Піщане, Золотоніський район, Черкаська область (продовження)
Радянська держава виявляла піклування про умови життя трудящих. 1922 року у Піщаному почала працювати волосна дільнична лікарня. 1919 року тут відкрито двокласну і 2 нижчі початкові школи, де дітей навчали 14 учителів.
1928 року піщанці об’єдналися в ТСОЗ. Велику роз’яснювальну роботу провадив комнезам, члени якого, виступаючи на сходах, кутках і десяти хатках, розповідали про перевагу колективного господарювання.
1929 року передове селянство Піщаного об’єдналося в колгосп «Нове життя», через рік виникли артілі ім. Ілліча та ім. Шевченка. На 1 січня 1931 року колективізацією було охоплено 70 проц. селян.
Соціалістична перебудова села проходила в запеклій боротьбі з куркулями, які перешкоджали створенню колгоспів: калічили худобу, підпалювали будівлі залякували людей. Деяких багатіїв, що провадили серед піщанців злісну агітацію проти Радянської влади й намагалися зірвати хід колективізації, було вислано 1931 року за межі України. Колективізацію в Піщаному завершено 1933 року.
1936 року на колгоспних полях працювало 10 тракторів, 5 автомашин та багато іншої техніки Золотоніської МТС. Наступного року колгосп ім. Ілліча на площі 236 га зібрав по 13,4 цнт озимої пшениці. На початок 1939 року це господарство мало 133 голови великої рогатої худоби, 137 свиней, 236 коней. За успіхи в розвитку конярства і свинарства артіль «Нове життя» стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Великою повагою в селі і районі користувалася перша стахановка — ланкова О. В. Гальченко.
За роки довоєнних п’ятирічок колгоспне Піщане досягло значних успіхів у розвитку не лише економіки, а й охорони здоров’я, культури, освіти. У місцевій лікарні працювали 4 медичні працівники. Рекомендовані ліки можна було придбати в аптеці. 1934 року відкрився пологовий будинок. З 1927 року розпочали роботу сельбуд і читальня, згодом— новий будинок культури із залом на 300 місць, де щовечора демонструвалися кінофільми, працювали драматичний, співочий, музичний гуртки, а також капела бандуристів, яка 1936 року завоювала друге місце на обласній олімпіаді.
1936 року 32 вчителі навчали 1100 дітей у середній, неповній середній та початковій школах.
Рік у рік зростав добробут колгоспників. У довоєнні роки в селі було 3 лазні, чайна, сільмаг, продмаг, 3 крамниці. 24 червня 1938 року відбувся півторатисячний мітинг, присвячений відкриттю пам’ятника В. І. Леніну, спорудженого на кошти колгоспу.
Чимало робилося і в справі військово-патріотичного виховання молоді. 1935 року з ініціативи партійного та комсомольського осередків було створено планерну станцію. Через рік рада Тсоавіахіму та обласний комітет комсомолу організували в селі авіаційне свято, присвячене X з’їздові комсомолу України, на яке прибули представники всіх колгоспів Золотоніського та Гельмязівського районів. 5 тис. учасників свята зустріли радісними вигуками появу трьох літаків над колгоспним аеродромом. Пілоти-спортсмени зробили показові стрибки з парашутом. Увечері піщанці ухвалили звернення до всіх первинних тсоавіахімівських організацій України, в якому зобов’язалися підготувати 1936 року 100 планеристів.
Заможне і культурне життя Піщаного перервав віроломний напад фашистської Німеччини на Країну Рад. 19 вересня 1941 року гітлерівці вдерлися в село. З перших днів окупації в селі розгорнувся рух проти поневолювачів. Його очолив голова сільради А. М. Білоус. Населення ухилялося від сплачування податків, саботувало всі заходи фашистських властей. Так, коли золотоніська окружна поліція дала розпорядження, щоб 31 жовтня до Золотоноші прибули підводи для потреб німецьких військ, піщанці приїхали з запізненням на 3—5 годин, а то й на 24 години, деякі їздові відмовилися виконати наказ. Оперативне завдання було частково зірвано.
Фашисти знищили половину хат колгоспників, усі тваринницькі ферми, приміщення школи, будинок культури, крамниці. Вони збили з постаменту пам’ятник В. І. Леніну. Ризикуючи життям, колгоспники С. Г. Бонь і А. В. Брус закопали погруддя в землю. Обидва патріоти загинули під час тортур, але не виказали таємниці. Після визволення села Червоною Армією збережений пам’ятник вождеві встановлено в центрі Золотоноші. 23 вересня 1943 року частини Червоної Армії вигнали гітлерівців з Піщаного.
З перших днів Великої Вітчизняної війни сотні піщанців пішли захищати Батьківщину. Багато з них виявили героїзм. Колгоспник А. П. Дахно, закінчивши військову школу повітряних стрільців-радистів, здійснив багато бойових вильотів. У дні, коли фашисти рвалися до Москви, батальйон капітана В. В. Жабо проник у тил ворога і знищив штаб корпусу. У цій важливій операції брав участь, і Дахно. Наказом командуючого фронту від 2 грудня 1941 року його нагороджено орденом Червоного Прапора, але тільки через 25 років нагорода знайшла бійця. Командир танкового батальйону Д. Д. Давальченко пройшов бойовий шлях від: Сталінграда до Берліна.
1127 мешканців Піщаного брали участь у Великій Вітчизняній війні, 439 з них, нагороджено бойовими орденами і медалями, 459 — віддали своє життя в боях. за честь і незалежність соціалістичної Вітчизни. 55 патріотів замордовано в катівнях гестапо. 1965 року в центрі села споруджено обеліск Слави на честь воїнів-односельців, що загинули під час Великої Вітчизняної війни. На мармуровій плиті’ викарбовано імена полеглих захисників Батьківщини. Навколо пам’ятника закладено парк. Знову отримавши свободу й незалежність, трудівники з ентузіазмом’ розпочали піднімати село з руїн. Тягар відбудовних робіт ліг переважно на плечь жінок. Без тягла і машин доводилося освоювати посівні площі, щоб дати державі хліб. Працювали під гаслом: «Усе для фронту, все для перемоги». Оскільки основним тяглом була в той час худоба, мобілізували піонерів для догляду за нею — збирання корму, стеження за годівлею. Колгоспи «Нове життя» та ім. Шевченка вели перед у районному соціалістичному змаганні за кращу підготовку до весняних польових робіт. Ланка О. П. Вакули з артілі «Нове життя» виконала план сівби на 130 проц. і була занесена на районну Дошку пошани.
До 21 лютого 1944 року колгоспи Піщаного здали у фонд Червоної Армії 1620 пудів хліба, організували продаж фруктів та овочів. Колгосп «Нове життя», утворивши спеціальний грошовий і продуктовий фонд, на 1 січня 1944 року допоміг 49 родинам фронтовиків та 18 інвалідам Великої Вітчизняної війни.
Хлібороби дбали про піднесення врожайності сільськогосподарських культур. Передові в районі комсомольсько-молодіжні ланки М. Нестеренко та М. О. Брус з колгоспу ім. Шевченка включилися у всесоюзне соціалістичне змагання молодіжних ланок. Імена ланкових М. Брус, О.Гальченко, М. Нестеренко стали відомі за межами району.
Такі досягнення стали результатом активної діяльності сільської партійної організації. 1946 року РК КП України відзначив, що піщанські комуністи домоглися значних успіхів в організації колгоспного виробництва, в мобілізації трудящих на відбудову колгоспного господарства.
У післявоєнній п’ятирічці піщанці добилися нових успіхів. 1947 року ланка: О. В. Тищенко зібрала по 170 цнт кукурудзи з 1 га, а ланка Калашник виростила по 50 цнт зернових на кожному з 10 га. Доярка М. І. Дахно з колгоспу ім. Шевченка надоїла по 2863 кг молока від кожної корови, отримавши за це додаткової-оплати 884 кг молока. Пасічник Рева з колгоспу «Нове життя» зібрав по 39 кг меду від кожної бджолосім’ї. В той час далеко за межами Золотонощини лунала слава про знатну ланкову О. В. Гальченко, ланка якої на заклик алтайських хліборобів включилася у всесоюзне соціалістичне змагання і виростила по 180 цнт кукурудзи та 50 цнт тютюну з гектара.
На кінець 40-х років Піщане завершило відбудову господарства. 1953 року всі три колгоспи об’єдналися в один — ім. Т. Г. Шевченка (з 1962 року — «Маяк»), який 1954 року став мільйонером.
Трудовими здобутками відзначили піщанці 40-річчя Великого Жовтня. 1957 року вони виростили по 18,2 цнт зернових і по 290 цнт цукрових буряків-з га. Першість у соціалістичному змаганні завоювала четверта рільнича бригада Т. І. Тютюнника, зібравши по 19 цнт озимої пшениці з га на площі 167 га, по 36 цнт кукурудзи в зерні на площі 24 га. Передові ланки В. К. Рощин, К. Ходос та Г. Ф. Мохонько виростили по 313—360 цнт цукрових буряків з га. Того року валовий прибуток колгоспу досяг 15 млн. крб. На кожний трудодень колгоспники одержали по 10 крб. 1957 року на 10 тваринницьких фермах налічувалося 1729 голів великої рогатої худоби, 48 племінних коней. Передові доярки Г. Дорошенко та У. Воропай надоїли понад 3 тис. кг молока від кожної корови.
Велике трудове і політичне піднесення охопило піщанців 1958 року в зв’язку з нагородженням Черкащини орденом Леніна за високі показники в розвитку рільництва і тваринництва. Урядових нагород були удостоєні й передовики артілі ім. Т. Г. Шевченка. Зокрема, ордена Трудового Червоного Прапора — ланкова К. Т. Костюченко, бригадир Г. І. Тютюнник; ордена «Знак Пошани» — ланкові О. В. Гальченко та В. К. Рощин, свинарка О. Г. Самійленко, доярка Р. П. Усенко.
За роки Радянської влади зріс освітній і культурний рівень людей села. 1957 року в середній, семирічній і вечірній школах навчалися 763 учні. Книжковий фонд двох бібліотек становив 16 250 книжок. Колгоспники передплачували 1810 примірників газет і журналів.
Колгосп «Маяк» перетворився на велике багатогалузеве господарство. Йому належить 7567 га землі, з них орної — 6481 га.
Протягом восьмої п’ятирічки виробництво зерна досягло 406,4 тис. цнт. Середня врожайність зернових з 1 га за ці роки становила 26,1 цнт, цукрових буряків 290,3 цнт.
За останні 16 років сталися великі зрушення в тваринництві. Якщо 1954 року колгосп виробив на 100 га площі 88,7 цнт молока, то 1970 року — 489 цнт. Кількість корів за цей час зросла від 370 до 1400, надої на корову — з 1400 до 2668 кг. Працівники ферми здобули почесне звання колективу комуністичної праці. Розглянувши підсумки соціалістичного змагання за 1967 рік, правління та партком колгоспу нагородили 59 трудівників цінними подарунками. Серед них доярка Р. П. Усенко, яка після закінчення Білоцерківського сільськогосподарського інституту продовжує працювати в рідному селі. 1959 року односельці висунули її кандидатом у депутати Черкаської обласної Ради депутатів трудящих.
Колгосп розгорнув значне будівництво, спорудивши за післявоєнні роки 33 тваринницькі приміщення. Нині на ланах працює 88 тракторів, 36 комбайнів, 53 сівалки, 54 автомашини, десятки різних двигунів. Усі роботи в рільництві, за винятком проривки й доочистки цукрових буряків, виконують машини. Механізовано й більшість трудомістких процесів у тваринництві: у доїнні — на 80 проц., прибиранні гною — на 60 проц. Струм Кременчуцької ГЕС рухає 4 пилорами, циркулярні пилки, стругальні верстати, молотильні агрегати, прискорює виробництво цегли.
Колгосп має допоміжні підприємства: 2 млини, цегельню, кузню для ремонту сільськогосподарської техніки. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва 24 піщанці відзначені орденами й медалями. Доярку М. І. Дахно нагороджено орденом Леніна.
1961 року звання колективу комуністичної праці присвоєно працівникам автогаражу, 1963 року — ланці В. К. Рощин. Ударниками комуністичної праці стали В. К. Гусак, О. О. Гусак та інші. Ухвалою обкому партії, облвиконкому й облпрофради на честь 50-річчя Радянської влади колгоспу вручено на вічне зберігання Пам’ятний вимпел.
Добра праця стала запорукою заможного життя трудівників села. 1966 року створено комунгосп, що лише за 1967 рік виконав 212 різноманітних замовлень колгоспників на 60 тис. крб. За післявоєнні роки споруджено 42 виробничі об’єкти, будинок культури, середню школу, 8 магазинів, 2 дитячих ясел, контору колгоспу.
Помітних успіхів досягнуто в охороні здоров’я трудящих. Нині тут працюють понад 20 медичних працівників. У селі є аптека, медична амбулаторія, пологовий будинок, 2 профілакторії, 4 дитячих ясел.
Педагогічний колектив налічує близько 60 чоловік. 25 учнів відвідують сільську музичну студію. В середній, восьмирічній і початковій школах навчається 840 учнів, у вечірній школі сільської молоді — 130. За роки Радянської влади село дало Батьківщині 52 медичних працівників, 137 учителів, 60 інженерів, 25 агрономів, 24 зоотехніків і ветеринарних працівників. Нині десятки піщанців здобувають освіту у вищих та середніх технічних навчальних закладах.
У сільському будинку культури на 500 місць працюють драматичний, хоровий, танцювальний і інші гуртки, духовий і струнний оркестри. Бібліотека має 14624 книжки. 4 рази на тиждень демонструються кінофільми.
Піщане — гарне село. Центр має своєрідний архітектурний стиль, де зосереджено більшість громадських та культурно-побутових споруд. Будинки й вулиці уквітчані вишневими садами та вербовими гаями.
Організаційна та виховна робота серед трудівників колгоспів провадиться під безпосереднім керівництвом партійної організації, що складається з 82 комуністів. 140 юнаків і дівчат об’єднує комсомольська організація. Комуністи і комсомольці завжди в авангарді боротьби за піднесення колгоспного виробництва. Так, 1958 року комуніст І. О. Круць очолив третю молочнотоварну ферму і вивів її з прориву. Перейшовши потім на працю з меншою оплатою — завідуючим цегельнею, що не виконувала плану, завоював авторитет і серед цегельників.
Активну участь беруть колгоспники Піщаного в радянському будівництві. Лише депутатами сільської Ради на минулих виборах обрано 60 кращих людей села, серед них: доярку М. Д. Слюсар, ланкову В. К. Рощин, шофера Г. П. Манжулу, бригадирів М. П. Дахна, М. О. Брус, М. П. Бонецьку. На сесіях і засіданнях виконкому депутати розглядають конкретні питання господарського і культурного будівництва. Тільки останнім часом тут споруджено адміністративно-господарський і житловий багатоквартирний будинки, зведено також побутовий комбінат, механізовану майстерню, першу чергу комплексу відгодівлі свиней, вівчарник.
Щасливо і заможно живе Піщане. Його трудівники разом з усім радянським народом наближають велике комуністичне завтра.
И. Ф. ПОНОМАРЕНКО