Сміла, Смілянський район, Черкаська область (продовження)
Перша світова війна згубно відбилася на економіці і житті Сміли. Багато родин залишилося без годувальників. На залізниці було запроваджено воєнний стан. За будь-який виступ робітників віддавали до суду. Зменшилося виробництво на цукрових заводах, вони працювали переважно для потреб військового відомства.
Незабаром тимчасовий спад страйкового руху змінився новими революційними виступами. 18 березня 1915 року одноденний страйк провели машиністи депо станції Бобринська. 16 поїздів не було відправлено в той день. 25 «бунтарів» власті заарештували і вислали до Сибіру. У жовтні 1915 року два дні страйкували робітники на рафінадному заводі. Це примусило цукрозаводчиків частково поновити попередню оплату праці.
З кожним роком хвиля революційних виступів зростала. У січні й лютому 1917 року у .Смілі і станції Бобринська пройшли мітинги, страйки. В мітингах брали участь солдати місцевого гарнізону. Поліція була безсилою будь-що зробити.
Після Лютневої революції в Смілі панувало двовладдя. Спершу почали діяти власті Тимчасового уряду. А наприкінці березня солдати місцевого гарнізону зібралися на збори. Більшовик М. Г. Кропив’янський (відомий військовий діяч в період громадянської війни на Україні) зробив доповідь про поточний момент. Потім обрали Раду солдатських депутатів. На початку квітня відбулося її перше засідання.
В умовах двовладдя по-різному поводили себе представники політичних партій. Меншовики, есери, бундівці, українські буржуазні націоналісти, захопивши більшість у Смілянській Раді робітничих депутатів, робили все можливе, щоб завадити розгортанню революційного руху. Рада навіть не роззброїла поліції і намагалася обмежувати свою діяльність розглядом питань культури.
Справжніми виразниками інтересів трудящих стали більшовики. До складу більшовицького осередку Головних залізничних майстерень входило 12 робітників-залізничників та робітників місцевих цукрових заводів. Для активізації діяльності місцевої більшовицької організації велике значення мала нарада більшовиків Південно-Західного краю (15—17 квітня 1917 року в Києві), у якій брав участь і виступав з інформаційним повідомленням представник Сміли П. Близнюк. На заклик партійного осередку на залізничному вузлі і підприємствах містечка робітники явочним порядком з 18 березня ввели 8-годинний робочий день. Більшовицька фракція Ради робітничих депутатів, долаючи опір меншовиків, есерів, українських буржуазних націоналістів, запровадила робітничий контроль на лісопильних заводах, створила продовольчу комісію, що дбала про забезпечення населення хлібом та іншими продуктами, боролася з спекулянтами.
В день 1 Травня партійний осередок підготував демонстрацію трудящих. Прислужники буржуазії спробували перешкодити більшовикам організувати мітинг. Проте робітники й селяни прогнали меншовиків і есерів та буржуазних націоналістів. Мітинг тривав кілька годин.
У травні більшовицький осередок виник на рафінадному заводі. Очолив його слюсар О. О. Кукота. Тепер у Смілі і Бобринській були дві організації РСДРП(б). Своїм делегатом на II Всеросійський з’їзд Рад робітники Бобринської послали більшовика Л. Слабєєва. Показовою з цього погляду була кореспонденція залізничників до Київської більшовицької газети «Голос социал-демократа». Робітники вимагали в ній замінити Тимчасовий уряд «таким, який буде чесно виконувати свій революційний обов’язок, тобто урядом Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів».
Трудящі Сміли й Бобринської радісно вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 12 (25) листопада волосний з’їзд Рад ухвалив рішення про встановлення Радянської влади у Смілі та волості й обрав військово-революційний комітет. Очолив його активний учасник революції 1905—1907 рр. більшовик Й. І. Меленкевич.
Але за утвердження Радянської влади у Смілі і Бобринській довелося ще тривалий час вести наполегливу боротьбу. Банда «вільних козаків» Водяного в ніч на 13 листопада заарештувала більшість членів військово-революційного комітету. Бандитів підтримували графи Бобринські. Більшовицькі організації Сміли і Бобринської змушені були піти у підпілля і готувати збройне повстання. В Головних залізничних майстернях і на рафінадному заводі створювались загони Червоної гвардії. З їхньою допомогою 24 січня 1918 року червоногвардійський загін московських робітників під командуванням Бабенка почав битву за станцію Сміла, де зосереджувались значні сили гайдамаків. Бій тривав три години. Спершу противника вигнали з Сміли, а потім і з Бобринської. Проте з району Цветкового і Новомиргорода гайдамацькі частини перейшли в наступ і знову захопили станцію та містечко. І тільки 31 січня ворожі війська були розбиті. У цих боях особливо відзначився червоногвардійський бронепоїзд, очолюваний комісаром — латишем Зоненбергом.
Після відновлення Радянської влади у Смілі і Бобринській почали діяти ревкоми. Тоді ж було засновано Смілянський райпартком, який об’єднував і спрямовував діяльність місцевих комуністів. Керуючись ленінським Декретом про землю, ревкоми націоналізували економії графів Бобринських, наділили трудящих селян землею, худобою, посівним матеріалом. На залізничному вузлі і на цукрових заводах було відновлено 8-годинний робочий день, встановлено робітничий контроль.
Тепер адміністрація підприємств стала підзвітною робітникам, справами виробництва керували робітничі колегії.
Та завойовані права ще треба було відстояти. 1 березня 1918 року кайзерівські війська захопили місто. Окупанти розстрілювали комуністів, активістів, грабували населення. В обозі ворогів повернулися і місцеві багатії.
Під керівництвом підпільного ревкому (у складі М. Корчемахи, Й. Меленкевича, С. Менчинського, О. Шейка) робітники й селяни вели боротьбу проти окупантів і націоналістичної контрреволюції. Під час всеукраїнського страйку залізничників 20 днів не працювали Головні залізничні майстерні, депо, станція. Залізничників підтримували робітники цукрових заводів. Восени 1918 року у розпорядженні підпільного ревкому вже було понад 4 тис. народних месників. А 18 листопада розпочалося збройне повстання. На станції Бобринська залізничники роззброїли гетьманську «державну варту» і частково розквартировану тут німецьку частину. Повсталі захопили склади й розігнали гетьманців. За вимогою ревкому наступного дня німецький гарнізон залишив містечко. Повстання перекинулося на сусідні села й залізничні станції.
У час, коли повсталі робітники й селяни виганяли кайзерівські війська з рідної землі, українські буржуазні націоналісти, маскуючись брехливими лозунгами, кралися до влади.
В умовах підпілля більшовики у—грудні 1918 року заснували у Смілі комсомольський осередок. Бойове хрещення комсомольці одержали на барикадах збройного повстання проти жовтоблакитників, яке розпочали робітники й селяни міста наприкінці січня 1919 року. Проте сили були нерівними. Січовики придушили виступ.
У перших числах лютого Смілу і станцію Бобринська визволили партизани. Влада перейшла до ревкому. Настав мирний перепочинок. Відновив роботу Смілянський райпартком. Тепер у зону його діяльності входило 12 волостей (серед залізничників станції і сіл, прилеглих до залізниці, політвиховну роботу провадив заново створений Бобринський райпартком). У квітні райпартком Сміли почав видавати газету «Беднота».
Мирний перепочинок перервав контрреволюційний заколот Григор’єва. Бандити 10 травня 1919 року захопили Бобринську і Смілу. Вони спробували пограбувати цукрові заводи. Проте загони робітничої самооборони відстояли народне добро. 22 травня червоноармійські підрозділи вибили заколотників з містечка і залізничного вузла.
Після розгрому григор’євщини трудящі знову взялися за відбудову господарства. Та 21 серпня до Бобринської і Сміли вдерлися денікінські війська. З метою «облагорозумлення тих, хто був непокірним новій владі», на станції Бобринська у паровозній топці вони живцем спалили члена Бобринського підпільного комітету КП(б)У М. Колюхова.
9 січня 1920 року частини 12-ї армії вигнали денікінців. Містечко, залізничний вузол стояли розгромлені вщент. 9 тисяч чоловік хворіли тифом, до того ж на Смілу раз у раз нападали куркульсько-націоналістичні банди. Тоді ревком, Смілянський і Бобринський райпарткоми організували завіз продовольства, налагодили медичне обслуговування населення, почали відбудову. З ініціативи комуністів у березні було проведено «тиждень допомоги фронту й транспорту».
18 квітня того ж року на станції Бобринська відбувся перший комуністичний недільник. А невдовзі у першотравневому суботнику на залізничному вузлі і на цукрових заводах брали участь уже понад три тисячі трудящих. Це була їх відповідь на злодійський напад білополяків на радянську країну.
Під час боїв Червоної Армії з панською Польщею (травень 1920 р.) Сміла і Бобринська стали прифронтовою смугою. На випадок наступу ворога тут було утворено спеціальний штаб оборони, сформовані загони озброєних робітників. Тоді ж станцію Бобринська з агітпоїздом «Жовтнева революція» відвідав М. І. Калінін. У паровозоскладальному цеху Головних залізничних майстерень він виступив перед залізничниками.
Восени 1920 року багато комуністів і комсомольців Сміли й Бобринської пішли добровольцями на врангелівський фронт. Комуністи Головних залізничних майстерень і депо створили ударні групи. Від робітників не відставали й селяни містечка та волості. Наприкінці 1920 року вони повністю і достроково здали хліб у рахунок продрозкладки.
У відбудовний період трудящі виявляли справжній трудовий героїзм. Майже кожного тижня комуністи й комсомольці, а за їх прикладом сотні безпартійних, йшли на комуністичні суботники й недільники. Відроджувалося і сільське господарство. Безземельним та малоземельним селянам всіляко допомагав смілянський комнезам, заснований в липні 1920 року. Тоді ж почав працювати пункт прокату сільгоспреманенту. А залізничники станції Бобринська безкоштовно взялися ремонтувати й виготовляти для селян плуги, борони, сівалки.
Сповнені безмежної віри і любові до В. І. Леніна, до Комуністичної партії, люди не шкодували сил у боротьбі за утвердження нової влади. У липні 1922 року трудівники цукроварень обрали вождя революції почесним делегатом на V Всеросійський з’їзд профспілки цукровиків. В. І. Ленін сердечно дякував за це робітникам. Залізничники ст. Бобринська присвоїли Іллічу звання почесного коваля. Заробіток почесного коваля спершу відраховувався на користь дитячого будинку № 5, а у повоєнні роки — школі-інтернату № 1.
Смерть В. І. Леніна болем вкарбувалася в серця людей. Всенародне горе ще тісніше згуртувало лави трудящих. 264 робітники Бобринської й Сміли вступили до лав партії.
На кінець відбудовного періоду Головні залізничні майстерні, депо станцій Бобринська і Сміла, цукрові заводи, механічні майстерні Цукротресту освоїли довоєнний рівень виробництва. В місті (налічувало 23,3 тис. жителів) працювали електростанція, пивоварний, цегельний заводи, друкарня, млини. Значний відсоток становив і приватний сектор. Тут було 418 кустарів в зареєстрованих промислових підприємствах.
З березня 1923 року Сміла — адміністративний центр однойменного району. За постановою ВУЦВКу в 1926 році її віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Широкодоступним і безкоштовним для робітників і селян стало медичне обслуговування. У місті діяли 2 лікарні на 210 ліжок, амбулаторія. В цих медичних закладах працювали 9 лікарів і 21 фельдшер та акушер. На кінець відбудовного періоду у Смілі і Бобринській у 96 гуртках і школах товариства «Геть неписьменність» навчалося грамоти до двох тисяч чоловік. У 7 трудових школах 89 учителів навчали 2547 учнів. Тоді ж (1920 року) у Смілі розпочала роботу кооперативна школа, яку через 3 роки реорганізовано у кооперативний технікум. У 1921 році
засновано Інститут цукрової промисловості, який 1925 року перевели до Києва (тепер Інститут харчової промисловості). На базі інституту в Смілі з 1925 року почав працювати технікум цукрової промисловості. З серпня 1922 року при Головних залізничних майстернях, а в лютому 1923 року при рафінадному заводі відкрилися школи фабзавучу. 1925 року тут здобували знання 202 підлітки.
Значну культурно-освітню роботу провадили державні й профспілкові заклади (З клуби, бібліотека, 2 кінотеатри, відкриті у 1920—1921 рр.). Швидко розвивалося народне мистецтво, зокрема театральне. Цьому сприяло перебування тут у 20-і роки українського драматичного театру, де працювали Г. Юра, А. Бучма, М. Крушельницький, О. Ватуля. Професіональні актори допомагали драмгуртківцям. Після від’їзду театру над драмгуртком клубу цукровиків тривалий час шефствував видатний артист Г. Юра.
За роки перших п’ятирічок на місці механічних майстерень виросли корпуси нового заводу. Він у 1938 році виробив продукції у 10 раз більше, ніж 1933 року. А в 1939 році валова продукція всіх промислових підприємств міста сягнула 166 863 крб.
З 1940 року залізничний вузол став називатися ім. Т. Г. Шевченка. Його було докорінно перебудовано і розширено.
Соціалістичне ставлення робітників до праці знаходило тут яскравий прояв спочатку у русі ударних, а з 1935 року — стахановських бригад. Першою почала працювати по-стахановському бригада свердлувальниці О. Рибакової. Наприкінці 1937 року на паровозоремонтному заводі налічувалося вже 1200 стахановців (77 проц. усіх працюючих на підприємстві). З 1 березня 1939 року колектив Заводу перейшов на підвищені норми виробітку. Серед паровозників у числі перших кривоносівцями стали машиністи В. І. Махалін і М. Ф. Лінке. По-стахановському працювали і робітники машинобудівного, цукрового заводів та інших підприємств.
В день 11-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції сім бідняцьких родин Сміли об’єдналися у комуну «Серп і молот». Першим її головою став комуніст О. А. Сахацький. Дружна сім’я комунарів з року в рік зростала. У 1928— 1929 рр. до неї вступило понад 200 селянських господарств. Через рік комуну перетворено у колгосп з тією ж назвою. На 1933 рік він господарював на 1007 га орної землі, мав 120 коней і 134 корови.
Серед хліборобів теж ширилося соціалістичне змагання. Піонером ударної праці стала 1931 року бригада комуністки Марії Криволап. У 1938 році на полях і фермах артілі трудилося вже 360 стахановців, 26 з них у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Організована в 1931 році Смілянська МТС стала великим підприємством. В 1933 році тут вступили в число діючих потужні машинотракторні майстерні. МТС відіграла велику роль у зміцненні і дальшому розвитку колгоспів. Кращий тракторист МТС І. Т. Мелешко у 1938 році за трудову звитягу був відзначений урядовою нагородою.
За роки соціалістичного будівництва повністю було ліквідовано приватний сектор у торгівлі і серед ремісників. Кустарі-одинаки об’єдналися у промартілі «Шлях до соціалізму», ім. 15-річчя Жовтня, «Електромеханік», «Червоний шкіряник», «Червоний хімік» тощо.
20 жовтня 1938 року до складу міста включено селище залізничного вузла і села Гречківку та Малу Яблунівку. На той час його населення становило 33,8 тис. чоловік. З серпня 1939 року Смілу віднесено до міст обласного підпорядкування.
З кожним роком місто кращало, впорядковувалися його площі, вулиці. 1938 року почалося будівництво першої черги міського водопроводу, завершилася електрифікація міста, тут курсували пасажирські автобуси. У місті й на залізничному вузлі у 1939 році діяли 2 лікарні й поліклініки, 5 амбулаторій і фельдшерських пунктів, пологовий будинок, 4 аптеки. В них трудилися 53 лікарі й 80 працівників з середньою медичною освітою. Місто мало 27 дитячих садків і ясел.
За даними 1939 року, тут було 4 середні, 5 неповних середніх і початкова школи.
До 1936 року у місті готував кадри механіко-технологічний технікум цукрової промисловості ім. 15-річчя ЛКСМУ. В 1936 році розпочалося навчання у середній медичній школі, у фабрично-заводському училищі паровозоремонтного заводу. Перед Великою Вітчизняною війною духовним запитам трудящих служили 4 будинки культури, 6 бібліотек, 4 кінотеатри. З 1935 року розпочала роботу дитяча бібліотека, а в 1936 році —клуб піонерів і школярів. Спеціальна комісія Народного комісаріату освіти УРСР у 1938 році проводила у ряді міст республіки соціальне дослідження на тему: «Роль книги і газети у розвитку радянської людини». Дослідження показало, що на той час у Смілі книги і газети читало майже все доросле населення. Комісія відзначила, що районна бібліотека (завідуюча — О. О. Віскушенко) проводила велику роботу у справі пропаганди книги серед трудящих. Її досвід роботи був схвалений спеціальним наказом наркома освіти УРСР.
Розквітали й народні таланти. У березні 1933 року в олімпіаді самодіяльного хорового і драматичного мистецтва брало участь 33 колективи. Серед населення стали популярними щорічні виставки самодіяльних майстрів декоративного мистецтва (художня вишивка, ткацтво). З 1934 року тут розпочало роботу літературне об’єднання. Масового розвитку набув і робсількорівський рух. Йому сприяв вихід з 5 жовтня 1930 року районної газети «Червоний стяг». Комуністи були тою силою, що цементувала колективи трудящих, спрямовувала їхні зусилля на дострокове виконання завдань п’ятирічних планів.
У відповідності з рішеннями ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У у 1939 році утворено міську партійну організацію. 29 лютого—1 березня 1940 року відбулася її перша конференція»
Мирну творчу працю перервала війна.
Уже в перші дні Великої Вітчизняної війни добровольцями на фронт пішли понад 370 чоловік, з них 256 комуністів і комсомольців. А коли фронт наблизився до Сміли, було евакуйовано машинобудівний, паровозовагоноремонтний заводи. Патріоти вивезли з залізничного вузла усі справні паровози, вагони та інше складне устаткування.