Золотоноша, Золотоніський район, Черкаська область (частина треття)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
У дні підготовки відсічі денікінським полчищам (червень 1919) ревком оголосив мобілізацію громадян міста і повіту. Вона пройшла з великим успіхом. «Вдома залишалися самі каліки»,— писала тоді губернська газета. 5-й повітовий з’їзд Рад, що зібрався 29 червня, ухвалив створити 1-й добровільний полк порятунку революції.
Проте 17 серпня радянські війська змушені були залишити Золотоношу. Черкасько-Золотоніський штаб, створений ЦК КП(б)У в числі 12 штабів України, очолив боротьбу трудящих проти денікінців, за Радянську владу. У вересні в районі міста діяв партизанський загін, який весь час непокоїв ворога. В грудні неподалік Золотоноші він оточив денікінський Ізмайлівський полк з штабом і завдав йому відчутного удару. 26 грудня 60-а стрілецька дивізія та 3-я окрема кавалерійська бригада Червоної Армії визволили місто.
Відразу ж після остаточного утвердження Радянської влади повітовий військово-революційний комітет (очолив комуніст А. Сидоренко) приступив до відбудови зруйнованого господарства. Знову розпочав роботу міський комітет партії. В січні 1920 року тут створено повітову Раду народного господарства, яка того ж року домоглася відновлення роботи на чавуноливарні, цегельні, електростанції та на інших підприємствах. Питанням відбудови зруйнованого господарства займався і повітовий з’їзд Рад (відбувся у квітні 1920 року) та виконком, обраний на ньому (голова А. Сидоренко). Вірним помічником комуністів стала міська комсомольська організація’, створена у березні 1920 року. У перші дні існування вона налічувала 44 члени і 8 кандидатів у члени комсомолу. Виникли комсомольські осередки і в селах повіту. Комсомольці організували збирання продуктів харчування для робітників Петрограда і стали активними борцями проти різних банд. Молоді бійці відзначилися, зокрема, під час нападу на Золотоношу банди Тютюнника 17 лютого 1920 року. Створені з молоді два загони особливого призначення ліквідували бандитизм у повіті.
Радянська влада налагодила і боротьбу з епідемією сипного тифу, провела реорганізацію школи. Тоді ж відкрито дитячий будинок, влаштовано літні дитячі майданчики.
Тривожне становище склалось у травні 1920 року у зв’язку з наступом польських інтервентів. Для організації відсічі ворогу виконком Ради виділив з свого складу трійку. 19 травня створено ревком, який очолив І. С. Харченко. Повітова партійна і комсомольська організації мобілізували на фронт більше половини свого складу. Формувалися загони добровольців і з числа неспілкової молоді.
Відгукнувшись на заклик В. І. Леніна допомогти голодуючим губерніям Поволжя, трудящі Золотоноші організували збирання продуктів та грошових коштів. Вони надіслали голодуючим 175 пудів сала, 5350 пудів зерна і продуктів. У Красно-гірському монастирі виконком влаштував дитячу колонію для кількохсот дітей з Татарської APСP, а повітовий партком і виконком провели тиждень допомоги голодуючим, наклали прогресивний податок на служителів культу та багатіїв.
У зв’язку із змінами, які мали місце в адміністративно-територіальному поділі України, Золотоноша і повіт 30 липня 1920 року увійшли до новоутвореної Кременчуцької губернії, а через 2 роки — до Полтавської губернії. 1923 року утворено Золотоніський район у складі Золотоніського округу (з 1925 року — Черкаського, 1927 —Шевченківського). З 1932 року Золотоніський район підпорядковано спершу Київській, а з 1937 року — Полтавській області.
Радість перших успіхів у відбудові народного господарства затьмарилася величезним горем — смертю В. І. Леніна. На траурних мітингах і зборах, присвячених пам’яті вождя, що відбувалися на підприємствах і установах, трудящі Золотоноші заявили про своє непохитне рішення йти ленінським шляхом. На численні прохання трудящих міська Рада назвала одну з найкращих вулиць Золотоноші іменем В. І. Леніна.
У відбудовний період партія та держава багато зробили для налагодження справи охорони здоров’я трудящих, для налагодження роботи школи та закладів культури. В місті працювала лікарня на 65 ліжок. У 1920 році тут відкрито два нових відділення. За 1922—1923 рр. відкрилися два диспансери, рентген-кабінет. 1925 року — поліклініка, лабораторія і 3 аптеки. 12 лікарів та 47 чоловік середнього медичного персоналу обслуговували заклади охорони здоров’я.
Радянська влада по-батьківському піклувалася про дітей. 5 дитячих будинків почали виховувати сиріт в 1920—1923 рр. У ці ж роки в місті відкрилися 3 трудові школи, 4 лікнепи, трирічні педагогічні курси, сільськогосподарський і педагогічний технікуми та загальноосвітні курси. У них 94 вчителі навчали майже 2200 учнів. Тут діяли бібліотека, клуб, 2 театри, кінотеатр і краєзнавчий музей.
У роки передвоєнних п’ятирічок у місті розгорнулося будівництво нових і реконструкція наявних підприємств. Процес перетворення Золотоноші в індустріально-аграрне місто можна бачити на прикладі ремонтно-механічного заводу. Чавуноливарна майстерня непмана Двоскіна, де працювало всього 19 робітників, після націоналізації у 1929 році перетворена на завод. 1931 року тут виросли виробничі корпуси, встановлено потужні двигуни, переустатковано машинний цех. Уже тоді на заводі працювало 160 робітників, а через три роки — 400. За 2 роки у 2,5 раза зросла кількість продукції і 1934 року вона обчислювалась у 1,6 млн. крб. Відбудована цегельня «Вулкан» виробляла 3 млн. штук цегли на рік. На тому ж подвір’ї 1932 року пущено в експлуатацію новий цегельний завод, продукція якого становила 12 млн. штук цегли щорічно. Споруджена 1925 року електростанція потужністю 200 квт, після реконструкції 1932 року виробляла електроенергії в десять разів більше.
У 1930—1932 рр. в Золотоноші збудовано ряд нових підприємств: м’ятний, маслоробний, крохмале-патоковий заводи, швейну фабрику, чинбарню. Значного розвитку набула місцева промисловість. Кустарі об’єдналися у промислово-кооперативні артілі «Червоний харчовик», «Перемога» тощо. Наприкінці 30-х рр. почалось об’єднання дрібних промислових підприємств у пром- та харчокомбінати. Для підготовки кваліфікованих кадрів для промисловості та будівництва 1930 року відкрито кустарно-промислову керамічну школу.
Соціалістичний лад породив небачене до того виробниче піднесення. Д. Михайлик, Л. Федорченко, Д. Коваленко та багато інших виробничників ремонтно-механічного заводу виступили застрільниками соціалістичного змагання міста і району. Названі трудівники регулярно виконували норми на 140—200 проц. 1939 року на цьому заводі розгорнувся рух багатоверстатників. 39 робітників почали працювати на кількох верстатах одночасно.
У жовтні 1933 року, з початком залізничного руху на лінії Золотоноша — Миронівка, місто стало залізничним вузлом.
Партійна організація, районна та міська Ради багато уваги приділяли колективізації сільського господарства.
Ще 1922 року золотонісці організували першу артіль. У ній об’єдналися 7 учительських родин, що почали господарювати на 135 десятинах землі. У другій половині 20-х років на околицях міста виникли Струнківська, Заграблянська, Затроїцька та Миколаївська земгромади. 1927 року Струнківська земгромада перетворена в ТСОЗ. Навесні 1928 року створено колгосп «Надія». Його головою обрано П. М. Матюшу. Питанню дальшого розвитку кооперації був присвячений і шостий районний з’їзд Рад. Селяни-бідняки та середняки, які брали у ньому участь, підтримали курс на колективізацію.
З 1929 року земгромади Золотоноші об’єдналися в колгоспи. Велику роль у зміцненні і розвитку сільськогосподарських артілей у передвоєнні роки відіграла Золотоніська МТС (створена 1930 року). Напередодні війни в Золотоноші було 5 колгоспів, які господарювали на 4590 га землі. Сільському господарству значну допомогу подавали підприємства та організації міста. Так, ливарно-механічний завод проводив ремонт сільськогосподарського реманенту.
Розвиток промисловості та сільського господарства Золотоноші викликали дальший ріст населення міста. 1930 року в ньому проживало 13 979, 1939 — 18 351 чоловік. У 30-х рр. тут розгорнулося велике житлове будівництво. 1935 року споруджено 50, через рік — 100, а ще через рік — 200 будинків. За цей час виріс новий район міста. 1940 року відкрито майстерню пошиття одягу.
За роки довоєнних п’ятирічок у Золотоноші значного розвитку набула охорона здоров’я трудящих. Лікарню на 130 ліжок 1939 року обслуговували 112 медичних працівників. У місті діяли 3 поліклініки, рентгенкабінет, електроводолікарня,. 2 дитячі консультації та інші лікувальні й оздоровчі заклади. Лікарі Золотоноші надавали велику шефську допомогу селу. 1929 року тут створено бригаду лікарів, яка взяла шефство над Богодухівською лікарнею.
Уже в 1930 році повністю ліквідовано неписьменність. 1934 року тут працювали З середніх і неповна середня школи (навчалося 2400 дітей), педагогічний та агрономічний технікуми, медична школа, школа агротехніки та механізації сільського господарства. З 1935 року стала діяти звукова стаціонарна кіноустановка. 1931 року видатки на охорону здоров’я становили майже 2,6 млн. крб., на народну освіту — 5,6 млн. карбованців.
Районна газета «Вісті» (1920—1930 рр.), з 1930 року — «Червоний Жовтень»,— орган повітового, потім районного комітетів КП(б)У та міської і районної Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, відіграла значну роль в ході мобілізації жителів Золотоноші на будівництво соціалізму.
Щасливе і радісне життя прийшло до Золотоноші. Люди стали жити заможно і культурно. .
Мирну творчу працю трудящих Золотоноші було порушено підступним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. 22 червня близько тисячі мешканців міста, зібравшись на мітинг, заявили про свою готовність стати на захист рідної Вітчизни. У численних заявах робітники, селяни, інтелігенція просили відрядити їх до діючої армії. Партійні організації, колективи підприємств вчасно провели евакуацію цінного устаткування на схід. Райком партії керував створенням винищувального батальйону, основне ядро якого склали комуністи та комсомольці.
Після запеклих боїв 19 вересня 1941 року гітлерівці захопили Золотоношу. Два -роки і три дні тривала ніч окупації. На третій день після свого приходу фашисти розстріляли 300 радянських громадян, а в листопаді ще 3,5 тис. чоловік. З 25-го по 30 липня 1942 року вони знищили тут понад 7 тис. військовополонених та радянських активістів. У числі розстріляних 151 житель Золотоноші, 433 мешканців фашисти забрали на каторжні роботи до Німеччини, загарбники зруйнували пам’ятники В. І. Леніну, Т. Г. Шевченкові.
Та трудящі не скорилися загарбникам. У лютому 1942 року на Золотоніщині виникла підпільна антифашистська організація, керована комуністами. Невдовзі підпілля зросло до 378 чоловік. Через рік у лютому 1943 року фашисти схопили і розстріляли 75 чоловік цієї групи, у їх числі і частину керівників. Тоді решта підпільників, керованих О. Н. Соловйовим та Г. Н. Иіколаєвим, пішла в ліси. На початку 1943 року було створено Золотоніський партизанський загін (командир М. І. Савран). Він розгорнув бойові дії на лівобережній Черкащині. Народні месники завдавали ударів по тилових комунікаціях ворога, громили військові підрозділи, руйнували шляхи сполучення. Загін знищив близько 500 фашистів, 18 автомашин, 2 паровози, 8 вагонів, висадив у повітря 2 залізничні мости.
На світанку 22 вересня 1943 року 9-а бригада 3-го гвардійського механізованого корпусу розпочала бої на підступах до Золотоноші, а на 11 годину ранку визволила місто. Напруживши всі свої сили, противник повів шалену контратаку і знову захопив місто. Проте в той же день фашисти змушені були відступити. На цей раз назавжди. У визволенні Золотоноші значну допомогу радянським військам подав місцевий партизанський загін.
На фронтах Великої Вітчизняної війни багато жителів Золотоноші громили ворога. Серед них пілот 825-го штурмового авіаційного полку, молодший лейтенант О. Ф. Романенко, що 12 липня 1944 року повторив подвиг М. Гастелло в районі м. Опочки Псковської області. Тяжко поранений, на підбитому літакові, він і стрілець С. Цариков протаранили колону мотопіхоти, завдавши ворогові великих втрат.
Героя посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. У боях за Уманщину присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу сержантові В. І. Рибалкові. Свято шанують золотонісці пам’ять полеглих воїнів.
У центрі міста споруджено обеліск жертвам німецько-фашистського терору і воїнам, які загинули в боях за визволення Золотоноші.
Ще бої гриміли неподалік на Дніпрі, а трудящі міста під керівництвом райкому партії та райвиконкому приступили до відбудови зруйнованого господарства. Все доводилось розпочинати заново. Окупанти знищили майже всі промислові підприємства, зірвали 2 залізничні станції, перетворили на руїни 438 громадських, культурно-освітніх і житлових будинків, у т. ч. 11 шкіл, 2 технікуми, 2 театри, кінотеатр, лікарню. Загальні збитки, завдані Золотоноші, складають 963 млн. карбованців.
Вже через місяць після визволення було налагоджено роботу кількох цехів ремонтно-механічного заводу. У кінці вересня 1943 року електростанція дала перший струм. У 26-у річницю Великого Жовтня водогін почав постачати воду найважливішим пунктам міста. У першій половині 1944 року стали до ладу нафтобаза, пекарня, швейна фабрика, птахокомбінат, харчокомбінат. До осені 1944 року на 19 підприємствах міста уже працювали понад 600 робітників та службовців. 1 листопада 1944 року маслозавод виконав річний план на 137 проц. і зайняв третє місце по Україні. На другий день після визволення від окупантів місцева лікарня прийняла першу групу поранених радянських воїнів. На кінець 1944 року всі довоєнні медичні заклади міста відновили роботу. Працювали лікарня, поліклініка, аптека, 2 диспансери, пологовий будинок, дитячі ясла, садок. Ще 1943 року прийняли слухачів педагогічний та агрономічний технікуми. 1944 року почала працювати школа механізації сільського господарства, через рік — технікум рільництва й обласна школа техніків-садівників. До Дня Перемоги над фашистською Німеччиною налагодили роботу всі підприємства міста. Всі загальноосвітні школи, районна (з фондом 16 482 книги) та 2 дитячі бібліотеки, районний будинок культури і кінотеатри.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4