Піски, Бобровицький район, Чернігівська область (продовження)
В січні 1931 року за ініціативою активістів КНС організовано перший колгосп «Краще життя». Головою його обрали В. К. Бондаря. За артіллю було закріплено понад 3 тис. га землі. Серед колгоспників розгорнулося соціалістичне змагання за високі врожаї. Самовіддана праця увінчалась успіхом. Уже в 1934 році трудівники ланів одержали на трудодень по 2 кг зерна, а також овочі, картоплю, сіно тощо. Досягнення колгоспників справили велике враження на одноосібників. Вони потяглися до колгоспу. Якщо в 1931 році об’єднались в артіль тільки 120 дворів, то в 1934 році кількість їх зросла до 400, що становило 75 проц. господарств села. 1935 року засновано другу артіль — «Комунар», яку очолив досвідчений господар А. М. Халимон. Піски стали селом суцільної колективізації.
Партійна організація добилася масовості соціалістичного змагання. Як і по. всій країні, в Пісках з’явилися п’ятисотенниці — це ланкові У. І. Іванко, Н. В. Лашко, Є. А. Козицька, О. М. Галабуцька. Колгосп одержував також високі врожаї тютюну — у 1938 році на площі 30 га вирощено по 38 цнт з кожного гектара. В обох колгоспах налічувалося 300 голів великої рогатої худоби і 450 свиней. Протягом 1936 — 1941 років збудовано 4 свиноферми, 3 корівники і 6 конюшень,, де розміщувалося понад 500 коней. На колгоспні поля прийшла потужна техніка. Лани кожного колгоспу обробляли 4—5 тракторів Новобасанської МТС. Наслідуючи приклад П. Ангеліної, у 1937 році за кермо трактора сіли комсомолки У. Н. Маковій, В. М. Басанко, Є. М. Іванко, Л. А. Ісаєнко.
Поліпшилась охорона здоров’я в селі. Тепер уже не треба було їхати по медичну допомогу до Нової Басані чи Бобровиці. У 1932 році відкрито медичний пункт, а в 1936 році — дитячі ясла. Партійна організація й сільська Рада велику увагу
приділяли освіті й культурі села. 1931 року початкова школа була реорганізована в семирічну й повністю забезпечена учительськими кадрами, обладнанням тощо. Тут навчалося 560 учнів, працювало 25 учителів. Ліквідація неписьменності серед дорослого населення сприяла зростанню свідомості, вихованню нового ставлення до праці. В 1938 році відкрито новий клуб на 200 місць, збудований на кошти колгоспів. При клубі працювали гуртки — драматичний, хоровий, народних інструментів. У січні 1941 року громадськість села широко відзначила 50-річчя з дня народження свого земляка П. Г. Тичини.
Мирну, творчу працю жителів Пісок, як і всіх трудящих країни, порушив віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. До лав Червоної Армії пішло 380 чоловік. Ті, що залишилися, збирали врожай, евакуювали понад 300 голів великої рогатої худоби, 80 коней, 600 свиней, працювали на спорудженні оборонних укріплень. 14 вересня 1941 року ворог захопив село. Настали чорні дні окупації. В селі розмістився загін фашистських солдатів, поліція, які чинили звірячі розправи над населенням.
Але пісківці не стали на коліна перед ворогом. Восени 1942 року в навколишніх лісах був створений партизанський загін, командиром якого став О. Є. Кривець, комісаром — Д. Т. Полярин. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, О. Є. Кривець був військовим льотчиком. Збитий у повітряному бою під Києвом, він приземлився на зайнятій ворогом території і дістався до рідного села. Незабаром загін розгорнув активні дії у південних районах області, наводячи жах на окупантів. Так, у жовтні 1942 року недалеко від Пісок партизани зробили засідку й розгромили загін гітлерівців.
Фашистські недолюдки, здійснюючи свій план винищення радянських людей, 28 грудня 1942 року на світанку оточили Піски й розпочали жорстоку розправу над мирним населенням. Оскаженілі гітлерівці заганяли людей до хат, які тут же підпалювали. Понад 300 чоловік зігнали в церкву, а потім облили її бензином і запалили. З холодною жорстокістю кати розстрілювали й кидали у вогонь жінок і дітей, дорослих і стариків. 80-річного колгоспника М. Волошина спочатку повісили на дереві, потім зрешетили кулями і після цього кинули у вогонь. На подвір’ї колгоспу «Краще життя» кати клали людей рядами й розстрілювали автоматною чергою. В цей страшний день все село, яке налічувало 670 дворів, було спалене. 70 родин знищено повністю, у 200 лишилося по одному чоловіку. Всього страчено 361 чоловіка.
Та ні катуваннями, ні розстрілами фашисти не змогли скорити пісківців. Здатні носити зброю пішли в партизани. Народні месники провадили бойові операції і за межами рідного села. Загін- став моторизованою, добре озброєною бойовою одиницею. Він мав 40 автомашин, 2 броньовики й 20 мотоциклів. Партизани виробили тактику блискавичних наскоків на ворога. В боях полягло смертю хоробрих понад 50 партизанів-пісківців, серед них М. Є. Глибіна, О. П. Маковій, В. А. Тюпа, Є. П. Гулий, брати І. І. та В. І. Головко, М. І. Тюпа та ін. Пам’ять про них свято зберігається в серцях людей. 16 травня 1965 року на партизанському кладовищі в Новоселицьких лісах (Бобровицький район) встановлено обеліск, де золотими літерами викарбовані імена загиблих героїв. 1960 року споруджено пам’ятник жертвам фашизму. Постановою бюро обкому КП України Піски визнані партизанським селом.
На різних фронтах Великої Вітчизняної війни захищали Батьківщину 486 жителів Пісок, з них 234 полягли смертю хоробрих. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, бойовими орденами й медалями нагороджено 332 жителів села, в т. ч. 119 партизанів, а командирові загону О. Є. Кривцю присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Частини 121-ї дивізії Воронезького фронту 16 вересня 1943 року визволили Піски. Село являло собою суцільне згарище. 65 процентів жителів загинуло. Не лишилося ні худоби, ні сільськогосподарського інвентаря. Збитки, що їх завдали фашистські загарбники, становили близько З млн. карбованців.
Неймовірні труднощі постали перед пісківцями, які повернулися з лісу й сусідніх сіл, де тимчасово знайшли собі притулок. Відбудова села — справжній трудовий подвиг його жителів. Вчорашні партизани — голова сільради Д. Герасименко, І. О. Головко, М. Д. Галика, С. А. Козицька та інші сільські активісти зуміли згуртувати навколо себе людей. Відбудовували село дорослі й малі. Працювали з ранку й до пізньої ночі. Відродження села стало загальнонародною справою. Ще йшла війна, а країна вже виділила кошти. З братніх республік надходив будівельний матеріал. Одразу після визволення Піски одержали 1500 кубометрів лісу, в т. ч. з Карело-Фінської РСР — 300 кубометрів, цеглу, цемент. У ще більших масштабах надходили будівельні матеріали в наступні роки. Велику допомогу подали рідному селу партизани загону ім. Щорса. У вересні—жовтні 1943 року вони брали участь у спорудженні колгоспних будівель, збирали сільськогосподарський інвентар. Загін передав колгоспникам своїх коней. Чимало людей здавали на відродження Пісок свої заощадження, зокрема поет П. Г. Тичина допоміг відбудувати школу. Спілка письменників Башкирської АРСР надіслала понад тисячу книжок для бібліотеки.
Вже 1944 року виросла центральна вулиця села, відкрито школу, бібліотеку, медичний пункт. Усю зиму колгоспники готувалися до першої після визволення весняної сівби. Багато зробили в цій справі пісківські жінки. Вони зібрали плуги, борони, інші сільськогосподарські знаряддя, дещо полагодили та зробили самі. Важко було з посівним матеріалом, але за допомогою держави засіяли частину колгоспних полів.
Відбудова села й господарства колгоспів ширше розгорнулася після закінчення Великої Вітчизняної війни. Значну організаційну і масово-політичну роботу провадила партійна організація, яка в 1946 році налічувала 8 чоловік. Усі комуністи були закріплені за основними ділянками колгоспного виробництва. Багато допомагали їм у роботі комсомольці, зокрема в догляді за дітьми, налагодженні обліку тощо.
У 1950 році обидва колгоспи об’єдналися в один — ім. Жданова. На його полях працювало 5 тракторів і 2 комбайни Новобасанської МТС. Основна увага приділялася вирощуванню зернових. Валовий збір зерна в 1950 році становив 11 тис. центнерів.
На 1950 рік Піски зовсім оновилися. Збудовано приміщення правління колгоспу й сільради. Розширився медичний пункт. 1 вересня 1951 року справила новосілля Пісківська середня школа.
Протягом 50—60-х років хлібороби Пісок ще з більшою наполегливістю боролися за піднесення колгоспного виробництва. Зокрема, підвищено технічну оснащеність господарства — колгосп придбав 6 тракторів, 4 комбайни та інші сільськогосподарські машини; поліпшено структуру посівних площ, створено механізовану бригаду для заготівлі та вивезення органічних добрив, запроваджено науково обгрунтовані сівозміни, розширено посіви пшениці, цукрових буряків, кукурудзи. Якщо в 1950 році озима пшениця займала 276 га, то в 1959 році — близько 400 га.
Створено сталу кормову базу. Щоб посилити партійний вплив, на всіх вирішальних ділянках колгоспного виробництва працювали комуністи, половина з них на рядових роботах — у тракторній, рільничій та інших бригадах. Організовано комсомольсько-молодіжні ланки. Належна увага приділялася комплектуванню кадрів тваринників. Комсомольці пішли працювати на ферми доярками, фуражирами, свинарями тощо. Вжиті заходи дали хороші наслідки. Вже в 1961 році ланки зібрали в середньому по 60 цнт кукурудзи з гектара на площі 50 га. Ланка комсомолки М. Ф. Євенко — по 63 цнт, за що була відзначена золотою медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР. План продажу державі молока колгосп виконав на 105 проц., м’яса — на 111 процентів.
Новий крок на шляху піднесення сільського господарства зробив колгосп ім. Жданова в роки восьмої п’ятирічки. Він виріс у велике високотоварне господарство. У колгоспі — 2730 га землі, яка зайнята переважно під зерновими. Машинно-тракторний парк налічує 22 трактори, 15 комбайнів, 16 автомашин та багато іншої техніки. В 1968 році колгосп і все село підключено до державної електромережі.