Боротьба Чернігівщині проти Центральної ради та австро-німецьких військ (продовження)
У вересні 1918 року за рішеннями Центрального Комітету КП(б)У і Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету на базі партизанських і повстанських загонів почалось формування двох українських радянських дивізій. Начальником 1-ї Української радянської дивізії призначено М. Г. Кропив’янського. До складу її входили Богунський (командир М. О. Щорс), Таращанський (командир В. Н. Боженко), Новгород-Сіверський (командир Т. В. Черняк) та Ніжинський полки.
Після анулювання Радянським урядом грабіжницького Брестського мирного договору почалася безпосередня боротьба за визволення України. За постановою Раднаркому РРФСР 17 листопада було утворено групу військ Курського напряму, до складу якої увійшли 1-а та 2-а Українські радянські дивізії, Московська робітнича дивізія, 2-а Орловська бригада та інші війська. На заклик В. І. Леніна російський народ знову подав українському народові безкорисливу допомогу. Наприкінці листопада 1918 року група військ (командуючий В. О. Антонов-Овсієнко) перейшла в наступ. 1-а Українська радянська дивізія безпосередньо визволяла Чернігівщину. 25 листопада Радянська влада була відновлена у Стародубі, 1 грудня — у Семенівці, 9 грудня — в Новгороді-Сіверському, 13 грудня — в Клинцях.
Коли Клинці стали вільними, сюди з «нейтральної зони» прибули губернські партійні і радянські органи. 4 січня 1919 року відбулась губернська партійна конференція, яка обрала тимчасовий губком партії у складі 7 чоловік і створила губвійськревком, оголосивши його найвищим органом Радянської влади на Чернігівщині.
Дальшому успішному наступу полків 1-ї Української радянської дивізії сприяли ревкоми і партизанські загони, що діяли в тилу ворога. Повсюдно у визволених від ворога населених пунктах дивізія поповнювалась добровольцями. У грудні 1918 року її лави зросли з 3500 до 6000 бійців. Це дозволило утворити в складі дивізії дві бригади.
30 грудня 1918 року Богунський і Таращанський полки 1-ї Української радянської дивізії разом з партизанським загоном села Дроздовиці вибили петлюрівців з Городні. 31 грудня богунці визволили Сновськ. У цей час Ніжинський полк зайняв Сосницю й Короп. 12 січня 1919 року Богунський полк з боями оволодів Черніговом. Після короткого перепочинку богунці повели наступ далі. 23 січня вони взяли Козелець, а 24 січня — Остер. Ніжинський полк 20 січня вибив ворога з Бахмача, а 25 січня — з Ічні. Таращанський полк 22 січня оволодів Ніжином, Новгород-Сіверський полк 29 січня — Прилуками. В ході боїв були розгромлені 5-й гайдамацький корпус і Чорноморська петлюрівська дивізія. Ворог відступав.
Після визволення Чернігівщини від петлюрівських військ трудящі під керівництвом партійної організації почали відновлювати органи Радянської влади, відбудовувати промисловість і сільське господарство. Влада в губернії, повітах, волостях перейшла до рук ревкомів. У лютому 1919 року за постановою губревкому були націоналізовані підприємства текстильної, шкіряної, цукрової, винокурної промисловості, а також річковий флот на Десні, у березні — тютюнові фабрики, миловарні заводи. На цих підприємствах створювались фабрично-заводські комітети. Робітники, відчуваючи себе господарями підприємств, активно бралися до діла, налагоджували виробництво. Попередні підсумки розвитку промисловості підбила 1-а губернська конференція Рад народного господарства, яка відбулася 27 лютого 1919 року. Конференція підкреслила, що губернський і повітові раднаргоспи повинні в своїй діяльності широко використати весь досвід російського пролетаріату в господарському будівництві. Висловлюючи прагнення трудящих губернії, конференція визнала за потрібне подати продовольчу допомогу РРФСР.
На початку року в селах почали утворюватися комбіди, які були міцною опорою Радянської влади. Влітку в губернії вже налічувалося 1216 комбідів. Виконуючи ленінський Декрет про землю вони розподілили безкоштовно між незаможними селянами 265 608 десятин поміщицьких і монастирських земель. Комбіди також дбали про організацію колективних господарств. Наприкінці року на Чернігівщині було зареєстровано 54 комуни, 69 сільськогосподарських артілей і 7 інших товариств. Важливу роль відігравали комбіди у виконанні селянами продрозкладки.
До активної участі в громадсько-політичному житті й господарському будівництві включалася трудяща молодь. Під керівництвом партійних організацій вона об’єднувалася в комсомольські осередки. 1 лютого 1919 року засновано комсомольську організацію Чернігова. 7—9 березня 1919 року відбулася перша губернська конференція комсомолу.
У лютому—квітні 1919 р. відбулися вибори до Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 12—17 квітня працював губернський з’їзд Рад. Серед його 212 делегатів 200 становили комуністи. З обранням з’їздом губвиконкому (голова Ю. М. Коцюбинський) губревком склав свої повноваження.
У квітні 1919 року відбулися зміни в територіальному поділі Чернігівщини. Мглинський, Новозибківський, Стародубський і Суразький повіти були включені до Гомельської губернії РРФСР. В Чернігівській губернії залишилося 11 повітів з населенням 1998,5 тис. чол. Територія губернії становила 36,8 тис. кв. км. У серпні 1920 р. був утворений ще один повіт — Шосткинський.
Соціалістичні перетворення здійснювалися в умовах гострої класової боротьби. Весною 1919 р. на Чернігівщині лютували 19 куркульсько-націоналістичних банду які тероризували й грабували населення, вбивали активістів. Організаторами боротьби з бандитизмом виступали партійні й комсомольські осередки, Ради, ком-біди. В містах і селах створювались озброєні загони, до яких входили в повному складі партійні та комсомольські осередки, робітники, селяни. Боротьба з бандитизмом ускладнилась контрреволюційним заколотом Григор’єва, що розпочався в травні 1919 року і охопив значну частину України. В зв’язку із загрозливим становищем Чернігівська губернія 12 травня була оголошена в стані облоги, почав діяти надзвичайний штаб на чолі з Ю. М. Коцюбинським. У бойових операціях проти банд Григор’єва на території Київської губернії брали участь озброєні загони, сформовані в Чернігові, Ніжині, Острі та інших містах. Губчека були розкриті і знешкоджені контрреволюційні змови в Козельці, Острі, Коропі. 19 травня стан облоги в губернії був знятий.
Влітку 1919 року над молодою Радянською республікою нависла нова небезпека — почався наступ денікінських військ. У відповідь на лист ЦК РКП(б) «Всі на боротьбу з Денікіним!» комуністи, комсомольці, трудящі масово вступали до лав Червоної Армії. Добровільно на фронт пішли більше половини губернської партійної і дві третини комсомольської організацій, половина складу профспілкової організації.
За рішенням губкому партії і губвиконкому 2 липня був створений комітет оборони (голова Т. М. Коржиков). В повітах і волостях також утворювались підпільні ревкоми, створювалися партизанські загони. З Києва ЦК КП(б)У, ВУЦВК і Раднарком України тимчасово переїхали до Чернігова, де перебували до 2 жовтня.
Наприкінці серпня денікінські війська вдерлися на територію Чернігівщини. Просуваючись на Київ, ворог 27 серпня захопив Бахмач, 29 серпня — Ніжин. На початку вересня денікінці повели наступ із Києва на Козелець, Остер і Чернігів. Щоб зупинити білогвардійські війська, 14-а і 12-а радянські армії перейшли в контрнаступ. Вони вибили білогвардійців з Конотопа, Бахмача, Ніжина, Козельця і Остра.
Одержавши підкріплення, денікінці відновили наступ. Частини лівобережної групи військ 12-ї радянської армії стримували наступ ворога. В складі групи військ були 60 стрілецька дивізія під командуванням М. Г. Кропив’янського, інтернаціональна бригада, яку очолював чеський комуніст Славояр Частек, бригада Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова та інші з’єднання. Особливо мужньо билися підрозділи бригади Червоного козацтва. 20 вересня вони завдали нищівного удару по денікінцях біля Ніжина. Були розгромлені два ворожі полки, захоплено в полон 400 солдатів і офіцерів, взято трофеї: 5 гармат, 16 кулеметів. Проте денікінці мали перевагу в озброєнні. Після упертих боїв 12 жовтня радянські війська залишили Чернігів. Через 2 дні 14 жовтня ворог захопив Седнів, що за 25 км на північ від Чернігова. На цьому рубежі просування денікінців Червоною Армією було остаточно зупинено. Надалі лінія фронту проходила по Десні. З 11 повітів губернії денікінцям вдалося повністю захопити сім і частково чотири — Чернігівський, Городнянський, Сосницький і Новгород-Сіверський. Губернський комітет оборони і губком партії та губвиконком евакуювались до м. Городні.
На захопленій території денікінці повертали буржуазії і поміщикам, що повернулися в їх обозі, фабрики, заводи, маєтки. Білогвардійці встановили режим кривавої диктатури. Тисячі людей вони закатували у застінках контррозвідки. В Ніжині білогвардійці тільки вночі 31 серпня закатували 45 активних учасників боротьби за Радянську владу. В Прилуках денікінці грабували і катували населення. 11 жовтня вони розстріляли 132 чоловіка. У с. Смолянці Чернігівського повіту денікінці повісили 16 бідняків зате, що вони одержали від Радянської влади землю.
Під керівництвом підпільних ревкомів повсюдно в тилу ворога розгортався партизанський рух. Особливо активно діяли партизани в Ніжинському повіті. Очолювані ревкомом (голова І. Г. Остапенко), вони влаштовували диверсії на залізниці, пускали під укіс поїзди з живою силою і технікою ворога, нападали на гарнізони денікінців. Мужню боротьбу вели партизани Остерського повіту під командуванням М. С. Василенка, пізніше державного діяча УРСР. Вони відновили Радянську владу майже в половині сіл повіту. В Прилуцькому повіті партизанський загін, очолюваний Ф. П. Вигонським, знищив до 300 білогвардійців. І нині живі в пам’яті народній імена героїв-партизанів, які беззавітно відстоювали Радянську владу. Це — В. В. Птуха (Остер), В. Г. Биструков (Городня), В. Сухицький (Тупичів), П. П. Приймаченко (Чернігів), Н. Т. Єсипенко (Ніжин), Т. Г. Яцура (с. Кукшин), Н. І. і П. І. Точоні (с. Дроздівка), Г. П. Печорний (с. Роїще) та багато інших.
Розгромивши основні сили денікінців під Орлом і Воронежем, Червона Армія в жовтні 1919 року перейшла в наступ. Розгорнулися активні дії на Чернігівській дільниці фронту. 28 жовтня почала наступ ударна група військ 12-ї радянської армії. Напередодні 2-ї річниці Жовтневої революції, 6 листопада 1919 року, радянські війська визволили від білогвардійців Чернігів.
Наступаючі частини Червоної Армії 17 листопада вибили денікінців з Борзни, 19 листопада — з Бахмача, 20 листопада — з Ніжина. Населення радісно вітало своїх визволителів. З великим патріотичним піднесенням робітники й селяни йшли до Червоної Армії. В Чернігівському, Городнянському, Сосницькому й Ніжинському повітах добровільно вступили 26 337 чол. Добровольці Городнянського повіту надіслали вітальну телеграму VII Всеросійському з’їзду Рад, у якій заявили, що «не покладуть зброї, поки не буде знищена контрреволюція, як російська, так і міжнародна». 1 грудня наші частини вступили до Прилук. 2 грудня було взято Остер. На початку грудня 1919 року денікінці були вигнані з всієї території губернії.
В перший день наступу частин Червоної Армії на Чернігівській ділянці фронту Реввійськрада 12-ї армії створила губревком (голова М. П. Глібов-Авілов). З 12 листопада він почав видавати газету «Известия». З 27 листопада газета виходила під назвою «Знамя Советов».
Після визволення від денікінців Чернігівська губернія була спустошеною. В містах і селах не вистачало продовольства, кістлява рука голоду загрожувала смертю десяткам тисяч робітників і селян. Враховуючи важке становище, уряд Радянської України тимчасово звільнив Чернігівську губернію від збору продовольства для Червоної Армії та промислових центрів. Оскільки губернія не могла задовольнити навіть своїх внутрішніх потреб, Чернігівщині було занаряджено з інших губерній 515 тис. пудів пшениці, гречки й проса, 1200 тис. пудів вівса і ячменю, 50 тис. пудів цукру тощо.
Не менш загрозливою була паливна криза. Для заготівлі дров і доставки їх на залізницю, фабрики й заводи, в госпіталі, дитячі установи, у міста для опалення жител трудящих за рішенням губревкому запроваджувалася трудова повинність.
Особливо енергійно йшла заготівля дров у Чернігівському, Городнянському й Остерському повітах.
У містах і селах лютували епідемії, від яких багато людей вмирало. 1919 року на Чернігівщині було зареєстровано понад 56 тисяч захворювань на тиф. Не зменшилась його епідемія і наступного року. У січні—вересні 1920 року число захворювань на тиф становило близько 75 тисяч. Щоб врятувати населення, відкривалися додатково лікарні, застосовувались профілактичні щеплення проти тифу, холери, віспи тощо. Цією роботою керувала спеціально створена губернська комісія.
У цю важку годину людей на подолання труднощів організовували й надихали особистим прикладом і пристрасним правдивим партійним словом комуністи. Наслідуючи приклад російських робітників, партійні осередки почали влаштовувати комуністичні суботники й недільники. Перший суботник відбувся в Чернігові 13 грудня 1919 року. В ньому взяло участь 150 комуністів.