Вишнопіль, Тальнівський район, Черкаська область
Вишнопіль — село, центр сільської Ради. Розташований у верхів’ї маленької річки Кам’янки (притока Синюхи), за 22 км на південний захід від районного центру та залізничної станції Тальне. Село має автобусне сполучення з Тальним і Уманню. Населення — 2012 чоловік.
На території села виявлено залишки поселення доби бронзи та 2 поселень черняхівської культури.
Перші писемні відомості про село належать до 1768 року, Тоді у Вишнополі налічувалося 114 кріпацьких дворів. Назва села, за переказами, походить від слів «вишневе поле». Цілком імовірно, що її занесли з собою переселенці з Поділля, де теж було село Вишнопіль.
Жителі Вишнополя займалися землеробством та скотарством і щотижня по 3 дні працювали на панщині, платили грошові та натуральні податки. Соціальний гніт посилювався національними утисками. Жителі села взяли участь у великому народно-визвольному антифеодальному повстанні 1768 року на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Імена окремих з них — Ф. Дудника, О. Козака, Ф. Литвиненка — занотовані в документах.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії 1793 року село входило до Уманського повіту Київської губернії і належало тоді магнатові Потоцькому, який у 1817 році продав його пану Пухальському.
Виснажлива праця на поміщиків, постійні матеріальні нестатки, політичне безправ’я були причиною селянських заворушень. Селяни відмовлялися працювати на пана. Так, вони не виходили на роботу з 27 вересня до 26 жовтня 1831 року на знак протесту проти збільшення панщини ще на один день. 1832 року селяни подали губернаторові скаргу на жорстоке поводження з ними пана Пухальського. Але їх сподівання виявилися марними: захисту від панського гніту селяни не знайшли. Київська тимчасова палата карного суду звинуватила останніх у поданні «фальшивого» доносу і засудила до двох тижнів ув’язнення. Жорстоко карали за найменші провини не тільки дорослих, а й дітей. 1843 року панський осавула закатував на смерть дев’ятирічного сина кріпака Діхтяренка.
Анітрохи не поліпшилося становище селян і після видання інвентарних правил 1847—1848 рр. Реформа 1861 року закріпила за поміщиком 1631 десятину кращих земель, а за селянами — 1942 десятини, за які довелося платити втричі більше ринкової вартості землі. Це викликало обурення хліборобів. Жителі Вишнополя Сидорець і Злиденний закликали селян до перерозподілу землі, вигнання поміщика.
У післяреформений період інтенсивно відбувався процес класового розшарування. Багатії скуповували землю, а бідні змушені були її орендувати, сплачуючи по 2,5 крб. за десятину, і за мізерну плату працювати у поміщицькому маєтку.
Наприкінці XIX ст. у Вишнополі діяли гуральня, водяний млин, 9 вітряків, 2 крупорушки і 3 кузні.
Малоземелля та безземелля, поміщицька кабала, тягар викупних платежів й інших поборів зумовили загострення класових суперечностей, розгортання активної боротьби селян проти поміщиків. Навесні 1886 року жителі села, добиваючись надання їм пасовищ і прогону до водопою, вдалися до масових потрав панських посівів й сінокосів. Коли ж панські слуги хотіли зайняти худобу, селяни закидали їх камінням.
Більшого розмаху класова боротьба набрала під час першої російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. У червні 1905 року застрайкували жителі Вишнополя, які працювали на бурякових плантаціях, вимагаючи підвищення платні з 30 коп. до 1 крб. Страйкуючі виставили пікети і домовилися з селянами сусідніх сіл не приступати до роботи, поки не будуть задоволені їх вимоги. Проте викликаний управителем маєтку загін кінноти розігнав селян.
Столипінська аграрна реформа ще більше посилила процес класового розшарування. У 1912 році з 590 селянських господарств не мали землі 94, менше десятини мали 42, від 1 до 2 —157, від 2 до 3 —153 господарства, 8 куркульським належало 94 десятини. Більшість селянських господарств обробляла землю супрягою, а 122 господарства взагалі не мали худоби.
Незадовільним було медичне обслуговування населення.
Переважна більшість жителів лишалася неписьменною. Відкрита 1859 року церковнопарафіяльна школа охоплювала незначну частину селянських дітей.
У 1912 році дітей віком 8—11 років у селі налічувалося 350, а школу відвідувало лише 168.
Коли почалась перша світова війна, 482 вишнопільці було мобілізовано до царської армії, що набагато ускладнило і без того важке життя селян. Чимало жителів села загинуло на фронті.
Звістку про Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року в село принесли солдати, які поверталися з фронту. Всі чекали змін у житті, селяни вимагали розподілу поміщицьких земель, але Тимчасовий уряд не виправдав їхніх сподівань.
Тільки перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрила шлях до нового життя. Селяни захопили поміщицький маєток, реквізували живий і мертвий інвентар. Але на початку березня 1918 року до села вдерлися австро-німецькі війська. Почалася розправа над бідняками, які брали активну участь у розподілі панського майна.
Під кінець 1918 року німецьких окупантів було вигнано з села, і в березні 1919 року воно знову стало радянським. Та будувати нове життя перешкоджали численні буржуазно-націоналістичні куркульські банди. Від рук злочинців загинули активні борці за владу Рад Д. С. Бойко, I. X. Дудченко, О. С. Мамалига, К. Г. Мигдальський.
У травні 1919 року 12 бідняцьких господарств об’єдналися в трудову комуну. Проте вона існувала недовго, бо незабаром Вишнопіль захопили банди Григор’єва. В кінці червня 1919 року село визволили бійці Червоної Армії, а в серпні того ж року воно опинилося в руках петлюрівців, яких у вересні замінили денікінці. Остаточно Радянська влада у Вишнополі була відновлена в кінці грудня 1919 року. Тоді ж утворився ревком, до складу якого увійшли Г. Баранюк (голова), П. Мамалига та інші. Тим часом і далі становище лишалося напруженим: в околицях Вишнополя бешкетували різні банди.
Весною 1920 року через село проходили частини Першої Кінної армії, які йшли на захід, щоб завдати удару військам буржуазно-поміщицької Польщі.
Велику роль у соціалістичних перетвореннях на селі відіграв комітет незаможних селян, активними організаторами якого на початку 20-х років були М. Г. Довгошия, Ю. Г. Довгошия, П. С. Коломієць, П. А. Матвієнко, Д. І. Петренко, Д. Я. Цупкий та інші. Комнезам виділив для безземельних кращі орні землі, створив прокатну станцію, яка надавала в користування селянам жатки, сівалки та інший сільськогосподарський інвентар, організовував також продкампанії, вів боротьбу з бандитизмом і куркульським засиллям.
22 травня 1921 року вишнопільці урочисто обрали 34 кращих активістів села до складу сільської Ради і 18 делегатів на волосний з’їзд Рад. Незаможницька молодь організувала сільськогосподарську артіль і взяла під свій догляд конфісковані в поміщиків сади. Очолив артіль Ф. А. Кужелівський.
У липні 1922 року в селі створено споживче товариство, яке постачало трудящих промисловими товарами, допомагало в реалізації сільськогосподарських продуктів. Жителі Вишнополя з задоволенням зустріли рішення уряду про заміну продрозкладки продподатком. На своїх зборах 25 серпня 1923 року вони вирішили «ні одного фунта зерна не пустити на приватний ринок».
Шлях до заможного життя селяни бачили в кооперуванні дрібних одноосібних господарств. Зразком організації великого господарства для вишнопільців був створений у 1924 році на місці колишнього поміщицького маєтку відділок Майданецького радгоспу.
Активними учасниками боротьби за здійснення всіх заходів, молодої Радянської влади були юнаки й дівчата. На початку 1923 року вони створили комсомольський осередок.
У хаті-читальні та бібліотеці, що мала близько 200 книг, комсомольці проводили читки газет і журналів, антирелігійні вечори і диспути, влаштовували концерти й вистави.
З 22 травня 1923 року тут працював політгурток. Комсомольці організовували також «червоні вечорниці» для призовників, виступали перед ними з бесідами на політичні теми, запрошували для зустрічей демобілізованих червоноармійців. Секретар осередку П. С. Коломіець працював політ-керівником на осінніх табірних зборах допризовників. Комсомольці брали участь у роботі всіх організацій села, користувались авторитетом серед селян.
З перших днів після встановлення на селі Радянської влади відчинилися двері початкової школи. В жовтні 1924 року комсомольці села організували тут перший загін юних ленінців з 48 піонерів. їх вожатим був комсомолець І. С. Діхтяренко. 27 жовтня того ж року урочисто відкрито школу лікнепу, яку протягом 1924/25 навчального року закінчило 109 чоловік, а в наступному — 156. Крім школи лікнепу працювало 9 гуртків.
У листопаді 1925 року в селі створено партійний осередок. Секретарем його обрали старого комуніста, учасника революції 1905—1907 рр. Г. В. Гончарука. Осередок зразу ж очолив всю масово-політичну роботу в селі. Надійними помічниками комуністів були і всі 27 комсомольців.
З 1926 року почалися роботи в сільськогосподарській артілі «Червоний сівач», головою правління якої було обрано С. І. Літинського. Спочатку артіль об’єднувала 12 господарств з земельною площею 72 га. В наступному році артілі виділили в одному масиві 360 га землі, держава допомогла придбати трактор. За прикладом членів господарства «Червоний сівач» вишнопільці організували в 1928 році 2 товариства спільного обробітку землі, а в 1930 році у Вишнополі було вже 6 невеликих колгоспів: «Червоний сівач», ім. 12-річчя Жовтня, «Надія», «Переможець», «Комунар» та ім. Т. Г. Шевченка. Завдяки наполегливій роботі активу села, очолюваного комуністами, суцільна колективізація у Вишнополі завершилась у 1931 році. З 6 господарств було створено 3 колгоспи: «Червоний сівач», «Перше серпня» та ім. газети «Правда».
У соціалістичній перебудові господарства трудівники села одержували всебічну допомогу від робітничого класу. В січні 1930 року члени колгоспу «Червоний сівач» ухвалили запросити робітника-індустріальника на керівну роботу і зарахувати його членом колгоспу. Незабаром до села прибули робітники С. Ф. Ніхотін, М. Б. Сєріков, Г. К. Хоменко, які очолили найвідповідальніші ділянки соціалістичного будівництва. Наприклад, М. Б. Сєріков працював головою правління колгоспу «Червоний сівач», а також тривалий час очолював сільську партійну організацію.
Значну допомогу в обробітку колгоспної землі подавала тракторна бригада Бабанської МТС. Невдовзі після її прибуття в селі появилися люди нової професії — механізатори. Тоді й поєднали свою долю з машинами колгоспні умільці О. Ф. Балтазюк, C. В. Кривенко, І. М. Усатенко, комсомолець П. Н. Горбатенко.
Поступово економіка колгоспів міцніла. Зростали й лави передовиків колгоспного виробництва. Добрі організаторські здібності проявив бригадир рільничої бригади колгоспу «Червоний сівач» К. К. Стороженко, бригада якого досягла найкращих показників. Т. І. Красвітня в 1933 році виростила на щойно створеній колгоспній свинофермі 120 свиней. Старанно працював їздовий колгоспу «Перше серпня» В. І. Мульченко. Його неодноразово обирали депутатом сільської Ради і делегатом районних з’їздів Рад.
У роки довоєнних п’ятирічок колгоспи Вишнополя стали економічно міцними. Так, члени колгоспу «Червоний сівач» у 1938 році виростили на кожному з 350 га по 22 цнт пшениці та по 300 цнт цукрових буряків на площі 110 га. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і нагороджений дипломом, премійований автомашиною, мотоциклом і грішми. Диплома ВСГВ та премії було удостоєно і господарство «Перше серпня». У 1939 році в колгоспі «Перше серпня» на трудодень видали по 4 кг зерна.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у Вишнополі були медпункт та пологовий будинок, де працювало 2 досвідчені медпрацівники.
1931 року початкову школу перетворили в неповну середню. Тоді ж створено шкільну комсомольську організацію, яка відігравала значну роль у вихованні учнів. При школі працювали різні гуртки. Особливою популярністю користувався музичний гурток, учасники якого самі виготовили бандури і в їх супроводі виконували радянські та українські народні пісні. Бандуристи неодноразово виступали на районних олімпіадах і відзначалися преміями. Значна увага приділялась оборонно-масовій роботі. Первинна організація Тсоавіахіму школи складалася з 60 осіб.
Культурні запити населення задовольняли 3 колгоспні клуби, клубні та шкільна бібліотеки. В селі регулярно демонструвалися кінофільми, працювали радіоустановки. Молодь полюбила фізкультуру і спорт.