Бабанка, Уманський район, Черкаська область (продовження)
Важливу роль у здійсненні суцільної колективізації та виконанні хлібозаготівель відігравав комсомольський осередок, який під керівництвом парторганізації проводив енергійну боротьбу з куркульством.. Комсомольці закріплювалися за певними ділянками,, здійснювали контроль за збереженням сільськогосподарського реманенту, підготовкою і проведенням сівби та жнив.
Держава, дбаючи про піднесення колективного господарства, 1932 року організувала в Бабанці машинно-тракторну станцію. Наступного року в ній працювало 44 трактори і 4 комбайни «Комунар». Працівники політвідділу МТС, що утворився в 1933 році, проводили велику політосвітню та ідейно-виховну роботу серед трудящих. Вживалися заходи щодо організаційного зміцнення бабанських колгоспів. Уперше в районі тут було організовано ланки, що ліквідувало знеосібку і дало можливість налагодити боротьбу за високі врожаї цукрових буряків.
У 1935 році рух передовиків бурякових ланів—п’ятисотенниць, що розгорнувся на Україні, охопив і бабанських буряківників. Ланка Г. Є. Кравчук з колгоспу ім. С. М. Будьонного 1936 року виростила по 400 цнт цукрових буряків з кожного гектара. 1937 року в село на зустріч з виборцями приїжджала кандидат у депутати до Верховної Ради СРСР зачинатель руху п’ятисотенниць М. С. Демченко. Вона зустрілася з своїми послідовницями, поділилася з ними досвідом вирощування високих урожаїв цукрових буряків. Наступного року ланки У. Г. Яременкові М. Г. Кравець, виростивши по 320 і 266 цнт буряків з га, удостоїлись участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року.
З року в рік на полях колгоспів все більше працювало складних машин, застосовувалися агрокультурні заходи, що сприяло підвищенню урожайності.
У 1930 році в селі збудовано ветеринарну лікарню, яка обслуговувала весь район.
Зростали добробут колгоспної Бабанки та культурно-освітній рівень населення. 1931 року від малопотужної динамомашини, встановленої на млині, вперше засвітилися електролампочки в школі, лікарні, приміщеннях районних установ, у частині хат колгоспників. 1937 року за ініціативою комсомольців у центрі села молодь посадила парк. Населення Бабанки з вдячністю згадує тепер юнь тридцятих років за її прекрасний подарунок.
За роки довоєнних п’ятирічок поліпшилося медичне обслуговування трудящих. 1930 року тут збудовано районну лікарню та амбулаторію.
Значних успіхів досягнуто було в галузі народної освіти. 1926 року всіх дітей було охоплено навчанням 1—4 класів, 1931-го — школа стала семирічною, а ще через три роки її перетворено на середню. 1935/36 навчальний рік школа почала в новому, добре обладнаному приміщенні. До 1932 року в Бабанці закінчено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення, а до 1941-го — ліквідовано і малописьменність.
Велику культурно-освітню роботу здійснював райсельбуд. 1929 року в селі вперше показано кінофільм. Улюбленим другом трудівників села стала книга, бібліотека. 1932 року почала виходити районна газета «За більшовицьку роботу».
Велика Вітчизняна війна перервала мирну працю радянських людей. Сотні бабанців пішли до лав Червоної Армії захищати рідну Вітчизну. 5 серпня 1941 року фашистські недолюдки окупували Бабанку1 і протягом 948 днів силою зброї насаджували свій «новий порядок». Гітлерівці вщент зруйнували господарство колгоспів; грабували й вивозили до Німеччини хліб, худобу, все, що бачило їхнє ненажерливе око. Приміщення середньої школи перетворили на бойню, а інші шкільні приміщення — на казарми. В будинку редакції газети влаштували тюрму.
Окупанти знищували радянських активістів, які не встигли евакуюватися. Серед закатованих були — один з перших комуністів села колишній голова колгоспу ім. С. М. Будьонного С. К. Собко, перший голова КНС С. М. Мовчан з дружиною, колгоспні активістки М. Н. Кулібаба, О. С. Мельник, М. Т. Хитрук. Гітлерівці силоміць вивезли на каторгу до Німеччини 260 юнаків і дівчат. Гірку долю невільників пережили О. Б. Мельник, В. І. Палієнко, П. П. Сновида. Доведені до крайнього виснаження на вугільній шахті, вони втекли, але їх зловили і відправили до табору смерті Освенцім. Згодом вони потрапили в концтабір Біркенау. Юнакам довелося зазнати мук і у Бухенвальді та Дахау. Лише одного В. І. Палієнка врятував переможний наступ Червоної Армії. Він мав щастя повернутися до рідного села й активно включився в боротьбу за піднесення колгоспного господарства.
Бабанський райком КП(б)У залишив для роботи у ворожому тилу групу комуністів на чолі з Я. А. Головченком, який створив у районі партійне підпілля — організаційний і політичний центр опору патріотичних сил фашистському режиму. Підпільники друкували на машинці і розповсюджували листівки, здійснювали диверсії на залізничній колії. В боротьбі проти гітлерівців брали участь жителі села В. А. Галайбіда, Ю. П. Кулібаба (Беркун) та інші. Я. А. Головченко та більшість з них загинули в боротьбі з ворогом. Активно допомагали партизанам жінки, які у своїх хатах влаштовували явки, розповсюджували листівки, постачали партизанам медикаменти, збирали й передавали народним месникам зброю. П. П. Казнадій, яка найбільше відзначилася, нагороджено медаллю «За бойові заслуги».
10 березня 1944 року Бабанку визволили частини 4-ї гвардійської армії. Під час боїв за село віддали своє життя 165 радянських воїнів різних національностей. Бабанці свято бережуть пам’ять про героїв-визволителів. На їх братській могилі 1950 року встановлено пам’ятник. Тут завжди — живі квіти. Учні школи доглядають її, листуються з рідними колишніх бійців.
Понад 1500 трудящих Бабанки внесли гідний вклад у розгром фашистських загарбників та визволення рідної Батьківщини. За хоробрість і мужність, виявлені в боротьбі з ворогом, 267 жителів села відзначено бойовими нагородами. С. П. Пуха війна застала рядовим у лавах Червоної Армії, а повернувся він до села гвардії капітаном з орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Олександра Невського і трьома медалями. Гідно захищав Вітчизну А. У. Діхтяренко. За участь у визволенні Мінська, Варшави, битву за Берлін, на Ельбі його нагороджено двома орденами і п’ятьма медалями. 5 бойових нагород прикрашають груди К. Д. Лещенка; 4 — Г. І. Пукаса, який сімнадцятирічним юнаком пішов добровольцем на фронт. Славний бойовий шлях у народного месника комісара партизанського з’єднання, що діяв на Чернігівщині, К. А. Таранюка. Десятки зірваних мостів, складів з боєприпасами, сотні вагонів, автомашин, цистерн з пальним — такий далеко неповний перелік об’єктів і живої сили ворога, у знищенні яких брав участь К. А. Таранюк. Батьківщина відзначила його дев’ятьма бойовими нагородами.
359 воїнів Бабанки віддали своє життя за свободу й незалежність Радянської Вітчизни. В центрі села на честь загиблих земляків-воїнів споруджено обеліск Слави, на якому викарбувано їхні імена.
Відступаючи, гітлерівці спалили всі приміщення МТС, колгоспів, лікарню, млин. В колгоспах не залишилося жодного трактора, машин, худоби, насіння. Весь тягар відродження господарства в основному ліг на плечі жінок, бо чоловіки пішли на фронт. Та все ж земля 1944 року була зорана й засіяна.
Упродовж першого місяця вільного життя відновилося навчання в середній школі. В пристосованому приміщенні почав роботу медичний пункт, а згодом — лікарня. Працювала сільська радіотрансляція, демонструвалися кінофільми, в бібліотеці з’явилися газети й книги.
У відродженні колгоспів велику допомогу трудящим села подавали держава та братні союзні республіки. Господарства Бабанки одержали з Саратова посівний матеріал (у 1944 році — 90 тонн, у 1946-му — 200 тонн), з Рязанської області З трактори і комплекти сільськогосподарських машин до них, 5 вантажних автомашин з Сухумі.
Уже в 1950 році економіка бабанських колгоспів досягла довоєнного рівня, а наступного року вони об’єдналися в один під назвою «Шлях до комунізму». Господарство очолив голова виконкому районної Ради депутатів трудящих П. І. Калієвський. Колгосп став одним з кращих у районі. В 1958 році до нього приєдналася артіль сусіднього с. Свинарки. За укрупненим колгоспом закріплено було 5629 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5324 га орної землі. Господарство перетворилося в багатогалузеве.
Після реорганізації МТС колгосп збагатився власною технікою. На його полях працювало по кілька десятків тракторів, зернових та спеціалізованих комбайнів, вантажних автомашин. З підключенням села до державної електромережі — Уманської ТЕЦ — розгорнулася механізація трудомістких процесів на фермах, токах і в майстернях. На 75 проц. машини замінили ручну працю.
У 1961 і 1962 роках колгосп «Шлях до комунізму» був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Партійна організація мобілізовувала своїх членів і всіх колгоспників на боротьбу за звання ударників і колективів комуністичної праці. Вперше 1963 року тракторна бригада, очолювана комуністом Т. C. Шпильовим, а також дві ланки завоювали звання колективів комуністичної праці, 59 трудівників — звання ударників комуністичної праці. Через два роки це почесне звання присвоєно ще 4 ланкам і 108 колгоспникам. Звання колективу комуністичної праці завоювали і працівники автогаража.
За успіхи, досягнуті в сільськогосподарському виробництві, голову колгоспу П. І. Калієвського нагороджено орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, ланкову В. П. Безієнко — орденом Леніна, головного агронома В. М. Підгірного — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», комбайнера А. М. Федораченка — орденом Трудового Червоного Прапора. Орденом «Знак Пошани» нагороджено одного з перших трактористів І. М. Склярука та коваля Я. Л. Ку-долю. Багато колгоспників відзначено медалями.
З 1 січня 1970 року колгосп реорганізовано в радгосп «Шлях до комунізму». Основним виробничим напрямом його стало м’ясо-молочне тваринництво.
З року в рік зростали врожайність полів і продуктивність тваринництва. Перед 50-річчям Великого Жовтня з гектара на круг збирали: пшениці по 22,7 цнт, цукрових буряків —264,6 цнт, а першого року дев’ятої п’ятирічки —пшениці по 40,4 цнт, цукрових буряків —321,8. Поголів’я тваринницьких ферм з 1950 року зросло більше ніж у три рази і на 1 січня 1972 року становило: великої рогатої худоби 2436 і свиней — 2933 голови, курей — 16 178 штук. 1971 року в радгоспі вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь по 317 цнт молока, 88,6 цнт м’яса; по 39,6 тис. штук яєць на 100 га зернових посівів. Валова продукція радгоспу в 1971 році досягла 2,7 млн. крб., а прибуток — 524 тис. крб. Господарство поповнилося машинами. Тепер воно має 49 тракторів, 14 зернових і 25 спеціалізованих комбайнів, 28 вантажних автомашин. 1971 року в радгоспі працювало 13 агрономів, 8 зоотехніків, 4 ветеринари, 5 механіків, 5 електротехніків, технік-будівельник, 141 механізатор.
Колектив радгоспу гідно зустрів 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. 70 його працівників відзначено Ленінськими ювілейними медалями, М. Д. Барчука та К. А. Таранюка — орденом Жовтневої Революції, доярку Л. М. Мицик — орденом Трудового Червоного Прапора. За сумлінну працю 137 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.
На базі колишньої МТС діє відділення «Сільгосптехніки», яке забезпечує капітальний ремонт тракторів, комбайнів, автомашин та іншої техніки колгоспів.
Бабанський «Міжколгоспбуд», організований 1958 року, виготовляє будівельні конструкції, здійснює будівництво в селах району. Тут працює 344 робітники. В 1971 році виконано будівельно-монтажних робіт на 1 млн. карбованців.
Харчова промисловість представлена цехом Уманського маслосироробного заводу, хлібопекарнею та ситроцехом райспоживспілки. В цеху маслосироробного заводу працює 20 робітників. Цех переробляє молоко, доставлене з колгоспів. У 1963 році збудовано хлібопекарню, її обслуговує 60 робітників. Щодоби випікається тут близько 6 тонн хлібопродукції, якою забезпечується не тільки населення Бабанки, але й частина сіл району. Ситроцех, в якому працює 8 робітників, виготовляє щодоби 150 декалітрів безалкогольних напоїв.
У зв’язку із змінами, що відбулися в адміністративно-територіальному поділі країни, Бабанка з 1959 року перестала бути центром району, але й нині тут міститься апарат районного комбінату комунально-побутових підприємств, діють чотири його майстерні (швейна, взуттєва, ремонту годинників, ремонту жител і меблів), фотографія та бюро добрих послуг.
В селі здійснюється індивідуальне житлове будівництво. Протягом 1951 — 1971 рр. зведено 556 будинків, що складає понад третину новобудови житлового фонду. Це — світлі й просторі будівлі на кілька кімнат, покриті шифером чи бляхою. На честь 50-річчя Великого Жовтня в центрі села посаджено парк.
Населення Бабанки обслуговує 8 спеціалізованих магазинів, кіоск, 3 їдальні. З 1964 року розпочав діяти водогін, мережа якого до 1972 року досягла 7,6 км. Тут є перукарня, готель на 20 місць. Село повністю електрифіковане й радіофіковане. 406 родин мають телевізори. Понад третина домогосподарств користується газом.
Невпинно зростає добробут населення. Якщо в . 1960 році колгоспники за свою працю одержали 207,2 тис. крб., то в 1969-му їхні заробітки зросли до 824,7 тис. крб., тобто в чотири рази. З перетворенням колгоспу в радгосп його працівники в 1971 році одержали 1254 тис. крб. заробітної плати. 778 жителям села виплачуються державні пенсії. Про зростання добробуту свідчать також і вклади до місцевої ощадної каси. Якщо на 1 січня 1965 року їх було на суму 410 тис. крб., то на 1 січня 1972 року — вже 1,3 млн. крб. В селі є 16 власних автомашин.
Багатодітні матері користуються всенародною шаною; двом з них присвоєно почесне звання «Мати-героїня», понад двадцять — нагороджено орденами «Материнська слава».
За післявоєнний час значно поліпшилося медичне обслуговування населення. 1950 року збудовано два корпуси лікарні і житловий будинок для медперсоналу. Лікарня має 50 ліжок, дві лабораторії, рентгенкабінет, є аптека. 1967 року збудовано районний протитубдиспансер на 70 ліжок. У Бабанці працює 9 лікарів і 41 чоловік середнього медперсоналу. Діти дошкільного віку виховуються в дитячих садках і яслах.
Зросла мережа закладів народної освіти. В селі — середня школа з вечірніми класами, в якій навчається 612 учнів, а також міжрайонна допоміжна школа-інтернат, де здобуває освіту 242 учні. У школах працює 91 педагог. Бабанські піонери, які мають свій будинок-клуб, підтримують дружбу з піонерами Братіслави, листуються з ними.
Центром культурного життя села став будинок культури на 420 місць, споруджений 1965 року. Понад 200 активістів беруть участь у гуртках художньої
самодіяльності, серед них найбільшу популярність здобули хоровий, драматичний, танцювальний, художнього читання, молодіжний естрадний, а також духовий оркестри. На бабанській сцені виступали колективи Київського, Ровенського і Черкаського обласних драматичних театрів, Київського та Миколаївського державних цирків. Кінофільми демонструються три-чотири рази на тиждень. З 1965 року глядачі одержали можливість дивитися широкоекранні фільми.
У двох сільських бібліотеках — для дорослих і дітей, не рахуючи шкільних, налічується близько 20 тис. книг. Якщо до революції в Бабанці одержували менше 10 газет і журналів, причому серед селян не було передплатників, то в 1972 році — 2369 примірників газет і 1638 журналів.
За роки Радянської влади з Бабанки вийшло 305 спеціалістів господарського й культурного будівництва. В селі народилися Ф. А. Редько — кандидат історичних наук, А. С. Кучережко — генерал-майор.
Важливі питання розвитку економіки й культурного будівництва, поліпшення побутового обслуговування населення повсякчасно вирішують 60 обранців народу — депутати сільської Ради та її виконавчий комітет. В 1971 році бюджет сільради становив 117,3 тис. крб. З них витрачено на народну освіту та бібліотеки 81,3 тис. крб., на охорону здоров’я — 7,9 тис. крб., на благоустрій села — 10,6 тис. крб. Активною діяльністю виділяється комісія по благоустрою, що складається з 9 депутатів. Керівну і спрямовуючу роль у комуністичному вихованні трудівників Бабанки здійснюють 220 комуністів, об’єднаних у восьми первинних організаціях. 102 члени і кандидати у члени КПРС працюють у радгоспі «Шлях до комунізму». Активну участь у трудовому й громадсько-політичному житті беруть 5 первинних комсомольських організацій, що налічують 156 членів ВЛКСМ.
Перетворюючи в життя рішення Комуністичної партії, трудівники Бабанки докладають усіх зусиль, щоб достроково завершити завдання дев’ятої п’ятирічки.
І. І. РУДЕНКО, Г. Ю. ХРАБАН.