Бахмач, Бахмацький район, Чернігівська область (продовження)
Розгорнулося радянське будівництво. В Бахмачі почали діяти волосний ревком та ревком залізничного вузла. У березні 1920 року відновили залізничний партійний осередок, який очолив Піотрович. У жовтні об’єдналися в комсомольський осередок і комсомольці-залізничники на чолі з О. Г. Івановим. У 1920 році залізничний вузол разом з селищем залізничників виділили в самостійну адміністративну одиницю —-селище міського типу та обрали тут селищну Раду. Комуністи й органи Радянської влади спрямували зусилля трудящих на відбудову залізничного вузла, зруйнованого денікінцями. Наслідуючи почин комуністів депо станції Москва-Сорту-вальна, бахмацькі залізничники в грудні 1919 року організували комуністичний суботник.
Спільними зусиллями залізничників та робітників підприємств Бахмача й селян навколишніх сіл було завершено відбудову вузла. Вже в березні 1920 року він працював безперебійно. Коли війська буржуазно-поміщицької Польщі в квітні 1920 року вторглися на Радянську землю, а з півдня посунула армія Врангеля, бахмацькі залізничники забезпечили чітку роботу транспорту і внесли свій вклад у розгром ворога. Незабаром стали до ладу паровий млин і махоркова фабрика. Наступного року почав діяти птахокомбінат. На території селища містилася філія агропункту, створеного у 1920 році на землях колишніх цукрозаводчиків. Комуністи й комсомольці організували збір продовольства для Червоної Армії, виїздили у навколишні села і розподіляли поміщицьку землю між безземельними і малоземельними селянами, боролися з куркульським бандитизмом.
Було створено частину особливого призначення, до якої увійшли майже всі комсомольці. Трудящі Бахмача відрахували частину свого заробітку для допомоги голодуючим Поволжя. У 1922 році вони одностайно підтримали рішення про об’єднання радянських республік і створення Союзу РСР. Глибокий сум викликала у жителів Бахмача звістка про смерть В. І. Леніна. Бахмацькі комуністи на своїх зборах поклялися виконати заповіти вождя, який віддав своє життя справі визволення трудящих. З 21 січня по 1 травня 160 залізничників подали заяви про вступ до партії. З 1923 року Бахмач став центром району.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. На кінець відбудовного періоду в Бахмачі працювали райлікарня, медамбулаторія, протитубдиспансер і аптека. Багато уваги приділялося розвитку освіти й культури. У 1920 році відкрили 2 семирічні школи, а незабаром створили також 2 початкові. Якщо спочатку в них навчалося 330 дітей, то в 1925 році — вже 1244. У школах працювало 42 вчителі. Важливою проблемою була ліквідація неписьменності серед дорослих. У грудні 1919 року почала діяти школа лікнепу, а в 1923 році — організація товариства «Геть неписьменність!». На курсах були підготовлені культармійці, які допомагали вчителям навчати грамоти неписьменних. У 1921 році відчинив двері клуб залізничників ім. Першого травня. Тут читалися лекції, працювали гуртки художньої самодіяльності, відбувалися вечори. При клубі створили бібліотеку, книжковий фонд якої дорівнював 800 примірників. У 1923 році організували райсельбуд, при якому діяли гуртки художньої самодіяльності й бібліотека.
За роки довоєнних п’ятирічок Бахмацький залізничний вузол було обладнано новітньою технікою. Паровозне депо одержало потужні локомотиви, побудовані на вітчизняних заводах. Збільшилася довжина станційних колій, внаслідок чого значно зросла пропускна спроможність залізничного вузла. Здійснили технічну реконструкцію майстерень депо. У 1931 році відкрили ремонтно-обмінний пункт з відділеннями на станціях Бахмач-Київський та Бахмач-Гомельський. На станції Бахмач-Гомельський у 1938 році почалося спорудження електростанції. Після об’єднання наступного року майстерень паровозного депо та ремонтно-обмінного пункту було створено вагонне депо. У 1931 році стала до ладу суконна фабрика, на якій працювало 300 робітників. У лютому 1934 року фабрику відвідав всеукраїнський староста Г. І. Петровський, і незабаром підприємству було присвоєно його ім’я. У 3—4 рази зросла потужність птахокомбінату. На базі агропункту почалося будівництво насінницького заводу, який став до ладу в 1935 році. Він постачав насіння цукрових буряків та інших культур сусіднім районам.
Партійні і комсомольські організації Бахмача стали застрільниками соціалістичного змагання. Залізничники Бахмацького вузла в 1931 році включилися у всесоюзний конкурс на кращу залізничну станцію і здобули першість серед залізничних станцій першої групи Конотопського залізничного району. Участь у конкурсі взяли й паровозники, які також вийшли переможцями у запровадженні спареної роботи на паровозах і добилися зменшення простоїв локомотивів на 5—10 проц. проти норми. Ударна паровозна бригада А. К. Вербиненка домоглася відмінного технічного стану локомотива та заощадила 16 проц. палива й мастила. Газета залізничників «Ударник транспорту» в листопаді 1931 року вийшла з великим заголовком «Вчіться у бахмачан» і розповіла про досягнення бахмацьких паровозників. Робітники Бахмацького ремонтного пункту в 1931 і 1932 роках посіли перше місце на Південно-Західній залізниці і одержали премію в сумі 2500 крб. Вагонники включилися в соціалістичне змагання і майже 90 проц. з них стали ударниками праці. Соціалістичне змагання охопило також робітників, службовців та інженерно-технічних працівників служби колії, які перевиконували річні плани. Самовіддано працювали робітники фабрики ім. Петровського. Першість у змаганні вів фарбувальний цех, який перевиконував виробничі завдання удвічі.
Трудівники Бахмача активно включилися у стахановський рух, який розгорнувся в країні. Вони сміливо ламали застарілі технічні норми, демонструючи зразки трудового героїзму. Першими на стахановські методи роботи перейшли робітники комсомольсько-молодіжної зміни чергового по станції І. Я. Антоненка, які значно удосконалили технологічний процес роботи станції і стали ініціаторами формування та відправлення великовагових поїздів. Працівники станції Бахмач-Пасажирський змагалися із своїми російськими колегами — колективом станції Брянськ-1 і обмінювалися делегаціями. Змагання допомогло бахмачанам знизити простій вагонів (майже удвічі проти норми) і запровадити нові прогресивні методи обслуговування пасажирів. На фабриці ім. Петровського по-стахановському працювали понад 40 чоловік. Ткалі Т. Савенко, М. Больбух, Г. Іванько та інші виконували норми на 200— 220 проц. На птахокомбінаті стали стахановками Г. Гуріна, Н. Васечко та інші.
Поблизу станції Бахмач-Пасажирський група жителів села Бахмача у 1924 році створила комуну «Незаможник», яка одержала 43 га землі (тепер тут селище Грузьке, бригада колгоспу ім. Ватутіна с. Халимонового). Господарство досягло значних успіхів і на окружному конкурсі колгоспів у 1928 році удостоєно першої премії. 1934 року його реорганізували в колгосп «Незаможник», який з 1937 року дістав назву ім. Кірова. У 1932 році в Бахмачі організували колгосп ім. Шевченка та бурякорадгосп. Залізничники й робітники селища подали велику допомогу селянству району в перебудові життя на колективних засадах. Значну роль у здійсненні колективізації та дальшому організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла Бахмацька МТС, створена в 1931 році. Значних успіхів досяг колектив бурякорадгоспу, який в 1935 році виростив по 210 цнт цукрових буряків та по 18,3 цнт насіння цукрових буряків з гектара. 330 робітників радгоспу стали стахановцями. У 1936 році господарство одержало третю премію Наркомату харчової промисловості СРСР. Директора радгоспу Г. Л. Кочетова було нагороджено орденом «Знак Пошани». Трудівники рік у рік брали підвищені соціалістичні зобов’язання й успішно їх виконували. За високі трудові досягнення радгосп у 1940 році було удостоєно ордена Леніна. Урядовими нагородами відзначено кращих працівників. Жіноча тракторна бригада В. Тищенко Бахмацької МТС протягом кількох років тримала першість серед тракторних бригад у районі. У 1938 році В. Тищенко обрали депутатом Верховної Ради УРСР. Тракторист М. Г. Колода виробив у 1937 році 925 га умовної оранки, більш як удвічі перевиконавши річну норму, і зекономив понад 3 тонни пального.
Нове піднесення політичної активності трудящих Бахмача викликали перші вибори до Верховної Ради СРСР в грудні 1937 року. Жителі одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Комсомольці брали участь у будівництві шахт Донбасу, Дніпрогесу, Харківського тракторного заводу, Туркестано-Сибірської залізниці.
Учасники мітингу, який відбувся у 1936 році, надіслали палкі вітання мужнім бійцям республіканської Іспанії і відрахували для допомоги їм частину місячного заробітку. У 1938 році Бахмач було віднесено до категорії міст.
Розширилася мережа медичних закладів. Було збудовано і введено в дію новий корпус райлікарні на 25 ліжок. Відкрили поліклініку і залізничну лікарню. Почали діяти медпункти в МТС та бурякорадгоспі. Медичну допомогу жителям міста подавали 10 лікарів та 50 працівників середнього медперсоналу. Побудували дитячий садок та ясла. Розвивалися освіта й культура. У 1932 році обидві семирічні школи перетворили на середні, одну початкову школу — на семирічну, а другу в зв’язку з цим закрили. На кінець 1934 року ліквідували неписьменність серед дорослих. У 1936 році всі школи Бахмача стали залізничними, і в них запровадили політехнічне навчання. Цього року на базі вечірнього робітфаку, який створили в 1930 році, відкрили вечірню середню школу. Своє дозвілля жителі Бахмача проводили в 4 клубах: 2 залізничних — ім. 1-го Травня та ім. Т. Г. Шевченка, при фабриці ім. Петровського та при бурякорадгоспі. У 1934 році почала діяти районна бібліотека. Напередодні війни тут налічувалося 7 бібліотек з книжковим фондом близько 40 тис. примірників. У місті виходили районна газета «Прапор комунізму», газета політвідділу Бахмацької МТС «Більшовицький шлях» та газета бурякорадгоспу «За соціалістичний урожай». У 1939 році населення Бахмача становило 10340 чоловік.
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Ворожа авіація майже щодня бомбардувала залізничний вузол і місто. Залізничники під бомбами лагодили зруйновані колії та відновлювали рух поїздів. Багато чоловіків в перші дні війни пішло на фронт. їх замінили жінки, підлітки і літні люди. Ті, хто лишився, забезпечували безперебійну роботу вузла й споруджували оборонні укріплення. Для боротьби з ворожими диверсантами сформували винищувальний батальйон. Найбільш цінне майно було евакуйовано у східні райони країни.
10 вересня 1941 року німецько-фашистські окупанти захопили Бахмач. Розуміючи стратегічне значення Бахмацького залізничного вузла, гітлерівці тримали тут значний військовий гарнізон і окремий загін гестапівців. Вони запровадили режим жорстокого терору і грабунків. У жовтні сюди прибув каральний загін. Фашисти привозили до міста заарештованих радянських громадян з навколишніх сіл і сусідніх районів та розстрілювали, спалювали або закопували їх живцем. За найменшою підозрою людей хапали. Суворо заборонялося наближатися до залізничних колій. Охорона відкривала вогонь без попередження. Вартовий застрелив навіть восьмирічну дівчинку, яка підійшла до колії назбирати трісок. Німецьке командування замінило майже всіх залізничників своїми солдатами залізничного батальйону. Окупанти запровадили примусову працю. Все доросле населення мало щодня з’являтися на біржу праці й виконувати безплатно роботу, головним чином навантажувати та розвантажувати вагони, ремонтувати залізничне полотно тощо. Фашистські недолюдки знищили в Бахмачі понад 100 місцевих жителів, 186 юнаків і дівчат вивезли у рабство до Німеччини, де частина з них загинула.
Незважаючи на фашистський терор, трудящі Бахмача піднялися на боротьбу проти ворога. Для підпільної роботи та організації партизанської боротьби в місті були залишені секретарі райкому партії І. П. Білан та Я. П. Бурдюг, голова райвиконкому 1. Л. Федорченко, працівник редакції районної газети І. О. Жидік, працівник МТС В. О. Науменко, директор «Заготзерно» В. А. Камінський та інші комуністи. Але через недостатню конспірацію більшість з них загинула в перші дні окупації. Ті, що лишилися живими, вели боротьбу з ворогом. У Бахмачі розповсюджувалися листівки із зведеннями Радянського інформбюро. Справжній подвиг здійснила завідуюча дитячим садком Г. К. Жованик, яка при підтримці багатьох бахмачан у тяжких умовах фашистської окупації зберегла 32 дітей. У 1960 році її було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Багато бахмачан мужньо боролися в лавах підпільників і партизанів в інших місцях. Директор однієї з шкіл І. Є. Цимбаліст був членом Чернігівського підпільного обкому партії і прославився у «війні на рейках». Очолюваний ним диверсійний загін обласного партизанського з’єднання лише на ділянці Бахмач-Гомель пустив під укіс 16 ворожих ешелонів, знищив 822 окупанти, на довгий час вивів з ладу залізницю. За мужність і відвагу він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Дочка одного з перших комсомольців міста О. Т. Сагайдака — Н. Сагайдак брала активну участь у підпільній боротьбі з ворогом в м. Щорсі і загинула від рук окупантів.
Розвиваючи наступ, радянські війська на початку вересня підійшли до Бахмача. Гітлерівці зосередили тут чотири стрілецькі дивізії і перетворили місто на міцний опорний пункт. Форсувавши Сейм, бійці 712-го стрілецького полку 132-ї стрілецької дивізії після жорстокого бою оволоділи хутором Петровським. Частини 143-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Лукіна наступали з південного сходу. Тим часом 70-а гвардійська Глухівська дивізія під командуванням генерал-майора Гусєва успішно форсувала непрохідні болота й увірвалася на північну околицю Бахмача. Бомбардувальники 221-ї авіаційної дивізії громили ворога з повітря. На підступах до міста і в ньому протягом двох днів точилися жорстокі бої. Гітлерівці чинили відчайдушний опір, намагаючись утримати цей важливий залізничний вузол. Вони безперервно кидали в атаку танки й піхоту. Окремі квартали по кілька разів переходили з рук у руки. Під шаленим вогнем ворога командир 712-го стрілецького полку українець підполковник С. Мовчан, його заступник росіянин майор П. Афанасьев та татарин майор М. Хайснулін з розгорнутим бойовим прапором повели бійців в атаку.