Нова Басань, Бобровицький район, Чернігівська область (продовження)
Ні погрози, ні жорстокий режим терору не могли спинити боротьби селян проти загарбників та їх буржуазно-націоналістичних прислужників. Біднота не хотіла сіяти хліб для окупантів, внаслідок чого посівна площа скоротилася наполовину. Активісти М. Поліно, І. Трубач, Я. Бородавко та багато інших пішли в партизанські загони, які діяли в кобижчанських та ніжинських лісах, щоб зі зброєю в руках відстоювати завоювання Великого Жовтня. На початку грудня 1918 року, після краху австро-німецької окупації на Україні, Нову Басань захопили петлюрівці. 23 січня 1919 року радянські війська, підтримані бойовими діями місцевих партизанів, вибили їх із містечка.
В перші ж дні після визволення в Новій Басані був організований волосний ревком, який повів боротьбу з контрреволюціонерами та спекулянтами, взяв на облік поміщицькі маєтки і забезпечував охорону їх як загальнонародного добра. В лютому 1919 року за постановою губревкому були націоналізовані підприємства. В березні — квітні ревком і комітет бідноти, створений у лютому 1919 року, розподілили між селянами поміщицькі землі.
Широкому розгортанню мирного будівництва перешкодив наступ денікінців. У вересні 1919 року вони захопили Нову Басань і відновили дореволюційні порядки. Знову в селян забрали землю. Багатьох заарештували. Але 2 грудня 1919 року Червона Армія визволила містечко від білогвардійців. Радянська влада була відновлена остаточно. Новобасанці створили загін з 50 чоловік, який влився в Червону Армію і брав участь у визволенні Києва та інших міст України.
Поступово налагоджувалося мирне життя. В червні 1920 року створено комнезам, першим головою якого був К. П. Сухицький, у липні — обрано волвиконком. У містечку та на хуторах, що прилягали до нього, комнезам організував земельні комісії, що провели розподіл поміщицьких земель. 1921 року виник партійний осередок, куди ввійшли С. Г. Зеф, К. К. Іванов, О. М. Назаренко та інші.
Відбудова народного господарства проходила в складних умовах. У навколишніх лісах діяли куркульсько-петлюрівські банди, які тероризували населення, вбивали активістів, заважали проведенню продрозкладки. Під керівництвом партійного осередку в містечку були створені загони народної міліції. В 1922 році бандитизм у волості ліквідовано.
Трудящі Нової Басані жваво відгукнулися на заклик Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя, потерпілим від недороду. Вони вносили гроші, здавали хліб. Драматичний гурток, яким керував видатний український актор Ф. В. Левицький (1858—1933), що разом з родиною жив у Новій Басані з 1919 до 1925 року, ставив п’єси, і всі гроші, одержані за спектаклі, надходили у фонд допомоги голодуючим.
У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи 1923 року Нову Басань віднесено до категорії сіл. Тоді ж вона стала районним центром Ніжинського округу. 1932 року село ввійшло як районний центр до складу Чернігівської області. 1924 року в Новій Басані налічувалося 1943 господарства і 8341 чоловік населення.
Партійний комітет, волвиконком і КНС проводили велику роботу щодо відбудови господарства і здійснення соціалістичних перетворень. Вони забирали надлишки землі в куркулів і віддавали незаможникам. Комнезам допомагав придбати інвентар і одержати посівний матеріал із фондів держави. За участю КНС 1923 року в селі організовано споживче й кредитне товариства. Поступово розширювалися посівні площі, зростала врожайність сільськогосподарських культур. Крім зерна для посіву, держава давала в кредит сільськогосподарські машини, будівельний матеріал тощо. З—4 рази на рік у Новій Басані відбувалися виїзні пленуми Ніжинського окрвиконкому, де обговорювалися питання, які найбільше цікавили селян, зокрема про організацію колективних господарств. Активну участь у пленумах брали члени комнезаму.
Партійна організація і райвиконком приділяли велику увагу розвитку охорони здоров’я й культури. У Новобасанській лікарні працювали лікар, фельдшер і акушерка. Було дві аптеки. В селі діяли сельбуд, бібліотека, три школи, де навчалося понад 600 учнів, 1920 року відкрито професійно-технічну школу, яка мала слюсарно-механічний і ткацький відділи. Вчителі разом з групами товариства «Геть неписьменність!» проводили заняття у двох школах лікнепу. Сотні дорослих людей, часто похилого віку, сідали вечорами за парти, за якими вдень сиділи їхні діти й онуки.
Авторитет комуністів у селі зростав рік у рік. Якщо в 1924 році парторганізація налічувала 16 чоловік, то в 1926 році вже З1. Активним помічником комуністів була комсомольська організація, створена в 1920 році, очолював її Г. С. Галась. Комсомольці залучали молодь до громадських організацій, брали активну участь у роботі сельбуду, ліквідації неписьменності. 1924 року в селі було вже 55 комсомольців, у т. ч. в профтехшколі — 30. 1924 року в школах села виникли піонерські організації.
Незважаючи на те, що становище бідняцьких господарств поліпшилось, вони були неспроможні повністю задовольнити власні потреби й потреби держави. Життя вимагало переходу до нових, соціалістичних форм господарювання. Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), парторганізація й сільрада неухильно втілювали в життя генеральну лінію партії щодо колективізації. Значну роль у кооперуванні сільського господарства відіграв КНС. Навесні 1927 року 41 бідняцьке господарство — члени комнезаму — об’єдналися в ТСОЗ. 1928 року на хуторах Грузькій і Полінівці теж були створені ТСОЗи, які придбали сільськогосподарські машини, зокрема перший трактор. ТСОЗи стали основою для створення колективних господарств. Незважаючи на те, що куркулі розгорнули агітацію проти вступу селян у колгоспи, погрожували спалити садиби тих, хто вступить до артілі, у активіста С. Ситенка спалили хату, затримати хід колективізації їм не вдалося.
Перший колгосп «Шлях бідноти» виник 1930 року на Полінівці. До нього вступило 30 господарств, що користувалися 150 га землі. Організаторами колгоспу були комнезамівці М. В. Зубець і С. Я. Гузько. Протягом 1930—1931 рр. у селі виникло ще 11 артілей. Через два роки здійснено об’єднання колгоспів — з 11 стало 4: ім. Леніна, ім. Сталіна, «Перше травня» і «Пролетар». Це були великі господарства, для керівництва якими ще не мали досвіду й кадрів, тому 1935 року з чотирьох колгоспів утворили сім: ім. Леніна, ім. Сталіна, ім. Косіора, ім. Постишева, ім. Шевченка, «Перше травня» і «Пролетар». Значну допомогу в організаційно-господарському зміцненні всіх артілей подала Новобасанська МТС, створена в 1931 році. На колгоспні поля вийшла потужна техніка. В серпні 1936 року колгоспам було урочисто вручено державні акти на вічне користування землею.
Трудящі села під керівництвом парторганізацій ретельно вивчали і впроваджували передові методи роботи в сільському господарстві. За кермо трактора наслідуючи приклад П. Ангеліної, сіли колгоспниці Н. Павлюк, Л. Шевченко, Г. Романенко та багато їхніх подруг. Розгорнувся рух п’ятисотенниць. По 500— 535 цнт цукрових буряків з кожного гектара одержували В. І. Литошко, Л. І. Очкур, П. І. Зубець та ін. Розвивалося громадське тваринництво. За високі показники в роботі конюхи колгоспу ім. Леніна В. С. Дяченко і М. П. Бородавко, конюх колгоспу ім. Шевченка І. Т. Буряк, трактористи МТС Ф. М. Сильний, С. К. Бандура Н. І. Кунах, У. Маковій у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Н. І. Кунах і У. Маковій, а також свинарка колгоспу «Перше травня» М. Т. Зубчик були учасниками виставки в 1940 році.
Зміцнювалася матеріально-технічна база колгоспів. У 1940 році хлібороби артілі ім. Сталіна одержали найвищий у селі врожай: зернових культур 14,5 цнт картоплі 130 цнт з кожного гектара. Рік у рік зростала оплата праці колгоспників. Так, в артілі ім. Шевченка в 1939 році було видано на трудодень по 1,8 кг хліба, а в 1940 році — по 3,8 кг зерна, крім того, колгоспники одержали гроші, картоплю тощо.
На основі дореволюційної ткацької майстерні до 1932 року працювала кустарно-промислова школа ткацтва й вишивки, перетворена 1933 року на артіль «Червоний ткач», що виготовляла килими, скатерті, вишивані сорочки тощо. В селі діяли також маслозавод, що став до ладу в 1935 році, райпромкомбінат, обозно-ремонтна майстерня.
Сталися зміни і в галузі охорони здоров’я та освіти. В селі відкрито районну лікарню, медамбулаторію, дитячу консультацію, санепідстанцію. В медичних закладах було 8 лікарів і 15 чоловік середнього медперсоналу. В 1936 році в новобасанському лісі Забловщині відкрився дитячий санаторій. Ще в 1934 році ліквідовано неписьменність. Всі діти шкільного віку навчалися. В селі діяли середня (з 1935 року), дві семирічні й початкова школи, в яких 60 учителів навчали близько 1170 дітей. Замість сельбуду відкрито будинок культури, де працювали хоровий і драматичний гуртки. В школах та будинку культури була добре налагоджена спортивно-оборонна робота. Велику культурно-масову роботу провадила районна бібліотека.
У грізні роки Великої Вітчизняної війни трудящі Нової Басані разом з усім радянським народом стали на захист Вітчизни. З перших днів війни до лав Червоної Армії пішли понад 2 тис. чоловік. Жінки, діти, літні люди збирали врожай, працювали на будівництві оборонних споруд. Діяв створений з активістів села винищувальний загін для боротьби з диверсантами. Коли наблизився фронт, почалася евакуація в східні райони країни населення, а також громадської худоби і сільськогосподарської техніки.
Фашисти захопили Нову Басань 15 вересня 1941 року. Вони створили в селі комендатуру й поліцію, реквізували у селян худобу, хліб, забирали теплий одяг, розправлялися з активістами. 17 вересня 1941 року окупанти люто закатували активістів колгоспників Г. Зубця і 3. Куща, пізніше розстріляли комуністів С. Я. Гузька, І. В. Поліна, О. І. Нагорного. На базарній площі влаштували тимчасовий табір для військовополонених червоноармійців.
На початку 1942 року в селі була створена підпільна патріотична група, яка влилася в партизанський загін ім. Щорса під командуванням уродженця с. Пісок О. Є. Кривця. Партизани розгромили в Новій Басані склади окупантів і приміщення поліції та жандармерії. Фашисти вирішили знищити загін. У грудні 1942 року в село прибув каральний загін військ СС, який чинив звірства в усьому районі. Есесівці спалили села Піски, Рокитне та інші, а в Новій Басані розстріляли 364 чоловіка. Тоді загинули комуністи Г. І. Крупенко, П. С. Сердюк, Я. Г. Карпухно, А. А. Дьогтяр, голови місцевих колгоспів Ф. Г. Шапаренко і О. С. Яценко, агроном Г. Г. Зубець, учитель І. М. Романенко та ін. За час окупації гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 118 юнаків і дівчат. Проте зламати опір радянських людей їм не вдалося.
У вересні 1943 року частини Червоної Армії почали визволення Новобасанського району. Окупанти під ударами радянських військ спішно відступали. 21 вересня 1943 року бійці 21-го стрілецького полку 180-ї стрілецької дивізії визволили село. На чолі радянських розвідників, що першими ввійшли в село, був новобасанець майор В. Г. Тимошенко.
Відступаючи, німецько-фашистські окупанти спалили всі виробничі приміщення семи колгоспів, повністю знищили десятки будинків: приміщення багатьох районних установ, паровий млин, ткацьку майстерню, лікарню, медамбулаторію, дитячу консультацію, райпромкомбінат і обозноремонтну майстерню, всі будівлі та обладнання МТС і 54 житлові будинки. Загальні збитки, заподіяні гітлерівцями господарству села, становили понад 5 млн. карбованців.
Коли окупанти палили громадські приміщення, працівник райвно П. Ф. Прилипко і учень Вася Овчинников, ризикуючи життям, пробралися в будинок культури і винесли звідти зібрані з усього району 6 тис. радянських шкільних підручників, які після визволення були роздані дітям.
Мужньо билися новобасанці з ворогом у лавах Червоної Армії і в партизанських загонах. 2139 чоловік нагороджені орденами й медалями. 698 чоловік полягли смертю хоробрих у боротьбі з фашистськими загарбниками. їхні імена золотими літерами викарбовані на обеліску Слави, спорудженому в центрі села. Біля села— братська могила і над нею пам’ятник «Скорботна мати», де поховані останки 364 розстріляних фашистами жителів Нової Басані. Сюди ніколи не заростають стежки.