Умань, Уманський район, Черкаська область (частина четверта)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
В Умані 1924 року встановлено тимчасовий, а 1927-го монументальний пам’ятник В. І. Леніну, 1926 року відкрито пам’ятник Г. І. Котовському.
Творча праця трудящих міста була перервана зловісним нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. Тисячі уманців одразу стали на захист соціалістичної Вітчизни. З них було створено Уманський запасний полк, винищувальний батальйон народного ополчення, бійці якого вели боротьбу з диверсантами та ворожими агентами, допомагали потерпілим від нальотів ворожої авіації тощо. Поруч із забезпеченням виконання виробничих планів підприємств міський комітет партії і виконком міської Ради готували місто до евакуації.
21 липня 1941 року фашистські війська наблизилися до району Умані. Радянські частини і- батальйон народного ополчення лише 30 липня залишили місто. 1 серпня сюди ввірвалися гітлерівці.
Понад два з половиною роки німецько-фашистські варвари плюндрували й руйнували Умань, катували і знищували радянських людей. Тисячі полонених червоноармійців, які потрапили в оточення у районі Підвисокого, були замордовані або загинули від голоду в страхітливому таборі смерті — т. зв. Уманській ямі (глиняний кар’єр цегельного заводу). Майже 25 тис. радянських громадян замучили і розстріляли гітлерівські недолюдки в Сухому яру та інших місцях. Надзвичайна комісія, оглянувши в квітні 1944 року спотворені трупи, встановила незаперечні факти звірячих катувань: жертвам виколювали очі, з живих здирали шкіру, забивали кілки в голову тощо. 7 тис. уманців, переважно молоді, в 1942—1943 рр. вивезено на каторжні роботи до фашистської Німеччини. Приміщення середньої школи № 4 окупанти перетворили на в’язницю. Навчальні, культурно-освітні та медичні заклади припинили свою діяльність. Гауляйтер України Е. Кох мав на меті перетворити Умань з навколишніми селами у власний мисливський маєток і з цією метою збирався спалити села та знищити місцеве населення.
Радянські люди не скорилися ворогові. Серед них ширився і зростав рух опору окупантам. У місті, починаючи з 1942 року, діяло кілька патріотичних підпільних груп. Вони розповсюджували серед населення повідомлення Радінформбюро, допомагали військовополоненим, підтримували зв’язки з партизанським загоном В. Г. Баскова та іншими, постачаючи їх медикаментами, папером і друкарським шрифтом. У місцевій друкарні друкували іноді антифашистські листівки, в яких закликали населення саботувати заходи окупантів. У 1943 році гестапівцям удалося вистежити й викрити патріотичні групи, очолювані техніком телефонної станції, кандидатом у члени ВКП(б) В. К. Павелковським, комсомольцем А. Романщаком та двадцятирічним працівником уманської друкарні П. Петровим. Небагатьом підпільникам пощастило уникнути жахливої смерті.
5 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту в дуже складних умовах розпочали Умансько-Ботошанську наступальну операцію. На підступах до міста
відбувалися запеклі бої радянських частин з окупантами. Зламавши міцні укріплення, частини 2-ї танкової і 52-ї армій 9 березня підійшли до міста. До світанку того ж дня 881-й самохідний артилерійський полк, яким командував капітан М. П. Борисенко, досяг передмістя — Софіївської Слобідки. Його провів сюди колгоспник-інвалід з с. Родниківки М. Я. Тупчій. У передмісті Новій Умані полк відбивав численні атаки фашистів. Танк командира полку було підбито, а командира поранено. Проте він не залишив поля бою до повного розгрому ворога. Здійснюючи завдання командування, танкова рота старшого лейтенанта В. І. Мельникова увечері 9 березня досягла центру міста, зайняла бойові позиції на вулиці Жовтневої революції і, сіючи паніку серед гітлерівців, перетяла їм шлях відступу до залізничного вокзалу. Коли стемніло, Умань була оточена з трьох боків. На околицях першими з’явилися танки старших лейтенантів М. Д. Саначева і Є. К. Тищика, молодших лейтенантів К. О. Смирнова і Я. П. Теличенка. К. О. Смирнов і Є. К. Тищик полягли в бою за визволення міста.
10 березня 1944 року о 1 годині 30 хвилин ночі воїни Червоної Армії повністю оволоділи містом. Ворог зазнав великих -втрат у живій силі та техніці. На полі бою залишилося 20 тис. трупів, понад 2500 гітлерівців захоплено в полон. На вулицях міста вороги, тікаючи, покинули підбиті і справні танки, самохідні гармати, тисячі автомашин. Це було величезне кладовище скореної фашистської техніки.
В день визволення від імені Батьківщини Москва салютувала звитяжним військам 2-го Українського фронту 24 залпами з 224 гармат за розгром Умансько-Христинівського угруповання окупантів і визволення міста. 19 березня 1944 року почесне звання «Уманських» було присвоєно 20 військовим частинам і з’єднанням, що особливо відзначилися в боях. Командуючому 2-ї танкової армії гвардії генерал-лейтенанту С. І. Богданову за успішне здійснення операції присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання за виявлену мужність і відвагу під час визволення Умані удостоєно 26 офіцерів і червоноармійців, у т. ч. капітана М. П. Борисенка, старшого лейтенанта М. Д. Саначева та посмертно — старших лейтенантів В. І. Мельникова, Є. К. Тищика, молодшого лейтенанта К. О. Смирнова. Тисячі воїнів нагороджено орденами та медалями. У визволенні рідного міста й району брали участь колишні уманські комсомольці 20-х років як начальники штабів: 2-ї танкової армії генерал-майор О. І. Радзієвський і 4-ї гвардійської армії генерал-майор К. М. Дерев’янко.
Свій вклад у розгром гітлерівської Німеччини внесли воїни-уманці. Трьом з них — А. І. Кудерському, М. В. Півнюку та А. Є. Шиндеру — присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Близько півтори тисячі уманців віддали своє життя за свободу й незалежність Вітчизни. Трудящі міста свято шанують світлу пам’ять про них і тих, які полягли в боях, визволяючи рідне місто. У центрі його, в парку Героїв, поруч з братською могилою, 9 травня 1967 року воздвигнуто обеліск Слави, а 21 жовтня того ж року запалено вічний вогонь, доставлений з могили Невідомого солдата в Києві. 24 жовтня 1948 року на розі вулиць Карла Маркса і Гоголівської встановлено пам’ятник — бронзовий бюст землякові уманців двічі Герою Радянського Союзу генералу армії І. Д. Черняховському, який у лютому 1945 року поліг смертю хоробрих під час боїв у Східній Пруссії.
Сумну картину являла Умань після 955 днів окупації німецько-фашистськими загарбниками, Руїни і згарища залишили гітлерівці на місці старовинного квітучого міста. Майже всі промислові підприємства й культурно-освітні заклади були зруйновані, спалені, пограбовані. В руїнах лежала майже половина житлових будинків. На 160,4 млн. крб. (у довоєнних цінах) матеріальних збитків заподіяв місту ворог.
Під керівництвом відновленого міськкому КП України вся трудова Умань піднялася на відродження міста. В 1944 році на відбудовних роботах уманці відпрацювали 56 тис. людино-днів, виконали робіт на 646 тис. крб. Розчищалися від розбитої ворожої техніки вулиці й сквери, відроджувалося комунальне господарство, ставали до ладу промислові підприємства. Вже в березні—квітні 1944 року працювали водогін, 4 тимчасові пекарні, млин з крупорушкою, електростанція, 2 промкомбінати, телефонна станція, радіовузол. 21 березня до міста прибув перший поїзд. Широким фронтом розгорталася відбудова мотороремонтного, толевого і цегельних заводів, швейної фабрики, промартілей. Кожний день приносив нові трудові перемоги. Відроджувалися торгівля, міський транспорт, лікувальні, навчальні і культурно-освітні заклади. 1944 року відремонтовано понад 26 тис. кв. метрів житла. Відновили роботу 4 лікарні, 7 амбулаторно-поліклінічних закладів, 4 аптеки; розпочали роботу школи і технікуми, обидва інститути, міська бібліотека, краєзнавчий музей, театр. 1 травня відновила регулярний вихід газета «Колгоспна правда», перейменована з № 38 на «Уманську зорю». Трудящі робили все, щоб допомогти Червоній Армії в прискоренні остаточного розгрому фашистського звіра. Високий патріотизм при цьому виявили комсомольці й молодь. У 1944 році вони зібрали 120 тис. крб. на будівництво літака «Комсомолець України», 55 тис. крб. до фонду допомоги сім’ям фронтовиків.
Переможне завершення Великої Вітчизняної війни створило умови для прискорення відбудови міста. Протягом 1945—1949 рр. стали до ладу всі промислові підприємства, а на кінець 1949 року промисловість досягла довоєнного рівня виробництва. Успішне відродження після війни, розвиток економіки й культури були наслідком справжнього трудового героїзму уманців. Прикладом у праці були комуністи й комсомольці. Робітники М. В. Голинський, І. Л. Жеребець, 3. А. Латківська, Б. Ф. Мелентьєв, Т. А. Цвітницька в 1946—1950 рр. виконували від 7 до 10 річних норм. Токар мотороремонтного заводу комсомолець П. І. Медянов, освоївши швидкісний метод різання металу, виконав своє п’ятирічне завдання за 2 роки. Першими завдання післявоєнної п’ятирічки ще 1949 року виконали колективи цегельного заводу «Будматеріали», швейної фабрики, промартілей — взуттєвої «Коопремонт» і пошивочно-вишивальної ім. 30 років ВЛКСМ. Було відбудовано десятки житлових будинків, приміщення середньої школи № 13, технікуму кооперативної торгівлі; відкрито клуб мотороремонтного заводу тощо. Майже повністю розгорнулася довоєнна мережа лікувальних, санаторних і дошкільних закладів.
Відроджувати Умань допомагали братні народи Російської Федерації та інших союзних республік. З Москви, Ленінграда, Кірова, Саратовської області, Татарської АРСР, Сибіру до міста надходили першокласні машини, механізми, матеріали. Трудящі Коломни виготовили вкрай необхідні деталі для ремонту дизелів міської електростанції.
В наступні роки широким фронтом здійснювалася реконструкція промислових підприємств міста, розгорталося велике капітальне будівництво. Було збудовано потужний м’ясокомбінат з великим холодильним господарством, маслосироробний і кукурудзокалібрувальний заводи, фабрики взуттєву і художньо-промислових виробів, теплоелектроцентраль, яку в 1967 році включено до системи «Дніпроенерго». Проведено реконструкцію й добудову швейної фабрики, що забезпечило подвоєння її виробничих площ, цегельного заводу «Будматеріали», плодоконсервного, мотороремонтного, толевого заводів, міськхарчокомбінату та інших підприємств. 1953 року в приміщенні заводу рослинного каучуку розгорнув своє виробництво вітамінний завод. У тісній співдружності з науково-дослідними інститутами він уперше в країні освоїв виробництво таких хімічних препаратів і речовин, як нікотинова кислота, нікотинамід, пантотенат кальцію, синтетичний кристалічний ментол.
Розвиток промислової Умані супроводжувався невтомною боротьбою трудівників підприємств за збільшення випуску продукції та зниження її собівартості, за економію сировини й матеріалів. У 1958 році цей рух охопив більше половини робітників. Обсяг промислової продукції 1955 року порівняно з 1950-м збільшився в 2,1 раза, продуктивність праці зросла в 1,5 раза.
Розвиваються нові галузі промисловості, що їх не знала довоєнна Умань — приладо- і машинобудування. Ще 1957 року вступив у дію завод електровимірювальних приладів «Мегомметр», через 3 роки — оптико-механічний. 1960 року мотороремонтний завод перетворено на машинобудівний, він почав випускати машини для механізації трудомістких процесів у тваринництві. Приладо- і машинобудування стали провідними галузями промисловості. Лише в новозбудованих цехах «Мегомметра» працює у кілька разів більше робітників, ніж в усій промисловості дореволюційної Умані. Більшість робітників — люди з середньою і вищою освітою. З потокових і автоматичних ліній підприємства сходить понад 20 найменувань приладів: трансформатори, потенціометри, мегомметри тощо. Ініціативний і працелюбний колектив машинобудівного заводу довів його потужність до 9,5 тис. машин на рік. За семирічку він дав сільському господарству 18 тис. кормороздавачів, автокормовозів та інших сільськогосподарських машин.
На підприємствах широко застосовуються нові здобутки техніки. Слідом за швейною фабрикою конвейєрні системи запроваджено на заводах «Мегомметр», плодоконсервному, пивоварному, лікерно-горілчаному, маслосироробному, «Будматеріали» та птахокомбінаті. На ТЕЦ використовуються електронні автоматичні установки. На базі технічного прогресу розгортається рух раціоналізаторів і винахідників. Різальник металу машзаводу Ю. М. Серафимов за 8 років впровадив 52 раціоналізаторські пропозиції, які дали 18 253 крб. економії. Сконструйований головним техніком цегельного заводу Ф. Т. Чернієм оригінальний агрегат автоматичного різання й укладання цегли-сирцю дозволив перекласти трудомістку роботу на залізні плечі машини. Такі автоукладчики діють тепер у Донбасі, Сибіру, на Уралі та інших районах країни.
Обсяг валової продукції промисловості міста в 1965 році проти 1958-го зріс майже удвічі, а продукції приладобудування — більше ніж у 6 разів, хімічної промисловості — у 7 разів.
Плодоконсервний завод довів виробництво головної своєї продукції — овочевих і фруктових консервів з 2—З млн. до 14 млн. умовних банок на рік.
Піонерами руху за комуністичну працю в Умані були бригада комуніста Б. Й. Смирнова з мотороремонтного заводу та бригада комсомолки Л. М. Кучерявої із заводу «Мегомметр». їм першим на Черкащині ще наприкінці 1958 року присвоєно звання комуністичних. У жовтні 1961 року швейна фабрика ім. газети «Правда» стала першим у місті підприємством комуністичної праці. Нині в цьому патріотичному русі бере участь близькою тис. чоловік. Третині з них уже присвоєно звання ударників комуністичної праці. Колективами комуністичної праці є ряд підприємств, понад 100 цехів, бригад і змін. За досягнуті успіхи у виконанні семирічного плану 94 передовиків праці нагороджено орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна — робітницю швейної фабрики В. М. Орлову, швачку фабрики ім. 30-річчя ВЛКСМ С. Г. Підвисоцьку, майстра будівельно-монтажного управління В. Г. Манжоса та водія автобази О. Ф. Синицю.
Трудящі Умані гаряче відгукнулися на заклик партії допомогти в освоєнні цілинних земель. 1954 року 126 юнаків і дівчат виїхали на цілину. В наступні 2 роки 375 комсомольців і молоді їздили в Казахстан збирати цілинний урожай.
Розвиваючи економіку рідного міста, трудящі Умані допомагали також навколишнім селам. Зросло шефство промислових підприємств над колгоспами, особливо після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Тільки в 1968 році підприємства й організації Умані за рахунок економії передали колгоспам району різних матеріалів на 62 тис. крб. Крім того, робітники міста відремонтували багато електромоторів, автомобільних і тракторних двигунів.
В Умані створено перспективну міжколгоспну біологічну лабораторію розмноження комахи трихограми, яка знищує озиму та капустяну совку, стеблевого метелика на кукурудзі. Це дало можливість, починаючи з 1969 року, широко застосувати в районі біологічний метод боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур.
Виконуючи рішення XXIII з’їзду КПРС, уманці розгорнули соціалістичне змагання за втілення в життя накреслень партії і гідну зустріч 50-річного ювілею Радянської держави. Вже з 1971 року почав випускати свою продукцію завод сільськогосподарських машин союзного значення—«Уманьсільмаш», будівництво якого було розпочато у восьмій п’ятирічці. Збудовано елеватор, цехи окремих заводів, холодильник на 300 тонн, аптечний склад, будинок Рад. За роки восьмої п’ятирічки в капітальне будівництво вкладено коштів у 2,5 раза більше, ніж за попередні 5 років.
Після XXIII з’їзду КПРС трудівники промислових підприємств освоїли випуск близько 100 нових найменувань машин, апаратів і приладів, підвищили якість продукції. Машинобудівний завод, у колективі якого трудяться такі прославлені новатори виробництва як Герой Радянського Союзу почесний громадянин Умані І. М. Павлов, повний кавалер ордена Слави В. П. Карандевич, кращий слюсар на Черкащині Г. С. Кузьменко та інші, освоїв шість машин нового комплексу «Маяк». За впровадження їх у виробництво 12 працівників заводу нагороджено золотою, срібними і бронзовими медалями Виставки передового досвіду в народному господарстві Української РСР. Продукція машинобудівників демонструвалася також на ВДНГ СРСР та двох міжнародних виставках. У 1970 році завод перетворено на дослідний.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5