Страйковий рух у Черкасах
Кінець XIX ст. став періодом промислового піднесення в Росії. Цей процес захопив і Черкаси. На 1900 рік у місті налічувалося 29 фабрик і заводів, де працювало 1924 робітники, тобто за 15 років чисельність їх зросла у 2,4 paза. Найбільшим підприємством, як і раніше, залишався рафінадний завод; тут у сезон цукроваріння працювало 890 робітників, у т. ч. 640 чоловік із інших губернїй. На одне з найбільших у країні підприємств такого типу перетворилася тютюнова й махоркова фабрика Зарицького. На ній працювало 356 робітників. Значними були також цвяхо-болтовій і лісопильний заводи, де трудилися 145 робітників. На решті підприємств — 9 лісопильних заводах, чавуноливарному й механічному, 9 цегельних та інших було зайнято 50 і менше робітників на кожному. Крім цього, у місті діяло 25 кузень, 9 слюсарних майстерень, 29 вітряків і 6 ступаків. Число ремісників на початок XX ст. зросло до 1500 чоловік. Умови праці на всіх підприємствах були надзвичайно тяжкими. Робочий день тривав 12—15 і більше годин. Так, на тютюновій і махорковій фабриці Зарицького в літні місяці робітники працювали з 7 години ранку до 9 години вечора, взимку — з 8 години ранку до 10 години вечора, тобто 14 годин. На лісопильних заводах тривалість робочого дня сягала 15,5 години. Жорстокої експлуатації зазнавали грабарі. Підрядчики понаживали величезні кошти, скуповували у місті земельні ділянки, будували розкішні особняки, заводили дорогих рисаків, відкривали промислові підприємства, засідали в думі, верховодили в місті. «Для черкасця поява колишнього грабаря (йдеться про підрядчика-посередника) в кріслі міського голови завжди були звичним «явищем».
На підприємствах широко застосовувалися жіноча і дитяча праця, яку підприємці погано оплачували. Так, на цукрорафінадному заводі 1900 року працювало 120 жінок, на тютюновій і махорковій фабриці — 239. Значний процент жінок був на інших тютюнових фабриках, лісопильних заводах, парових млинах тощо. Тяжкі умови праці, злиденне існування викликали глибоке незадоволення трудящих мас. Тому революційна пропаганда знаходила сприятливий грунт в їх середовищі. Першими агітаційну роботу серед трудящих почали народники. 1876 року поблизу Черкас оселився відомий народник В. К. Дебогорій-Мокрієвич (1847—1926 рр.). Він вів агітацію серед робітників цукрового заводу, підтримував зв’язки з селянами.
На утиски й знущання підприємців робітники Черкас відповідали посиленням боротьби за свої права, яка неодноразово переростала в страйки. Першими піднялися на боротьбу й відмовилися працювати робітники рафінадного заводу. 5 липня 1886 року понад 180 робітників, найнятих підприємцями в Чернігівській губернії, припинили роботу. Страйкарі зажадали видачі авансу й щомісячних винагород, як це було передбачено контрактом. Не домігшись задоволення своїх справедливих вимог, 10 липня 134 робітники взяли розрахунок і повернулися додому. 1887 року знову вибухнув страйк. Сезонні робітники, найняті в Климовецькому повіті Чернігівської губернії на строк з 15 вересня 1886 року до 1 вересня 1887 року за дуже низьку плату — 7 крб. щомісяця на заводських харчах, відмовилися працювати. Робітників не задовольняли важкі умови праці, погані харчі. 11 квітня страйкувало вже 111 робітників. На завод були викликані суддя й поліція. Тут таки в конторі почався суд, перед яким стало 16 призвідців. їх засудили до різних строків ув’язнення.
Обурені несправедливим вироком, 106 робітників наступного дня залишили роботу.
Особливо великого розмаху страйковий рух набрав на початку XX ст. 2 листопада 1901 року не вийшли на роботу робітники рафінадного заводу. Вони вимагали зменшення робочого дня з 12 до 8 годин, збільшення зарплати, поліпшення умов праці й побуту, чемного поводження 3 боку адміністрації. Справник заарештував одного робітника, але його захистили товариші.
Війська розігнали страйкуючих по казармах. Почалася розправа. 28 найактивніших учасників страйку було заарештовано, 150 чоловік звільнено з відміткою у паспорті про заборону виїзду з своєї губернії.
Всіх непокірних під конвоєм відправили на місця постійного проживання.
Водночас на боротьбу піднімались і робітники кустарних виробництв. Так, 30 листопада 1903 року оголосили страйк-працівники столярних майстерень. Вони вимагали скорочення робочого дня з 16-17 годин до 12 і підвищення заробітної плати.
У Черкасах народився М. С. Урицький (1873—1918), який з 90-х рр. став на шлях революційної боротьби. Навчаючись у Київському університеті, М. С. Урицький відвідував Черкаси, привозив сюди революційну літературу й прокламації.
Перші соціал-демократичні гуртки з’явилися на початку XX ст. 2 травня 1901 року були виявлені розкидані по вулицях прокламації, які містили заклик до робітників підніматися на боротьбу за повалення самодержавства. В місті діяли гуртки, в яких прогресивна інтелігенція вивчала твори Маркса, Енгельса, Леніна, Плеханова. Взимку 1903—1904 рр. почався процес об’єднання гуртків в єдину організацію. На початку літа 1904 року на їх базі оформилася група соціал-демократичного напрямку, яка налагодила зв’язок з соціал-демократичними організаціями Києва, від яких одержувала нелегальну літературу. Невеликій групі соціал-демократів доводилось працювати в складних умовах. У місті активно діяли бундівці, домагаючись поділу робітників за національною ознакою, щоб послабити їх єдність. Існували також різні псевдореволюційні групки: сіоністські, анархістські та махрові монархічні організації, які намагалися поширити свій вплив на маси.
Революційний рух у Черкасах з особливою силою розгорнувся у 1905 році. Виступи робітників починають набирати політичного характеру. Перший великий виступ трудящих міста відбувся 1 травня 1905 року. В цей день підприємства не працювали. На вулиці міста вийшли демонстранти. Робітники крокували з червоним прапором, на якому було написано: «Геть самодержавство! Хай живе 8-годинний робочий день! Хай живе демократична республіка!», співали «Марсельєзу». Лунали вигуки: «Геть самодержавство!», «Ура!». Драгуни й кінні городові розігнали демонстрацію. Кілька чоловік було заарештовано. Навесні — літом 1905 року за розмахом страйкового руху в губернії Черкаси йшли слідом за Києвом. Тільки в червні—липні в Черкасах відбулося 30 виступів.
У червні 1905 року контрреволюційна чорносотенна зграя, щоб відвернути увагу трудящих від революційної боротьби, вчинила погром. На знак рішучого протесту проти розпалювання монархістами національної ворожнечі 23 червня застрайкували робітники цвяхового й лісопильних заводів та інших підприємств. Великий страйк почався 18 липня на цукровому заводі, робітники якого пред’явили ряд економічних вимог, у т. ч. запровадження 8-годинного робочого дня.
Страйковий рух тривав і в наступні місяці. Найбільшим був виступ на рафінадному заводі, що почався 7 жовтня. 10 жовтня робітники зібралися на збори, але їх розігнали драгуни.
Царський маніфест від 17 жовтня 1905 року обурив трудящих Черкас. Припинили роботу робітники кількох підприємств. У місті відбулася маніфестація, в якій взяло участь до 2 тис. чоловік. Наступного дня страйк охопив й інші підприємства. Повідомляючи прокурора губернської судової палати про події в місті наприкінці жовтня 1905 року, повітовий справник підкреслював, що страйки організовані агітаторами і мають політичний характер. Рішучий революційний виступ робітників примусив підприємців піти на поступки. Робочий день був зменшений на лісопильних заводах до 10,5 години, а на тютюнових підприємствах — до 9 годин і дещо збільшені розцінки за відрядні роботи.
У ході революційної боротьби міцнів союз робітничого класу й селянства. Виступаючи проти самодержавства й капіталістичного гніту, робітники Черкас підтримували вимоги селянства. Учасники мітингу, що відбувся 16 травня 1906 року біля цукрового заводу, ухвалили надіслати депутатові Державної думи, обраному від Черкас, телеграму з вимогою відстоювати в ній безумовну конфіскацію кабінетних, удільних та поміщицьких земель. Для придушення виступів робітників і селян у липні 1906 року царський уряд призначив у Черкаський повіт тимчасового генерал-губернатора, який оголосив воєнний стан, направив у села повіту каральні загони. В Черкасах лютував воєннопольовий суд.
Почастішали переслідування членів соціал-демократичної організації. 4 березня 1907 року було заарештовано 20 чоловік. Ще більше посилився терор після поразки революції 1905—1907 рр. Поліція провела в місті масові арешти. Перейшли в наступ і власники підприємств. Так, 1910 року на тютюновій і махорковій фабриці Зарицького робочий день був збільшений до 10 годин.
Однак і у важкі роки реакції соціал-демократи продовжували революційну роботу. Свідченням цього є хоча б той факт, що в 1909 році до міста з-за кордону надходили більшовицькі газети «Пролетарий» і «Социал-демократ».