Жашків, Жашківський район, Черкаська область
Жашків — місто, центр міської Ради і однойменного району. Розташований у північно-західній частині області на річці Торчі, за 154 км від Києва і 251 км від Черкас. Залізнична станція. Через місто проходить автомагістраль Київ—Одеса. Населення — 13,7 тис. чоловік.
Поблизу міста виявлено залишки поселення черняхівської культури.
Вперше Жашків згадується в документах на початку XVII ст. У той час він належав до тетіївських володінь князів Острозьких.
Жителі Жашкова брали участь у визвольній війні українського народу 1648— 1654 рр. Після визволення від польсько-шляхетського гніту 1649 року Жашків увійшов до складу Уманського полку.
В січні 1655 року під Охматовом (недалеко від Жашкова) сталася запекла битва українсько-російських і польсько-татарських військ. Два дні переслідували козацькі полки шляхетське військо, що відступало на П’ятигори, Тетіїв, Животів. У цій битві особливою хоробрістю вславився полковник І. Богун.
Після тривалої боротьби Жашків за Андрусівським перемир’ям 1667 року лишився під владою шляхетської Польщі. Його жителі платили податок — подимне й млинове з 31 двору.
За Прутським трактатом 1711 року значна частина жителів Жашкова, як і всього Правобережжя, переселилася на лівий берег Дніпра. До Жашкова почали повертатися пани і шляхта. Відновлювалися порядки, знищені під час визвольної боротьби, зростала панщина, посилювалося соціальне, національне і релігійне гноблення. Уніати захопили православну церкву.
Жителі Жашкова не мирилися з таким становищем. У травні 1735 року гайсинський староста повідомляв великому коронному канцлеру, що в багатьох місцях, у т. ч. навколо Жашкова, почастішали напади селян на шляхетські садиби. Особливо широкого розмаху набрали дії гайдамацьких загонів у 1736—1737 рр. Після здобуття Таращі, Умані та інших міст у 1738 році повстанці оволоділи Жашковом.
У другій половині XVIII ст. Жашків поступово зростав. Якщо 1741 року тут було 20 дворів, а в 1750 —40, то 1783 року їх стало 120. В них жило 828 чоловік.
Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії господарями Жашкова залишилися-польські магнати. З кінця XVIII століття він дуже часто переходив від одного до іншого феодала. Та від цього не поліпшувалося життя селян. Особливо важко їм доводилося працювати на гуральні. Робочий день тут тривав 12—14 годин. Восени 1835 року вона була спалена. У повідомленні з Жашківської економії відзначалося, що пожежа «сталася від підпалу ким-небудь з тамтешніх селян, які, очевидно, не хотіли відробляти панщини, належної до того заводу».
1840 року Жашків віднесено до розряду містечок. З 1866 року він стає центром Жашківської волості Таращанського повіту. Після смерті магната І. Тарновецького в 1852 році Жашків було розділено на дві частини між його сестрами. Цей поділ закріпився на довгі роки.
У 1860 ропі в Жашкові збудовано цукровий завод, обладнаний 6 пресами і паровим котлом. Виробництво цукру становило 27,3 тис. пудів на рік. На підприємстві працювало 350 робітників, у т. ч. 260 вільнонайманих. Жили вони у важких умовах. У казармі довжиною 9 і шириною 5,2 сажня містилося 84 робітники.
Не поліпшила економічного становища трудящих і реформа 1861 року. Селянам недодали значної частини й тих земель, що були закріплені за ними інвентарними правилами 1847—1848 рр. Внаслідок застосування грабіжницької системи викупу селянам доводилося сплатити казні за землю суму, що перевищувала її ринкову вартість на 26,4 проц. До того ж селянам дісталися гірші землі. Реформа узаконювала також подвірно-ділянкову систему землекористування і поділ селян на розряди: городників, піших і тяглових. У першій частині містечка було 102 селянські двори (15 городників і 87 піших). Вони мали викупити 629 десятин землі. На кожний піший двір припадало понад 6 десятин. Друга частина містечка налічувала 124 селянські двори (19 городників і 105 піших). Уставною грамотою їм відводилося під викуп 697 десятин землі — по 6 десятин 87 сажнів на піший двір. За це селяни Жашкова повинні були сплачувати протягом 49 років по 3078 крб. викупних щорічно. Реформа викликала в жашківців глибоке обурення. Адже, крім високих викупних платежів, їм недодали 759 десятин польової землі. Тих, хто відмовлялися підписати уставну грамоту, змушували до цього силою. Коли ж і нагаї не допомагали, документи підписував місцевий священик, вдаючи, ніби робить послугу неписьменним. Таращанський мировий з’їзд, розглядаючи скарги жашківської громади, мусив визнати, що ці документи виявилися, по суті, підробленими. Малоземельні селянські господарства змушені були орендувати орні землі на кабальних умовах.
Скасування кріпацтва сприяло розвиткові капіталістичного виробництва. У 1865 році в Жашкові, крім цукрового заводу, діяли виноробня і пивоварня, збільшилася кількість млинів. Економічне становище робітників на цих підприємствах було надзвичайно тяжким. На цукровому заводі робочий день тривав 12 годин. За цю каторжну працю чоловіки одержували 15—30 коп., а жінки — 5—7 коп. Широко використовувалася дитяча праця. 1880 року на заводі трудилося 60 хлопчиків молодше 15 років. Виснажлива праця, жахливі побутові умови призводили до захворювань. Так, у 1866 році 83 робітники захворіли на катар легень та шлункові хвороби. Кілька з них померло. Тоді, як трударі ледве животіли, підприємці клали до своїх кишень великі прибутки.
Робочі руки здешевлювались і за рахунок припливу сюди робітників з інших губерній. У кінці минулого сторіччя на Жашківському цукрозаводі працювало 100 чоловік з Чернігівської губернії. Чумаки з Поділля доставляли на завод вапно, а звідси вивозили цукор. У дореволюційний час на заводі налічувалося 896 робітників, майже в два рази більше, ніж на початку сторіччя. І хоч були встановлені нові парові машини, праця, як і раніше, лишалася тяжкою і виснажливою.
Жашків розвивався і як осередок ремесла й торгівлі. В 1873 році тут було 28 ремісників, 24 крамниці, відбулося 52 ярмарки й базари. Торгували хлібом, вовною, салом, худобою, полотном. Місцевий ярмарок славився кіньми, яких сюди приводили з багатьох губерній країни.
На початку 1900 року в Жашкові було 726 дворів і 5,5 тис. жителів. Це вдвоє більше, ніж у 1873 році. Населення в основному займалося землеробством і торгівлею. З 3468 десятин всієї землі 1673 належало двом поміщикам, 1708 — селянам, решта — церкві. Багато жителів містечка працювали на цукровому заводі, кількох маслоробнях, двох водяних та чотирьох вітряних млинах.
Безземелля й важкі умови праці на підприємствах викликали обурення трудящих. Як свідчить телеграма цукрозаводчиків, надіслана 15 листопада 1904 року київському губернатору, в Жашкові відбулися заворушення робітників і селян у зв’язку з мобілізацією до армії. 1905 року робітники цукрозаводу вимагали підвищення заробітної плати. До містечка прибув мировий посередник у супроводі драгунів. 17 чоловік з тих, що зібралися на площі, власті заарештували. 29 липня 1907 року ув’язнено К. А. Осавлюка, який агітував солдатів не служити в царській армії. В день його арешту в Жашкові розповсюджувалися листівки. Нові арешти були проведені того ж року в зв’язку з поширенням нелегальної літератури.
Запровадження столипінської реформи прискорило і поглибило розшарування селян. В 1908—1909 рр. в Жашківській волості 30 хутірських господарств володіли 30—40 дес. кожне, тоді як 41 сім’я в Жашкові зовсім не мала землі. За переписом 1912 року, коні були лише в 34, велика рогата худоба в 50 господарствах містечка.
Медичне обслуговування населення здійснювали лікар і фельдшер. При цукрозаводі діяла лікарня на 10 ліжок; працювала аптека.
Майже нічого не робив царський уряд для розширення в містечку освітніх закладів. 85 проц. населення було неписьменним. У народному училищі, відкритому 1862 року, в 1867 році навчалося 36 учнів. І це тоді, коли дітей віком від 8 до 15 років налічувалося 252. На навчальні посібники держава виділяла на рік 5 крб. З 1912 року почалися заняття в однокласній школі та двокласному сільському училищі. Бібліотека мала 616 книг. З них українською мовою лише 53.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни містечка не одержали ні миру, ні землі. Та трудящі не хотіли з цим миритись. Київський губернський комісар Тимчасового уряду писав генеральному секретаріату внутрішніх справ Центральної ради, що з 13 до 21 жовтня 1917 року в Жашкові відбулися селянські заворушення, проводились масові самовільні порубки лісу.
Дуже напруженим було становище і в наступні дні. Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді в Жашкові розгорнулася боротьба за владу Рад, яку встановлено тут у лютому 1918 року. Перший волосний ревком очолив І. П. Станецький.
Але розгортанню соціалістичного будівництва перешкодила австро-німецька окупація. Жашківці взялися за зброю. 10 червня 1918 року селяни обеззброїли і арештували начальника дільничної міліції містечка. 21 червня повстанці знову піднялися проти окупантів.
На початку 1919 року в Жашкові відновлено Радянську владу. Розгорнув роботу ревком, який після вбивства бандитами І. П. Станецького, очолив І. Ф. Дем’янчук. Свої зусилля ревком спрямував насамперед на мобілізацію бійців до Червоної Армії, забезпечення армії продовольством. Було відібрано в куркулів частину землі й створено громадський фонд, з якого наділялися землею бідняки — по гектару на кожного члена сім’ї. Для боротьби з бандитизмом при ревкомі організовується загін міліції із 100 чоловік.
Радянське будівництво ще не раз переривалося нападами буржуазно-націоналістичних та махновських банд, денікінщиною. В боротьбі з махновцями та іншими контрреволюційними недобитками на Жашківщині відзначилася 17-а кавдивізія, якою командував Г. І. Котовський. З лютого 1921 року 17-й полк цієї дивізії прибув у Жашків для охорони цукрового заводу. В містечку розташувалися штаб 2-ї бригади і 98-й полк. Воїни допомагали родинам червоноармійців і бідним селянам волості провести весняні сільськогосподарські роботи.
В кінці 1922 року Жашків віднесено до Уманського повіту, а з квітня наступного року він став центром новоутвореного Жашківського району Уманського округу. Швидко зростало населення Жашкова. На кінець 1926 року в містечку було 1263 двори з 5030 жителями.
У 1923 році в Жашкові діяли 24 дрібні промислові підприємства (кузні, млини, крупорушки, салотопні тощо), на яких працювало 50 чоловік. Відбудову Жашківського цукрозаводу завершено 1925 року. За добу він переробляв 5730 цнт буряків. На заводі працювало 430 робітників.
Важливу роль у громадському житті в ті роки відігравали комсомольські організації. В Жашкові комсомольський осередок виник 1923 року, через два роки створено райком комсомолу.
Велике значення для економічного розвитку Жашкова й району мала добудова в 1926—1927 рр. залізничної лінії на дільниці Погребище—Жашків, у результаті чого значно пожвавився товарообіг.
Поступово збільшувалися капіталовкладення для обладнання цукрового заводу. Було збудовано котельню, приміщення для паротурбін. 1934 року до цукрозаводу підведена залізнична колія. Трохи пізніше старе обладнання замінено новим, потужнішим, встановлено вакуум-апарат Вирового, парову турбіну. В 1940 році завод за добу переробляв майже 11 тис. цнт цукрових буряків. У Жашкові діяв також один з найбільших у районі млинів.
1930 року організовано перший колгосп ім. Г. І. Петровського. У 1936 році на його базі створено два господарства — ім. Г. І. Петровського та ім. М. І. Калініна.
Велику допомогу трудівникам району на початку 30-х років надавали комітети незаможних селян. На 1 липня 1931 року районний КИС об’єднував 3316 членів, серед них було більше 100 комуністів, понад 260 комсомольців. Три чверті всіх селянських господарств на той час вступили в колгоспи. Жашківські колгоспи добивалися добрих результатів у господарюванні. Виконуючи свої соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 20-ї річниці Великого Жовтня, трудівники полів виростили на кожному гектарі по 19,9 цнт зернових культур, по 199,5 цнт цукрових буряків. У грудні 1937 року вони брали участь у всеукраїнській нараді переможців змагання, на якій їм вручено другу республіканську премію. Колгосп ім. Г. І. Петровського в 1939 і 1940 рр. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, відзначений дипломом 1-го ступеня і премійований.
З кожним роком колгоспи поповнювалися новою технікою. Якщо у Жашківській МТС, створеній восени 1931 року, було 25 машин, то в 1940-му — на полях району працювало понад 200 тракторів і 190 вантажних автомашин.
Поступово райцентр упорядковувався, споруджувалися нові будинки. Підвищився і добробут його жителів, число яких у 1939 році зросло до 6014 чоловік.
Поліпшувалась охорона здоров’я трудящих. Перед Великою Вітчизняною війною районна лікарня розширилася до 75 ліжок проти 25 в 1932-му. При ній функціонували клінічна лабораторія, рентген-кабінет.
Приділяючи велику увагу господарському будівництву, жашківці активно включалися і в культурну революцію. Багато зусиль докладали комсомольці і члени КНС, щоб ліквідувати неписьменність. 1925 року в Жашківському ліквідпункті навчалося 110 чоловік. Більшість з них була членами КНС.
У Жашківській семирічній зразковій школі в 1932 році навчався 501 учень. Тут працювало 16 учителів. Школа мала договір з МТС про запровадження політехнічного навчання. 1934 року в містечку відкрито середню школу, яка у 1938 році розмістилася в новозбудованому двоповерховому приміщенні.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Жашкові діяли будинок культури, бібліотеки, радіовузол.
Трудящі своїми успіхами завдячували організаторській і виховній роботі партійних організацій, сільській Раді.
Нав’язана німецько-фашистськими загарбниками війна перервала мирну працю. 19 липня 1941 року Жашків захопили гітлерівці. Для боротьби з окупантами партійна організація району створила підпілля, партизанські групи та загони. Очолював підпільну роботу голова райвиконкому П. П. Давиденко, який невдовзі загинув від рук фашистських катів. Уже в перші місяці окупації патріоти завдали відчутних ударів ворогові. Партизанські загони знищували окремі групи фашистських солдатів, нападали на військові підрозділи. З вересня партизанський загін під командуванням голови колгоспу з сусіднього с. Леміщихи П. К. Коретнюка напав на німецьких солдатів у Жашкові, які гнали коней на водопій, і знищив їх. Вслід за ними було розгромлено весь німецький гарнізон містечка, знищено більше 100 німецьких солдатів і 8 офіцерів. Народні месники захопили 125 коней, 80 гвинтівок, 10 возів з консервами і борошном, 20 000 патронів і невелику пересувну радіостанцію тощо.
В роки тимчасової окупації населення Жашкова зазнавало постійних переслідувань і репресій з боку загарбників та їх прислужників. У грудні 1942 року в містечку розстріляно близько 130 чоловік мирного населення. Вороги нещадно грабували жителів під виглядом всіляких штрафів та контрибуцій; лише за три місяці 1942 року вони оштрафували 78 чоловік на 11 тис. крб. Сотні юнаків і дівчат були вивезені на каторжні роботи в Німеччину.
6 січня 1944 року воїни 1-го Українського фронту визволили Жашків від фашистських загарбників. У районі містечка разом з радянськими воїнами билася проти ворога Перша Чехословацька окрема бригада в CPСP під командуванням Людвіка Свободи, який у своїх спогадах відзначає, що одне з основних завдань чехословацьких воїнів у цій операції полягало в тому, «щоб не допустити ворога на північний берег Гірського Тікичу, не дати йому розвинути наступ на Бузівку та Жашків».
Під час визволення Жашкова загинув Герой Радянського Союзу капітан І. М. Ляшенко — син донецької землі. Він похований у братській могилі в центральному парку міста. Червоні слідопити восьмирічної школи № 3 в 1967 році розшукали батьків І. М. Ляшенка, запросили їх у Жашків. Школі присвоєно ім’я героя.
На фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога жашківці мужньо боронили соціалістичну Батьківщину, 705 з них нагороджені орденами й медалями. Героїчними подвигами відзначився льотчик майор А. М. Підгаєцький. За мужність і відвагу, виявлені в боях, він удостоєний трьох орденів Червоного Прапора, ордена Червоної Зірки та багатьох медалей. Капітан М. Г. Ткачук також нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, Червоної Зірки і трьома медалями.