Умань, Уманський район, Черкаська область (частина третя)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Повітовий партком проводив велику агітаційно-масову роботу серед робітників і селян. III селянський з’їзд Уманщини, що відбувся 14 червня 1919 року, одностайно підтримав усі заходи Радянського уряду. Уманські комуністи організували постачання продовольством частин Червоної Армії і трудящих Києва. У зв’язку з наступом білогвардійців у липні оголошено мобілізацію членів профспілок, які разом з селянами створили Уманський робітничо-селянський батальйон і вирушили на боротьбу з ворогом. Та сили були нерівні. 8 серпня Умань захопили петлюрівці. 2 вересня їх вигнала 58-а стрілецька дивізія на чолі зі. Ф. Федьком, що входила до складу Південної групи радянських військ. Червоноармійці пробули в Умані кілька днів, поповнили свої частини і вирушили до району Житомира, зайнятого ворогом.
Недовго тривав мирний перепочинок. 24 вересня 1919 року до міста вдерлися денікінці, які встановили режим жорстокого терору. Почалися грабежі, погроми, розстріли. В ніч на 20 жовтня білогвардійці закатували активних учасників профспілкового руху на Уманщині, а 11 грудня — розстріляли керівників підпільного парткому. Незважаючи на терор, у підпіллі продовжували працювати комуністи й підпільний ревком.
Під ударами частин 12-ї армії денікінці змушені були тікати з міста. 15 січня 1920 року в Умані знову майорів червоний прапор Радянської влади. Проте боротьба з ворогом ще продовжувалася. В березні місто на кілька днів захопила банда Тютюнника, а в травні створилася загроза польської окупації. Та вже 25 травня в місті розташувався штаб Першої Кінної армії. Того ж дня до Умані з агітаційним поїздом «Октябрьская революция» прибув голова ВЦВК М. І. Калінін, який багато допоміг партійній організації і трудящим Уманщини. Він побував у військових частинах та навколишніх селах, розповідав про політику Радянської влади, про підступну діяльність світової і внутрішньої контрреволюції. М. І. Калінін вручив червоноармійцям, які відзначилися в боях, урядові нагороди, а військовим частинам — Червоні прапори. 28 травня відбулася хвилююча зустріч М. І. Калініна з трудящими Умані. Чимало робітників і селян Уманщини пішли добровольцями до лав Першої Кінної армії. Через кілька днів’ червоні кіннотники прорвали фронт польських інтервентів і завдали їм нищівного удару, вигнавши з України.
Повітовий комітет партії і ревком основну увагу зосереджували на відбудові господарства й допомозі продовольством промисловим центрам країни. Проводилася велика господарсько-політична, агітаційно-масова та організаційна робота серед робітників і сільської бідноти. 10 червня 1920 року в Умані відбулася повітова робітничо-селянська конференція, яка висловила повне довір’я Радянській владі, підтримала заходи партії й уряду. Відновила свою діяльність і комсомольська організація, яка 3 липня на загальних зборах обрала свій повітовий комітет.
У зв’язку з наступом Врангеля в Умані проведено мобілізацію комуністів на Південний фронт. 1 липня 1920 року 52 комсомольці вибули на врангелівський фронт. До військових частин пішло 46 медичних працівників, 185 кравців шили одяг для потреб Червоної Армії.
Найбільші підприємства було націоналізовано. За клопотанням повітпарткому на місцеву буржуазію накладено контрибуцію в сумі 51 млн. крб. В організації постачання хлібом армії та промислових міст у жовтні 1920 року велику допомогу подав член Реввійськради 14-ї армії В. П. Затонський, який прибув до Умані.
З великою енергією трудове населення працювало на відбудові міста і промислових підприємств. Систематично влаштовувалися суботники та недільники. Перший недільник проведено 27 червня 1920 року.
Налагодженню мирного життя в 1921 році перешкоджали недобитки куркульсько-націоналістичних банд. Для організації боротьби з ними комуністи були переведені на казарменне становище. Банди були ліквідовані. 21 травня ревком передав свої повноваження новообраній Раді робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів, що налічувала 131 чоловіка, у т. ч. 115 комуністів.
В авангарді всенародної боротьби за найшвидшу відбудову зруйнованого господарства міста й повіту йшли комуністи, яких у червні 1922 року в 17 партійних осередках було 1473. Під їх керівництвом трудящі вже в 1921 році відбудували цегельний, ефіро-хімічний, миловарний та інші заводи. Одночасно партійні і радянські органи вживали заходів щодо поліпшення побутових умов робітників.
За новим адміністративно-територіальним поділом з квітня 1923 року Умань стала окружним центром. Населення в місті налічувалося: в 1920 році 44 159, у 1923-му —40 892, в 1926-му — 43 821 чоловік.
У зв’язку з переходом до нової економічної політики деякі підприємства міста було передано промкооперації, а невеликі майстерні — в оренду приватникам. 12 жовтня 1921 року вісім невеличких друкарень об’єднано в одну. В 1923 році збудовано маслосирзавод, у 1926-му — цегельний завод Південно-Західної залізниці. До десятиріччя Великого Жовтня обсяг промислової продукції Умані перевершив рівень 1913 року.
Вже протягом 1920—1921 рр. здійснено корінну перебудову в системі охорони здоров’я трудящих. У 1921 році профспілка медпрацівників організувала робітничу амбулаторію, яка згодом стала державною поліклінікою. Дві приватні лікарні та всі аптечні магазини націоналізовано. 11 вересня на садибі багатія відкрито будинок відпочинку робітників, згодом організовано дитячі ясла. В 1923 році розпочали свою діяльність дитяча амбулаторія, а в наступному році жіноча й дитяча консультації з молочною кухнею. 1926 року в окружній лікарні було вже 120 ліжок.
Значні зміни сталися і в народній освіті. З’їзд учителів Уманського повіту, що відбувся в липні 1920 року, підтримав заходи Радянської влади щодо перебудови школи. Міська Рада створила широку мережу загальноосвітніх шкіл, що забезпечила навчання всіх дітей. У 1925 році існувало 19 шкіл (з них 9 семирічних), де здобували знання 4899 учнів. У наступному році в дитячих садках виховувалося 203 дітей. Ще 1921 року розпочато ліквідацію неписьменності серед дорослих, а 1926 року в лікнепах міста навчалося 850 чоловік, у трьох школах для малописьменних — 120.
Ще йшли бої на фронтах громадянської війни, а партійні і радянські органи дбали про професійну освіту для юнацтва та молодих робітників міста. У липні 1920 року порушено клопотання про відкриття медичної профшколи, а в лютому наступного року вона почала працювати. З жовтня 1920 року почалося навчання в школі народного мистецтва (перша її назва — художня студія). Серед тих, хто здобув у ній освіту,— майбутні український радянський скульптор народний художник УРСР Г. Л. Петрашевич і український художник-кераміст заслужений майстер народної творчості УРСР Д. Ф. Головко. Приватне будівельно-технічне училище було перетворене в державну профтехшколу (з 1922 року — індустріальний технікум). Було також організовано профшколу для робітничої молоді (перша її назва — пролетарська школа). В наступні роки відкривалися нові профшколи різного профілю. У 1925 році існували школи — 2 індустріально-технічні, 2 сільськогосподарські, 2 соціально-економічні, художня, курси кооперативні та індустріально-технічні; в усіх цих закладах навчалося близько 1500 чоловік. 1926 року кількість профшкіл доведено до одинадцяти.
1921 року середнє училище землеробства і садівництва реорганізовано у вищий навчальний заклад — агротехнікум; при ньому 1923 року відкрито робітфак. Того ж року з Тального до Умані переведено педагогічні курси і на їх базі організовано вищі трирічні педагогічні курси (з 1925 року — педтехнікум ім. Т. Г. Шевченка). Радянські органи, а також профспілкові організації створювали робітничій молоді умови для навчання і здобуття професійної кваліфікації. Уманська окружна комісія незаможних селян про це ж саме дбала для дітей членів KHC. З цією метою в агротехнікумі, на педагогічних і кооперативних курсах, у профтехшколі створювалися секції комнезаму, якими безпосередньо керував окружний КНС.
Повітовий (з 1923 року — окружний) комітет партії приділяв велику увагу пропаганді ідей марксизму-ленінізму і насамперед вивченню основ політичної грамоти. Працювали політшколи в усіх навчальних закладах. Провадилася масова антирелігійна пропаганда. Пропагандистів, а також партійних і радянських працівників розпочала готувати з 1922 року повітова (з 1923-го — окружна) радпарт-школа.
Культурно-освітня робота серед робітників велася через клуби, організовані на підприємствах ще в 1920 році. 1926 року в Умані функціонувало 6 клубів, окружний селянський будинок, 4 хати-читальні, 2 кінотеатри і 4 драматичні колективи. Поширенню театральної справи в місті сприяло перебування в Цьому на гастролях у вересні 1920 — березні 1921 рр. трупи Київського драматичного театру під керівництвом відомого українського радянського режисера й актора, згодом народного артиста УРСР О. С. Курбаса. Велику культурно-освітню й краєзнавчу роботу провадив також окружний історичний музей, заснований у 1918 році. 1926 року розпочав свою діяльність радіотрансляційний вузол.
Радянська влада дала трудящим широкі можливості набувати знання й підвищувати свій культурно-освітній рівень. До їх послуг стала міська (згодом — окружна) бібліотека, створена з відновленої в 1917 році громадської бібліотеки. До 1926 року в Умані існувало 5 бібліотек, фонд яких складався з 36,5 тис. книг.
1923 року в місті почала діяти літературна студія «Плуг». На сторінках, місцевої газети, а також у київській і харківській пресі друкувалися твори студійців. 1925 року в Умані створено філіал спілки художників — Асоціації революційного мистецтва України. Місто славилося своїми співаками; тут ще в жовтні 1920 року створився народний хор.
Юнацтво захоплювалося також фізкультурою і спортом, у 1923 році тут відкрито стадіон.
Чималу роль у культурно-політичному житті Уманщини відігравала радянська газета, яка почала виходити в місті з 1919 року під назвою «Известия», потім — «Вісті», «Робітничо-селянська правда», «Селянська правда».
У зв’язку з дальшими змінами адміністративно-територіального поділу республіки 1930 року було ліквідовано Уманський округ. Умань стала центром однойменного району, який у 1932 році увійшов до складу Київської області. Тоді ж орган райкому партії і райвиконкому газета «Селянська правда» стала виходити під назвою «Колгоспна правда».
В розквіті міста, налагодженні його господарства й піднесенні добробуту трудящих значну допомогу подавали визначні діячі партії і Радянської влади, які в різний час відвідали Умань: всеукраїнський староста Г. І. Петровський, секретарі ЦК КП(б)У С. В. Косіор, П. П. Постишев, голова Раднаркому УРСР В. Я. Чубар, нарком освіти В. П. Затонський. Тут бували і прославлені військові діячі М. В. Фрунзе, Я. Б. Гамарник, Й. Е. Якір, а Г. І. Котовський був членом міськкому й окружкому партії, обирався до міської і окружної Рад депутатів трудящих.
Здійснювалося велике державне, кооперативне та індивідуальне житлове будівництво. Мережа водогону зросла майже на 10 км. 27 травня 1928 року відкрито автобусний рух з вокзалу через місто до парку; 29 червня 1940 року з Умані до Києва вирушив перший пасажирський автобус.
У роки довоєнних п’ятирічок партійні організації і радянські органи велику увагу приділяли розвиткові промисловості. В 1932 році стали до ладу великий птахокомбінат, перший у CPCP завод гутаперчі з рослинної сировини, толевий завод; в 1935 році — хлібокомбінат і плодокомбінат. Наприкінці 1933 року два чавуноливарні заводи об’єднано в один, його устатковано новими верстатами; на заводі ремонтувалися трактори, для них і сільськогосподарських машин виготовлялися запасні частини. В 1928 році потужність міської електростанції зросла більш ніж у два з половиною рази. Місто було повністю забезпечене електроенергією. Розвиток промисловості дав можливість у 1930 році ліквідувати безробіття. В 1940 році валова продукція міських підприємств, на яких працювало понад 3000 робітників, становила 220 млн. карбованців.
Працюючи на засадах соціалістичного змагання, трудящі міста перевиконували виробничі завдання. Багато робітників стали стахановцями; серед них — ветеран праці, токар моторо-ремонтного заводу, депутат міської Ради комуніст І. Л. Жеребець, комсомолка з промартілі «Розкріпачена жінка» С. Г. Підвисоцька. Директора заводу гутаперчі І. О. Бочкарьова було нагороджено орденом «Знак Пошани».
Вже з початку першої п’ятирічки роль приватного сектору в торгівлі стала з кожним роком зменшуватися. 1931 року в загальному товарообороті, що досягав 25,5 млн. крб., державний і кооперативний сектори дорівнювали 86 проц., наступного року приватні торговці припинили свою діяльність.
Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. 1941 року в 6 лікарнях було 395 ліжок; діяв дитячий кістково-туберкульозний санаторій на 100 місць. Амбулаторно-поліклінічну допомогу подавали міська та дитяча поліклініки, жіноча й дитяча консультації, протитуберкульозний і шкіряно-венерологічний диспансери, неврологічна амбулаторія, станція швидкої допомоги, 2 зубопротезних лабораторії і 5 медичних пунктів на підприємствах. У місті функціонували санітарна і дезинфекційна станції, 6 аптек. На варті охорони здоров’я трудящих стояло 77 лікарів і 146 працівників середнього медичного персоналу.
В роки розгорнутого соціалістичного будівництва велику увагу приділено дошкільному вихованню дітей. Протягом 1936—1939 рр. споруджено три типові приміщення для дитячих садків. 1941 року в місті функціонували будинок немовлят, 5 дитячих ясел, 10 дитячих садків, близько 40 майданчиків і один будинок для дітей дошкільного віку.
Досягнуто успіхів і в галузі народної освіти. Вже 1931 року було здійснено загальне обов’язкове навчання дітей віком 8—15 років, які навчалися в 13 семирічних і 4 початкових школах. У 1927—1938 рр. збудовано приміщення для трьох середніх загальноосвітніх шкіл. Напередодні війни в Умані налічувалася 21 школа, в т. ч. 8 середніх, навчалося близько 7000 дітей. Крім того, працювали школа-інтернат для глухонімих, дитяча музична школа і вечірня школа для дорослих. Велику роботу з дітьми проводили будинок піонерів і дитяча технічна станція. Ще 1931 року серед дорослого населення майже ліквідовано неписьменність, а через десять років — і малописьменність.
У 30-і роки фахівців з середньою спеціальною освітою готували технікуми — педагогічний (з 1937 року — педшкола), медичний, механізації сільського господарства, садово-городній, кооперативний та будівельний (останні два 1936 року ліквідовано). Підготовку керівних колгоспних кадрів здійснювала- обласна школа, реорганізована 1937 року з радпартшколи.
Агротехнікум у 1929 році перетворено в сільськогосподарський інститут, якому 1936 року присвоєно ім’я О. М. Горького. Цей заклад у довоєнні роки підготував 1840 спеціалістів з вищою освітою для сільського господарства. Серед його вихованців — український радянський агрохімік, грунтознавець і фізіолог рослин академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР П. А. Власюк; український радянський учений в галузі селекції та генетики плодових і ягідних культур С. X. Дука; радянський біолог, агроном, академік, Герой Соціалістичної Праці Т, Д. Лисенко та інші.
1930 року створено інститут соціального виховання з робітничим факультетом, 1933-го його перетворено в педагогічний, 1937-го — на учительський. До 1940 року інститут дав республіці 1537 учителів.
Приділялася увага дальшому піднесенню культурно-освітнього рівня населення. Відкрито було нові клуби — для вчителів, металістів, залізничників. 1930 року споруджено театр. У 1932 році відкрито кінотеатр, а в 1936-му — клуб працівників промкооперації. Тоді ж збудовано перший дитячий звуковий кінотеатр. Міська бібліотека 1941 року налічувала понад 50 тис. книг. Бібліотеки існували на всіх підприємствах, у клубах і школах. Уманський краєзнавчий музей відвідувало не тільки місцеве населення, а й тисячі приїжджих. Послугами радіотрансляційного вузла користувалося майже 3000 громадян.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5