Тальне, Тальнівський район, Черкаська область
Тальне — місто, центр району, розташоване на обох берегах річки Гірського Тікичу та його притоки Тальянки, за 141 км на південний захід від обласного центру. Залізнична станція. Населення — 14,4 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані селища Здобуток Жовтня, Тарасівна і с. Соколівочка.
На території міста і його околиць виявлено залишки 2 поселень трипільської культури, 3 — доби бронзи та 3 — черняхівської культури.
Перші згадки про Тальне, яке виникло на перехресті численних шляхів, що йшли з Сміли, Черкас, Канева, Богуслава на південний захід — до Умані, Бара, Брацлава, Хотина, належать до XVII століття.
1609 року повновладним господарем Уманщини, в т. ч. й Тального, став магнат В. О. Калиновський. Під час визвольної війни 1648—1654 рр. тальнівці взялися за зброю. Козаки містечка з 1649 року входили до Романівської сотні Уманського полку. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Тальне залишилося під владою шляхетської Польщі. В документах XVII ст. воно іменується містом. Протягом тривалого часу Тальне переходило від одного феодала до іншого, з 1725 року належало магнату Ф. Потоцькому.
Зростання соціально-економічного і національно-релігійного гніту знов піднімало народні маси на боротьбу. У травні 1738 року гайдамаки вчинили напад на Тальне. В 1750 році до гайдамацького загону приєдналися місцеві жителі О. Малий і 6 його товаришів. Селяни Тального також брали участь у народно-визвольному антифеодальному повстанні 1768 року. Відомо, що один з них Г. Яценко 1770 року страчений у містечку Кодні на Житомирщині.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Тальне 1797 року ввійшло до новоутвореного Уманського повіту Київської губернії і залишалося власністю Потоцьких. З 1823 року місто разом з іншими селами Та львівського маєтку перейшло до графів Наришкіних. Становище селян було тяжким. Вони відбували панщину та інші повинності. Панській сваволі не було меж. У квітні 1826 року тальнівці підтримали селянський виступ сіл Мошурова, Романівни та Іваньків і відмовилися працювати на панських полях. У березні 1842 року головний управитель маєтку графа Бредіхін наказав покарати різками Ф. Карпенка тільки за те, що той продав, не спитавшись пана, подарованого йому вола. Невдовзі Ф. Карпенко від цих побоїв помер.
Підневільне життя селян не стало легшим і після видання царським урядом інвентарних правил 1847—1848 рр. Навпаки, скориставшись з них, пан відрізав на свою користь частину селянських земель. 1854 року новий власник граф. П. Шувалов почав переводити кріпаків на грошовий чинш. Відтепер селянам треба було їздити до Миколаєва, Одеси, Херсона, щоб реалізувати частину свого врожаю для сплати чиншу, а взимку шукати випадкових заробітків на гуральнях, цукроварнях, лісопильнях. Матеріальне становище селян нерідко ускладнювалось і від засух, градобоїв, саранчі. Так, 2 вересня 1860 року тільки протягом доби саранча знищила 190 десятин посівів.
У Тальному в 40-х роках XIX ст. з промислових підприємств діяла лише паперова фабрика, що в 1845 році випускала продукції на 25 тис. крб. На місці колишньої «папірні» 1849 року граф П. Шувалов поставив цукровий завод. Для його потреб 1853 року вступила в дію цегельня, на якій 16 робітників за сезон випалювали 450 тис. штук цегли. Згодом у містечку було збудовано пивоварний завод, 2 водяні млини; засновано кінний завод, де розводили англійську і арабську породи коней; працювало 11 кузень. Крім землеробства, набуло розвитку ткацтво. Взимку селяни-хлібороби підробляли на візникуванні, доставляючи пшеницю до південних портів України — Херсона, Миколаєва, Одеси. Серед трудового люду Тального значний процент становили дрібні ремісники-кустарі: кравці, шевці, муляри, маляри, художники. Частина населення займалася торгівлею. У містечку були невелика лікарня і аптека.
На час реформи 1861 року за Тальним числилося 7585 десятин землі. З них графу П. Шувалову належало 5508, церкві — 64, а 9312 жителям — лише 2013 десятин землі. Злидні, гнали бідноту на заробітки в херсонські степи, примушували переселятися до Сибіру і на Далекий Схід або ж поповнювати ряди робітників цукрового заводу, що з року в рік збільшував свою потужність. Так, у 1898 році він виробив 250 207 пудів цукру. Якщо 1885 року на заводі працювало 270 робітників, то 1890-го їх число подвоїлося.
Розвиток цукрової промисловості на Україні дав поштовх прокладанню залізниць. 1891 року вступила в дію залізнична лінія Христинівка—Цвіткове, що пролягла неподалік Тального. Відтепер тальнівська пшениця транспортувалася до Одеси, Миколаєва, Риги, Ревеля, Лібави, Нарви, Кенігсберга.
Соціальний і національний гніт, політичне безправ’я робітників і селян об’єктивно зумовлювали посилення їх боротьби проти капіталізму. Поступово зростала революційна свідомість мас. Цьому сприяло поширення іскрівських видань. 10 грудня 1901 року і 20 березня наступного року до Тальнівської поштово-телеграфної контори надійшло з Мюнхена 2 пакети з газетою «Искра» від 6 грудня 1901 року і 10 березня 1902 року на ім’я Г. В. Коханенка. Газети були конфісковані, а Г. В. Коханенко заарештований і відправлений до київської в’язниці.
У травні 1902 року тальнівці рішуче висловили своє незадоволення існуючим порядком і зажадали від графа П. Шувалова переділу землі. Під впливом загального революційного страйку на Півдні Росії 6 серпня 1903 року 40 робітників, що працювали на спорудженні графського замку в Тальному, припинили роботу, вимагаючи збільшення заробітної плати і скорочення робочого дня. Лише після задоволення вимог будівельники приступили до роботи.
1905 року в Тальному виникла соціал-демократична група, яка розгорнула пропаганду революційних ідей серед робітників і селян. 10 квітня поліцією було виявлено 29 прокламацій. 15 січня наступного року група РСДРП організувала демонстрацію протесту з нагоди річниці розстрілу робітників у Петербурзі. Проти демонстрантів виступив озброєний ескадрон драгунів. Але революційна хвиля в Тальному не спадала. Поступово налагоджувалися тісні зв’язки з Уманською соціал-демократичною організацією. Робітники і молодь продовжували розповсюджувати по селах волості листівки, відозви, прокламації, що надходили з Умані, Катеринослава, Одеси. 14 квітня на вулицях містечка поліція знайшла 16 листівок «До селян» з червоною печаткою «Тальнівська група РСДРП».
Виступи проти поміщиків і капіталістів з новою силою розгорнулися у Тальному 1907 року. 24 квітня під час мітингу, що проходив на площі біля церкви, проти робітників і селян була застосована зброя. Згодом до судової відповідальності притягнуто 24 учасники мітингу. Селяни, що працювали на бурякових плантаціях економії «Степова», 6 травня не вийшли на роботу. Управитель економії привіз 250 робітників із села Рижанівки. Але страйкуючі закликали прибулих до солідарності, роз’яснюючи їм, чого вони добиваються, і ті повернули додому. Після цього селяни вчинили на економію напад, організатором якого був син учительки с. Новоселиці Г. Г. Гаркушенко. Надвечір з Умані прибув озброєний загін поліції і відкрив вогонь по натовпу. Серед страйкуючих були поранені. За кілька днів власті заарештували 61 чоловіка. Через 2 дні не вийшли на роботу працівники сільськогосподарських дрібних майстерень та ремісники, домагаючись збільшення плати, поліпшення побутових умов і скорочення робочого дня в суботу. Страйкарів підтримали робітники цукрового заводу. Загальний страйк закінчився перемогою робітників. Учасницею цього страйку була Т. Ф. Людвинська, член партії з 1903 року, яку за революційну діяльність в Одесі на початку 1907 року царські власті вислали за місцем проживання в Тальне. 1911 року за вказівкою партії Т. Ф. Людвинська емігрувала до Парижа, де зустрічалася з В. І. Леніним і розповіла йому про травневі події у Тальному 1907 року.
За рішенням Київського військового окружного суду від 10 січня 1908 року учасників квітневого мітингу І. М. Шпичку, С. Г. Гончаренка, Н. Є. Поліщука, І. К. Розгона, А. 3. Кореньцвіта засуджено на півроку тюремного ув’язнення. 29 липня відбувся суд над учасниками травневого виступу. Г. Г. Гаркушенка кинули до в’язниці на 8 місяців, 6 чоловік — на 4 місяці. Тальнівська група РСДРП була розгромлена.
Про розвиток освіти в Тальному говорять такі дані. На початку 60-х років XIX ст. тут працювала парафіяльна школа, 1878 року — двокласне міністерське початкове училище, в якому 1899 року навчалося 196 хлопчиків і 46 дівчаток, але повний курс навчання скінчили лише 13 хлопчиків і 2 дівчинки. Інші діти ранньою весною залишали школу і нарівні з дорослими працювали в полі. Крім того, не кожна’ сім’я могла щороку платити по 3 крб. за навчання. 1 липня 1908 року за настійними вимогами населення відкрився перший клас чотирикласного міністерського міського училища, до якого прийняли 50 учнів із заможних родин. 1912 року вже працювали 4 класи, в них здобували освіту 137 учнів. І все ж близько половини дітей віком від 8 до 11 років лишалася поза школою.
Після звершення Лютневої буржуазно-демократичної революції у Тальному в травні 1917 року було створено Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. За її рішенням запроваджено 8-годинний робочий день, визначено рівень мінімальної заробітної плати, за понаднормові роботи введено оплату в полуторному розмірі. Виконком волосної Ради щотижня заслуховував звіти представників навколишніх сіл про стан справ на місцях. На цих своєрідних щотижневих конференціях розв’язувалося багато питань: розподіл робочої сили, розсилка агітаторів на місця тощо. Так, 3 червня Тальнівська Рада встановила поденну плату робітникам економій волості в розмірі 3 крб. замість 2, призначених повітовим продовольчим комітетом. 17 червня Рада на своєму засіданні вирішила закликати агітаторів до роботи з трудящими на селі. Виступаючи проти такого рішення, уманський повітовий комісар Тимчасового уряду назвав Тальнівську Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів «самозванним органом».
Рішуче виступила Тальнівська Рада проти свавілля адміністрації у ставленні до робітників та селян. Виконавчий комітет Ради у жовтні 1917 року звернувся до завідуючого Лисогірською економією з пропозицією в триденний строк звільнити з роботи економа Куриненка і токового Гулановського за їх нелюдське ставлення до робітників. Цю вимогу було виконано.
Під впливом революційної боротьби робітничого класу зростав і ширився селянський рух у Тальному. Селяни захопили панську землю, відмовилися вивозити буряки з плантацій на цукровий завод.
Як тільки стало відомо в Тальному про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді, Москві і великих містах країни, робітники й селяни почали брататися з солдатами роти 14-го запасного піхотного полку, що стояли тут на зимових квартирах. Революційно настроєні солдати проводили агітаційну роботу серед місцевого населення, не підкорялися командуванню. В лютому 1918 року було ліквідовано представництво Тимчасового уряду. Волосна Рада стала єдиною владою. Преса повідомляла, що невеликий загін червоногвардійців на чолі з членом Київського Комітету більшовиків І. Ю. Куликом офіційно проголосив створення влади Рад у містечку Тальному. Робітники цукрового заводу організували охорону підприємства. Виконком Тальнівської Ради створив загін добровольців і прихильників Радянської влади для збирання продовольства для Червоної гвардії.
Але в березні 1918 року Тальне окупували австро-німецькі війська. Загарбники заарештували місцевих активістів, членів волвиконкому Тальнівської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, ліквідували робітничий контроль на підприємствах і в економіях, силою змушували працювати в поміщицьких економіях.
Все це викликало ненависть до ворогів і рішучу боротьбу з ними. Тальнівці без вагань підтримали визвольний рух проти окупантів, центрами якого стали Звенигородщина і Таращанщина. На кожному кроці загарбників чатували народні месники. Так, у червні 1918 року вони завдали поразки німецькому загонові під Тальним. Учитель Н. Я. Галай розповсюджував у містечку листівки, що закликали населення до боротьби з німецькими поневолювачами та їхнім ставлеником гетьманом П. Скоропадським. Одержував їх він із Звенигородки від сина машиніста водокачки Черниховського.
В грудні 1918 року владу на Уманщині захопила націоналістична Директорія. На початку березня 1919 року радянські війська успішно розвивали наступ на Цвіткове — Тальне — Христинівку. 7 березня 2-а Українська дивізія визволила Тальне від військ Директорії. Зразу ж було створено ревком. Почалося соціалістичне будівництво. Уже 7 травня Народним комісаріатом землеустрою України було зареєстровано в Тальному 4 трудові комуни.
На початку травня 1919 року тут організувався комітет бідноти, який у містечку став основною опорою зміцнення Радянської влади. Робітники приступили до ремонту цукрового заводу і відбудови складських приміщень.
Будувати нове життя доводилося зі зброєю в руках, бо навколо шугали банди. Від рук бандитів загинули член ревкому О. К. Капітанова, голова ревкому Попов та інші.
У вересні 1919 року Тальне захопили денікінські війська. Вони встановили режим кривавого терору і грабежу. У середині січня 1920 року містечко визволила 44-а дивізія 12-ї армії. Влада Рад утвердилася тут назавжди.
25 квітня 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі перейшли у наступ на широкому фронті — від Прип’яті до Дністра. На боротьбу з інтервентами поспішали бійці Першої Кінної армії. 25 травня на полі біля центральних майстерень відбулася зустріч кіннотників 1-ї бригади 6-ї кавалерійської дивізії з М. І. Калініним.
Прийнявши рапорт від комбрига В. І. Книша, М. І. Калінін обійшов шеренги бійців піднявся на кулеметну тачанку і виголосив промову.
Завдяки походу Першої Кінної армії польським інтервентам не вдалося перешкодити радянському будівництву в Тальному. 9 липня 1920 року тут відбулася конференція селян Тальнівської і Мошурівської волостей. Вона обговорила земельне й продовольче питання та хід радянського будівництва. Делегати конференції ухвалили всіма засобами підтримувати Радянську владу й виконувати її розпорядження та накази, рішуче вести боротьбу з бандитизмом. Розпочали свою роботу й комітети незаможних селян. Але в повіті продовжували орудувати численні банди. Для боротьби з ними на Київщину прибув корпус червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова. В грудні 1920 року в Тальному дислокувалася 8-а кавалерійська дивізія, яка згодом виступила на боротьбу із загонами Махна, що з’явилися на Білоцерківщині.
Мирне життя поступово налагоджувалося. Навесні 1921 року для забезпечення Тальнівського та Майданецького цукрового заводів буряковим насінням організовано Тальнівський радгосп, якому виділено 40 десятин землі. Восени 1922 року розпочав свій виробничий сезон Тальнівський цукровий завод. До кінця року він виробив 140,5 тис. пудів цукру-піску.
В день 5-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції — 7 листопада 1922 року — члени сільськогосподарських комун зібралися на свої перші спільні збори, щоб вирішити, як господарювати по-новому. На цих зборах ухвалили створити сільськогосподарську артіль. Для вироблення статуту, підписання його і подання на затвердження було виділено групу фундаторів, до складу якої ввійшли Ф. І. Дубковецький, М. І. Конфендрат, В. М. Панченко, І. М. Пікулов, О. І. Рож-ко і П. Яковенко. Артіль, головою якої обрали Ф. І. Дубковецького, назвали «Вулик та бджола» (з 1929 року «Здобуток Жовтня»). Розмістилася вона на східній околиці Тального, де колись була панська економія. Ентузіасти одержали 51 га землі, 3 пари коней, 3 плуги, 6 борін та 2 вози. На заощаджені гроші вони придбали молотарку, якою обмолотили свій хліб, а потім до пізньої осені допомагали біднякам і середнякам, які наочно переконувалися в перевазі колективного господарювання і почали подавати заяви про вступ до артілі. Дехто з тих, хто вийшов з неї, повернувся восени 1923 року. А коли 13 квітня 1926 року через Тальне Ф. І. Дубковецький вів першого трактора, за ним бігла дітвора, йшло чи не все населення.