Шевченкове, Звенигородський район, Черкаська область (закінчення)
Гнівом і обуренням зустріли трудящі села звістку про злочинний напад німецько-фашистських загарбників на СРСР. Сотні шевченківців з’явилися до військкомату з бажанням захищати рідну Батьківщину. В липні 1941 року фашисти вдерлися до села. Настали чорні дні окупації, які тягнулися два з половиною роки. Окупанти пограбували артільне господарство, закрили школи, знищили бібліотеки, зруйнували пам’ятник Т. Г. Шевченку. Село знову перейменували у Кирилівку. Понад 500 жителів гітлерівці вигнали на каторгу до Німеччини. У катівнях гестапівці замучили громадян села М. М. Бондаренка, М. О. Бондура, Ф. О. Жорнового, М. І. Демченка та інших.
Боротьбу проти фашистів у Шевченковому очолила підпільна партійна організація, створена в лютому 1942 року. Керував нею комуніст М. Д. Слічний. До організації ввійшли Г. М. Бондаренко, М. Т. Бойченко, О. Ф. Грицик. Підпільники приймали зведення Радянського інформбюро і поширювали їх у своєму та навколишніх селах. Влітку 1943 року вони об’єдналися з Почапинською групою і в Моринських лісах створили партизанський загін, на чолі якого став А. А. Макартичан.
В ніч на 1 лютого 1944 року село Шевченкове визволили частини 180-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. На другий день підійшли підрозділи 2-го Українського фронту. В селі перебував штаб 2-го Українського фронту, очолюваний генералом армії 1. С. Конєвим. На садибі, де розміщувався штаб, тепер встановлено пам’ятний монумент.
Понад 835 шевченківців воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 402 з них віддали життя за Радянську Вітчизну, 256 — нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. На пам’ять про їх подвиги в центрі села споруджено обеліск Слави. Славний шлях воїна-героя пройшов один із перших комсомольців села, син вдови-колгоспниці Г. М. Скляр. У 20-і роки він завідував хатою-читальнею і сільським клубом. Потім вступив до лав Червоної Армії. Від рядового воїна до полковника — такий шлях героя. За мужність, виявлену при форсуванні Дніпра, восени 1943 року йому присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Г. М. Скляр нагороджений також двома орденами Леніна, орденом Суворова ІІІ-го ступеня. Одним з героїв визволення Правобережної України став майор К. І. Дядченко, удостоєний двох орденів Червоного Прапора та ордена Червоної Зірки. Капітан В. П. Тарануха, який загинув, рятуючи командира, нагороджений трьома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня. Кавалерами ордена Леніна стали І. І. Проценко, І. І. Дядченко та М. П. Ткаченко.
Після визволення села трудящі активно взялися за відбудову зруйнованого господарства. Значну допомогу тяглом, насіннєвим матеріалом подала держава. У ті нелегкі перші післявоєнні роки на важкі і найвідповідальніші ділянки роботи партійна організація послала комуністів, колишніх фронтовиків. Шість членів партії стали бригадирами. Незважаючи на труднощі, колгосп «Червоний партизан» на осінній оранці 1944 року зайняв перше місце в районі, а на сівбі озимини попереду йшов шевченківський колгосп «Червона зірка».
3 перших днів після визволення почала працювати лікарня. Налагоджувалося культурно-освітнє життя, відновили роботу середня і початкова школи, сільськогосподарський технікум, сільська бібліотека, музей Т. Г. Шевченка. У 1945 році зроблено перший післявоєнний випуск 10 класу, а в 1946-му — технікуму. Сільський хоровий колектив, драмгурток, струнний оркестр, як і до війни, знову здобули широку популярність серед трудящих.
1950 року колгоспи досягли довоєнного рівня освоєння посівних площ. Перед трудящими стали нові завдання дальшого розвитку артільного господарства, підвищення врожайності. 1951 року три шевченківські артілі об’єдналися в одну — ім. Щорса. Партійна організація об’єднаного колгоспу налічувала 12 членів і 3 кандидати в члени КПРС. Після об’єднання збільшились асигнування на капітальне будівництво. Завдяки кращій технічній оснащеності стало можливим підвищити агротехніку робіт. Комбайнер Ф. П. Демченко, нагороджений у 1951 році орденом Трудового Червоного Прапора, під час жнив збирав за день по 20—25 га хліба. На фермах об’єднаного колгоспу тваринники доглядали 754 голови великої рогатої худоби, 690 свиней, 460 овець, 2500 штук птиці.
Виконуючи рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС, партійна організація та правління артілі особливу увагу звернули на механізацію трудомістких робіт і більш інтенсивне використання техніки. 1958 року колгосп після ліквідації МТС закупив у держави 13 тракторів, 4 зернові і 3 бурякозбиральні комбайни та іншу техніку. Від Ватутінської ТЕЦ проведено лінію електропередач. Стало можливим не лише електрифікувати всі приміщення, а й використовувати електроенергію на виробничі потреби.
Урожайність усіх культур зростала з кожним роком. У 1955 році колгосп зібрав по 218 цнт цукрових буряків та по 18 цнт пшениці з кожного гектара. Прибутки господарства становили біля 2 млн. крб. Партійна організація приділяла належну увагу розвитку городництва й садівництва. Садівники артілі звернулися до всіх садівників Черкащини з закликом розгорнути боротьбу за підвищення врожайності садів і ягідників. У 1957 році вони одержали 1783 цнт фруктів і здали до колгоспної каси 1 млн. 270 тис. крб.1 2. Значних успіхів добилися і тваринники. 1959 року на 100 га сільськогосподарських угідь одержано по 31,8 цнт м’яса, по 250,8 цнт молока. За високі показники в розвитку артільного тваринництва молода пташниця Є. Г. Бондаренко нагороджена орденом «Знак Пошани».
У березні 1963 року загальні збори колгоспників постановили перейменувати артіль ім. Щорса в «Шевченків край». У цьому ще раз виявилася любов шевченківців до свого великого земляка.
Правління колгоспу звернуло значну увагу на будівництво приміщень для тваринництва. За 1958—1970 рр. споруджено 25 капітальних приміщень ферм, гаражів, майстерень, будинків для тваринників, водонапірні башти, обладнано їх новими механізмами, підведено електроенергію. Технічна оснащеність колгоспного виробництва зросла за цей же період більш ніж у два рази. В 1971 році у колгоспі працювало 32 автомашини, 36 тракторів, 19 комбайнів.
Значними успіхами зустріли трудівники «Шевченкового краю» 50-річчя Жовтневої соціалістичної революції. Урожайність зернових за 1965—1967 рр. в середньому дорівнювала 24,7 цнт з га, цукрових буряків 250 цнт з га. Розгорнувши змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, шевченківці добилися нових успіхів. За роки восьмої п’ятирічки пересічна врожайність зернових становила 24 цнт, цукрових буряків—268 цнт з га. Перший рік дев’ятої п’ятирічки колгоспники зустріли ще кращими показниками: з кожного гектара зібрано по 24,7 цнт зернових, у т. ч. по 30,3 цнт пшениці, по 326 цнт цукрових буряків, не відстають і тваринники. З 1969 року колгосп спеціалізується по птахівництву. 1971 року одержано 2859 тис. штук яєць. Для птиці споруджено 10 типових приміщень, обладнаних за всіма вимогами зоотехніки. У виробництві молока артіль щороку займає перші місця в районі. У 1971 році одержано 15 755 цнт молока, проти 12 332 цнт у 1966 році. За ці ж роки надій від кожної фуражної корови виріс з 2208 до 2450 кг молока. Садівники 1970 року зібрали по 51,4 цнт фруктів з кожного га саду. З’явились нові галузі виробництва — квітництво, городництво. Господарство стало справді багатогалузевим.
За самовіддану багаторічну працю урядовими нагородами відзначено кращих людей господарства. Бригадира тракторної бригади І. Ю. Бардадима нагороджено орденом Жовтневої Революції, передову доярку Н. ГІ. Миргородську — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», телятницю X. Є. Осаул, комбайнера М. М. Ільченка, будівельника М. В. Погрібного — орденом «Знак Пошани».
В авангарді трудових звершень ідуть комуністи, які налічують в своїх лавах 75 чоловік.
Шевченківська сільська Рада, яка має 59 депутатів, проводить велику роботу щодо організації трудящих на виконання планів дев’ятої п’ятирічки. При сільраді працює 9 постійних комісій: планово-бюджетна, сільськогосподарська, культурно-освітня, охорони здоров’я та інші. Народні обранці турбуються про дальший розвиток артільного господарства, контролюють роботу торговельних організацій, дитячих установ.
Впорядковуються центр села та його околиці. Асфальтована дорога з’єднує Шевченкове з Моринцями та Будищами, які теж тісно пов’язані з іменем Кобзаря. Шосейна дорога веде до районного центру. На місці пустирів розбиті парки, алеї, квітники. Потопають у зелені садків житлові будинки з широкими вікнами і просторими кімнатами. 1957 року в центрі села встановлено бронзовий монумент Т. Г. Шевченка (робота М. П. Олійника і М. К. Вронського). Поряд з пам’ятником споруджено будинок культури із залом на 650 місць, нові приміщення сільради, правління колгоспу, аптеки. Справжньою окрасою села стали корпуси гідромеліоративного технікуму, школи-інтернату. Село повністю електрифіковане і радіофіковане. У хатньому господарстві населення — газові плити, холодильники, пилососи, пральні машини. Зростає матеріальний рівень життя трудівників. Усіх членів колгоспу переведено на гарантовану грошову оплату. Понад сто жителів села одержують державні пенсії.
У Шевченковому багато зроблено для поліпшення медичного обслуговування населення. Тут працюють лікарня з стаціонаром на 50 ліжок, амбулаторія, фізіотерапевтичний кабінет, рентгенкабінет, пологове відділення. Хворих обслуговують 70 медичних працівників. Сільська Рада подбала про жінку-трудівницю: 87 матерів нагороджено «Медалями материнства», багатосімейні одержують постійну матеріальну допомогу від держави.
Село Шевченкове стало справжнім культурним центром. Гідромеліоративний технікум за час свого існування — з 1931 року дав Батьківщині 3500 спеціалістів різних професій. У 1971 році в селі було 2 загальноосвітні школи та школа-інтернат. В усіх навчальних закладах здобували освіту 1500 чоловік. Більшість учителів — вихідці з рідного села. Так, з 38 вчителів середньої школи, 27 — діти жителів Шевченкового. При середній школі з 1961 року працює філіал Звенигородської музичної школи.
За роки Радянської влади з Шевченкового вийшло понад 500 учителів, 128 агрономів, 76 зоотехніків, 143 механізатори, 45 інженерів, 66 медичних працівників та інші. Серед них член-кореспондент АН УРСР, доктор хімічних наук А. Т. Пилипенко, доктор технічних наук О. О. Білан, кандидати наук — М. Д. Бондаренко, В. Ф. Волович, А. М. Демченко, І. Т. Демченко, Р. Д. Проценко, А. В. Ткаченко, Л. Ш. Шевченко.
Кращі представники трудової інтелігенції села відзначені урядовими нагородами. За багаторічну трудову діяльність правнучку Т. Г. Шевченка вчительку Г. П. Шевченко нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, другого правнука поета заслуженого учителя УРСР І. А. Шевченка — орденом «Знак Пошани». Цим же орденом відзначено ветерана педагогічної праці П. О. Ткаченко.
Велику культосвітню роботу проводить сільський будинок культури, де працюють хоровий і драматичний колективи, духовий оркестр, вокальна студія. Сільський хор багато разів відзначався на районних та обласних оглядах. 1964 року постановою колегії Міністерства культури УРСР йому присвоєно почесне звання самодіяльної народної хорової капели. Драматичний колектив при будинку культури в 1970 році удостоєний звання самодіяльного народного театру. В 5 бібліотеках, що мають 50 тис. книжок, провадяться літературні вечори, читацькі конференції.
З кожним роком збільшується потік відвідувачів літературно-меморіального музею Т. Г. Шевченка та шевченківських місць: хати, в якій навчався грамоти малий Тарас; могил батька й матері поета, садиб його діда і брата Йосипа. У книгах вражень є записи різними мовами світу, автографи письменників А. В. Головка, П. Й. Панча, Ю. І. Яновського, А. С. Малишка та інших.
Письменники, артисти, художники не раз зустрічались з шевченківцями, читали й дарували їм свої твори. З часу заснування музею його відвідало понад 500 тис. чоловік.
Директором музею багато років працює правнучка Т. Г. Шевченка по братові Йосипу В. Т. Шевченко, яка нагороджена орденом «Знак Пошани».
Широко й урочисто відзначалися Шевченківські ювілеї у 1961 і 1964 роках.
Святкуючи 100-річчя від дня смерті та 150-річчя від дня народження Кобзаря, земля Тараса вітала квітами й піснями велику делегацію культурних діячів братніх народів Країни Рад, героїв праці, зарубіжних гостей. Біля пам’ятника Т. Г. Шевченку відбувся багатолюдний мітинг. Потім гості відвідали садибу поета та інші шевченківські місця в селі.
У лютому 1969 року з нагоди 25-річчя Корсунь-Шевченківської битви Шевченкове відвідали Маршал Радянського Союзу І. С. Конев та учасник битви льотчик-космонавт Г. Т. Береговий.
В селі все більше ширяться нові традиції, звичаї та обряди: проводи до Радянської Армії, свято врожаю, урочиста реєстрація шлюбів, надання колгоспникам — ветеранам праці — звання почесного колгоспника, проводи на пенсію.
Разом з усім радянським народом відсвяткували трудящі села знаменні дати: 50-річчя Радянської влади і 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Шлях боротьби й перемог, пройдений за 50 років, відтворено в залі історії села, відкритому в 1967 році. Тут зібрано фотоматеріали, документи, спогади, що розповідають про історичні події в селі.
Трудящі люблять своє село, пишаються ним та його новими виробничими здобутками. Тільки під зорею Радянської влади колись нужденна Кирилівка змогла стати заможним і культурним соціалістичним Шевченковим.
В. К. ІЩЕНКО