з га цукрових буряків, виробили по 558 цнт молока та 63,4 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь.

Щоб ознайомитись з досвідом вирощування високих урожаїв, в 1963 році Макіївку відвідали гості з Польської Народної Республіки, в 1964 — делегація Німецької Демократичної Республіки, а в 1966 — делегація колгоспників з Рибновського району Рязанської області. Вони високо оцінили працю Макіївських трудівників.

Щороку зростає ділова кваліфікація місцевих кадрів. Наприклад, доярка Л. О. Сербівець, ставши на Ленінську трудову вахту, в 1969 році надоїла по 3142 кг молока від корови. їй присвоєно звання «Майстер — золоті руки». Шість доярок одержують на 10 проц. вищу зарплату за класність.

На початок 1972 року господарство мало 2 рільничі, 2 садово-городні, тракторну бригади, 5 тваринницьких ферм. У колгоспі є 3 рибних ставки, великий сад, виноградники, власна електростанція. На фермах — 1750 голів великої рогатої худоби 1966 свиней. Ручну працю давно замінено машинами. Тут є 27 тракторів, 16 комбайнів, 28 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки, працюють 2 доїльні установки і 2 кормокухні.

Дружній колектив механізаторів на чолі з бригадиром тракторної бригади заслуженим механізатором республіки С. Ф. Гончаренком добре виконує весь комплекс сільськогосподарських робіт. За рішенням обкому КП України та облвиконкому його бригада є опорно-показовою у Смілянському районі. Не раз переможцем у соціалістичному змаганні виходила перша комплексна бригада, яку очолює комуніст А. Д. Боговик. Механізатори колгоспу не раз виїздили з допомогою до друзів. В 1971 році, наприклад, хліборобам Монгольської Народної Республіки допомагав збирати врожай тракторист, депутат обласної Ради, комсомолець В. Паращенко.

Партія і уряд високо оцінили працю Макіївських трудівників. За багаторічну і сумлінну працю доярку Л. Г. Клименко, керівника комплексної бригади № 1 А. Д. Боговика нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, керівника комплексної бригади М. М. Музиченка, тракториста В. Ф. Гончаренка, голову артілі Є. М. Коваленка та старшого агронома А. Г. Гриценка — орденом «Знак Пошани». 8 колгоспників відзначено медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку».

Невпинно зростає матеріальний добробут колгоспників. У 1970 році оплата людинодня становила понад 4 крб. Середньорічний заробіток доярки дорівнював 1483 крб., свинарки — 1074 крб., механізаторів — 1263 карбованці.

Зростання доходів дало змогу широко провадити будівництво. Протягом 1959— 1969 рр. колгосп збудував 16 тваринницьких ферм і контору колгоспу, майстерню для ремонту тракторів, комбайнів і автомашин, а також будинок культури на 450 місць, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 100 дітей, добудував 8 класних кімнат середньої школи. 1965 року тут прокладено 5 км шосейної дороги. Для механізаторів і тваринників споруджено три будинки, де є кімнати для відпочинку, червоні кутки й їдальні. Тільки за 1967—1970 рр. колгоспники спорудили 158 житлових будинків. Село повністю електрифіковане і радіофіковане. В новій п’ятирічці тут будуть споруджені будинки для спеціалістів сільського господарства, комбінат побутового обслуговування, тваринницькі приміщення.

Невпізнанно змінився освітній і культурний рівень жителів Макіївки. В ново-збудованій середній школі 34 вчителі навчають 406 учнів. При школі є інтернат, їдальня на 30 чоловік. Після напруженої праці колгоспники мають змогу відпочити в красивому будинку культури, де працюють хоровий гурток, струнний і духовий оркестри, чотири рази на тиждень демонструються кінофільми. Тепер до Макіївки приїжджають творчі колективи і з обласних центрів. Тут побували на гастролях митці з Черкас, Запоріжжя, Донецька, Кіровограда. В селі є поштове відділення, телефонна станція, дитячі ясла. В новозбудованому приміщенні фельдшерсько-акушерського пункту працює 5 медичних працівників.

Господарська та громадсько-політична робота спрямовується партійною організацією, що налічує 77 чоловік, сільською Радою, яка має 40 депутатів. При Раді працюють 7 постійно діючих комісій. На засіданнях Ради депутати розв’язують різноманітні питання: господарські, культурного життя села, благоустрою тощо. Активним помічником партійної організації є комсомольська організація, що об’єднує 158 юнаків і дівчат.

В селі стали традицією урочисті реєстрації шлюбів у будинку культури, урочисті проводи юнаків до Радянської Армії, зорини, вшанування загиблих воїнів тощо.

Заможно й культурно живуть макіївці. З кожним роком красивішає, обновлюється і впорядковується село.

А. А. СВЯТОГОР