Золотоноша, Золотоніський район, Черкаська область (частина друга)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
На знак солідарності з загальноросійським страйком залізничників застрайкували робітники і службовці промислових центрів України. 18 жовтня 1905 року до них приєдналися трудівники Золотоноші. Незабаром страйк переріс у збройний виступ. За короткий час було створено 10 бойових загонів. Селяни Коробівки, озброєні рушницями, револьверами, сокирами і ломами, розгромили сільську управу, знищили портрет царя і разом з селянами сусідніх сіл, що приєдналися до них, та міською революційною молоддю (майже 500 чоловік) рушили на Золотоношу. Повстанці зайняли центр міста, розгромили поліцейське управління, знищили його архів, звільнили заарештованих. Війська придушили виступ. Його керівника — П. Величка — власті кинули до Шліссельбурзької фортеці.
Майже 7 місяців — до весни 1906 року — тривав страйк робітників на паровому млині М. Зархина та Я. Рабиновича.
Придушивши революцію, царат посилив терор. З 1 по 10 серпня 1907 року поліція вчинила в Золотоноші близько 20 обшуків, конфіскувала багато нелегальної літератури, ув’язнила 7 чоловік. У цей же час розгромлено й Золотоніську організацію РСДРП. Як виявилось із слідства, вона мала тісний зв’язок з Петербурзькою організацією РСДРП.
Незважаючи на поразку революції 1905—1907 рр., виступи трудящих продовжувались. 1 березня 1908 року застрайкували 60 учнів Золотоніської сільськогосподарської школи. Адміністрація школи припинила навчання, а учнів розіслала по домівках. Вже в серпні 1910 року Золотоніська організація РСДРП відновила свою діяльність.
Столипінська реформа посилила розшарування селянства. Згідно з земським подвірним переписом 1910 року в місті налічувалося 2034 господарства. З них 915 не мало землі зовсім, 565 мали тільки садибу, 137 від 3 до 9 десятин. 1269 родин господарювали без худоби і тільки 430 — мали коней, а 388 — корів. Якщо в 1885 році бідняцькі господарства складали 60% від загальної кількості, то у 1910 році їх уже стало 90%. Розорені селяни йшли працювати на чавуноливарний завод Майліса та Двоскіна (споруджений 1911 року), на парові млини та на цукрові плантації і гуральні Київської губернії або ж на південь України. 1913 року в Золотоноші діяло вже 2 чавуноливарні заводи, цегельня, броварня, оцтовий і миловарний заводи, завод газованих і фруктових вод, 5 парових та 2 інші млини, 2 олійниці, З крупорушки. На цей час Золотоноша стала значним осередком торгівлі. Цьому сприяла залізниця Бахмач—Одеса, яка 1912 року пролягла через місто.
Розвиток капіталістичних відносин і торгівлі покликав до життя кредитні установи. На початку XX ст. тут почали діяти торговельно-промислове та сільськогосподарське товариство взаємного кредиту (1910), банк, позичково-ощадне товариство тощо. Проте Золотоноша все ще лишалася «солом’яним містом». З 3000 будинків, у яких 1910 року проживало 13 800 мешканців, мурованих було лише 12. Тільки після спорудження двоповерхових приміщень земства, земського зібрання, театру, чоловічої та жіночої гімназій Золотоноша стала набирати міського вигляду. У Довіднику за 1913 рік зазначалося: «щодо благоустрою вона стоїть на найнижчому рівні в Полтавській губернії».
Медичну допомогу населенню 1910 року подавали стаціонарна лікарня на 120 ліжок, 2 аптеки. У них працювало 9 лікарів, 9 аптекарів, 27 фельдшерів і акушерок, 2 медсестри.
Деяке пожвавлення у розвиткові освітньої мережі міста спостерігається в останні десятиріччя XIX і на початку XX ст. 1873 року відкриваються чотири парафіяльні школи. З 1898 року почала працювати нижча сільськогосподарська школа, 1904 року — жіноча гімназія. 1910 року в Золотоноші діяло вже 10 навчальних закладів, з них — два середніх. Тут працювало 77 учителів, які навчали 1372 учні. Цього ж року прогімназію (відкрита 1873 року) перетворено на гімназію. 1913 року почалося навчання в комерційній школі. Проте кількість неписьменних у місті все ще становила майже 45 процентів.
Земська публічна бібліотека, яка прийняла перших відвідувачів 1903 року, була платною. 1915 року тут налічувалось понад 18 тис. книг. Нею користувалося трохи більше 200 читачів.
Значним явищем у розвиткові культури був театр, організований 1897 року ентузіастами сцени Д. Л. Жигадлом, Д. П. Кравчинським та В. І. Марченком. Золотонісці двічі слухали виступ хорової капели М. В. Лисенка, у 1897 і 1899 рр.. 1904 року у місті гастролювала М. К. Заньковедька. В спорудженому 1910 року театрі часто гастролювали трупи з інших міст. Склався при ньому і свій драматичний колектив. Двічі (1913 і 1914 рр.) тут виступав корифей української сцени П. К. Саксаганський, 1914 року — юний Б. В. Романицький, нині народний артист СРСР. Напередодні революції в Золотоноші розпочала свій творчий шлях Н. М. Ужвій, нині народна артистка СРСР, тричі лауреат Державної премії СРСР. 1887 року в місті відкрито друкарню, а 1910 — тут працювали уже 2 друкарні і літографія, видавалися дві газети «Вестник» (1908—1914) і «Золотоношский голос» (1911—1915).
Золотонісці брали участь у догляді за могилою Великого Кобзаря, виступили ініціаторами спорудження першого пам’ятника Т. Г. Шевченкові.
Перша світова імперіалістична війна різко погіршила становище трудящих мас. Ненависть проти царизму зростає. 1916 року жандарми заарештували ряд осіб, які відмовились співати царський гімн під час концерту в земському домі. За це місцевих жителів П. Носяру, В. Вороная, П. Білошапку засуджено до 3-х місяців ув’язнення.
Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію і про повалення самодержавства у Золотоноші була зустрінута як давно очікувана. За прикладом Полтави й Кременчука трудящі міста роззброїли поліцію і жандармерію, звільнили політичних в’язнів, ліквідували старі органи влади.
5 березня панівні верстви міста створили тимчасовий громадський комітет. На початку березня тут виникла Рада солдатських депутатів, 20 квітня — Рада робітничих депутатів, а 30 квітня вони злилися в єдиний орган — Раду робітничих і солдатських депутатів. Вона встановила робітничий контроль над виробництвом. 5 червня виконком Ради ухвалив передати в оренду селянам с. Великої Бурімки 5 тис. десятин землі княгині Кантакузен. У липні на вимогу більшовиків повітовий земельний комітет, утворений 30 червня, змушений був конфіскувати для селян 755 десятин землі в Веселому Хуторі Чорнобаївської волості і 1000 десятин — у Старому Ковраї Іркліївської волості. Він однак виступав проти передачі землі селянам і 4 серпня повідомляв у губернію, що «земля захоплюється селянами без його відому».
Весною і влітку 1917 року почали повертатися солдати-більшовики. Вони розгорнули агітаційну роботу. З їхньої ініціативи у червні створено бойову дружину з робітників і солдатів. У відповідь 6 жовтня контрреволюційні сили ухвалили негайно розпочати формування загонів «вільного козацтва». У жовтні ж у Золотоноші розквартировано сотню 33-го донського козачого полку. Не дивлячись на складність ситуації, більшовики Золотоніщини продовжували проводити агітаційно-масову роботу серед трудящих і домоглися значних результатів. Повітовий з’їзд селянських спілок, скликаний 3 жовтня 1917 року для укладення проекту наказу делегатам Установчих зборів під впливом більшовиків ухвалив більшовицьку резолюцію і створив революційний комітет на чолі з комуністом В. І. Гайдамакою. Більшість членів спілки голосували за кандидатів — більшовиків.
Восени тут було створено 1-й Золотоніський червоногвардійський загін у кількості 200 бійців. Одним з його організаторів, політкомісаром і заступником командира став фронтовик О. О. Воскресенський.
Велику радість серед трудящих Золотоноші викликала звістка про перемогу Великого Жовтня. Встановлення Радянської влади в місті відбувалося в умовах жорстокої класової боротьби.
18 січня 1918 року червоногвардійський загін, очолюваний М. Бабенком, при підтримці червоногвардійців і революційних солдатів Золотоноші очистив місто від націоналістичного засилля. Але щойно червоногвардійці вийшли з Золотоноші, як націоналісти захопили владу. 18 лютого 1-й Конотопський революційний загін Червоної гвардії допоміг трудящим ліквідувати органи Центральної ради і відновити Радянську владу. 22 березня 1918 року Золотоношу окупувало кайзерівське ційсько.
У травні 1918 року в с. Лялинцях відбулася нарада комуністів, яка обговорила план створення партизанських загонів. На ній обрали підпільний повітовий ревком на чолі з В. І. Гайдамакою, а також делегата на І з’їзд КП(б)У. Делегату доручалося встановити зв’язок з підпільним Полтавським губернським партійним комітетом. Загальне керівництво партизанськими загонами у Золотоніському повіті було покладено на Я. 3. Антосика.
За сигналом підпільного повітового центру у травні 1918 року трудящі повіту піднялися на боротьбу з окупантами та гетьманцями. «До Золотоноші,— писала більшовицька газета «Правда»,— надіслано війська для втихомирення селян. Німецькі загони роззброїли селян. У Пирятинському, Золотоніському і Лубенському повітах німці застосовують артилерію».
Ворог придушив Золотоніське збройне повстання і наклав на селян велику контрибуцію — 71 тис. крб., 4500 пудів хліба зерном і 1200 пудів вівса. Багатьох повстанців було розстріляно, багатьох ув’язнено.
Більшовики повіту взяли участь у роботі 2-го з’їзду КП(б)У (жовтень 1918 р.). Делегатом на з’їзд від повітової партійної організації, що оформилася в період між 1 і 2 з’їздами КП(б)У і налічувала 30 членів, обрали Т. М. Терещенка («Левшин» або «Антін»).
Влітку повстанський рух на Золотоніщині розгорівся з новою силою. Близько тисячі патріотів, що зосередились у районі с. Великого Хутора, вели бої за Золотоношу. Ворог застосовував проти партизанів артилерію. 6 серпня золотоніський повітовий німецький комендант оголосив Золотоношу на облоговому становищі. Виконуючи розпорядження підпільного повітового центру, партизанські загони 10 листопада включились у всенародне повстання проти окупаційного режиму і 27 листопада 1918 року визволили Золотоношу. Але 12 грудня владу в місті захопила Директорія.
Повітовий селянський з’їзд, що відбувся 22 грудня, обрав делегатів на губернський з’їзд — В. І. Гайдамаку, І. Л. Мойсю (Іван Ле), В. Ф. Каздобіна, Я. 3. Антосика, П. Шандру, які привезли в захоплену петлюрівцями Полтаву декларацію трудящих селян з вимогою передати владу Радам та конфіскувати поміщицькі землі. Золотоніські делегати голосували за встановлення Радянської влади.
Для зміцнення своєї влади Директорія направила в Золотоношу 5-й Чорноморський полк (кіш). Проте дні буржуазно-контрреволюційної влади уже були лічені. 25 січня 1919 року батальйони Корсунського, 34-го Кременчуцького полків, що стояли в Золотоноші і були настроєні по-більшовицькому, при підтримці міських робітників, очолених Черкаським і Золотоніським підпільними більшовицькими центрами, повстали. Місто було визволене від буржуазних націоналістів. Повітовий ревком взяв владу в свої руки. Через три дні 1-й Золотоніський повстанський полк оточив і роззброїв Чорноморський кіш, полонив 400 петлюрівців і захопив 12 гармат, 8 кулеметів, багато набоїв і патронів.
На початку лютого була створена Золотоніська міська партійна організація. Комуністи Золотоноші очолили радянське будівництво в місті. Ревком і надзвичайна комісія повели рішучу боротьбу з контрреволюційними елементами, встановили трудову повинність для буржуазії. Земські установи було ліквідовано. Продовольчий відділ ревкому розгорнув закупівлю і розподіл продуктів серед бідноти. Для допомоги фронту в місті й повіті було зібрано 19 млн. крб. Газета «Український комуніст» — орган ревкому — мобілізовувала трудящих на боротьбу за зміцнення влади Рад. У цей же час організаційно оформилася комсомольська організація. У місті і на селах комсомол під керівництвом комуністів налагоджував культурно-освітню роботу, згуртовував молодь на боротьбу з ворогами Радянської влади.
У березні 1919 року в складі двох стрілецьких і кавалерійських полків була сформована окрема Задніпрянська бригада. Пізніше вона відзначилася в розгромі банд Зеленого та Григор’єва.
Намагаючись зупинити переможну ходу Радянської влади на Україні, ліквідувати величні завоювання Жовтня, ліві есери і незалежники, що засіли в повітових виконкомі та ревкомі, зв’язалися з бандами Зеленого та Григор’єва і зробили спробу вчинити контрреволюційний переворот. Але Задніпрянська бригада ліквідувала цей виступ. 13 травня бандити увірвалися до Золотоноші. Повітовий ревком, очолюваний П. Ф. Ємцем, мобілізував всі революційні сили на відсіч ворогові. На другий день при підтримці трудящих Задніпрянська бригада і загони Шафранського рішучою контратакою вибили григор’євців із Золотоноші. 16 травня народний комісар військових справ УРСР М. І. Подвойський повідомляв: «Протягом вчорашнього дня і ночі з 14 на 15 травня нашими частинами взято Золотоношу, де захоплено в полон батальйон григор’євців, 2 гармати, бронепоїзд з кулеметом і при дальшому просуванні взято м. Черкаси. Банди Григор’єва в безладді відступають».
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4