Ватутіне, Звенигородський район, Черкаська область (продовження)
Ці високі показники були досягнуті завдяки повному технічному переоснащенню шахт, зокрема впровадженню стовпової системи розроблення вугільних родовищ. Починаючи з 1969 року робота в очисних вибоях повністю механізована. За минулу п’ятирічку 80 проц. вугілля видобуто в лавах, обладнаних гідрофікованими комплексами. Різко зросло й навантаження на лави. Якщо 1966 року щодоби видавалося на-гора 248 тонн, то вже 1971 року — 640 тонн, а в окремих лавах 1000 і більше тонн палива. Впровадження на підземному видобутку очисних гідрофікованих комплексів ОМКТ сприяло підвищенню продуктивності праці гірників у 2,5 раза, зниженню собівартості видобутку палива в півтора-два рази, а витрати кріпильних матеріалів скоротилися в 4—5 разів.
Вирішено питання і з транспортуванням палива з шахти на поверхню. Зараз ця операція повністю механізована. Все паливо з очисних вибоїв рухається по стрічкових конвейєрах. А доставка обладнання до шахти, матеріалів та відкатка вугілля з підготовчих вибоїв здійснюється електровозами. Прийшла нова потужна техніка і на проходку підготовчих виробок. Прохідницькі гірничі комбайни КБУ-1, КБУ-3, а особливо ПК-ЗМ дали можливість значно прискорити нарізання лінії очисних вибоїв. Якщо 1965 року темпи просування підготовчих виробок не перевищували 100 метрів на місяць, то 1971 окремі бригади, працюючи комбайном ПК-ЗМ, проходили 400—424 метри підземного тунелю за місяць. 1965 року потужність шахти «Юрківська-Західна» була 200 тис. тонн видобутку палива на рік, у 1971 році вона дала вже 743 тис. тонн.
Урочисто відзначивши трудовими подвигами 50-річчя Радянської влади, гірники включилися в соціалістичне змагання на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Серед вугледобувників першою виконала план 1970 року зміна, очолювана гірничим майстром В. П. Перервою. Понад 14 тис. тонн надпланового вугілля було на рахунку машиніста екскаватора Ф. Л. Вовченка, 12,5 тис. тонн записав до Ленінської трудової книги машиніст екскаватора Г. С. Соболев.
За досягнуті успіхи у виконанні завдань восьмої п’ятирічки велика група працівників вугільної промисловості міста нагороджена орденами і медалями. Високого звання Героя Соціалістичної Праці був удостоєний робітник очисного вибою шахти «Юрківська-Західна» О. Г. Білоус, орден Леніна вручено машиністу крокуючого екскаватора вуглерозрізу депутату Верховної Ради СРСР В. І. Дубініну та бригадиру видобувників шахти І. В. Какіашвілі. Орденом Жовтневої Революції нагороджено машиніста екскаватора вуглерозрізу, делегата XXIV з’їзду КПРС І. І. Мазуренка. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні В. Я. Андрущенко — столяр Ватутінського шахтобудівного управління, машиністи гірничих комбайнів шахти «Юрківська-Західна» В. К. Бараник, О. І. Зима та багато інших.
Значна роль у виконанні рішень XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України на шахті «Юрківська-Західна» належить партійній організації, яка налічує 180 членів КПРС. Безпосередньо в сфері виробництва трудяться понад 140 комуністів. На шахті створено 10 партійних груп, які багато роблять для підвищення ефективності виробництва, беруть участь у технічному переозброєнні підприємства, в механізації і автоматизації трудомістких процесів, в удосконаленні управління виробництвом.
Гідний вклад у розвиток економіки міста вносить брикетна фабрика, яка видала перші тонни палива у вересні 1952 року. Проектна потужність фабрики 1100 тонн брикету на добу. Переборюючи труднощі, оволодіваючи поступово новою технікою, колектив фабрики домігся перевершення проектної потужності виробництва палива. Працюючи за потоковим методом, трудящі фабрики до 40-х роковин Великого Жовтня виробили понад план 15 тис. тонн високоякісного палива.
Брикетники перші в місті підтримали рух за комуністичну працю, розпочатий робітниками депо Москва-Сортувальна. На заклик робітників фабрики боротися за комуністичне ставлення до праці відгукнулися всі трудящі міста. В листопаді 1962 року фабриці присвоєно почесне звання підприємства комуністичної праці. В колективі поряд з ветеранами праці трудилися молоді робітники, кожний з них мав по 2—3 спеціальності. Фабрична молодь навчається на курсах підвищення кваліфікації. Тільки за 1967 рік тут підготовлено понад 117 чоловік, які оволоділи професіями моториста, слюсаря, електрозварника, пробовідбирача та ін. На фабриці кожен п’ятий робітник вчиться. За ударну працю сушильника брикетної фабрики М. Т. Науменка нагороджено орденом Жовтневої Революції.
У північній частині міста побудовано цегельний завод потужністю 56 млн. штук цегли на рік. До 50-річного ювілею Радянської влади завод видав понад план 1352 тис. штук високоякісної цегли і був нагороджений пам’ятним вимпелом обкому КП України, обласної Ради депутатів трудящих та обласної Ради профспілок. Керівника бригади комуністичної праці по перевезенню цегли М. В. Побережського та випалювальника М. С. Кальченка нагороджено орденом Леніна.
За роки семирічки в західній частині міста виріс завод вогнетривких матеріалів, який з каоліну Новоселицького родовища, розташованого за кілька кілометрів від Ватутіного, випалює шамот — напівфабрикат для виготовлення високовогнетривкої цегли. Річна потужність заводу — 180 тис. тонн шамоту. На підприємстві трудомісткі процеси повністю механізовано, керівництво всією технічною лінією здійснюється з одного диспетчерського пульту за допомогою радіо і телебачення.
У 1967 році введено в дію м’ясокомбінат. Виробнича потужність його — 60 тонн м’яса і 7 тонн ковбасних виробів на добу. На комбінаті працюють: база передзабійного утримання тварин, завод первинного перероблення сировини, ковбасний цех, потужні холодильні установки. Сюди доставляють худобу колгоспи і радгоспи восьми навколишніх районів. Продукція комбінату відправляється до Москви, Харкова, Кривого Рогу та інших міст країни. У місті діє хлібокомбінат.
Ватутіне — добре впорядковане, красиве місто. З 1964 року тут ведеться забудова нових кварталів п’ятиповерховими житловими будинками. За роки восьмої п’ятирічки реконструйовано і розширено центральну площу. Планування міста прямокутне, з широкими вулицями і тротуарами. Всі вони заасфальтовані та обсаджені стрункими липами і каштанами. Увечері місто освітлюють лампи денного світла. На правому березі річки Шполки розрісся Комсомольський парк, продовження його— чудове озеро, яке розкинулося на 80 гектарах. Зусиллям ватутінців водоймище перетворено в улюблене місце відпочинку. Від парку береги забетоновано, на правому березі обладнано парк з водною станцією, на протилежному розташовано ретрансляційний телевізійний центр. На південно-західній околиці міста робітники вугільного розрізу насадили новий парк, який налічує 14 тис. дерев і декоративних кущів. Ватутіне зв’язане з усіма селами району автобусним сполученням.
При в’їзді до міста встановлено меморіальний камінь на честь воїнів 53-ї Армії 1-го Українського фронту, які визволили Звенигородський район від німецько-фашистських загарбників. На привокзальній площі в дні святкування 20-річчя Перемоги над фашизмом відкрито пам’ятник генералу армії Герою Радянського Союзу М. Ф. Ватутіну.
До послуг трудящих широка мережа торговельних і побутових закладів, підприємств громадського харчування. Місто має універмаг, 33 магазини, ресторан, кафе, 14 їдалень. У 1971 році товарообіг становив 10 млн. крб., або у 1,5 раза більше, ніж у 1965 році. Швидко зростає служба побуту. У 1969—1971 рр. обсяг послуг населенню, які виконав комбінат побутового обслуговування, збільшився в порівнянні з 1965 роком у два рази. У власному користуванні жителів близько 200 легкових автомобілів, понад 500 мотоциклів; майже в кожній квартирі є телевізор, холодильник, пральна машина.
Добре налагоджено медичне обслуговування населення. Місто має чотириповерхову лікарню на 150 ліжок, з терапевтичним, хірургічним, акушерсько-гінекологічним, дитячим та інфекційним відділеннями. Населення обслуговують 50 лікарів та понад 130 працівників із середньою медичною освітою. Діють протитуберкульозний диспансер та санепідстанція. На всіх промислових підприємствах є медпункти.
1971 року в місті працювало три середні, одна восьмирічна школи, навчалося понад 3 тис. учнів. Молодь, яка не має середньої освіти, набуває знань у вечірній школі. Крім загальноосвітніх, тут є медичне училище, вечірня філія Ірпінського індустріального технікуму, де готують гірничих електромеханіків і механіків для розробки вугільних родовищ відкритим способом. У 1967 році відкрито професійно-технічне училище, яке випускає будівельників широкого профілю. У навчальних закладах працює 300 викладачів. Для музичного виховання дітей відкрито спеціальну семирічну школу.
Трудящі Ватутіного відвідують палац культури ім. Леніна, бібліотеки, широкоекранний кінотеатр із залом на 600 місць. При палаці працюють університет культури, гуртки художньої самодіяльності. Місцевий драматичний колектив, у репертуарі якого класичні та сучасні п’єси, здобув заслужену шану серед ватутінців. Колектив ансамблю пісні й танцю — лауреат Всеукраїнського огляду художньої самодіяльності в ювілейному 1967 році, нагороджений бронзовою медаллю. На сцені палацу культури виступають професійні творчі колективи з Черкас, Києва, Москви.
Політичну і трудову активність робітників та інтелігенції міста спрямовують партійні організації. На підприємствах, в установах діють 33 первинні організації, що об’єднують 1305 комуністів. Вони є політичними вихователями мас, організаторами їх боротьби за здійснення накреслень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Під їх керівництвом працюють 35 первинних комсомольських організацій, які налічують в своїх лавах понад 2 тис. юнаків і дівчат.
У керівництві господарським і культурним життям беруть активну участь народні обранці — депутати міської Ради депутатів трудящих. У складі міської Ради 55 чоловік, з них 39 робітників і 16 представників інтелігенції. З числа депутатів створено 9 постійних комісій: мандатна, планово-бюджетна, промисловості, транспорту і зв’язку, соціально-культурна, в справах молоді, шляхового будівництва і благоустрою, торгівлі та побутового обслуговування, охорони природи.
Міська Рада, спираючись на широкий актив, багато робить щодо втілення в життя генерального плану розвитку міста у дев’ятій п’ятирічці. За планом передбачено значне розширення промисловості міста за рахунок нових галузей, зокрема тих, де зможуть працювати жінки і молодь. Так, почнуть працювати швейна фабрика, заводи побутового обладнання і технічного оснащення. За п’ятирічку буде збудовано новий район на 25 тис. кв. м житлової площі, споруджено теплотрасу довжиною 8 кілометрів.
За перший рік дев’ятої п’ятирічки з промислових підприємств уже введено в дію другу чергу заводів вогнетривких матеріалів.
З кожним роком зростає молоде шахтарське місто. Його трудівники вносять свій вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму.
О. Ф. ЗАЇКА