Ватутіне, Звенигородський район, Черкаська область
Ватутіне — місто районного підпорядкування, центр міської Ради. Розташоване за 12 км від райцентру. На околиці міста — залізнична станція Богачеве. Населення — 15,4 тис. чоловік.
Місто виросло в зв’язку з освоєнням Юрківського буровугільного родовища поблизу села Юрківки. Ще в кінці XIX ст. жителі сіл, розташованих навколо Юрківського родовища, звернули увагу на «землю, що горить». Але поміщики не зацікавлені були освоювати земельні надра. Тільки за часів Радянської влади стало можливим поставити на службу народові багаті запаси цінного палива.
У червні 1930 року на місце цього родовища вперше прибули геологорозвідники. На XI Звенигородському районному з’їзді Рад 7 лютого 1931 року вони доповіли, що тут знайдено великі запаси бурого вугілля. На кінець року на місці родовища збудували три невеликі шахти і запланували в наступному році видобути 80 тис. тонн палива. При переважаючій ручній праці, нестачі електроенергії, відсутності кріпильного лісоматеріалу це було важке завдання. Для успішного його виконання додатково збудували відкритий кар’єр, який забезпечував 30 проц. плану видобутку, спорудили електростанцію потужністю 1500 квт, забезпечили будівельників і шахтарів гуртожитком.
Найважчі ділянки виробництва очолили комсомольці. Вони були добрим прикладом трудового героїзму. Долаючи труднощі, комсомольсько-молодіжна бригада в складі Ф. Шестопалова, С. Костенка, О. Очеретяного та інших швидко ввела шахту в дію, перевиконавши план першого кварталу 1932 року на 200 тонн. Поступово до. басейну родовища почали приїжджати жителі навколишніх сіл, робітники з інших міст країни. Розміщувалися в тимчасово обладнаних гуртожитках, наметах. Всі горіли бажанням якнайшвидше розпочати будівництво нових шахт. Та з початком Великої Вітчизняної війни довелося припинити освоєння Юрківського басейну. Все, що встигли тут спорудити, фашистські загарбники повністю зруйнували.
Зразу ж після перемоги над ворогом, було розпочато відбудову старих та спорудження нових шахт. У листопаді 1945 року Рада Міністрів СРСР видала постанову про будівництво комплексу промислових підприємств для видобування і перероблення бурого вугілля Юрківського басейну. Міністерство паливної промисловості СРСР, включивши ці поклади до своєї мережі, 1946 року надіслало в район басейну будівельні й технічні кадри.
З будівництва комплексу підприємств для видобування і перероблення бурого вугілля й розпочинається біографія міста. На пустирі, в степовій долині, через яку протікала річка Шполка — притока Гнилого Тікичу, між Шполкою та колись глухим полустанком Богачевим, де замість вокзалу стояв старий розбитий вагон, 1946 року закладено перший камінь нового міста.
Першими на необжиту землю знову прийшли будівельники. До початку березня 1946 року вони створили 10 бригад, які зробили розбивку площі для спорудження трьох гуртожитків на 225 чоловік. Одночасно розгорнулася підготовка до встановлення дизельної електростанції, під’їзних колій. Зрізних кінців країни прибували робітники. В умовах післявоєнної відбудови народного господарства не вистачало будівельних матеріалів, що завозилися сюди. Тому було вирішено виробляти їх на місці. Так, у травні випалили 100 тис. штук цегли з місцевої сировини. Це допомогло достроково ввести в дію деревообробний комбінат. Бригаду теслярів очолював М. А. Косенко, який разом з своїми товаришами першим прибув на будівництво. Його праця відзначена багатьма почесними грамотами, преміями, він одним із перших серед будівельників нагороджений знаком «Відмінник соціалістичного змагання».
1946 року відбудували шахту, що до війни носила назву «Октябрина», а наступ—ного року прибула техніка для видобування вугілля, яку потрібно було якнайшвидше ввести в дію. Демобілізовані воїни і гірники, що прибули з шахт Донбасу, Ткварчелі та інших місць країни, пройняті почуттям дружби і взаємодопомоги, виявляли приклади самовідданої праці.
Для зміцнення партійної організації новобудови у грудні 1947 року Центральний комітет ВКП(б) надіслав парторгом П. М. Хачатур’янця. Демобілізований майор-танкіст з братньої Вірменії, він добре знав шахтарську справу і був здібним організатором. Партійна організація, яку очолив П. М. Хачатур’янц, налічувала тоді лише 37 членів партії. Всі комуністи були направлені на складні і відповідальні ділянки роботи. Комуніст А. Чавченко одразу після демобілізації першим навчився керувати механізмами для видобутку вугілля. Він уміло переконструював і застосував у вугільних лавах шкребкові транспортери, забезпечивши цим безперебійну роботу шахти. Високої продуктивності праці на прохідницьких роботах добився гірничий майстер, комуніст П. М. Мазурик, що прибув із Ткварчелі. Натхненно працював на відбудові шахти І. С. Шашков, що народився у Чувашії, в роки Великої Вітчизняної війни він був у лавах Червоної Армії, 1946 року приїхав на шахти Юрківського басейну. Від рядового вагонника до гірничого майстра — такий його трудовий шлях. За сумлінну шахтарську працю комуніст І. С. Шашков удостоєний звання почесного шахтаря та нагороджений орденом Леніна. Бригаду наваловідбійників очолив демобілізований моряк, комуністи. М. Лобанов, якого за наполегливу працю на шахтах новобудови нагороджено знаком «Відмінник соціалістичного змагання». Будучи парторгом дільниці, він багато сил віддав вихованню молодих робітників.
Після введення в дію шахти весною 1947 року розпочато освоєння Юрківського вугільного розрізу для видобування вугілля відкритим способом. У першу чергу монтувалися машини для зняття грунту з шарів вугілля. Так був змонтований і пущений в дію екскаватор «Менк». Майже три роки йшов монтаж транспортно-відвального моста. Ця унікальна споруда вагою 8 тис. тонн, висотою 82 метри, з розмахом «крил» для зняття породи на 335 метрів здатна була замінити працю кількох тисяч землекопів. У грудні 1953 року, знявши 45-метрову товщу землі, гірники розкрили поклади бурого вугілля шаром до 12 метрів. Спресоване в землі «чорне золото» черпали ковшами і навантажували у вагони електропоїздів добувними екскаваторами. Транспортно-відвальний міст обслуговувало 40 працівників. Керував роботами комуніст, інженер О. І. Лукін. За уміле керівництво мостовиками та безперебійну роботу споруди він був нагороджений орденом Червоного Прапора.
У процесі освоєння Юрківського басейну з’явилося робітниче поселення, яке стали називати «Шахтинське». Воно було підпорядковане Юрківській сільській Раді. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 квітня 1949 року територію новобудови перетворено в селище міського типу, і названо ім’ям видатного радянського полководця Героя Радянського Союзу генерала М. Ф. Ватутіна, під командуванням якого війська 1-го Українського фронту під час Великої Вітчизняної війни брали участь в історичній Корсунь-Шевченківській битві і визволили від фашистських окупантів Шевченків край. У травні 1949 року Юрківська сільська Рада і трест «Юрківвуглерозрізбуд» передали селищній Раді 23,5 га землі, вже зайнятої індивідуальним житловим будівництвом, здійсненим у 1946—1948 роках.
Тоді ж ЦК ЛКСМУ оголосив Ватутіне ударною будовою. За комсомольськими путівками на будівництво прибули юнаки і дівчата з різних областей України. Тільки Житомирський обком ЛКСМУ надіслав на новобудову понад 300 молодих ентузіастів. За рішенням Київського обкому комсомолу (до 1954 року це була територія Київської області) з комсомольців, що приїхали до Юрківського басейну, створено об’єднану комсомольську організацію, яка налічувала понад тисячу комсомольців.
Партійна і комсомольська організації разом з селищною Радою розгортали широке будівництво та дбали про благоустрій Ватутіного. Для виконання робіт було створено чотири будівельно-монтажних управління: перше провадило роботи щодо введення в дію Юрківського вуглерозрізу — основного видобувника і постачальника палива, друге закладало основи майбутнього міста, третє будувало брикетну фабрику, четверте — електростанцію. В останньому році четвертої п’ятирічки став до ладу цегельний завод, розпочато спорудження брикетної фабрик та електростанції, які повинні були вступити в дію одночасно. Завершилося будівництво перших ясел та дитячого садка для малят. На південній околиці міста збудували нове приміщення для середньої школи.
У травні 1952 року селище Ватутіне віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а селищна Рада перетворена в міську. Згідно з генеральним планом, розробленим Харківською філією «Діпроміст» Держбуду УРСР, житлове будівництво набрало великого розмаху. За роки п’ятої п’ятирічки в місті споруджено понад 200 житлових будинків з просторими, добре влаштованими дво- і трикімнатними квартирами, 26 продовольчих магазинів, поліклініку, банно-пральний комбінат. Руками молодих ватутінців насаджено парк, який пізніше дістав назву Комсомольського. На місці старого вагону виріс побудований 1955 року залізничний вокзал, з просторими залами для пасажирів, рестораном та необхідними допоміжними приміщеннями. Кожного дня не менш як 7 маршрутами в різні кінці країни відправляються ешелони з паливом та будівельними матеріалами з Ватутіного. Жмеринка — Черкаси, Донецьк—Львів, Сімферополь — Львів, Цвіткове — Тальне — у таких напрямках курсують пасажирські поїзди через Богачеве.
На початку 60-х років понад тисячу школярів відвідували 2 початкові та 2 середні загальноосвітні школи, працювали також середня школа робітничої молоді, вечірня філія Іртиського індустріального технікуму й школа механізації сільського господарства. Діяли 2 бібліотеки для дорослих і юнацтва. В центрі міста споруджено палац культури із залом на 450 місць, кімнатами для роботи гуртків художньої самодіяльності. Рішенням міської Ради в жовтні 1952 року палацу культури присвоєно ім’я В. І. Леніна. Для любителів спорту побудовано стадіон «Шахтар» з впорядкованими майданчиками.
З кожним роком зростали потужність підприємств міста та кількість виробленої ними продукції. 1951 року закладено фундамент Юрківської ТЕЦ, а 2 червня 1952 року колектив теплоелектроцентралі відзначив перемогу: агрегат першої черги дав електричний струм. Його одержали жителі Ватутіного і Звенигородки. Наступного року до ладу стала друга черга станції потужністю 24 тис. квт, світло прийшло до сіл Юрківки, Стецівки, Скаливатки, у місто Шполу.
Колектив ЮТЕЦ багато уваги приділяє впровадженню передових методів виробництва, обміну досвідом новаторів. Для запозичення технічних новинок спеціалісти виїжджають на електростанції до Москви, Ленінграда, Чернігова. Передова технічна думка дала можливість застосувати на станції багерні насоси для транспортування золи з-під котлів, а це в свою чергу заощадило багато теплової енергії при використанні конденсату, що його повертають споживачі пару. Завдяки цій технічній установці, над впровадженням якої наполегливо працював головний інженер І. І. Михайлов, електростанція постійно дає понад план 24 тис. крб. річної економії.
До 1960 року ЮТЕЦ забезпечувала електроенергією три райони області: Звенигородський, Катеринопільський і Шполянський. Коли надійшла енергія з Кременчуцької ГЕС, ЮТЕЦ стала працювати паралельно з нею, можливість електрифікації населених пунктів значно зросла. З часу введення в експлуатацію ЮТЕЦ до 1971 року вироблено понад 2,0 млрд. квт.-год. електроенергії та зекономлено більше 500 тонн умовного палива.
На буровугільних підприємствах міста під керівництвом партійної та профспілкової організацій колективи щорічно перевиконують взяті виробничі зобов’язання. Для успішного вирішення завдань восьмої п’ятирічки створено об’єднаний партійний комітет шахтоуправління, який очолив сім партійних організацій. При підведенні підсумків соціалістичного змагання за 1971 рік виявилось, що план видобутку вугілля колектив виконав на 104,4 проц. і добув понад завдання 55 тис. тонн палива. За рахунок зниження собівартості продукції зекономлено 185 тис. карбованців.