Золотоноша, Золотоніський район, Черкаська область
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Золотоноша — місто районного підпорядкування, центр одноименного району. Розташована на річці Золотоношці (ліва притока Дніпра), на залізничній лінії Москва—Одеса та на перехресті шосейних асфальтових шляхів Київ — Кременчук і Черкаси—Київ. Відстань до Черкас — 30 км. Населення — 27 700 чоловік.
На території та на околиці Золотоноші знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи, могильник зарубинецької та поселення черняхівської культур, а також городище періоду Київської Русі.
Перша письмова згадка про місто датується 1576 роком в заповіті князя Б. Корецького. В документах 1616 року Золотоноша згадується як місто, обнесене валом, у якому щотижня відбувалися торги і щороку ярмарки.
На вимогу городян власник Золотоноші у 1627 році звільнив їх від гужової повинності та шарварків (за винятком королівського побору та оборони міста) і надав міщанам право створити ремісниче братство в складі шевського, кравецького та кушнірського цехів. Проіснувало воно 225 років. Хоч магнат і проголосив свою згоду зняти податі з міста, проте ремісники Золотоноші і далі мусили сплачувати по півгроша до «міської скриньки» щорічно, давати свічки на дві церкви і відбувати численні повинності на міський уряд — ратушу.
У 20-х роках XVII ст. Золотоноша вже досить значне поселення. Козацтво, що селилось навколо Золотоноші на землях феодала, не визнавало влади землевласника.
1625 року було створено Золотоніську козацьку сотню в складі Черкаського полку.
Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. жителі Золотоноші брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти. Вони билися в загонах під проводом М. Жмайла у 1625 р., Т. Федоровича у 1630 р., П. Бута (Павлюка) у 1637 р. та Я. Острянина у 1638 році. Після поразки козацтва на Масловому Ставі золотонісці змушені були покласти свою сотенну корогву до ніг польських комісарів.
1640 року Золотоноша стала власністю Я. Вишневецького. Тоді в місті налічувалося 273 господарства і близько 1500 жителів.
Придушивши антифеодальні повстання 30-х років XVII ст., польські й українські магнати та шляхта посилили гноблення народу. Мешканці Золотоноші сплачували Вишневецькому по п’ять талярів щорічно. А замкова адміністрація, зверх князівської податі, брала з населення різноманітні побори хлібом, медом, худобою.
У визвольній війні 1648—1654 рр. козаки Золотоноші виявили велику активність, зокрема, у розгромі ворожого авангарду під Жовтими Водами та головних сил польсько-шляхетського війська під Корсунем. У травні 1648 року польська залога, що стояла в Золотоніському замкові, втекла за Дніпро. 1649 року Золотоноша знову стала центром козацької сотні в кількості 168 чоловік. Очолив її О. Заєць. Сотня уславилася героїзмом під час облоги шляхетського війська під Збаражем 1649 року.
З великою радістю зустріло населення міста звістку про возз’єднання України з Росією. 8 січня 1654 року козаки й міщани Золотоноші були присутні на Переяславській Раді. У 60-х рр. Золотоноша, як сотенне містечко, перейшла з Черкаського до Переяславського полку. П. Алеппський, що подорожував Україною в 1654—1655 рр., захоплювався розмахом торгівлі та освіти. Він згадує, що на той час у місті виділялися дві оригінальні церкви, витримані у старому українському стилі. Особливого розвитку набуло будівництво фортечних споруд. Замкові укріплення Золотоноші мали дві брами (Кропивнянську та Переяславську), були оточені високим земляним валом. Саме ж місто лежало на острові, утвореному р. Золотоношею та її притокою. Вміле поєднання фортифікаційних споруд і місцевості робило Золотоношу неприступною.
Визвольна війна 1648—1654 рр. ліквідувала шляхетські володіння на Лівобережжі та розхитала кріпосницьку систему господарства, але не знищила феодального ладу. Нові землевласники—російські бояри та українська козацька старшина— повели наступ на права трудящих. 1666 року вони провели перепис населення Лівобережної України і наклали на нього тяжкі повинності. З 355 містечок, що значилися у цих книгах, Золотоноша належала до числа 36 найбільших поселень з розвинутими ремеслами і торгівлею. Тут двічі на рік відбувались ярмарки.
Перепис 1666 року та посилення кріпацтва викликали уже в липні того ж року антифеодальне повстання. Воно почалося з виступу козаків Переяславського полку, охопивши згодом багато містечок і сіл Переяславщини. Основні сили повстанців зосередилися в Золотоноші. Вони чинили відчайдушний опір карателям. Багато повсталих загинуло, немало потрапило в полон до урядових військ. Однак спільними зусиллями царату і старшини виступ було придушено. Значна частина повстанців втекла на -Дон. Козаки Золотоніської сотні брали участь у Північній війні проти Швеції. Вони відзначилися в бою під Ерестфером у грудні 1701 року та в наступні роки у битвах проти шведів та польських магнатів у Польщі й на Правобережній Україні.
У першій половині XVIII ст. козацька старшина Золотоноші почала силувати козаків виконувати феодальні повинності нарівні з селянами. Користуючись підтримкою царської адміністрації, вона не лише зберігала своє землеволодіння, але й захоплювала общинні землі, скуповувала у розорених козаків і селян двори, гаї, хутори. Старшинське землеволодіння особливо зросло в другій половині XVIII ст. Тільки золотоніський сотник К. Леонтович 1752 року володів 20 дворами (з 28 родинами) та 10 хатами (із 38 родинами). 20 землевласників з козацької старшини та духовенства володіли 71 двором. На той час майже половина населення містечка втрапила в кріпацьку залежність.
Дальший ріст товарно-грошових відносин сприяв розвиткові місцевих ремесел і торгівлі. У 60-х рр. XVIII ст. тут було 5 олійниць, 3 водяні млини, 2 вітряки, 6 крамниць і шинок. З останньої чверті XVIII ст. тут щороку відбувалися 4 ярмарки.
За матеріалами генерального опису Лівобережної України 1765—1769 рр. у Золотоноші мешкали 109 виборних козаків, 143 підпомічники, 26 помічників, 57 різночинців і 340 селян. Більшість посполитих займалися рільництвом у поєднанні з ремеслами та промислами.
На той час виборність сотника стала формальністю. Заможні козаки захоплювали цю посаду на багато років. Так, А. Черушинський сотникував у Золотоноші 11 років, К. Леонтович — майже 40, Я. Лукашевич — 11 років.
У XVIII ст. територія Золотоніщини була однією з тилових баз гайдамацьких загонів. Розбиті на Правобережжі, вони знаходили притулок на лівому березі Дніпра. 1752 року рештки загону, керованого І. Вовком, зимували в Коробівському дівочому монастирі під Золотоношею. Одного з гайдамаків тут було схоплено й кинуто до Переяславського острогу.
І. П. Котляревський у м. Горошині сформував у 1812 році 5-й козацький полк, куди влився і загін у 600 козаків із Золотоноші. Селяни містечка у складі Полтавського ополчення визволяли від загарбників Могилів у Білорусії. У вересні 1812 року предводитель дворянства Полтавської губернії доповідав М. І. Кутузову, що «дворянські ополченці стоять готові в Переяславі, Золотоноші і Пирятині». У Золотоноші з 1783 но 1786 рр. жив майбутній герой Вітчизняної війни 1812 р. генерал-лейтенант Д. П. Неверовський. З ліквідацією залишків автономії і скасуванням полкового устрою України 1781 року місто стало центром Золотоніського повіту Київського намісництва, 1797 року—Малоросійської, 1802 року — Полтавської губернії.
1803 року в місті проживало понад 4,5 тис. мешканців (99 чиновників, 205 дворян, 122 військовослужбовці у відставці, 105 купців, 1841 міщанин, 1358 козаків, 195 казенних і 600 поміщицьких селян. У 1823 році число жителів зменшилось до 4013, а 1848 р.— до 3766 чоловік. На цей час містечко мало лише 6 водяних млинів і 9 вітряків. 109 мешканців ремісникували (20 жили з кравецтва, 19 — ткацтва, 16 — шевства, 4 — ювелірства, 10 — ковальства, 3 — слюсарства, 3 — столярства, 4 — пічництва, 10 — кушнірства, 10 — різництва, 10 — пекарства). Чимало козаків займалося промислами і чумакували, а малоземельні та безземельні міщани ходили на заробітки в південні губернії.
У містечку щотижня відбувалися торги і 4 рази на рік ярмарки. Торгівці з Переяслава, Прилук, Пирятина, Лубен, Черкас, Канева привозили сюди рибу, сіль, дьоготь, скло, тютюн, горілку, дерев’яний посуд тощо. Тут було 22 крамниці і 10 шинків.
В жалюгідному становищі перебувала охорона здоров’я. 1803 року тут був шпиталь, де працювали 3 лікарі. Вони не мали змоги обслуговувати весь повіт, де лютували епідемії. Так, у першій половині 1848 року в місті спалахнула епідемія холери. З 114 жителів, які захворіли, 40 померло.
В кінці XVIII та на початку XIX ст. вся освітня мережа в Золотоноші складалася з школи при Микільській церкві та школи при Благовіщенському монастирі. Тут свого часу здобув початкову освіту М. О. Максимович, пізніше видатний вчений і перший ректор Київського університету, та 5 його дядьків, зокрема, відомий вчений-китаїст Є. Ф. Тимківський.
Перший державний навчальний заклад у Золотоноші — повітову школу відкрито 1820 року. 1831 — парафіяльну. В другій чверті XIX ст. розпочав роботу приватний пансіонат Бондаревської.
Руками кріпаків у цей час тут були створені споруди оригінальної архітектури. За проектом зодчого І. Г. Григоровича-Барського 1771 року споруджено Преображенську церкву Красногірського монастиря — пам’ятку українського барокко, Красногірський собор — унікальний зразок української архітектури. У старому українському стилі збудовано 1745 року Успенську соборну церкву з конічними верхами на взірець індійських пагод, а також Троїцьку — без жодного цвяха.
Великою шаною в золотонісців користувалися пісня і дума. З рук в руки передавалися пісенники. На одному з них на згадку про себе переписувач залишив приписку: «Виписав писець сотенної Золотоніської канцелярії Андрій Сербієнко».
Інтерес до народної творчості у 50-х роках XVIII ст. в Золотоношу привів видатного поета і філософа Г. С. Сковороду, в 90-х рр. зачинателя нової української літератури І. П. Котляревського. Два місяці влітку 1845 року, збираючи перлини фольклору, жив тут Т. Г. Шевченко. Тут народився поет К. Д. Думитрашко (1814—1886). Його бурлескно-травестійна поема «Жабомишодраківка» є першою вдалою спробою культивувати грецький гекзаметр на українському грунті, а вірш «Чорнії брови, карії очі» — став одним з світових шедеврів пісенної лірики.
Після реформи 1861 року посилювалася диференціація селянства. 1885 року тут було 433 селянські господарства, в яких проживало 2248 чоловік. 12 господарств не мали землі, 121 не мали орної, п’ята частина господарств володіли наділами меншими десятини. Вони змушені були орендувати грунт та йти на заробітки. 100 господарств працювали за сніп, 60 — батракували, 26 — відходило на далекі заробітки.
В той же час сільська верхівка володіла 19 млинами, 3 олійницями, кузнею та 2 крамницями.
Розвиток капіталізму дещо пожвавив ремесла. На 1861 рік у Золотоноші було 173 ремісники. 30 з них виробляли продукти харчування, 25 — виготовляли одяг. Решта 11 професій охоплювали від 1 до 4 чоловік кожна. В цей час у місті з’явилися підприємства кустарного типу. Ще 1878 року тут працювали три незначних заводи — свічкарня, чинбарня і цегельня. 1885 року в Золотоноші вже налічувалося 30 дрібних промислових і ремісничих підприємств, 28 вітряків. Спорудження 1896 року лікеро-горілчаного заводу започаткувало харчову промисловість міста.
Дальшому розвиткові промисловості й торгівлі сприяло спорудження 1897 року вузькоколійної залізниці Бахмач—Красне, яка пролягала через Золотоношу. Хліб повіту йшов до Лібави, на північний захід, до Москви і Петербурга. Продажа худоби та збіжжя провадилася на 6 ярмарках, що відбувалися щороку в Золотоноші.
Різке загострення класових суперечностей у місті наприкінці XIX і на початку XX ст. викликало піднесення класової боротьби. Значний вплив на розвиток революційних настроїв в Золотоноші справив перший номер «Искры», що був завезений сюди на початку 1901 року. На початку XX ст. тут виникла місцева організація РСДРП. Соціал-демократи влаштовували збори й маївки, друкували і розповсюджували прокламації, готували революційні виступи.
Події 9 січня 1905 року, поразка Росії у війні з Японією і повстання на броненосці «Потьомкін» справили на Золотоношу великий вплив. У ніч на 7 серпня в місті відбулася велика демонстрація, в якій взяло участь майже 200 чоловік. Проходячи вулицями, демонстранти вигукували: «Геть самодержавство!», «Геть поміщиків!», «Хай живе республіка!». Поліція виявилася неспроможною придушити політичний виступ.
Восени 1905 року боротьба трудящих Золотоноші набрала ще більшого розмаху. Революціонери посилили політичну агітацію. Незважаючи на те, що Полтавську губернію було оголошено на становищі посиленої охорони, мітинги, демонстрації і страйки в Золотоноші набирали дедалі більшої активності. Маніфест 17 жовтня викликав у Золотоноші велику антиурядову маніфестацію, яку розігнала поліція.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4