Батурин, Бахмацький район, Чернігівська область (продовження)
Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У 1921 році в Батурині відкрили лікарню на 25 ліжок. Працювала семирічна школа. В ній у 1923 році навчалося 300 учнів. Розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослих. Активно діяв лікнеп. У 1923 році відкрили сельбуд, наступного року — театр і бібліотеку.
Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), партійна організація Батурина очолила рух трудящих селян за організацію колгоспів. На початку 1928 року в селі виник ТСОЗ ім. 10-річчя Жовтня, а наступного року на базі його створено сільськогосподарську артіль ім. Сталіна, яка через два роки вже об’єднувала 363 господарства. За колгоспом закріпили 1212 га сільськогосподарських угідь. Протягом 1930— 1932 рр. були організовані сільськогосподарські артілі ім. Будьонного, «Червоний маяк» та ім. Шевченка. Завдяки великій роботі, яку провели партійна і комсомольська організації, село йшло попереду у справі колективізації в Б а туринському районі. Перебудова сільського господарства на колективних засадах відбувалася в умовах жорстокої класової боротьби. Значну роль у здійсненні колективізації та дальшому зміцненні колгоспів відіграла Батуринська МТС, створена у 1932 році, та її політвідділ.
Вже з перших кроків батуринські артілі виявили великі переваги колгоспного ладу. Долаючи труднощі, колгоспи міцніли. У 1930 році між артілями ім. Сталіна та ім. Будьонного розгорнулося соціалістичне змагання за краще проведення весняної сівби і своєчасне збирання врожаю. Успішно виконали план хлібозаготівель трудящі села наступного року. Ще кращих результатів добилися колгоспники у 1932 році. Багато з них удвічі перевиконували норми виробітку. Колгосп ім. Будьонного цього року перевиконав план хлібозаготівель. Зросла врожайність зернових культур, яка становила 14—15 цнт з гектара. Успіхи, досягнуті колгоспами, мали вирішальне значення для завершення у 1935 році суцільної колективізації. Поряд з сільським господарством у Батурині розвивалася промисловість, яка займалася переробкою сільськогосподарської продукції. У 1932 році став до ладу конопляний завод, в 1935 році — маслозавод. 1934 року дала струм електростанція. У 1940 році було побудовано для неї нове приміщення і поставлено більш потужний двигун.
Трудящі Батурина, як і всі трудівники нашої країни, з великим ентузіазмом включилися у стахановський рух. В артілі ім. Сталіна ланка У. Калатури взяла зобов’язання зібрати по 250 цнт картоплі, 18 цнт зернових, 70 цнт конопель з гектара та виконала їх з честю. По-стахановськи працювали тракторист М. X. Приходько, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та обраний делегатом на Надзвичайний XIV з’їзд Рад України, колгоспниця П. Побожа, яка збирала по 450 цнт цукрових буряків з гектара. За великі успіхи у колгоспному виробництві чимало трудівників стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Серед них — тракторист Батуринської МТС А. Г. Лаврик, бригадири тракторних бригад К. Д. Божок та О. Г. Павленко.
З величезним ентузіазмом зустріли трудящі Батурина Надзвичайний VIII з’їзд Рад СРСР, який прийняв нову Радянську конституцію. На честь цієї знаменної події вони брали підвищені зобов’язання і рапортували Батьківщині про свої досягнення. Під час перших виборів до Верховної Ради СРСР, що відбулися 12 грудня 1937 року, колгоспники, робітники та службовці одностайно віддали свої голоси за кращих синів і дочок радянського народу.
У 1937 році в селі відбулося урочисте відкриття пам’ятника В. І. Леніну.
Рік у рік поліпшувалося медичне обслуговування населення, розвивалися освіта і культура. Розширилася лікарня. У 1932 році було відкрито середню школу, в якій навчалося понад 600 учнів, та філіал бахмацького робітфаку. Наступного року в основному ліквідували неписьменність серед дорослих. З 1937 року почала діяти також семирічна школа, в якій навчалося 300 учнів. Чимало випускників шкіл Батурина продовжували освіту у вищих навчальних закладах. Лише в 1934 році Батуринська МТС направила 11 кращих працівників для навчання у сільськогосподарських вузах і технікумах. Значну увагу приділяли професійному навчанню і підготовці кадрів. Тут працювали курси бригадирів-коноплярів, трактористів та інші. Своє дозвілля трудящі Батурина проводили в будинку культури та кінотеатрі. При будинку культури активно діяли гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, танцювальний та інші. З 1935 року у селі виходила районна газета «Сталінський шлях».
Та мирну творчу працю радянських людей порушив віроломний напад німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз. З початком Великої Вітчизняної війни багато чоловіків пішло на фронт захищати Батьківщину. На робочих місцях їх замінили жінки, старики та підлітки. Парторганізація і сільрада організували трудящих Батурина на збирання врожаю та будівництво оборонних споруд. З наближенням ворога частину майна евакуювали у східні райони країни. З радянсько-партійного активу було створено винищувальний батальйон, в якому налічувалося 165 чоловік.
9 вересня 1941 року у Батурин вдерлися німецько-фашистські загарбники. Вони встановили режим жорстокого терору й по-звірячому розправлялися з радянськими людьми. Фашистські кати розстріляли й спалили живцем 44 чоловіка.
Серед них — старих партизанів І. Д. Гаркавенка, І. С. Слісаренка, М. Г. Біличенка, М. Я. Рибака, колишнього голову волосного ревкому І. Г. Мовтяна, колишніх голів сільради Г. Кабанця і Ф. Заболотного та багато інших. 75 юнаків і дівчат вигнали у рабство до фашистської Німеччини. Окупанти пограбували колгоспи, МТС, спалили будинок культури, вивели з ладу електростанцію. Проте ніякі знущання не могли вбити надії трудящих на визволення.
Частини Червоної Армії 6 вересня 1943 року визволили Батурин. З сльозами радості зустріли їх батуринці. На фронтах Великої Вітчизняної війни з ненависним ворогом билися 518 жителів, з них за ратні подвиги 284 нагороджено орденами й медалями. 420 чоловік віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини. Уродженцю Батурина М. В. Кадуну за мужність і відвагу, виявлені в боях за визволення міста Тирасполя, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Батуринці свято шанують пам’ять про бійців і командирів, які загинули в бою за селище, і з любов’ю доглядають братську могилу.
Партійна організація і сільська Рада спрямували трудовий ентузіазм трудящих на відбудову зруйнованого господарства та допомогу фронту. Багато труднощів постало перед колгоспами Батурина. Не було реманенту для обробітку землі, тваринницькі ферми лежали в руїнах. Так, у колгоспі «Червоний маяк» в 1944 році налічувалося лише 7 коней і не було жодної корови. Таке ж становище склалося і в інших господарствах. Фашисти пограбували тракторний парк МТС. Значну допомогу господарствам подала держава і братні республіки, які виділили насіння, худобу для тваринницьких ферм і техніку для МТС. Так, у 1946— 1948 рр. з Російської Федерації надійшло 12 тракторів, 6 комбайнів і 20 плугів. Завдяки цій допомозі і самовідданій праці трудівників колгоспи протягом 1946— 1950 рр. в основному відновили довоєнні посівні площі і поголів’я худоби.
Відразу ж після визволення Батурина почала роботу лікарня. Незабаром відбудували приміщення середньої школи на 650 учнів і будинок культури.
У 1951—1952 рр. до колгоспу ім. Сталіна приєдналася артіль ім. Шевченка, а колгосп ім. Будьонного влився до артілі «Червоний маяк». Дальшому піднесенню сільського господарства сприяли рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. У наступні роки колгоспи Батурина зміцніли, неухильно збільшувалися врожайність культур і виробництво м’яса та молока. У 1959 році колгоспи ім. Сталіна та ім. Будьонного об’єдналися в колгосп «XXI партз’їзд», до складу якого в 1963 році увійшла артіль Матіївки. Батуринський колгосп став великим господарством, за яким закріплено 5880 га сільськогосподарських угідь. Високими трудовими показниками завершив колгосп семирічку. Середня врожайність зернових зросла до 17,5 цнт з гектара, у т. ч. пшениці — до 27,3 цнт. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено 342 цнт молока і 68,1 цнт м’яса. У 1965 році прибуток колгоспу становив 1022 тис. крб. На один людино-день колгоспники одержали по 2 крб. 24 коп. Тут побудували ферми з механізованим водопостачанням, автопоїлками, підвісною дорогою. За сумлінну працю та виконання завдань семирічки 7 передовиків виробництва нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани». Серед них — бригадир тракторної бригади М. І. Ладись, тракторист В. К. Ровний, ланкова М. Д. Іващенко, телятниця Г. Ф. Купрій, токар Н. М. Коросташивець, який був делегатом XXIII з’їзду КПРС.
У роки восьмої п’ятирічки колгосп «XXI партз’їзд» досяг нових успіхів. Колгоспники з честю виконали підвищені зобов’язання, взяті до 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колгосп перетворився на велике багатогалузеве господарство, в якому провідне місце займає тваринництво. На фермах утримується 3286 голів великої рогатої худоби і 1540 свиней. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 359 цнт молока. Зріс грошовий прибуток господарства, який у 1970 році становив 2171 тис. крб. Оплата одного людино-дня
збільшилася до 3 крб. 20 коп. Колгосп має міцну машинну базу, яка налічує 35 тракторів, 7 зернових комбайнів, 23 автомашини та багато іншої техніки. Самовіддана праця трудівників була відзначена високими урядовими нагородами. За виконання завдань восьмої п’ятирічки голову колгоспу П. К. Філя нагороджено орденом Жовтневої Революції, ланкову Л. П. Кривошею — орденом Трудового Червоного Прапора, свинарку О. Т. Стадник — орденом «Знак Пошани». З трудовим піднесенням зустріли батуринці XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. Протягом дев’ятої п’ятирічки передбачено далі збільшити виробництво продукції.
Дальшого розвитку набула промисловість. З 1963 року працює цегельний завод, який виробляє понад 3 млн. штук цегли на рік. Було реконструйовано конопляний завод. Тут діють також відділення «Сільгосптехніки», електромережна дільниця з підстанцією та цехи Бахмацького харчокомбінату. Колективи підприємств достроково завершили план восьмої п’ятирічки.
З 1960 року Батурин став селищем міського типу. За післявоєнний період тут споруджено будинок культури на 400 місць, школу-інтернат на 200 учнів, багатоквартирний житловий будинок. 250 індивідуальних житлових будинків звели колгоспники, робітники й службовці. Збільшилася водопровідна мережа. Понад 200 квартир газифіковано. До послуг жителів 2 продовольчі магазини, універмаг, культмаг, господарський магазин, книжкова крамниця, а також чайна, кафе, майстерні побутового обслуговування. Зростає товарооборот торговельної мережі, який у 1970 році становив 2591 тис. крб. Це є одним із свідчень підвищення добробуту трудящих.
Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури.
3 медичних закладів у Батурині діють дільнична лікарня і поліклініка. У дільничній лікарні є хірургічне, терапевтичне, інфекційне та пологове відділення, а також рентгенологічний кабінет, кабінет фізлікування і дитяча консультація. В лікарні та поліклініці — 50 лікарів і працівників середнього медперсоналу. В середній школі та школі-інтернаті навчається майже 800 учнів, яких виховує 65 учителів. 300 жителів Батурина має вищу та незакінчену вищу освіту і майже 2 тис. чоловік — середню. Велику культурно-освітню роботу проводить будинок культури. При ньому створені гуртки художньої самодіяльності: драматичний, танцювальний, духовий оркестр. Селищна бібліотека, книжковий фонд якої дорівнює 45 тис. примірників, обслуговує 1712 читачів. 2 первинні організації товариства «Знання» об’єднують 34 лектори. У 1960 році відкрили історико-краєзнавчий музей на громадських засадах.
На нові трудові звершення трудящих Батурина спрямовують 8 первинних партійних організацій, у яких налічується 207 комуністів. їх помічниками виступають 6 комсомольських організацій, що об’єднують 231 юнака і дівчину. Активну роль в житті селища відіграє селищна Рада, що складається з 51 депутата. Серед них — 29 робітників, 9 колгоспників і 13 представників інтелігенції, 25 комуністів і 6 членів ВЛКСМ, 22 жінки. Селищна Рада має 7 постійних комісій: планово-бюджетну, сільського господарства, соціалістичної законності, торгівлі і громадського харчування, шляхового будівництва та благоустрою, соціально-культурну, для роботи серед молоді. У 1971 році на соціально-культурні потреби було асигновано 55 тис. карбованців.
П. X. САМОРОДНИЦЬКИЙ, І. Р. СУХОМЛИН